Воєнні злочиниЯк журналісти «Слідство.Інфо» повернули дітей з окупованих Росією територій

Журналісти-розслідувачі «Слідства.Інфо» вивезли з тимчасово окупованого Генічеська двох українських дівчат – 18-річну Анастасію та 17-річну Марію. Після окупації Херсона росіяни обманом вивезли їх до Криму на «двотижневий відпочинок» і більше не дали змоги повернутися додому. Редакція The Village Україна поговорила зі співавторками фільму «Історія порятунку викрадених українських дівчат» – керівницею «Слідства.Інфо» Анною Бабінець і журналісткою Юлею Химерик – про місію, безсилля держави та російських волонтерів.

«Спочатку ми планували робити розслідування про вивезення дітей із Херсона, хто до цього причетний, і зібрати всі факти щодо цих випадків, – розповідає журналістка Юлія Химерик. – Для цього нам були потрібні безпосередньо діти. Ми знайшли їх набагато більше, ніж Маша та Настя. У фільмі цих дітей можна почути, вони там у коридорі співали українські пісні».

«Саме вивезення ми не планували. Ми розуміли, що нам доведеться чекати, поки дівчата звідти поїдуть, щоб опублікувати те, що ми зібрали. Спочатку ми намагались їм допомогти знайти волонтерів, які б це зробили за нас, або державні органи, які цим займаються», – продовжує журналістка.

«Ми мали тоді кілька обговорень і дійшли висновку, що будемо рятувати наші джерела. Це, по суті, ми привели їх до того, що вони були в небезпеці», – пояснює керівниця Анна Бабінець.

Щоби вивезти дітей із тимчасово окупованих територій або території Росії, потрібні батьки, які готові їхати та забирати дітей додому. Потрібні закордонні паспорти, дозволи та доручення. Це поки єдиний офіційний спосіб.

Анна Бабінець: Тоді ніхто нам не допоміг, ми залишилися самі. Були ті, хто мав досвід визволення людей з окупованих територій, і з ними можна було консультуватися. Але це не ті люди, які могли дати чіткі інструкції, як усе організувати. Вони лише давали інформацію, щоб розуміти ситуацію.

Настя – повнолітня, вона може перетинати кордон без дозволу батьків. Маші – 17, і виникло питання, чи її випустять із Росії та впустять на територію Європейського Союзу.

Юлія Химерик: «Батько Маші спочатку відмовився забирати доньку. Він боявся за неї. Найбільше його лякало, що так станеться, що Маша буде їхати мостом, і туди щось прилетить, чи вона буде їхати у прифронтовій зоні, й теж може постраждати».

За словами Юлії Химерик, усі представники держави, до яких вона зверталася, відповідали їй, що виїхати можна лише самостійно, навіть у випадку викрадення. Росіяни не ведуть переговорів з українською владою й не вважають, що викрали дітей та утримують їх незаконно.

«Ми звертались до однієї міжнародної організації, і це було, мабуть, нашою найгіршою помилкою. Бо в цій нібито міжнародній організації були й волонтери – росіяни. Я потім уже зрозуміла, що одна з волонтерок із Росії, з Москви. Хоч вона й самостійно вивозить людей, але вона не побачила нічого поганого в тому, щоб зателефонувати до воєнної комендатури Генічеська й повідомити їм, що вона планує вивезти двох дівчаток. Ми так і не змогли домогтися жодних коментарів від керівництва цієї міжнародної волонтерської організації. Але після цього дзвінка дівчат викликали на допит у їхньому ПТУ й сказали, що знають, що вони намагаються втекти, і радять їм цього не робити, бо в них нічого не вийде», – розповідає Химерик.

На те, щоб вивезти Настю й Машу з гуртожитку, з якого їм не дозволяли виходити, було два дні. «Це була ситуація, коли треба швидко ухвалювати рішення. Ми мали вікно між п’ятницею й понеділком, щоб їх вивезти. У понеділок до них у табір мала прийти комендатура. І до понеділка їх би не шукали ще, бо вони сказали, що поїхали до батьків. У нас були чіткі часові межі, коли це можна було зробити. У будній день вони б точно потрапили у списки й не змогли би пересуватися Росією», – підкреслює керівниця «Слідства.Інфо».

«Було страшно і мені, і Юлі, бо це відповідальність за життя людей, – продовжує Бабінець. – Тут важливо враховувати, у якій ситуації ми всі живемо. Ми намагались оцінити, зважити ризики та зрозуміли, що ризик залишатись для них там значно більший, ніж зробити спробу їх звідти забрати. Ми хвилювалися, кожну годину списувалися дорогою й такого більше би не повторили».

Анна та Юля підкреслюють, що на початку роботи над розслідуванням були впевнені, що знайдуть усі «дірки» в українській системі повернення дітей, зрозуміють, чому щось не працює або працює погано. А почали шукати й зрозуміли, що систему вивезення побудувати неможливо. Бо росіяни відразу все зруйнують.

Вивозити дітей самостійно теж небезпечно. Чоловіків з України переважно не випускають. Жінки з проукраїнською позицією також можуть опинитися в небезпеці. Як ми вже казали, для цього потрібні дозволи, доручення, закордонні паспорти для дітей. За словами Бабінець, у Росії батьки проходять допит, і немає гарантії, що дитину їм віддадуть: «Росіяни роблять якісь мінімальні реверанси цивілізованому світу. Але в їхніх інтересах, щоби викрадені діти залишалися в них якнайдовше, а краще – назавжди», – додає керівниця «Слідства.Інфо».

«Я щиро вважаю, що діти, яким зараз до десяти років, втрачені для нас повністю. Якщо дітям понад десять, то в них є якась позиція, вони щось пам’ятають. І якщо ми їх повернемо фізично, вони згодом повернуться до нас ментально», – підсумовує Бабінець.

У фільмі не показано багато деталей, визнає Юлія Химерик. «Я була проти емоції, бо нашим завданням було, щоб наш фільм став точкою, коли міжнародні органи та спільноти зможуть побачити саме докази викрадення й утримання українських дітей».

Поки що, за словами Анни Бабінець, до «Слідства.Інфо» зверталися лише міжнародні журналісти. Спілкування з дівчатами відбувається винятково через розслідувачів. Вони наголошують, що готові надали всі зібрані докази українським правоохоронцям і шукають шляхи передати докази до Міжнародного кримінального суду.

«Мабуть, вони [правоохоронці – ред.] ще не встигли. Ми на особистому контакті з воєнною прокуратурою. Це все можна було б організувати, якби в них була зацікавленість. Там є спеціальних регіональний департамент, який займається дітьми, і, хоч вони розслідують чимало справ, але ми все ж говоримо, що в нас справа – уже з доказами, за яку можна зачепитися», – підсумовує Бабінець.

Зараз дівчата в безпеці в Україні. Марію забрав батько додому, а Настя залишилася в Києві. Також, за словами журналістки Юлії Хмерик, місія ООН із прав людини оплатила дівчатам навчання в Україні. Настя вже обрала, яку професію здобуватиме, а Маша ще думає, у якому напрямі хоче розвиватися.