Близько місця вулиці Києва рясніють рекламними бордами служби психологічної допомоги українцями фонду Яніни Соколової. Здавалося б, ініціатива конче потрібна в умовах повномасштабної війни, якби не одне «але» – форма подачі на цих маркеплейсах. Так, на бордах найпершими впадають в око такі три заголовні написи: «Буде лише гірше», «Життя немає сенсу», «З депресії не вийти». Під ними значно меншим шрифтом розміщене запитання: «Мучать такі думки? Дзвони [номер телефону служби]». Таке дизайн-рішення сприяло жвавим критичним дискусіям в українських соцмережах.

У коментарі для NV Яніна Соколова визнала помилку з вибором форми для рекламної кампанії й «незабаром повідомить про подальші дії щодо рекламних бордів і сітілайтів у Києві, що викликали обурення мережі».

Проте, щоб дізнатися, чим загрожує українцям такий спекулятивний маркетинг і чи загрожує взагалі, Серж Хуцану для The Village Україна розпитав про це клінічну психологиню Софію Терлез і консультантку зі схема-терапії Софію Портухай. 

Що не так із цією комунікацією? 

Софія Портухай

Як можна зрозуміти з бордів, цільовою аудиторією є люди з депресією, іншими емоційними розладами та з ознаками низького настрою (субклінічні стани). Тобто мета – допомогти цим людям звернутися по допомогу. Зараз серед українського населення значно більше симптомів депресії, стресу, тривоги й інших психологічних труднощів; і ці показники почали зростати ще за часів пандемії. Тобто ми можемо припустити, що буде багато людей, які побачать ці банери з хоч якимись симптомами психічних розладів чи психологічних проблем. Нам би хотілось, щоб інформація була корисною та могла врятувати, а не, навпаки, – нашкодити.

Також варто зазначити про таку цікаву річ, як негативні упередження при обробці інформації в людей із депресивними симптомами. Простими словами – людина з депресією більше звертає увагу на негативні речі й інформацію. Когнітивні моделі депресії стверджують, що такі упередження сприяють виникненню, підтримці розладу та його повторенню. Відповідно до цих моделей, такі упередження в обробці інформації, що повʼязані з настроєм (як ось якраз на банерах), впливають на памʼять, інтерпретацію й увагу в людей з афективними розладами. Людина інтерпретує меседжі в більш негативному ключі, не помічає позитивного й запамʼятовує теж так. Це підтверджують наука й багато досліджень. І ми бачимо банери з величезними депресивними посиланнями й малесенькими буквочками, що вказують, що з цим щось можна зробити. Якщо ваша увага й так спрямована на негативне, яка ймовірність помітити чи запамʼятати, що вихід є? Я не знаю. 

Також деякі люди в соціальних мережах підмітили, що проїжджаючи на машині, людина не завжди встигає прочитати маленькі літери. Тобто єдине, що вони бачать – це «з депресії не вийти», «життя не має сенсу», «буде лише гірше». Це як узагалі таке можна допустити? Трохи емоційна стаю тут, тому що це дуже безвідповідально. Людина в прекрасному стійкому психологічному стані може замислитись про цей сенс життя в часи війни. Що вже говорити про людей, у яких ці думки крутяться в голові вже певний час і, може, вони чули щось подібне вже у своєму оточенні? Тобто ці фрази ще й підтверджують усю безвихідь. 

Софія Терлез

Якби це була реклама чипсів, то це би було ок. Ми інстинктивно звертаємо увагу на негатив, бо так прошитий наш мозок. Ми мали уникати негативу й небезпек, щоби вижити. Але. Рекламодавці фактично проігнорували безпеку людей, на яких націлена реклама. 

Люди з ПТСР і депресією надзвичайно часто уникають звернень по допомогу. У їхній системі координат усі меседжі та прогнози негативні, вони не вірять у краще. 

Тому – тут два питання етики й контрпродуктивності таких бігбордів. 

Фото: @Maria Kravchenko/Facebook

Чи може це становити реальну загрозу?

Софія Портухай

На мою думку, такі повідомлення несуть собою ризик зробити людині ще гірше. Навіть зараз думаю, як би краще це сформулювати, тому що кожне слово може стати для когось поштовхом до якоїсь самодеструктивної дії чи тригером до жахливого самопочуття. Ризики є, безумовно. Від погіршеного настрою й новостворених думок, що «життя немає сенсу», до дій, що можуть зашкодити здоровʼю чи життю людини. 

Софія Терлез

Питання насправді в тому, як це впливає не лише на тих, хто має депресію, але й на людей, які пробують жити нормальне життя в країні, де безпека кожного під загрозою. Тим, що вони вибирають тут жити, вони демонструють свою віру. У те, що буде краще. У те, що можна щось змінити. Але. Оскільки багато хто зараз живе з досить лімітованими ресурсами, люди можуть не вдаватися в суть реклами, шукати більше, про що вона, вони можуть схопити це повідомлення як підтвердження своїх страхів.

Як варто комунікувати про психологічну допомогу в рекламі?

Софія Портухай

Насамперед спеціалісти у сфері психічного здоровʼя мають надавати експертну думку щодо того, як такі банери писати, відштовхуючись від специфіки розладів емоційної сфери психіки. І не один спеціаліст, а декілька мають надати свою думку. Я не знаю, чи ці реклами проходили оцінку шляхом фокус-групи (мабуть, що так, правда ж?), але навіть якщо так – потрібно памʼятати, що людина, яка проходить через втрату, має депресію, ПТСР чи інші психічні складнощі, може інакше сприймати інформацію/ текст/ картинки, ніж людина без такого контексту й досвіду. Також такі реклами мають бути максимально простими. Людина із суїцидальними намірами, наприклад, і так дуже багато енергії витрачає щодня на звичайні побутові речі, тому допомога має бути дуже доступною й пропонуватися просто. Простота в читанні, розумінні й подальших діях. І ніяких підтекстів.

Софія Терлез

Люди з депресивним станом свідомості мають ілюзію, що вони є тягарем. Тому меседжі про те, що навіть якщо тобі зле – ти та твоє життя важливі, ти приносиш радість – можуть бути корисними. Або додавання правди до меседжу – слово «здається». Тобі здається, що буде лише гірше. Я би не розповідала, що все буде кольорове, а тримала би дві реальності. А то й три. Здається, так, а насправді ти є людиною, яка робить життя інших кращим. Зроби кращим і своє. 

Мова має значення. 

У дослідженні трьох груп людей із діагнозом депресія перевіряли те як слова і вирази які вони використовують впливають на їх стан. Перша група мала терапію, друга - вживала антидепресанти, а третю попросили виключити із вжитку вирази «я не можу» або «я мушу». Натомість їм порадили вживати «я обираю» або «я робитиму / не робитиму». У третьої групи швидше прийшли симптоми депресії