У середині березня Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Російської Федерації Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини РФ Марії Львової-Бєлової щодо незаконної депортації та переміщення дітей з окупованих територій України до РФ. Ці ордери зазвичай таємні, але оскільки викрадення українських дітей тривають, суд оприлюднив коротку інформацію про них.

Ще з початку повномасштабного вторгнення про злочин суду повідомляли українські правоохоронці та правозахисники. Одні з них – Регіональний центр прав людини та Інститут Лемкіна із запобігання злочину геноциду.

Як через вивезення дітей можна довести злочин геноциду, що ордери МКС означають для Путіна та Львової-Бєлової і якими можуть бути наслідки впливу російської пропаганди на насильно усиновлених українських дітей, – The Village Україна розпитали в експертки Регіонального центру прав людини Катерини Рашевської.

You can read this piece in English.

«МКС не видав би жодних ордерів на арешт, якби не було чіткого усвідомлення, що ці злочини скоєні».

25 жовтня 2022 року Регіональний центр прав людини спільно з Інститутом Лемкіна із запобігання злочину геноциду подав повідомлення до Міжнародного кримінального суду про насильницьку передачу дітей. До цього, за вашими словами, було 14 запитів до державних органів, активна аналітична діяльність, зустрічі з представниками міжнародної спільноти, 87 інтерв’ю.

Важко бути на 100% впевненою, що саме наше повідомлення дало хід цій справі. Ми не можемо, і я не думаю, що слід на цьому наголошувати. Після нас до МКС звернулась також французька організація Pour l’Ukraine, pour leur libertу et la notre (у партнерстві з адвокатами Vigo) з дуже схожим повідомленням. Тепер ми з ними співпрацюємо, і вони сказали, що перед тим, як подавати своє повідомлення, опиралися на наше. Своє ми відкрито публікували. Нині готуємо нове спільне повідомлення.

МКС розпочинає певне провадження на основі власних зібраних доказів, а ми (й інші організації) виступаємо як одне з джерел отримання цих доказів.

Російська Федерація жодного разу не заперечувала, що депортувала українських дітей. Вона просто говорить про це, прикриваючись гуманітарними мотивами, але факт залишається фактом – діти перебувають під контролем РФ, де з ними відбуваються інші протиправні діяння, у тому числі насильницька передача на виховання в російські родини. І попри те, що вони намагаються подати це не як усиновлення, а як опіку чи патронат, для МКС це не має значення.

Насильницька передача дітей тлумачиться як злочин геноциду, і Конвенція (Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього – ред.) не містить конкретики, у якій формі має відбуватися така передача: це опіка чи усиновлення.

Можу впевнено сказати, що МКС не видав би жодних ордерів на арешт, якби не було чіткого усвідомлення, що ці злочини були скоєні. У нашої організації є досвід співпраці з судом із 2016 року. Упродовж цього часу ми активно подавали повідомлення про різні злочини РФ, але жодного разу не мали такого результату, як ордер на арешт, хоча у звітах щодо ситуації в Україні фігурувала передана нами інформація.

Я думаю, що на МКС вплинуло кілька чинників, у тому числі те, що міжнародна спільнота була підготовлена, щоб створити такі умови, у яких МКС не може не відкрити провадження. Про українських дітей писали топові світові видання, видавали резолюції різні міжнародні органи…

– З якого часу чи історії ваша організація почала фіксувати злочин щодо депортації дітей?

– Ми почали займатися порушеннями прав дітей упродовж збройного конфлікту з кінця лютого 2022 року. Уже тоді бачили чимало інформації про так звану «евакуацію» дітей із [російських окупаційних адміністрацій в окремих районах Донецької та Луганської областей] «ЛНР/ДНР». Тоді це була якась спорадична інформація.

А вже у квітні росіяни передали першу групу дітей до Московської області в прийомні родини. Для мене тоді все стало очевидним – насильницька передача дітей є одним із найбільш легко доказуваних елементів злочинів геноциду у нашому випадку. З того моменту ми фіксували кожен випадок такої передачі, який бачили: і на сайті Львової-Бєлової, і Путіна, і в інших відкритих джерелах, як правило, пропагандистських виданнях, але підтвердження були й в авторитетних медіа. У червні торік ми вже розуміли, що будемо подавати повідомлення в МКС.

Це досить коротке повідомлення: про те, що підозрювана Марія Львова-Бєлова, яка до того ж має зв’язки з Путіним, і конкретні факти насильницької передачі 386 дітей на той час у російські родини.

Ми подавали повідомлення в контексті злочину геноциду, попри те, що його дуже важко довести. І фактів депортації дітей для цього замало, на жаль. Потрібно продемонструвати намір залишити їх у Росії назавжди, перетворити на російських громадян, викорінивши українську ідентичність. Цей намір слід доводити щоразу для кожної підозрюваної особи. Утім, на щастя, російські посадовці самі документують власний злочин у своїх інтерв’ю та заявах.

– Які юридичні та політичні наслідки для Путіна і Львової-Бєлової після видачі ордерів на їхній арешт?

– Рішення палати досудового розслідування МКС щодо видачі ордерів на арешт є обов’язковим для 123 держав-членів Римського статуту, а також для України, яка визнала юрисдикцію цього суду. Тобто жарт, що поширюється в українських пабліках, про те, що Путін буде ховатися десь у Карпатах – недоречний.

– А що стосується США, що також не ратифікували Римський статут?

– Законодавство США не передбачає видачу осіб, щодо яких МКС видав ордери на арешт. У них є перевага юрисдикції США щодо воєнних злочинів. Тобто якщо вони затримають таких осіб, то судитимуть за власним законодавством. У США діє принцип універсальної юрисдикції – притягнення до відповідальності за міжнародні злочини, попри те, де саме вони були вчинені.

Є ще одна процедура, якою, наскільки мені відомо, МКС поки не скористався – це звернення до Інтерполу для внесення розшукуваних осіб в його базу. Після затримання їх мають доставити в МКС. Інтерпол – це 195 держав – навіть більше, ніж держав-членів ООН.

Інфографіка «Слово і діло»

Ми зробили запит до МКС, у якому запитали, чому він не звернувся, але суд досі не відповів. З інших джерел ми довідалися, що це планують зробити якнайшвидше.

Думаю, деякі країни, які не є членами Римського статуту, можуть сказати, що рішення МКС для них необов’язкове, Путін – президент, а тому це політичне переслідування. Вони можуть не виконати рішення Інтерполу, але держави, які є членами МКС, не можуть саботувати його рішення. Як приклад – рішення апеляційної палати МКС щодо зобов’язання Йорданії видати Омара аль-Башира [7-й президент Судану, якого звинувачують у кількох воєнних злочинах і етнічних чистках, що були пов'язані з Дарфурським конфліктом – ред.].

Так, ми розуміємо, що державу не посадиш за ґрати. Якщо вона не виконує зобов’язання, то є механізми її відповідальності в межах членства в певній організації. Міжнародний правовий порядок поки що, чи навіть і у майбутньому, однаково буде залишатися таким. Слід знаходити більш ефективні механізми виконання юридично обов’язкових рішень саме державами.

«Чи посадять Путіна за ґрати за його життя? Думаю, він раніше помре, на жаль».

– Досить тривалий процес лобіювання таких, на перший погляд, очевидних реакцій міжнародної спільноти, як видача ордера на арешт за воєнні злочини. Якщо відверто, чи варто очікувати, що Путін і Львова-Бєлова будуть затримані та засуджені за їхнього життя?

– Скажу відверто, для мене ордер на арешт Путіна став сюрпризом. Чинний голова ядерної держави… Ордер йому – це дуже потужно з політичної точки зору. З юридичної – є чіткі докази його злочинної діяльності.

Чи вірю я, що він буде посаджений за ґрати за його життя? Думаю, він раніше помре, на жаль. Якщо він житиме, коли закінчиться збройний конфлікт, зі зміною політичного режиму точно наступить видача Путіна: обміняють на якісь політичні чи економічні поступки, щоб демонструвати, що РФ знову демократична держава. Або на фінансову допомогу, як то було зі Слободаном Мілошевичем [колишній президент Союзної Республіки Югославія – ред.].

Що стосується Марії Львової-Бєлової – є велика ймовірність, що її видадуть МКС. Вона «померла» як політична фігура, як представник Російської Федерації, як уповноважена з прав дитини в той момент, коли Сполучне Королівство заблокувало можливість її виступу в Раді Безпеки ООН, а інші держави влаштували колективний демарш із засідання за формулою Аррія. Тепер Марія Львова-Бєлова не виступить ніде, окрім об’єднань, створених самою Російською Федерацією.

На відміну від Путіна, Львову-Бєлову може видати її ж режим Її повноваження досить обмежені. Тому путінський режим може сказати, що вона перевищила повноваження. Мовляв, видаємо – судіть. Вона ж розповідає, що «она сердцем думала, не головой». Тобто не як посадова особа. От буде про це розповідати в Гаазі. Щобільше, Львова-Бєлова була призначена на посаду з порушенням норм російського законодавства.

Ви також запитали про тривалість розслідування. Для міжнародного судочинства такий темп – неймовірно швидкий. Та й навіть для національного.

Та окрім Львової-Бєлової й Путіна, до насильницької депортації дітей із Криму, долю яких ми не можемо простежити, причетні й інші росіяни. Зокрема, Анна Кузнєцова – колишня дитяча омбудсменка, наразі очолює один із керівних органів у партії Путіна «Єдина Росія». Вона займається створенням відповідної юридичної бази, щоб українських дітей інтегрувати в російську спільноту.

– За даними сайту «Діти війни», депортовані понад 19 тисяч українських дітей, 361 дитину повернули. Російські ЗМІ пишуть про понад 700 тисяч депортованих. У вас – інші дані?

– Ми фіксуємо цю цифру в межах 260–730 тисяч. Така велика «вилка» пов’язана з тим, що ніхто не знає точну цифру. От Львова-Бєлова говорила про 730 тисяч [депортованих дітей].

Щодо категорій дітей, то в нас є інформація, що депортовані 4390 дітей-сиріт, за даними українських компетентних органів. Львова-Бєлова говорить про дві тисячі таких дітей, при цьому у п’яти регіонах Російської Федерації залишається 857 дітей. А решта нібито повернуті на територію так званих [російських окупаційних адміністрацій в окремих районах Донецької та Луганської областей] «ЛНР» і «ДНР». Навряд чи їй варто вірити.

Щодо дітей, які були вивезені нібито на відпочинок, то Кравцов (міністр просвітництва РФ – ред.) говорить про близько 30 тисяч дітей, який вивезли з новоокупованих територій, але частину із них повернули. Математичним методом ми вивели цифру приблизно в кілька тисяч дітей, яких ще не повернули.

Були випадки, коли діти перебували в Україні в таборах, їх вивезли у РФ і зарахували з порушеннями навіть російського законодавства до навчальних закладів. І дітям сказали, що тепер вони житимуть у якомусь гуртожитку та вчитимуться в якомусь закладі. Їх змушували ходити на навчання, але не годували. Діти харчувалися за гроші, які давала українська влада – стипендії в коледжах, де вони вчилися на території України. Серед депортованих дітей були й діти з інвалідністю – майже тисяча.

Дані станом на 24 квітня

– Як відбувається процес перемовин щодо повернення дітей? Наскільки ми розуміємо, єдиного механізму домовленостей немає?

– Львова-Бєлова заявила, що дітей мають повертати батьки чи близькі родичі. А якщо в дитини немає батьків чи близьких родичів? Про дітей-сиріт вона сказала, що ніхто їх повертати не буде, «потому что дети знают, кто восемь лет бомбил Донбасс».

З березня 2022 року 45 держав-учасниць Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), включаючи Україну, активували Московський механізм. Експертна місія має зібрати та передати факти вчинення міжнародних злочинів під час війни в Україні. І представникам місії РФ повинна надати доступ до необхідної інформації. Хоча, підозрюю, РФ хотіла би провести представникам цієї ініціативи показові тури до депортованих дітей, і, ймовірно, говорити про якісь свої умови повернення дітей. Водночас, як мені відомо, експерти в Росію їхати не будуть.

«Навіть в мирний час державам важко визнати та взяти на себе відповідальність за міжнародні злочини»

– Яка практика розгляду подібних кейсів в історії інших країн?

– В історії інших навіть розвинених країн були випадки насильницької передачі дітей. Тоді це називали по-різному: асиміляцією, окультуренням тощо. Зазвичай мова йшла про дітей корінних народів, а займалися цим колонізатори.

До прикладу, лише у 2019 році Канада визнала, що проводила «культурний геноцид», як вони це назвали, над дітьми корінних народів, вилучаючи їх із родин і переміщуючи у спеціальні заклади. Там дітей насильно окатоличували, знущалися, щоб перетворили на «справжніх громадян Канади». Такі випадки є і в історії США, і Австралії.

Навіть у мирний час державам важко визнати та взяти на себе відповідальність за міжнародні злочини, бо фактично не йдеться про фізичне знищення, але про насильницьку передачу дітей з однієї групи в іншу. Тобто ці діти, коли виростуть, не народять представників власної національної групи. Крім того, вони можуть стати ворогами власної нації, як ми бачимо в Російській Федерації. І ті, хто ще вчора викрикував «Слава Україні!», співав гімн України та ненавидів Путіна, починають «любити Росію». Тобто РФ поводиться як ідеальний злочинець, поведінка якого заборонена конвенцією.

– Після повалення нацистської Німеччини стали відомі факти насильницького вивезення, а згодом усиновлення дітей. Про це самі діти дізнавались у дуже зрілому, а хтось – у похилому віці.

– Знаєте, що найгірше? Що в юридичному плані діти, які були передані в нацистські родини не мають статусу жертви та не отримують жодних пільг і виплат, як інші жертви Другої світової війни. Був такий підхід, мовляв, вони жили не в концтаборах, а в сім’ях, де до них добре ставилися. До них дійсно добре ставилися – такі вимоги були в указах Герінга і Гіммлера.

– Чи безповоротний процес впливу російської пропаганди на українських дітей, усиновлених у РФ? Усе-таки чимало дітей уже живуть у російських сім’ях. І ставляться до них також по-різному.

– Щодо усиновлення українських дітей у РФ ми фіксували різні випадки – і позитивного, і негативного ставлення до примусово вивезених дітей. Є випадки, коли після повернення дитини «російські батьки» писали їй: «Вернись, Сережа, у нас будут проблемы». А іноді діти дуже прив’язувались до нових батьків. Дитина не може так зіграти навіть для російських телеканалів.

Так, допускаємо, що будуть діти, які любитимуть своїх нових російських батьків. Але питання не в любові, а в дотриманні принципу найкращих інтересів дитини, який, як ви вже згадали, був розроблений під час підготовки репатріації дітей, викрадених нацистами, далі ці принципи були розвинуті під час так званого Югославського конфлікту, потім – у Сирії.

Відповідно до цих стандартів, не відповідає найкращим інтересам дитини перебувати в родині держави-агресорки. Тому так, дітей будуть розлучати з їхніми прийомними батьками.

Звісно, це може бути для них травмою, для цього потрібно розробляти індивідуальний план повернення цих дітей, щоби мінімізувати шкоду.

Після Другої світової війни були приклади, коли батьки, яким вдалося вижити в німецьких концтаборах, товаришували з новими батьками своєї дитини, які фактично врятували її. Якщо українські батьки потоваришують із російськими, – будь ласка. Але припускаю, це будуть виняткові випадки. А Україна зобов’язана репатріювати своїх громадян, відповідно до міжнародних зобов’язань. І вона репатріює.