Секс-освітаЩо хлопці мають знати про секс, любов і згоду? Розпитали шведського секс-педагога Інті Чавеса Переса

Що з нами не так

– Інті, як ми опинилися в ситуації, коли тільки зараз, у 21 столітті, вчимо хлопців, що партнера треба поважати, а секс має бути за згодою? Що ми робили весь цей час до? Чи є шанс змінити цю ситуацію в майбутньому?

– Ну, я б сказав, що вважаю себе лише одним з активістів великого руху, що працює вже дуже давно, просуваючи ідеї про сексуальну згоду та фізичну недоторканість. 

Я б сказав, що ці ідеї дійсно стали сильнішими в 19 столітті та стають дедалі сильнішими, ми будуємо нашу роботу на роботі, яку інші зробили раніше. Я знаходжу велике натхнення, коли думаю про тих, хто працював над гендерною рівністю до мене. Тому що вони іноді дуже ризикували, коли говорили про справді базові речі, такі як права людини, право жінок голосувати й так далі.

Сексистська культура, з якою я борюся і з якою я запрошую інших хлопців боротися разом зі мною, – це культура, якій тисячі років, і вона походить із первісних часів, коли основним заняттям людей було збиральництво та землеробство. З часів, коли жінки навіть не мали права володіти чимось, тому що вся земля, худоба, тварини належали чоловікам. І мали належати синам чоловіків. Так ми створили суспільства, які були глибоко нерівними, де шлюб і сексуальність не були чимось, що можна було вибирати. Жінки не мали права вибирати, за кого виходити заміж, доньки не мали права вибирати, за кого виходити заміж, і це також було записано в законі. Отже, це дуже старі інституції та моделі влади. Я б сказав, що ми пройшли довгий шлях у боротьбі з цими моделями. Але нам ще багато чого треба зробити.

– Ти вчиш хлопців поваги, а хто вчив тебе?

– Це дуже гарне запитання! Я думаю, що дізнався про виховання від моєї бабусі (вона й досі жива). Це сильна жінка, яка залишилася вдовою з чотирма доньками в той час, коли в Іспанії вважалося дивним для жінки ходити самій вулицями. Вона дійсно піклувалася про мене, виховувала мене з любов'ю та смачною їжею на столі. Бабуся дала мені відчуття належності. І я думаю, що це було те, чого я дуже потребував як хлопчик і юнак. Тому я сприймав світ як дуже холодне місце.

І, можливо, в певному сенсі, оскільки в мене є ці контрасти – я пережив кохання, а також сильний тиск із боку однолітків і так далі, – я хочу, щоб інші хлопці пережили те ж саме. Я хочу, щоб хлопці знали, що вони можуть дати все це, що ти можеш дати тепло й підтримку іншим. Ви можете бути цією людиною. Мене через ці ваші запитання щось несе у філософію. [сміється]

– Гаразд. Давайте ближче до справи. У мене є син, йому 9 років, і він, здається, ще не цікавиться всіма цими вашими сексуальними штучками-дрючками. Хоча я чітко розумію, а іноді бачу, що в нього з'являються перші ознаки статевого дозрівання. Як мені почати з ним розмову про все це? 

– Насамперед я хочу сказати людям, щоби вони починали розмову про секс і статеве дозрівання з дітьми якомога раніше. Тому що тоді це не буде великим шоком. Але я вважаю, що так, у 9 років, безумовно, це час поговорити про статеве дозрівання. І для вашого сина, і для інших дітей важливо дізнатися про статеве дозрівання до того, як це станеться, щоб події статевого дозрівання не були настільки травматичними. Тому що це трохи травматично, коли твоє тіло змінюється і твій розум змінюється так, що будь-хто відчув би це так само. І якщо ти не знаєш про це, ти можеш злякатися. 

Тому я вважаю, що тобі варто вже сьогодні поговорити про статеве дозрівання зі своїм сином. Ви можете почати з того, щоб запастися вдома певною кількістю освітньої інформації про статеве дозрівання. Ви можете прочитати її разом або попросити сина прочитати її, а потім разом обговорити. Ви також можете запитати свою дитину, чи говорили вони в школі про статеве дозрівання? Чи говорили його друзі про статеве дозрівання? Чи помічав він, що хтось із його друзів вступає в період статевого дозрівання? Як він думає, на що схоже статеве дозрівання? Чи є щось, що, на його думку, може бути позитивним у статевому дозріванні? І чи є щось, що, на його думку, може бути важким у період статевого дозрівання? Якщо так, то чи може він поговорити з вами про це, якщо це станеться і якщо йому буде важко? 

Тож просто продовжуйте розмову. Я не думаю, що це лише одна велика розмова. Гадаю, що було б помилкою зробити одну велику комплексну розмову. Тому що, можливо, ваш син не буде почувати себе комфортно й не скористається можливістю поговорити з вами за один раз. Краще їсти цю страву невеликими порціями.

– Це має бути розмова батька із сином, матері із сином чи краще разом? Як буде краще, на твій погляд?

– Я думаю, що діти потребують своїх дорослих. У когось є батько, у когось мати, у когось зовсім немає батьків, але є старша сестра чи ще хтось старший. І ті дорослі, які оточують дітей, є дуже й дуже цінними. Тож, можливо, хтось читає це інтерв'ю й має дитину, яка не має батька. І я хочу запевнити їх, що не має значення, яка ваша сімейна «роль». Важливо, щоб ви взяли на себе роль людини, яка буде поруч із ними. Почати цю розмову й бути відкритим для запитань. 

І мені здається, коли ми зараз говоримо, що це те, що стосується кожного з нас. Я дійсно думаю, що ми, дорослі, повинні взяти на себе ініціативу, якщо діти вже думають про це.

 

Токсична маскулінність

– Поговоримо про токсичну маскулінність. Саме вона може бути бар'єром на шляху до здорових стосунків і шанобливої поведінки. Як ти вирішуєш цю проблему, з огляду на досвід роботи секс-педагогом, і які є стратегії подолання токсичної маскулінності?

– Так, я дійсно вважаю, що це важлива тема. Коли ми дивимося на хлопчиків, які застосовують насильство, ми бачимо, що вони частіше, ніж інші [хлопчики], дотримуються стереотипних токсичних уявлень про маскулінність. Отже, уявлення, які ми маємо про себе як про хлопчиків і чоловіків, насправді формують нашу поведінку в позитивний чи негативний спосіб. Ось чому ми повинні говорити про маскулінність, і я думаю, що говорити про маскулінність складно через те, що вона постійно змінюється. 

Тож те, на чому я зростав, уже недієве. А те, що актуально зараз, може бути неактуальним через два роки. Особливо це стосується дітей і підлітків. Усе так швидко змінюється. Я не хочу бути єдиним, хто говорить про маскулінність. Я хочу, щоб учні замислилися, а потім я даю їм інструкції.  

Наприклад, вони повинні подивитися на всіх ляльок і всіх дітей. Якої статі діти? Якої статі ляльки? Який вони мають вигляд? Які матеріали в нас тут є? І так вони самі перевіряють гендерні норми. Це не я як дорослий, а вони це роблять. Я думаю, що це працює краще.

І останнє, що я хочу сказати – це те, що як дорослий ти завжди є прикладом для наслідування, а це означає, що я намагаюся думати про те, що може зробити мене невпевненим у собі. І чому хтось може мені щось сказати чи зробити, щоб якось зачепити, що змусило б мене почуватися невпевненим як чоловіку. Що я можу зробити у відповідь на токсичну маскулінність щодо мене самого? 

Одна річ, яка часто трапляється зі мною – я не білий, але живу в білому суспільстві. І моє ім'я трохи дивне. Чоловіки інколи хочуть наді мною поглузувати. Вони кажуть: «О, Інті, це що, жіноче ім'я?». І я взяв собі за звичку відповідати: «Знаєте, я думаю, що ви так намагаєтеся знущатися з мене, але в мене є сестра, мама, і я не думаю, що це погано – бути дівчиною чи жінкою. Тож це насправді не працює, якщо ви хочете так познущатися з мене». 

Що б це не було, я не знаю, що це може бути для вас, що це може бути для читачів, але подумайте про речі, які можуть зробити вас невпевненими в собі. Що ви могли б зробити, щоби бути менш невпевненим у собі? Я просто хочу, щоб ви відповіли на це запитання.

– Тут, в Україні, ми зараз перебуваємо в стані повномасштабної війни. Це набагато глобальніша тема, ніж наша основна розмова, але як ти вважаєш, чи можна сказати, що історично токсична маскулінність, яку своєчасно не зупинили, також є причиною воєн по всьому світу?

– Це частина проблеми. Якщо ми подивимося на божевільних диктаторів по всьому світу, то більшість із них – чоловіки. Якщо ми подивимося на людей, на регіони, які створюють війни (особливо якщо ми говоримо про незаконні війни), більшість із них – чоловіки. І коли ми подивимося на тих, хто вбиває (і це жахлива робота), це в більшості своїй чоловіки. 

Я думаю, що жахливо бачити, як ці країни ставляться до життя своїх молодих чоловіків. Як до витратних матеріалів. І особливо такі авторитарні країни на кшталт Росії, що цілеспрямовано обирають молодих людей, які опинилися в складних ситуаціях. Зазвичай це хлопці, які можуть бути бідними. Вони можуть бути етнічними меншинами, і їхнє життя не вважаються цінними. Їх не сприймають як людей. На них дивляться, як на гарматне мʼясо. І я думаю, що це жахливо. 

Патріархат має дві сторони. Як монета – з одного боку, вона прославляє чоловіків і надає їм особливі права й особливе ставлення, але варто лише підкинути цю монету – і в момент чоловіки стають витратним матеріалом. І ви можете просто забрати десятки тисяч хлопців без жодної підготовки лише тому, що вони бідні. Просто тому, що вони із сільської місцевості. Відправити їх в іншу країну й залишити там помирати. Це дійсно жахливо. Я думаю, що для чоловіка важливо бачити подвійну природу патріархату. 

Міфи про секс і стосунки

– Які найпоширеніші хибні уявлення чи міфи про секс і стосунки ти прагнеш розвіяти у свідомості людей?

– Коли я розмовляю з хлопчиками-підлітками, здається, що вони дивляться на секс, як на якесь змагання. Це змагання між друзями, хто зробить це першим. Або хто зробить це більшу кількість разів. Або якого розміру в кого член. Або хто відростив більше волосся. Вони ставляться до цього, як до змагання, і я думаю, що це дуже сумно. Тому що сексуальність може бути такою фантастичною частиною життя, і те, що ви шукаєте в сексуальності, є унікальним для вас. Це не те саме, що у ваших друзів. 

Є також розвиток – особистий сексуальний розвиток. І те, де ви перебуваєте на цьому шляху, також індивідуально. Це може бути щось інше, ніж те, чим зараз живуть ваші друзі. І я бачу, як ви, хлопці, думаєте, що краще було б зробити все це. 

І я намагаюся сказати їм, що, можливо, вам не подобаються всі ці речі. Можливо, було б краще поставитися до цього спокійно й робити те, що подобається тій людині, яка поруч із вами. Те, що вам обом дійсно хочеться й подобається, і, можливо, не робити те, про що ви прочитали в журналі або про що вам розповіли ваші друзі. Тому що тоді ви не будете в контакті із собою або один з одним. Ви просто контактуєте з цим ментальним уявленням про те, що ви повинні робити. Тож ви втрачаєте все найкраще.

 

На кому відповідальність за дитячий сексуальний абʼюз

– Наступне запитання буде дещо складнішим. Не тільки в Україні, але й в усьому світі п'яні підліткові вечірки продовжуються із певною регулярністю, і на них часто ґвалтують молодих дівчат. Що з цим робити? Це проблема батьків цих хлопців чи проблема суспільства? 

– Алкоголь прибирає гальма, які є у вашому мозку. Те, що ви робите під алкоголем – це те, що вже було у ваших думках. Алкоголь не дає вам нових поглядів чи нових ідей, він просто прибирає бар'єри. 

Отже, те, що сталося, коли хлопець зґвалтував дівчину в стані алкогольного сп'яніння, – це, ймовірно, довгий, можливо, багаторічний шлях до цієї ситуації, коли негативне ставлення до дівчат і деструктивне ставлення до хлопців, ймовірно, були озвучені, і негативна деструктивна поведінка, ймовірно, також була присутня. І, ймовірно, не була зупинена або про неї не говорили, як про щось серйозне. І, ймовірно, друзі хлопчика сміялися та просто погоджувалися з такою поведінкою замість того, щоб сказати, що це погано. 

Тож ми, дорослі, повинні щось робити набагато раніше, ніж ця ситуація станеться. І я спеціально навчаю цього шкільний персонал, тому що найпоширеніше місце, де підлітки піддаються сексуальним домаганням, – це саме школа. Найчастіше це робить інший підліток, інша молода людина. 

Отже, у місцях, де зустрічаються багато молодих людей, відбувається найбільше сексуальних домагань і сексуального насильства, і саме там треба починати роботу. Це школи. Це також можуть бути, наприклад, спортивні клуби. І я навчаю вчителів і шкільний персонал розуміти, що сексуальні домагання – це тривалий шлях, і він стає дедалі гіршим, коли йому дозволяють продовжуватися. 

Дуже легко почати діяти рано, тому що на ранніх стадіях така поведінка є дуже публічною. Хлопчики погано поводяться в групах. Вони роблять це, коли всі це бачать, кажуть щось на людях. Тож у дуже ранньому віці, до того, як з'явиться фільтр, можна починати дійсно працювати над собою. Тож коли справа доходить до ситуації тет-а-тет, коли комусь, можливо, 18 років, ви вже заклали фундамент доброго ставлення та гарної поведінки. Я не хочу думати, що це справа суспільства. Це те, чого можна навчити. 

Звичайно, батьки також можуть щось робити. Я маю на увазі, що передусім ви можете заявити, що хочете, щоб у школі була сексуальна освіта. Що ви хочете, щоб школа працювала з питаннями гендерної та сексуальної рівності. Це те, що ви можете зробити. Інша річ, яку ви можете зробити, це поговорити зі своїми дітьми про сексуальність і згоду, просто дати їм відчуття відповідальності за їхні дії, що вони не можуть просто ходити й завдавати шкоди іншим людям. 

– Але ти ж розумієш, що молоді люди можуть відчувати себе пригніченими під тим тиском, коли їм доводиться вписуватися в суспільство, і протистояти таким суспільним очікуванням. Як донести до хлопців інформацію про вибір, що поважає гідність, навіть якщо він не є популярним?

– Так, тому в «Повазі» я пишу, що повага – це не тільки повага до інших, це також повага до себе, яку ви повинні будувати всередині себе. Ви повинні розвивати в собі здатність поплескати себе по плечу та сказати: «Так, ти молодець». І, можливо, інші й сміятимуться з тебе. То й що?

Розкажу на прикладі. Коли я був дитиною, коли ми робили щось у школі, наприклад, малювали, ми робили речі, які потребували багато матеріалів. І коли вчитель оголошував про кінець заняття, усі повинні були прибрати матеріали за собою та прибрати в кімнаті. Часто траплялося так, що більшість хлопців просто тікали та залишали дівчат виконувати цю роботу. І я не можу зрозуміти, чому вчителі це дозволяли. Але вони це дозволяли. Хлопці просто відчиняли двері та вибігали, і вся ця робота, яку потрібно було зробити, залишалася для дівчат. А деякі хлопці залишилися, і я був одним із тих хлопців, які залишилися. Так, через це я міг не погратися на сонечку, бо треба було прибирати. 

Тож у певному сенсі можна сказати так: «Ого, я був невдахою. Я щось втратив». Але ви повинні бути здатними дозволити сказати собі, що те, що ви зробили, насправді було правильним. І які б матеріальні чи соціальні втрати в тебе не були б, воно того варте, тому що ти був вірний своїм цінностям.