Іноді проєкт може початися з перегляду відео. Навесні 2022 року, коли тривали бої за Київ, авторка ідеї проєкту «Стріткод» Наталя Демідова натрапила на відео про Дмитра Донцова й згадала про вулицю його імені в рідному Дніпрі, якою вона часто ходила, але не замислювалась про назву. Чому не зробити так, щоби люди могли легко дізнаватися про історичних постатей, просто гуляючи й скануючи QR-коди на табличках? Наталя знайшла однодумицю, Інну Крупник, і разом вони започаткували ГО «Історична Платформа», яка встановлює стріткоди на фасадах будівель.

У Києві вже можна знайти таблички, присвячені 30 історичним постатям. Проєкт реалізують здебільшого за грантової підтримки, співпраці з міською владою, а також з Українським культурним фондом. Зокрема, разом з УКФ на київському Подолі відкрили банерну вуличну виставку, присвячену загиблим українським воїнам. Ця виставка триватиме до 22 листопада, а на вулицях Києва й інших українських міст планують встановити більше десятка стріткодів, присвячених нашим сучасникам.

За стріткодами вже можна вибудувати цілий маршрут, тож ми вирішили прогулятися Печерськом разом із київським гідом Сергієм Савченком і командою «Стріткоду» (і пропонуємо зробити це вам).

 

Борода й київські маршрути Михайла Грушевського

Екскурсійна група зустрічається за адресою вулиця Грушевського, 28/1, біля таблички на будівлі колишнього житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець», яку почали зводити в 1928 році. Це будівля в стилі конструктивізму. Ініціатором будівництва став завод «Арсенал», розташований неподалік.

Цей стріткод про Грушевського називають першим, але така нумерація – скоріше не про кількість табличок, а про кількість історичних постатей, розповідає співзасновниця проєкту «Стріткод» Інна Крупник. Тобто ілюстрованого Грушевського можна зустріти не лише за цією адресою, а й на Грушевського, 4 – на фасаді Інституту української археографії й джерелознавства НАН Укаїни, або на Грушевського, 2 – поряд із барбершопом. Коли вулиця доволі довга, уздовж неї намагаються розміщувати кілька стріткодів: так, людина вздовж свого маршруту може не зауважити один стріткод, але зверне увагу на наступний.

Скануємо QR-код на табличці, і чорно-білий Грушевський у смартфоні стає кольоровим. Можна також прочитати про «батька української історії» та голову Української центральної ради. У майбутньому цей текст, як і інші тексти на платформі, планують озвучувати – «аудіо вже на підході», кажуть у команді «Стріткоду».

Тим часом гід Сергій Савченко розповідає, що студенти Грушевського називали бороду свого професора «бородою святого Онуфрія» – це пустельник у Єгипті, якого зображували з довжелезною білою бородою. Зображення Онуфрія Великого, зокрема, можна знайти на фресках святої Софії, яку Грушевський (ще молодим, але вже з бородою) відвідує 1873 року. Також він часто ходить до Михайлівського золотоверхого монастиря.

Чи був сам Грушевський на вулиці, яку назвали на його честь? Імовірно, що так, каже екскурсовод Сергій Савченко. Щоправда, раніше частина вулиці Грушевського була вулицею Олександрівською, яку гід називає «найдовшою авеню Києва, яка починалася на Печерську й завершувалася десь аж на Подолі».

 

Головою Української Центральної Ради Грушевського обирають у цоколі старої кам’янички 19 століття, яка має сучасну адресу Володимирська, 42, де збиралася чи не вся українська еліта цього часу. Ще одна будівля, з якою пов’язаний Грушевський – це Будинок із куполом на Володимирській, 57, де спершу розмістився педагогічний музей, а потім цю споруду використовувала Центральна рада. Тепер цей будинок зображений на реверсі купюри номіналом 50 гривень (на аверсі зображений сам Грушевський). Будинок із куполом вважають прототипом Верховної Ради, яку звели в 30-х роках минулого століття, розповідає екскурсовод.

Якщо вам цікаво, де Грушевський відпочивав від своїх численних справ, то це було на південній околиці Києва, в Китаєві. Там була розташована його дача: від зупинки трамвая Грушевському доводилося йти ще 6–7 кілометрів пішки, але цей час він використовував для того, щоб побути наодинці зі своїми думками, каже Сергій Савченко.

Ще один цікавий факт – пам’ятник Грушевському на Байковому кладовищі створили з частини граніту пам’ятника російському царю Ніколаю I. Цей пам’ятник був розташований навпроти червоного корпусу тогочасного університету Святого Володимира – альма-матер Грушевського. Зараз навпроти корпусу сучасного університету імені Шевченка стоїть пам’ятник Тарасу Григоровичу.

 

 

Що князі Острозькі робили в Києві

Ми продовжуємо гуляти Печерськом і ставимо логічне запитання – який стосунок князі Острозькі – засновники Острозької академії (у Рівненській області) – мали до Києва? Що саме вони зробили для Києва, крім того, що підтримали друк першої Біблії слов’янською мовою – Острозької біблії?

 

Історики називають Острозьких «некоронованими королями України-Руси». Зокрема польський король і литовський князь Сигізмунд І надав їм право підкріплювати свої документи червоним воском – такою була ознака царської влади. Найвідомішими представниками цього прізвища є Костянтин і Василь Острозькі, які займалися просвітницькою діяльністю, та насправді цілих вісім поколінь цього аристократичного роду були активними учасниками не лише просвітницьких, але й політичних і військових процесів на тогочасних українських теренах, розповідає екскурсовод Сергій Савченко. Наприклад, у 1514 році Острозькі з 15-тисячним військом Великого князівства Литовського, на тисячі меншим від війська супротивника, розгромили московитів під Оршею на території сучасної Білорусі.

Острозькі щедро підтримували своїми грішми Києво-Печерську лавру. Зображення князів можна було знайти в Успенському соборі лаври, допоки його не підірвали в 1941 році (ймовірно, радянські диверсанти). У 2021 році в Успенському соборі надгробний пам’ятник князю Костянтину Острозькому відновили. А у вересні 2022 року, вже після початку російсько-української війни, вулицю Московську на Печерську перейменували на вулицю Князів Острозьких. До слова, голосували за перейменування 8 вересня – у день перемоги князя Острозького над московським військом під Оршею 508 років тому.

 

Князі Острозькі, як і Михайло Грушевський, мають у Києві три стріткоди – за адресами вулиця Князів Острозьких, 8, 15 і 24.

 

 

Іван Мазепа, який «творив Печерськ свого імені»

«Наші сусіди у 21 столітті називають нас бандерівцями. У 20 столітті називали петлюрівцями. А в 19 столітті – мазепинцями. Почувши цю тріаду, уже можна зрозуміти орієнтири та героїв, яких потрібно вивчати та шанувати», – каже екскурсовод Сергій Савченко.

За його словами, Мазепа «творив Печерськ свого імені», але це ім’я туди дуже довго поверталося. Цікаво, що в жіночому помешканні на місці сучасного Мистецького Арсеналу служила мати гетьмана й меценатка Марія Магдалина Мокієвська-Мазепа. Києво-Печерський Вознесенський монастир був розташований просто навпроти Києво-Печерської лаври, а жінки, які там жили, отримували не ув’язнення в чотирьох стінах, а можливість вивчати мови, переписувати книжки та розвивати свої таланти, розповідає гід, цитуючи тогочасного мандрівника й письменника Павла Алеппського.

Сам гетьман, зокрема, профінансував доволі дороге будівництво Військового Микільського собору («Великий Микола»), який був частково розташований на місці сучасного Палацу дітей та юнацтва. На задвірках Палацу навіть встановлений камінь, де написано, що тут стояв собор. І найбільша іронія в тім, що в 19 столітті саме в цьому соборі за Мазепу молилися як за його засновника (щоправда, без імені) та водночас проклинали – гетьмана-самостійника піддали анафемі, або відлученню від церкви, у 1708 році. Лише у 2018 році Константинопольський патріарх визнав, що анафему на Мазепу наклали суто з політичних мотивів.

Щоби знайти стріткоди, присвячені Івану Мазепі, потрібно прогулятися вулицею його імені й звернути увагу на номери будівель 10, 11-Б або 14.

 

Таблички, які поки що не встановили

Робимо зупинку на виході з підземного переходу біля Парку Вічної Слави, де скоро можна буде продовжити маршрут стріткодами. На стіні Національного транспортного університету, розташованого на вулиці Михайла Омеляновича-Павленка, невдовзі має з’явитися стріткод про нього. Поки триває екскурсія, співзасновниці проєкту Наталя Демідова й Інна Крупник тримають уже готову, але ще не встановлену табличку.

Лідер українського війська й очільник армії УНР, командувач Першого Зимового походу – це постать, яку поки що знають менше, ніж Грушевського чи Мазепу. Павленко народився в кавказькій частині Російської імперії, але його батько – нащадок козацького роду Омеляновичів. У пам’ять про прадіда генерал і педагог згодом візьме подвійне прізвище, розповідає гід.

 

Омелянович-Павленко пройшов три війни, безліч боїв, написав мемуари про Визвольні змагання 20 століття, але чи ходив він вулицею, яка зараз має його ім’я? Раніше ця вулиця, Еспланадна, тягнулася вздовж старого іподрому аж до однойменної станції метро. А іподром був саме тим місцем, де у 20 столітті проводили муштру, паради й огляди військ. До того ж у будівлі праворуч за готелем «Салют» розташовувалося кілька військових штаб-квартир. Тож цілком імовірно, що Омелянович-Павленко ходив цією вулицею, ще не знаючи, що вона матиме його ім’я.

 

Ідемо трохи далі й зупиняємося між Площею Слави й Аскольдовою Могилою. Ми стоїмо на Дніпровському узвозі біля пам’ятника військовим льотчикам, списаного з українського радянського актора Леоніда Бикова. Саме тут, на окремо встановленому стовпчику, невдовзі з’явиться стріткод, присвячений Героям Крут – студентам, гімназистам і добровольцям, які в 1918 році вирішили йти у свій перший нерівний бій проти армій Муравйова й Антонова-Овсієнка, щоб захищати Українську Народну Республіку. На чернігівській станції вони таки встигли затримати наступ муравйовців до Києва, а отже, ціною власного життя здобути стратегічну перемогу замість фактичної поразки, каже екскурсовод.

Близько трьох десятків крутянців поховали неподалік, на Аскольдовій могилі – без пам’ятників, хрестів і символічних написів. Досить лише згадати вірш Тичини «Пам’яті тридцяти». Пам’ятник Героям Крут там з’явився лише у 2012 році.

 

Які ще стріткоди можна знайти в Києві

Команда проєкту «Стріткод» встановлює таблички про історичних постатей не лише в центрі: так, для популяризації проєкту почали саме із середмістя, а загалом стріткоди можна знайти по всьому Києву, розповідає співзасновниця проєкту Інна Крупник. Мапу табличок можна побачити за посиланням.

Найчастіше стріткоди з’являються на перейменованих вулицях. Наприклад, після того, як місцеві мешканці звертаються до команди проєкту із запитом дізнатися більше про певну постать, як-от Галина Севрук (українська художниця й керамістка, вулиця на її честь з’явилася в Голосіївському районі у 2023 році замість вулиці Маршальської) або Віра Гедройць (перша жінка-хірург у Російській імперії, яка народилася в Києві. До 2023 року вулиця в Голосіївському районі на її честь звалася вулиця Марії Боровиченко – медсестри й Героя Радянського Союзу).

Цікавимося, як команди «Стріткоду» перевіряють інформацію, яку можна прочитати на табличках. Для цього звертаються до істориків, які спеціалізуються на конкретних постатях, розповідає співзасновниця проєкту Інна Крупник. Наприклад, стріткод із Грушевським верифікувала директорка музею Грушевського Світлана Панькова, а перевірити інформацію про Василя Стуса допомагав його син Дмитро. Загалом до верифікації постатей уже долучилося багато фахових істориків.

Історики також допомагають ілюстраторам проєкту відтворити зовнішній вигляд історичних постатей, особливо в тих випадках, коли прижиттєвих фото не збереглося, додає Інна Крупник. Наприклад, так сталося з портретом Галшки Гулевичівни, яку допомогла відтворити історикиня Ольга Ковалевська. 

Команда «Стріткоду» може додати від себе трохи креативу, наприклад, пофантазувати, що могла би сказати та чи інша постать, якби жила в сучасності й привіталася би на вулиці. Так, Грушевський у спічбаблі біля свого портрета каже: «Гайз, де найближчий барбершоп?», а Мазепа запитує: «Донатиш на добро, бро?»

Команда проєкту не виключає, що в майбутньому робитиме стріткоди, присвячені не лише відомим постатям, але й історії певних будівель. Нещодавно на фасаді Театру Лесі Українки встановили стріткод із Богданом Хмельницьким (театр розташований на однойменній вулиці), і в процесі роботи виникла ідея зробити окрему табличку, яка розповідала би історію театру. Ідею підтримало керівництво театру.

Проєкт планують масштабувати й на інші міста України: до кінця 2024 року стріткоди також мають з’явитися в Луцьку, Вінниці, Конотопі та Гадячі.

Екскурсію провели в межах міського конкурсу «Прозора влада та активна громада» й за підтримки Департаменту суспільних комунікацій КМДА, який також надає підтримку у встановленні стріткодів у Києві.

 

Фото: Сергій Мірошніченко для Віледжа