В Україні немає дітей, на яких не вплинула би розв’язана Росією повномасштабна війна, кажуть психологи. Вона призводить до навчання в укриттях, травматичного досвіду дітей, що стали свідками чи жертвами воєнних злочинів, вимушено покинули свої домівки чи втратили батьків.

Яка психологічна підтримка їм потрібна? Як вона має бути організована та кому її насамперед варто надавати? Говоримо з дитячими психологами та вивчаємо досвід Ізраїлю.

You can read this piece in English.

Як діти бачать війну

«Ми радимо уникати поділу дітей за категоріями травмування – наприклад, тих, які пережили депортацію, або тих, які живуть у прифронтових зонах. Такі випадки ми об’єднуємо в терапію травматичного досвіду, під час якої діти найбільше потребують емоційної безпеки», – розповідає The Village Україна Оксана Лебедева, засновниця громадської організації Gen.Ukrainian, яка допомагає дітям переживати війну.

Фото: Gen Camp

Травматичний досвід отримують практично всі діти, які зараз в Україні чи поза її межами. «Навіть якщо дитина, на щастя, не зазнала безпосередньо травми, вона травмована тим, що відчуває постійну небезпеку, чуючи тривоги, відчуваючи тривоги батьків. Якщо один із батьків захищає Україну, дитина, безумовно, хвилюється та переживає за тата або маму. Посилився страх смерті, бо в інформаційному просторі ми щодня чуємо про смерті: дорослих і дітей. Навіть якщо ми оберігаємо дітей від інформаційного перевантаження, ця інформація не може пройти повз», – розповідає The Village Україна психологиня Оксана Шльонська, яка є авторкою програми допомоги дітям «Захищені любов'ю» в межах реабілітації дітей у таборі Gen Camp.

Якщо ж дитина зазнала жорстокого поводження, потрібна робота, як і з будь-якою травмою, додає психологиня. Треба опрацювати всі почуття, які з'явилися в цієї дитини: сором, біль, агресію чи страх.

«Необхідно звернутися до психолога, тому що дитина, яка зазнала жорстокого поводження, може замкнутися в собі або жорстоко поводитись з іншими дітьми через те, що може відбутись її ідентифікація з агресором», – підкреслює Шльонська.

Якщо дитина стала свідком жорстокого поводження, за словами психологині, часто зустрічається ідентифікація як із жертвою, так і з тими, хто жорстоко поводився з дітьми. У разі ідентифікації з жертвою дитину може переслідувати страх, травматична реакція на підвищення голосу та відчуження.

За офіційними даними національного інформаційного бюро «Діти війни», Росія депортувала з України майже 20 тисяч дітей, хоча правозахисники називають і більші цифри. Станом на 30 квітня 2023 року повернули лише 361 дитину. Ще понад 19 тисяч дітей залишаються на території Росії, їх примусово всиновлюють російські сім’ї, вчать у російських школах.

За цей час діти можуть потрапити під вплив російської пропаганди та вважати, що їхні батьки від них відмовилися. «У цьому випадку необхідна сімейна психотерапія для відновлення прив'язаності та пропрацювання нових взаємин, – продовжує психологиня. – Така робота має бути лагідною, з відновленням української ідентичності цієї дитини. Її не можна зробити механічно, щоб порушити те, що їм нав'язувала російська пропаганда – тільки створюючи умови для розвитку дитини, знайомлячи її з українською культурою, з українською літературою, створюючи такі умови, у яких дитині буде добре, ми зможемо подолати те, що заклав ворог».

Але якщо вдається повернути цих дітей швидко, і в них – люблячі батьки, то російській пропаганді не так легко буде їх зламати, підсумовує психологиня.

Які наслідки має війна на дитячу психіку

Часто діти на тлі тривожних подій стають агресивними. У такому випадку потрібно спочатку проаналізувати, що запускає агресивні реакції, і тільки тоді можна дати конкретні поради.

Дітям, які стають агресивними стосовно інших або до себе, потрібно пояснити, що відчувати злість – нормально, каже Оксана Шльонська. Але є різні способи вираження цього почуття. Якщо ми поводимося агресивно та завдаємо шкоди навколишнім – це неприйнятна поведінка. Ми маємо дати дитині можливість направити злість у правильне русло, а саме – сказати про свої почуття, подихати, порвати папір, зробити фізичні вправи тощо.

Якщо злість – ірраціональна, наприклад, дитина сердиться на тата, якого немає поряд, або не хоче говорити з татом, треба проаналізувати, як відбувається спілкування, чи знає дитина, чому тато не з родиною. Бо інколи ми не пояснюємо, що відбувається, намагаючись захистити дитину, а вона відчуває себе покинутою.

Діти можуть тікати від реальності до гаджетів. За словами психологині, це є бажанням і дитини, і, на жаль, батьків, бо здається, що так легше зайняти дитину, виникає ілюзія безпеки та контролю.

Досвід Ізраїлю

Приставити психолога до кожної дитини – неможливо, а, може, навіть не потрібно, розповідає The Village Україна сімейна консультантка та психотерапевтка Гіла Петрова, яка практикує в Ізраїлі.

Більшість регіонів Ізраїлю живуть у стані перманентної війни. Ізраїльсько-палестинська криза загострилася 6 травня 2021 року. «Ми не знаємо, що, де і коли впаде. Але ми знаємо, що робити, якщо це станеться», – ділиться досвідом Петрова.

Уже 20 років психотерапевтка консультує батьківські групи щодо роботи з дітьми. «Усі, хто працюють чи живуть із дітьми, мають володіти навичками взаємодії з ними. Ізраїль зрозумів, що до кожної дитини психолога не приставиш, бо це неможливо. Треба робити так, щоби кожні батько та мати, кожен учитель і вихователь уміли взаємодіяти зі стресом і знімати його. Звісно, якщо йдеться про важку травму, потрібна психотерапія», – розповідає Петрова.

Для батьків ці групи є безоплатними, їх фінансує влада міст. Вони можуть відвідувати їх добровільно, отримувати додаткові консультації від спеціалістів.

«Я вірю: якщо в сім’ї хороші стосунки, дитині не потрібно шукати допомоги поза нею. Батьківські групи – це профілактика стресу, наркоманії, алкоголізму й у тому числі підтримка під час війни чи після неї», – підкреслює Петрова.

Психотерапевтка впевнена, що найкращим у психологічній підтримці дітей є комплексний підхід: «У мене щойно закінчилась група з наставниками дітей-сиріт. Це прості люди, у кращому випадку педагоги чи їхні помічники. Вони щодня з цими дітьми, на відміну від психологів, які працюють із дітьми 45 хвилин на тиждень. І саме ці люди насамперед мають бути підготовлені».

В Ізраїлі війна для дітей стала нормою. У школах їх навчають до автоматизму, що робити під час тривоги. Це роблять за допомогою пісень, віршів чи руханок.

«Ідея в тому, що потрібно підвищувати обізнаність народу на всіх рівнях. Починаючи з дорослих і закінчуючи маленькими дітьми. Ми вчимо дітей, вихователів, пенсіонерів постійно, що треба робити в тих чи інших ситуаціях. Але є велике «але». Наші війни не рівняються з війною в Україні. Тому не знаю, наскільки цей досвід можна брати та перекладати на вашу реальність. Хіба що якісь його елементи», – підсумовує Гіла Петрова.

Як підтримати дітей зараз

Насамперед дитині потрібна безпека – фізична й емоційна, розповідає в коментарі The Village Україна дитяча психологиня Світлана Ройз.

«Важливо також створити структуроване середовище (чіткий режим дня, звичну рутину) – це заспокоює, дає відчуття безпеки та передбачуваності», – додає вона.

За словами психологині, важливо пригадувати старі «ритуали» або звичну рутину. Вони можуть бути найпростішими: як ми прокидаємося, як традиційно вітаємося чи прощаємося, чи є дії, які повторюються з дня в день. Потрібно виділити час, щоби говорити з дитиною – про все, що вона захоче. Так можна зрозуміти, що турбує дитину, що саме вона розуміє в певній ситуації.

«Якщо ми не знецінюємо будь-які емоції та почуття дитини – це вже величезний внесок у її стан, – наголошує Ройз. – Загальний алгоритм може бути таким: даємо відчуття безпеки (переходимо в безпечне місце, вмикаємо світло, беремо на руки), надаємо відчуття близькості («я з тобою зараз, я буду з тобою стільки, скільки потрібно»), нормалізуємо емоції («ти злякався? зараз дійсно було страшно»), пропонуємо дії («давай із тобою подихаємо»). А далі відмічаємо: «ти впорався, ти зміг сам зробити».

Що важливо, наголошує дитяча психологиня, навіть маленька дитина може впливати на свій стан. Важливо допомагати, але намагатись це робити так, щоби за дитиною залишалася можливість діяти. Також варто дозволити собі та дітям радості й ігри. Дозвіл цього саме під час війни – це наші вітаміни, додає Ройз.

Обкладинка: Gen Camp