Що таке інклюзивність у театрі? І чи взагалі може людина на кріслі колісному, на милицях, із порушеннями зору чи слуху сходити до театру в Києві? Це запитання авторка цього тексту поставила собі й десятці київських театрів – більших і менших. Не всі з них відповіли (і вони мають на це право в театральне міжсезоння), але ми отримали відповіді від восьми театрів. Ось деякі з них:

«Інклюзивність у театрі – це про створення такого простору, де людина почуватиметься без барʼєрів як фізично, так й емоційно», – Молодий театр

   

«Це створення умов для повноцінного й комфортного включення всіх людей до театрального процесу, починаючи від конструкційних особливостей приміщення й закінчуючи доступністю самих послуг», – Театр на Печерську

   

«Це саме про бажання зробити комфортним. Тому що промаркувати сходи жовтим скотчем – це не про гроші й архітектуру, це про прагнення полегшити людям життя», – Театр на Подолі  

Звучить чудово й правильно, але як це можна реалізувати на практиці? Чи є різниця між інклюзивністю, доступністю й безбар’єрністю? І коли театр можна назвати доступним? Запитали також у фахівця з питань доступності побудованого середовища й консультанта ГС «Ліга Сильних» Володимира Висоцького.

Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки

Що вже вдалося реалізувати і що плануєте?

Наразі в театрі є безперешкодний доступ до будівлі, основного сценічного майданчика (партер) і додаткового сценічного майданчика «Нова сцена». Є спеціалізовані місця для людей із порушеннями опорно-рухового апарата в чоловічій і жіночій глядацьких вбиральнях, а також можливість, щоб адміністратор театру зустрів і супроводив людей з інвалідністю й маломобільних груп населення. 

Зараз театр активно працює над модернізацією простору й разом зі спеціалізованою організацією розробляє план, щоби створити сприятливі умови відвідування для людей із порушенням зору (мнемосхема фоє й першого поверху в касовому залі, інформаційно-тактильні таблички, тактильні індикатори визначення напрямку руху, дистанційна кнопка виклику). 

Також театр планує впроваджувати спеціальні покази й створювати необхідні умови для глядачів з порушенням зору й слуху.

Які для вас найбільші труднощі у впровадженні інклюзивності?

Найбільші труднощі – створити комфортний простір для всіх відвідувачів театру, адаптація вистави для людей із порушенням слуху й зору (тифлокоментування,  аудіодискрипція й переклад  жестовою мовою).

Наразі нашому театру бракує повної безбарʼєрності в технічному забезпеченні. Але найголовніше, що бракує нашому театру й театрам загалом, – це не тільки технічна безбарʼєрність, а й творча, тобто створення умов для максимального сприйняття творчого продукту з боку глядачів із порушенням зору, слуху й іншими індивідуальними потребами.

Якщо в театр відвідує, наприклад, людина на милицях, на кріслі колісному, які ваші дії?

Глядач звертається до чергового адміністратора (який завжди на місці впродовж дня й перед початком вистави) завчасно або безпосередньо перед початком вистави. Черговий адміністратор забезпечує всі необхідні умови для безбарʼєрного й комфортного потрапляння глядачів на виставу.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

Що вже вдалося реалізувати і що плануєте?

Спільно з нашими партнерами Sense bank, Visa й «Доступно.UA» ми почали низку перетворень, щоб зробити театр доступним. Зокрема, колеги з «Доступно.UA» постійно консультують нас із чутливих питань доступності, адже наші зміни не будуть обмежуватися лише реконструкцією вбиралень і пандусів. Натомість ми працюємо над комплексом заходів: це й про архітектурну доступність для маломобільних груп населення, і про забезпечення умов для людей з порушенням слуху й зору, і про роботу над збільшенням обізнаності наших працівників із питань інклюзії, і про оновлення системи придбання квитків – на сайті будуть підсвічуватися доступні місця. 

Під час купівлі такого квитка глядач отримуватиме корисну інформацію й контакти адміністратора, щоби міг повідомити, якщо йому потрібен супровід у театрі. Нашому працівнику надходитиме сповіщення про це, і він буде готовий зустріти гостя перед виставою, щоб за потреби відповісти на його запитання чи допомогти. Але глядач зможе дістатися свого місця й самостійно: для цього ми реконструюємо пандуси і створюємо зручну систему навігації по театру.

Які для вас найбільші труднощі у впровадженні доступності?

На щастя, ми не маємо труднощів у впровадженні інклюзивної політики в нашому театрі. Адже й наші колеги, і наші партнери розуміють важливість і нагальність цього питання, тому всі наші ідеї зі створення доступного простору були сприйняті з великим ентузіазмом.

Київський академічний драматичний театр на Подолі

Що вже вдалося реалізувати і що в планах

→ У нас є підйомник, що опускає гостя на кріслі колісному до фоє. Підйомник нарешті знову доступний (ми дещо змінили вхідну групу з метою безпеки). Ми сім років як маємо підйомник, але лише зараз розробили просту інструкцію й наліпки, щоби глядач на кріслі колісному міг абсолютно самостійно ним скористатися.

→ Також у театрі працює ліфт, під завісу сезону ми його по-новому озвучили для легшого орієнтування.

→ Маємо універсальні кабіни у фоє й біля глядацької зали. Зараз якраз працюємо над встановленням кнопки виклику персоналу в них.

→ Паралельно оновлюємо маркування сходів, хочемо обрати довговічніше й тактильне на відміну від жовтого скотчу.

→ Збираємося розвісити інформаційні вказівники зі шрифтом Брайля.

→ Ми проводили аудіодискрипцію на орендованому обладнані, однак, на жаль, зараз не можемо собі цього дозволити.

→ Уже закінчили тестування системи титрування з нашими волонтерами з Українського товариства глухих: щомісяця будемо запрошувати людей, які не чують, на вистави з титруванням.

Які труднощі у впровадженні доступності?

Кажуть, що простіше зробити з нуля, ніж переробити – істинно, тому торгові центри, ресторани й артпростори виграють у музеїв і театрів, бо під час проєктування відразу враховуються принципи доступності.

Нова будівля Театру на Подолі будувалася як доступна, тому ми у виграшному становищі, якщо порівнювати з багатьма колегами, котрі працюють в історичній будівлі.

Основний недолік – це економічна недоцільність створення інклюзивного простору. Оскільки театр орієнтується на середнього глядача, сам заробляє собі на життя й має балансувати між совістю, соціальною відповідальністю й виживанням. Як би сумно це не звучало. Вартісні перетворення чи обладнання – а таких чимало треба здійснити – просто не дозволять театрам звести кінці з кінцями, навіть нам. Ми неприбуткова організація, тому необхідних пів мільйона на аудіодискрипцію нам немає звідки взяти.

Наша команда має внутрішню мотивацію, та одного бажання недостатньо. Тому впровадження доступності – дуже поступовий процес.

Якщо в театр відвідує людина на кріслі колісному чи на милицях, який алгоритм дій театру?

Якщо глядач на милицях або він слабозорий, то маркування, універсальні кабіни, ліфт й інші архітектурні елементи допоможуть йому з комфортом провести час у театрі. 

Якщо ми говоримо про глядачів на кріслах колісних чи милицях, які приїхали до театру на авто, тут, на жаль, ми вимушені ускладнити алгоритм. Андріївський узвіз – пішохідна зона. Якщо глядач, який користується кріслом колісним, хоче заїхати на авто, адміністрація театру має зв’язатися з КМДА й попросити опустити боларди.

Крім того, у нас у залі треба демонтувати три місця в першому й другому рядах, щоби встановити там крісло колісне. Цей процес займає певний час. Тому глядач має попередити, що він використовує крісло колісне, щоб ми відкрили заїзд і демонтували місця. Це варто зробити під час купівлі квитка. Надалі його перебування театрі буде максимально самостійним.

Якщо глядач бажає побачити виставу з титруванням, то це необхідно також узгоджувати заздалегідь, оскільки лише одна конкретна вистава на місяць буде з титруванням. Персоналу, який забезпечить титрування будь-якої вистави за запитом, театр не має, адже це не лише створені спеціально титри, але й робота оператора в режимі реального часу. Мати таку людину на кожній виставі економічно недоцільно.

Якщо, наприклад, глядач у кріслі колісному вже потрапив до театру, черговий адміністратор підійде до нього, представиться й запропонує свою допомогу; якщо відвідувачу вона потрібна, ми надаємо її. Або будемо в полі зору, щоб у разі виникнення питань відповісти на них.

Київський академічний театр драми й комедії на лівому березі

Що вже вдалося реалізувати і що в планах

Наразі в театрі виконали експертний звіт, де оцінили простір відповідно до норм ДБН з інклюзивності. Далі визначили обширний (і фінансово вартісний) план дій, як зробити простір безбар’єрним.

Що вже зробили

→ Два паркомісця для людей з інвалідністю, розташовані на автостоянці й позначені відповідною розміткою.

→ Пандуси й поручні на центральному вході до театру.

→ Поручні, якими обладнано сходи до центрального входу всередині театру.

→ Спеціалізовані місця для людей з порушеннями опорно-рухового апарата в чоловічих і жіночих глядацьких вбиральнях.

Найбільш пріоритетне завдання на наступний рік – прибудувати ліфт, щоби в маломобільних відвідувачів театру був доступ до малої й основної зали, інклюзивної туалетної кімнати. На проєкт ліфта вже виділили кошти з бюджету, а щодо реалізації ведуться перемовини з фінустановою.

Які найбільші труднощі у впровадженні безбар’єрності

Будівля театру стара, тому дуже важко пристосувати до неї норми ДБН: треба думати, як зробити так, щоб це було правильно, комфортно й безперешкодно для людей, і водночас про фінансову й бюрократичну складову. Якщо потрібна велика сума, то торги, тендери й збирання технічної документації займають дуже багато часу.

Якщо в театр відвідує людина на кріслі колісному чи на милицях, які дії театру?

Поки що людина на кріслі колісному може завчасно попередити про візит до театру за допомогою соцмереж, електронної пошти чи телефоном – театр на неї чекатиме. Але навіть якщо вона відвідує без попередження, просто на виставу, то на місці їй зможуть допомогти монтувальники, які працюють у театрі. Вони піднімуть крісло колісне до зали. Навіть якщо людина на кріслі колісному має квитки, наприклад, до бельетажу, їй запропонують місце в партері (у першому ряду зазвичай прибирають крайні місця зліва й справа). На таких місцях менше перешкод на шляху, а також краще видно.

Київський національний академічний Молодий театр

Що вже вдалося реалізувати і що в планах

Вхідна група театру оснащена кнопками виклику персоналу й приставними пандусами. Наша служба глядача на постійній основі проходить тренінги з роботи з людьми з інвалідністю і щомісячно приймає людей з інвалідністю, які вже стали нашими лояльними глядачами. 

Цього року ми також розмістили таблички шрифтом Брайля в зоні вхідної групи й для зручної навігації по театру. Щоб у глядачів на кріслах колісних була можливість пересуватися сходами, ми маємо крокохід, а також спеціально адаптовану вбиральню.  

Якщо казати за плани, то вони грандіозні. Ми мріємо облаштувати театр ліфтом для забезпечення безбарʼєрності всіх маломобільних груп населення, а також переобладнати вхідну групу для вільного доступу користувачів крісел колісних. 

Наразі ми активно вивчаємо можливість і всі особливості альтернативних форматів інформаційного супроводу вистав (перекладом жестовою мовою, субтитрами, аудіодискрипцією – тифлокоментуванням) і сподіваємося, що в майбутньому зможемо це реалізувати на постійній основі. Найближчим часом також запланували адаптацію афіш під нахилом до стіни для зорового сприйняття користувачів крісел колісних.

Які для вас найбільші труднощі у впровадженні інклюзивності?

Найбільшими труднощами є відсутність комплексних рішень як прикладу забезпечення цілковитої безбарʼєрності в театрах. Доводиться шукати багато інформації, консультуватися з громадськими організаціями (наприклад, Українське товариство сліпих), щоби врахувати всі особливості справді безбар’єрного простору.

Також серед труднощів – абсолютна непристосованість будівлі для маломобільних груп населення й потреба у фінансуванні задля дотримання всіх вимог безбарʼєрності.

Якщо в театр відвідує, наприклад, людина на милицях, на кріслі колісному, які ваші дії?

Ми маємо компетентних співробітників, здатних надати професійний супровід за потреби. Для цього людина на милицях чи кріслі колісному має натиснути на кнопку виклику персоналу або зателефонувати в службу глядача. Ми допоможемо в пересуванні по театру й надамо вичерпну інформацію щодо наших вистав, репертуару й навігації по театру.

Київський національний академічний театр оперети

Що вже зробили і що планують зробити

Національна оперета України стала першим закладом у Києві, що реалізував вистави для незрячих людей з аудіодискрипцією. Це спеціальний голосовий супровід, який наживо, за допомогою технічних пристроїв, подається до незрячих чи слабозорих глядачів і пояснює їм усе, що неможливо відстежити візуально: описує декорації, міміку й убрання акторів, дії сценічних персонажів.

Для осіб з інвалідністю й інших маломобільних груп населення в театрі розміщені дві туалетні кабіни, кнопки виклику адміністративного персоналу на центральному вході до театру й у туалетних кабінах, а також передбачені місця для крісел колісних у глядацькій залі. Також у театрі є мобільний гусеничний підйомник для крісел колісних.

Крім того, у театрі діє служба супроводження осіб з інвалідністю й інших маломобільних груп населення, створена з чергових працівників театру.

У вересні планують реалізувати проєкт з адаптації різножанрових вистав для людей з порушенням зору й слуху з використанням новітніх технологій. Глядачі можуть дивитися виставу за допомогою застосунків Subcatch й Earcatch на телефоні. Проєкт реалізують у межах гранту від Українського культурного фонду.

Які для вас найбільші труднощі у впровадженні інклюзивності?

→ Відсутність ставок відповідних фахівців у штатних розписах культурних установ, що унеможливлює функціонування практик доступності на постійній основі (фахівці працюють на волонтерських засадах або тільки за наявності грантових коштів).

→ Відсутність великого попиту від аудиторії, для якої потрібні доступні послуги в закладах культури.

→ Недостатня обізнаність працівників закладів культури в засобах і методиках створення доступності.

Якщо в театр відвідує, наприклад, людина на милицях, на кріслі колісному, які ваші дії?

Зазвичай такі відвідувачі попереджають про необхідність допомоги заздалегідь. Якщо це рандомний відвідувач, тоді алгоритм має бути такий: 1. Запитати чи потрібна допомога у відвідуванні театру і яка саме. 2. Якщо допомога потрібна й театр має змогу її надати, то він це робить.

Зазвичай адміністратори театру відкривають альтернативний вхід до закладу, де є мінімальна кількість сходинок або заїзд узагалі без них. Якщо потрібно, то візок разом із відвідувачем спускають або піднімають сходами театру на спеціальному приладі.

Київський академічний театр «Золоті ворота»

Що вже зробили і що в планах

→ Адміністраторки театру пройшли спеціальні курси жестової мови.

→ Театр у процесі адаптації сайту для людей із порушенням зору, також розглядають можливості забезпечити титрування вистав.

→ До початку нового сезону планують допрацювати центральний вхід, щоби він був зручний для всіх глядачів.

Які для вас найбільші труднощі у впровадженні інклюзивності?

Театр не великий і розташований у підвальному приміщенні. З одного боку, це дозволяє не переривати вистави під час повітряних тривог (підвал виступає укриттям), але з іншого, утруднює облаштування театру спеціальними конструкціями. Тому театр постійно консультується щодо альтернативних засобів і систем (не пандусів), які могли б бути ефективні.

Театр також постійно шукає додаткове фінансування на можливе облаштування тих зон, які можна вдосконалити для людей з інвалідністю. Це виявилося не так просто, як анонсують фонди: звертайтеся – і ми допоможемо! Поки ніяких відгуків на наші запити не було. Але ми продовжуємо роботу в цьому напрямі.

Якщо в театр відвідує, наприклад, людина на милицях, на кріслі колісному, які ваші дії?

У разі візиту до театру глядачів у кріслі колісному чи на милицях їм допомагають спуститися до зали співробітники театру. У театрі  досить «гнучка» зала, тож у разі необхідності крісла переставляють так, щоби забезпечити один чи два місця для глядачів, які користуються кріслом колісним.

Київський академічний театр на Печерську

Що вже вдалося реалізувати і що в планах

Наш театр неодноразово здійснював покази вистав із тифлокоментуванням (аудіодискрипцією). У цьому вдячні за допомогу Любомиру Покотило з агенції звукоопису Slovom. 

Також був показ вистави з перекладом жестовою мовою, у цьому нам допомагали фахівчині-перекладачки з Українського товариства глухих. На ці покази ми виділяли безкоштовні місця для людей з порушенням зору й слуху. 

Також наші співробітниці, які безпосередньо контактують із глядачем, – старша адміністраторка та квиткова касирка – пройшли курс з української жестової мови, який організували департамент культури КМДА й УТОГом.

Плануємо зробити приміщення нашого театру зручним для всіх: зробити написи для орієнтації й навігації у фоє й у глядацькій залі, переобладнати вбиральню й пристосувати вхідну групу для маломобільних людей.

Які для вас найбільші труднощі у впровадженні інклюзивності?

Конструкційні обмеження. Наш театр не має власного приміщення, розташований на першому поверсі житлового будинку й камерною в ньому є не лише зала, а в принципі усе: фоє, зона буфету, коридори. Тож, наприклад, користувачу крісла колісного або молодій мамі з дитячим візком буде бракувати місця для маневрування в заповненому людьми приміщенні.

Якщо в театр відвідує, наприклад, людина на милицях, на кріслі колісному, які ваші дії?

У нас поки немає пандуса або підйомника, але перед вхідною групою з парадного входу є кнопка виклику персоналу, щоби за потреби надати людині допомогу з доступом до приміщень театру.

Володимир Висоцький

фахівець з питань доступності побудованого середовища, консультант ГС «Ліга Сильних»

   

Чому театри важко зробити доступними (але важливо це зробити)

Я вважаю, що театри, музеї, бібліотеки, об’єкти культурної, зокрема архітектурної культурної спадщини (замки, фортеці), мають бути доступними для всіх, щоби люди мали змогу занурюватися в цікаві контексти й вивчати свою історію, що неможливо зробити без фізичної доступності. Щоби доторкнутися до мурів замку Любарта, у нього все-таки треба зайти. І це ще не йдеться про більш філософські речі, пов’язані з ідентичністю чи спадковістю поколінь.

Багато об’єктів, зокрема музеїв і театрів (але також органів самоврядування й служб) розташовані в будівлях, які є памʼятками культури, архітектури, мають охоронний статус. Водночас у законі про охорону культурної спадщини не визначені механізми забезпечення доступності, хоч там і є три згадки про доступність. Тобто максимум, що можна зробити, – це доступний вхід. Усередині цих будівель важче щось змінити, будь-які зміни в інтер’єрі вважатимуться реставрацією. Тож треба перевіряти в кожному випадку окремо, наприклад, чи перебувають під охороною ці двері. З іншого боку, не всі театри розташовані в будівлях під охороною, значна їх частина побудована в радянський час чи в сучасній Україні, тому там таких обмежень немає.

Що означає  інклюзивність для театру

Для мене безбар’єрність – це філософія, доступність – якість, а інклюзія – це процес.

Безбар’єрність – це слово-новотвір, в англійській взагалі немає такого іменника (але є прикметник barrier free). У широкому сенсі світогляд, певна філософія. Вона полягає в тому, що в суспільстві немає перешкод для повноцінного життя, розвитку, самореалізації будь-якої людини незалежно від стану її здоровʼя, майнового стану, вподобань, релігійних переконань, етнічного походження. Держава й ті, хто ухвалюють рішення, створюють простір, що гарантує всім рівні можливості. Але в більш вузькому сенсі безбар’єрність може означати й доступність.

Доступність (accessibility) – більш поширене слово. Доступними можуть бути простір, товар, транспортний засіб, послуга. Доступність передбачає, що ними можуть скористатися всі (історично думають про людей з інвалідністю, але загалом це набагато ширший спектр). Щодо архітектурної доступності, то це про відсутність перешкод на шляхах руху, у процесі отримання послуги чи інформації. Тобто доступність стосується конкретних речей, її можна виміряти (бо має числовий вираз, стандарти).

Інклюзія – процес включення різних людей у життя суспільства. Тобто це цілий комплекс питань від фізичної доступності й зручності простору до питань різноформатності матеріалів.Тобто є різні рівні, на яких треба забезпечити доступність, щоб щось стало інклюзивним, а доступність – це складова інклюзивності. Фактично інклюзія зводиться до того, що ми маємо реалізувати права й свободи: мало прописати, що маємо право на освіту, треба створити умови, де можна це право реалізувати. Якщо є право, то є й обов’язок. І коли це працює, ми маємо високу якість життя.

Інклюзивність для театру означає те, що культурними продуктами й культурними просторами, які він пропонує, виробляє, публікує, можуть скористатися всі.

Зокрема, це й про мультиформатність, що стосується не лише вистав, але й майстер-класів, воркшопів, тренінгів. 

Поступово ми маємо відходити від того, щоб називати щось інклюзивним: не може бути такого, що театр працює в режимі, що перешкоджає комусь насолодитися культурним продуктом чи послугою. Сам параметр інклюзивності має бути настільки глибоко вшитим із самого початку, щоб ми навіть про нього не говорили, як не говоримо про, наприклад, твердий асфальт.

Який театр можна вважати доступним

Є питання фізичного доступу в приміщення – пандуси, поручні, капітальний ремонт туалету. А є питання, пов’язані з доступністю контенту, наприклад облаштування тактильних експонатів, якщо це експозиція в музеї, або переклад вистави жестовою мовою в театрі.

Це різні питання навіть з погляду того, хто ними займається. Фізичною доступністю може займатися балансоутримувач, комунальний заклад (умовно, місто чи громада), а доступністю контенту – безпосередньо керівник установи, режисер чи художній керівник.

Якщо брати до уваги базовий чекліст, то який театр можна вважати доступним? Це театр, куди я можу потрапити (доступний вхід), де можу здати речі в гардероб, зайти у вбиральню й скористатися нею, помити руки (і вичавити мило), побачити себе в дзеркалі, комфортно розміститися в глядацькому залі й бачити сцену. Якщо я, наприклад, маю порушення слуху чи зору, то можу отримати додаткову послугу, щоби почути або побачити. Також я повинен мати можливість потрапити в буфет і купити собі щось поїсти. А в разі якоїсь надзвичайної ситуації повинен мати можливість максимально швидко, можливо, з допомогою підготовленого персоналу потрапити в безпечне місце. Ну, і нарешті в процесі цього всього я повинен постійно знати й розуміти, куди мені рухатися, тобто де розташована вбиральня, а де – гардероб. Якщо я вперше в театрі, мені потрібне інформування, тобто простір має мене інформувати, що й де розташоване. 

Це не маленький набір, але досить лімітований. Наприклад, може бути окрема вбиральня, відокремлена від решти вбиралень, і нормального огляду сцени теж можна досягти різними способами. Тут значні можливості для маневрів, але загалом розуміння доступності зводиться до того, що ми йдемо шляхом людини, яка має бути поінформованою, у безпеці й самостійною якомога більшою мірою.

Звісно, доступність завжди можна поліпшувати. Але є базові речі, а є додаткові, які можуть вважатися не обов’язковими. Наприклад, театр може пропонувати тактильні тури за куліси для незрячих відвідувачів або організовує так звані «розслаблені вистави», які відбуваються за ввімкненого світла, де можна бігати, входити й виходити. Такі вистави передусім призначені для людей із розладами аутистичного спектру (РАС).

Також поки що ми дивимося на доступність з погляду відвідувача. А чи є в актора можливість потрапити на сцену на кріслі колісному? Або потрапити в гримерку? Це теж про доступність.

Звісно, у нормі таких компромісів не може бути. Але поки доводиться визначати, що є основним, а що – другорядним, і ці компроміси відповідають етапу розвитку доступності в театрі. Коли ми досягнемо такого рівня розвитку суспільства, де в нас є доступні робочі місця не лише для акторів, але й для продавців чи водіїв транспорту, це й буде вершиною. Люди зможуть професійно себе реалізовувати в такому суспільстві.

Чи відбувається моніторинг доступності в українських театрах

Системного моніторингу не відбувається, хіба що театри обстежують у межах загальних аудитів безбар’єрності, які відбуваються на основі постанови Кабміну по всій країні.

У Києві та й загалом в Україні немає окремої програми з інклюзивності культурних послуг, але Мінкульт працює над реалізацією стратегії з безбарʼєрності. Поки що доступність у театрах можуть поліпшувати в індивідуальному порядку, наприклад, музеї й театри проводили обстеження безбар’єрності своїми силами.

З ким має консультуватися театр у питаннях безбар’єрності

Стандарти безбар’єрності, як і норми законів, доступні всім, але не всі є юристами чи фахівцями з безбар’єрності. В Україні лише за останній рік з’являються спеціальні курси у ЗВО, присвячені питанню доступності, здебільшого це сфера неформальної освіти.

Інше питання, як визначити, що це справді фахівець, і знайти його. Це людина, яка має певний авторитет і її рекомендують як фахівця і яка має підтвердження фаховості (або високий ступінь довіри, великий практичний досвід). Не кожен експерт, хто називає себе таким. Не всі активісти чи люди з інвалідністю є фахівцями з доступності. Для користувача крісла колісного актуальні одні питання, для людини з порушеннями зору – інші, а з порушеннями слуху – треті. А фахівець керується несуб’єктивними оцінками різних людей. Загалом у питаннях безбар’єрності завжди важливо, як із лікарем, почути другу думку чи навіть третю думку. 

Фахівців можна залучати на різному етапі, наприклад, тоді, коли самі вже обрали варіант і хочете його протестувати. Але залучати точно потрібно, інакше є ризик витратити кошти в нікуди й замість одного бар’єру зробити інший.

Наприклад, зробити неналежний ухил пандуса або нефункціональні поручні у вбиральні. Чи приліпити в коридорі жовті тактильні смуги шириною півтора метри: вони відлипають і через них всі перечіпляються, а для незрячого відвідувача роль тактильної смуги буде виконувати стіна, він буде орієнтуватися за допомогою тростини. Чи таблички зі шрифтом Брайля, де шрифт не об’ємний, а просто надрукований. Чи підйомник, який приїжджає в стіну, тобто з нього неможливо вийти.

Таке відбувається, коли ми беремо норму й читаємо її буквально й зовсім не думаємо про те, як це буде працювати в нашому конкретному просторі.

Якщо ми вдома робимо ремонт, ми ж думаємо, як усе будемо використовувати? Тому ще важливий здоровий глузд. 

Доступність – це також про естетику. Треба намагатися робити так, щоби доступність була інтегрована в дизайн, в інтер’єр і відповідала незримій метафізиці будівлі. Інакше ми перетворюємо, наприклад, музей у тренувальну базу для людей із порушеннями зору чи реабілітаційний центр. Тобто надивленість на різні елементи доступності також працює, тут теж можна проявити креатив.

Ніхто не застрахований від помилок. Але в нас настільки іноді бояться помилитися, що вирішують, що краще взагалі нічого не робити. Або настільки бояться визнати прогалину у своїх знаннях, що нікуди не звертаються. Головні архітектори в громадах і начальники департаментів структурних підрозділів можуть не розбиратися в доступності, і це нормально. Треба вчитися й підвищувати кваліфікацію, це процес. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але все-таки краще вчитися на чужих помилках.

Норми безбар’єрності потребують доопрацювання, але працівникам театральної сфери також варто шукати можливості, партнерства, писати колегам в інші країни й запитувати, як це працює в них. Тобто намагатися створити баланс між фаховістю, чужим позитивним досвідом і своїм розумінням.