Державний портал «Діти війни» повідомляє про майже 19,5 тисяч депортованих українських дітей до Російської Федерації. 372 – повернені. Утім, за даними правозахисників, кількість депортованих дітей може складати від 260 тисяч до майже 700 тисяч.

Поверненням їх займаються різні організації. Одна з них – благодійний фонд Save Ukraine, засновником якої є колишній Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба.

Від початку повномасштабного вторгнення фонд зміг повернути 118 дітей (станом на 1 червня).

Ми поговорили з юристкою фонду Мирославою Харченко про те, як Росія протистоїть поверненню дітей, тримає по кілька днів у полоні родичів, які поїхали їх забирати, і змінює документи дітей на російські.

YOU CAN READ THIS PIECE IN English.

Можливості громадських організацій у повернення дітей значно більші, ніж у державних органів

– Поверненням депортованих дітей займаються різні організації, а тому в кожному випадку можуть використовуватися індивідуальний спосіб повернення дитини, оскільки немає єдиного механізму. Наскільки це впливає на вашу роботу? Які перешкоди це створює під час повернення дітей?

– Батьки та навіть діти телефонують на гарячу лінію нашої організації й просять допомогти. Хтось дізнається про нас від знайомих, від правоохоронців. Ми намагаємось спілкуватися напряму з мамою або опікуном. З’ясовуємо, де саме дитина, у яких умовах, за яких обставин потрапила до РФ, готуємо пакет документів, необхідних для повернення, досить часто виготовляємо дітям дублікати свідоцтв про народження й інші необхідні документи, довідки тощо.

З керівництвом таборів чи органами влади в Росії, де здебільшого розміщують українських дітей, контактують безпосередньо мами або опікуни. Ми, на жаль, не можемо цього робити. Вони дзвонять і перевіряють, чи дитина там перебуває, і як можна її забрати.

У нас був випадок, коли мама дитини, яка перебувала в Олешківському інтернаті, звідки депортували всіх дітей, не знала точно, де тоді перебувала дитина. Ми це з’ясували через наші джерела, переконалися, що дитина – саме там, і мама туди поїхала. Дякувати Богу, дитину їй віддали.

На щастя, нам назустріч йдуть місцеві органи державної влади, які допомагають у виготовленні документів, які хоче Росія.

– А які документи вимагає РФ?

– Вони чіпляються до кожного слова чи навіть розділових знаків у документах. Це схоже на пошук будь-якого способу, щоб не віддати дітей. Самі працівники будинків дитини у РФ бояться їх віддавати, якщо десь трішки буде відхилення від їхніх шаблонів під час заповнення документів.

Виникають проблеми й у випадку повернення дітей із нещодавно окупованих територій, як-от Мелітополь, наприклад. Була ситуація, коли сестра хотіла забрати свого неповнолітнього брата, у неї була встановлена опіка над ним. Але керівник закладу, де перебуває хлопець, каже: ми не визнаємо українських документів. Хоча Росія їх визнає. Вони кажуть приїжджати та встановлювати опіку там – за їхніми так званими законами. А це вимагає отримання громадянства РФ. Тобто в кожній ситуації потрібен індивідуальний підхід, різний пакет документів.

Як тільки все готово, ми відправляємо батьків або законних представників дітей туди, де РФ утримують дітей. Дуже часто виникають ще якісь нюанси після приїзду батьків. Та станом на 1 червня завдяки нашим зусиллям вдалося забрати 118 дітей.

– Як усе-таки впливає на процес відсутність скоординованої роботи чи єдиного державного механізму під час повернення дітей?

– Звісно, це впливає на процес повернення дітей. До прикладу, одного разу під час перетину кордону з Білоруссю виявилося, що дитина перебуває в розшуку українськими правоохоронцями. І ми могли б надіслати відповідний запит до компетентних органів, щоб уникнути таких ситуацій, проте ми – громадська організація, а такі дані – персональні й будь-кому не розголошуються. Разом із тим мами, родичі чи опікуни можуть не знати про це.

Можливості громадських організацій у повернення дітей – значно більші, ніж у державних органів, оскільки Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ. А такі організації, як наша, можуть залучати волонтерів, щоб їхати на окуповану територію та вивозити дітей.

У РФ фактично випадкова людина може стати опікуном дитини

– Часто українським дітям після депортації змінюють документи на російські чи то білоруські – дітей вивозять і в Білорусь.

– Так, але це – парадокс, бо в російських свідоцтвах пишуть громадянство – українець(-нка). Як це взагалі можливо?.. І після цього можуть розпочинати процедуру набуття дитиною російського громадянства. Я знаю про один випадок, хоч ним займався не наш фонд, коли про російське громадянство депортованого хлопця дізналися на кордоні під час повернення його до України. І він сам про це не знав.

Росіяни змінили законодавство, готуючись до депортації українських дітей. Почали з того, що Путін отримав (фактично сам собі надав) повноваження визначати на свій розсуд категорії тих, хто має право на отримання громадянства РФ у спрощеному порядку. Такі зміни були ухвалені ще у 2018 році. У 2020-му таке право надали повнолітнім українцям. Потім – носіям російської мови – достатньо скласти екзамен. Далі – мешканцям [російських окупаційних адміністрацій на окремих територіях Луганської та Донецької областей], Харківської та Херсонської областей – навіть без проходження процедури ідентифікації, яка допускає екзамен.

Ще до цих всіх подій у російському законодавстві з’явилася норма про можливість встановлювати попередню опіку, а зараз – можливість подавати заяви на отримання громадянства за спрощеною процедурою від «попередніх опікунів», а ними може стати будь-яка людина. Ми бачили такі документи: таку-то неповнолітню чи неповнолітнього виявили без супроводу дорослого на території, наприклад, Краснодарського краю. Звертається громадянка, яка її знайшла: дайте попередню опіку над цією дитиною. Попередні опікуни не повинні проходити перевірку як, скажімо так, звичайні опікуни – медичне обстеження, перевірку нарколога, психіатра, відсутність судимостей, зокрема, за злочини сексуального характеру до дітей. Ці всі «дрібнички» для попередніх опікунів пропускають. Вони мають бути просто «хорошими людьми».

Фактично випадкова людина може стати опікуном дитини та мати право зарахувати її до школи, подати заяву на виготовлення свідоцтва, паспорта, вступ до громадянства, усиновлення тощо. У нас був випадок, коли дівчинку нам вдалося забрати, і в пакеті документів ми виявили довідку про те, що в неї взяли відбитки пальців – це обов'язкова процедура для набуття громадянства.

– Уповноважена при президентові РФ із прав дитини Марія Львова-Бєлова заявляє, що дітей готові повернути, але якщо батьки за ними самі приїдуть до РФ. Але бувають різні причини, коли батьки чи близькі родичі, опікуни не можуть приїхати. Ймовірно, така позиція пов’язана з тим, щоби створити якомога більше перешкод під час повернення дітей. Частину з них напевно не вдасться знайти – їх часто переміщують у різні установи, а також прискорюють процес усиновлення.

– У нас був випадок, коли бабуся, яка була законною опікункою онуки, поїхала за нею та її зведеною сестрою в Крим. Дівчат забрали з Херсона з їхніх сімей, де їх виховували! Дорогою до території РФ бабуся померла. Так, після того, як групу мам ФСБ допитувало понад 13 годин, серце бабусі зупинилось. Це було на території Краснодарського краю, просто на зупинці громадського транспорту. Діти на неї дуже чекали…

І служба у справах дітей, дивлячись на документи й щодо дітей, і про смерть бабусі, оформляє повноваження забрати цю дитину, оскільки дитина стала сиротою, а держава зобов'язана опікуватись над нею. За дітьми поїхала інша жінка, якій служба дітей дала таке право. Але коли вона приїхала в славнозвісний табір «Лучистий» [табір у Євпаторії, де утримують депортованих українських дітей, – ред.], один із працівників каже, що дітей там немає. А де? Не кажуть. Вона пішла у службу у справах дітей, ті кажуть писати запит.

Ми знайшли місцевого адвоката, подали документи у всі можливі установи, щоб отримати інформацію про дітей. Згодом адвокат отримує відповіді, у яких дуже завуальовано йдеться про те, що дитина – у такому-то місті живе в російській родині. Ми ще чекаємо деякі документи, щоб оскаржувати дії російської влади та вимагати повідомити, де перебуває дитина, але фактично ми втратили її слід. Будемо боротися, хоча не впевнена, що вдасться.

– Чи відомо вам, скільки таких фактів усиновлення українських дітей-сиріт у РФ?

– Ні, такої статистики немає, росіяни всіляко приховують таку інформацію. Думаю, варто проводити дослідження, порівнювати кількість дітей-сиріт, які стоять на російських обліках для усиновлення, до повномасштабного вторгнення й після, у процесі окупації окремих регіонів тощо. Але це дуже складна робота, оскільки потім треба перевірити ці дані, а на окупованих територіях, за нашою інформацією, росіяни знищують усі бази даних і спалюють документи щодо депортованих дітей. У кращому випадку – вивозять їх разом із дітьми.

Ми знаємо, де перебувають діти з херсонського будинку дитини. Звідти вивезли 58 дітей, але знаємо, що їх залишилась майже половина. Очевидно, решту – всиновили. Це маленькі дітки. Вони, звісно, не дізнаються, що вони – українські діти, яких примусово депортували та незаконно усиновили, русифікували та знищили всю їхню ідентичність… Хіба їм хтось розкаже…

Та попри це ми віримо в те, що робимо. І не варто припиняти працювати в цьому напрямку. Є бази даних, де є вся інформація про дітей-сиріт із фотографіями. І ми маємо дані депортованих дітей-сиріт із фото. Є спеціальні програми, які зіставляються дані, щоб не робити цього вручну. Можна залучити іноземних розвідувальників. Тобто робити максимально те, що можемо.

ФСБ змушує людей розповідати про якісь спецоперації

– Чи багато випадків, коли хтось їде по дітей, а їх затримує ФСБ? Як-от історія мешканки Херсона Ольги Гурулі, яку затримали в аеропорту «Домодєдово», кілька днів допитували та депортували. Вона їхала за своїм похресником.

– Ця жінка перебувала в Німеччині разом із бабусею хлопчика. Ми з’ясували, де дитина, і шукали, хто би її забрав – стан здоров’я бабусі не дає змоги їй долати такий шлях. Тим більше в нас був негативний досвід, коли до РФ поїхала жінка похилого віку… Погодилася хрещена хлопчика.

Жінку затримали в аеропорту та повели на допит. Ми консультуємо тих, хто їде за дітьми, як поводитися, що говорити. Але люди перебувають у шоковому стані. Її водили по різних кабінетах, змінювалися ефесбешники, тиснули на неї, щоб вона розповіла про мету приїзду й так далі. За її словами, вона хотіла, щоб це скоріше закінчилося. Але забрати дитину її не пустили. Посадили в літак до Білорусі, забрали паспорт і телефон та обіцяли після посадки віддати, але так і не віддали. У Білорусі ще протримали добу й потім відвезли до білорусько-українського кордону.

Звісно, її змусили щось розказати на камеру. Вона каже, що ніхто не запитував, чи вона хоче коментувати щось. І я бачу на цьому відео, що в неї переднепритомний стан, вона дуже плутається у відповідях…

У нас був ще один схожий випадок – жінка поїхала за своїм сином. Обіцяли, що віддадуть. Але в результаті не віддали та повели на допит. Її також тримали три дні. Не сподобалося, що вона сказала, і її повезли проходити детектор брехні. Приїхали чоловіки зі зброєю, натягнули на голову якусь шапку, кудись повезли. У якийсь момент, розповідала жінка, вона думала, що їй вистрелять у голову. Потім помістили в якесь приміщення, де шість годин допитували. Ночувала вона в камері в підвалі – бетонна кімната без вікон, дерев’яні «нари», каністра замість туалету. Їсти давали раз на добу, але їжа була непридатна для вживання. Наступного дня ще шість годин допитували». Урешті все-таки відпустили й сина віддали. Її також змусили наговорити багато, у тому числі про нашу організацію. Це відео оприлюднили в інтернеті.

Закінчилися історії про те, щоб просто сказати на камеру, мовляв, «ніхто не ображав, претензій не маю». Тепер ФСБ змушує людей розповідати про якісь спецоперації, які нібито влаштовує Save Ukraine з метою провокації й так далі.

– Які перспективи у притягненні до відповідальності людей, які причетні до депортації дітей? І чи ваша організація передає ці дані до правоохоронних органів, можливо, у Міжнародний кримінальний суд, що видав ордери на арешт Путіна та Львові-Бєлової через вивезення дітей?

– Так, Служба безпеки України, як й інші правоохоронні органи, мають можливість допитати й дітей, і матерів, які їх забрали з РФ.

Ми також фіксуємо ці злочини – наш адвокат складає протокол допиту, де зазначає обставини депортації й те, що відбувалося з мамою на території РФ. Ці матеріали ми віддаємо в МКС – суд має відкриту справу щодо дітей, і ми, сподіваюсь, стелимо дорогу до трибуналу для російського керівництва.

Фото та обкладинка: Save Ukraine