Громадський простірЖителі Микільської Слобідки 20 років бʼються за парк на березі Дніпра (і за нормальний лівий берег)

Майже 20 років мешканці Микільської Слобідки відстоюють своє право відпочити біля Дніпра, не закованого в бетонні береги й не заставленого стінами багатоповерхівок. Битися довелося в прямому й переносному сенсі – у залах судів і на будівельних майданчиках. Вони перекривали дорогу спецтехніці, встановлювали барикади, захищалися від тітушок, пікетували, власноруч саджали дерева й прибирали територію, а врешті самі зібрали кошти й замовили архітекторам проєкт парку. 

Більшість берега від забудови вони відбили. Але крапку в цій історії ставити зарано. Попереду нові суди, деякі ділянки досі перебувають у приватній власності, на них мають претензію не тільки девелопери, але й «Велике будівництво» (принаймні мало до повномасштабної війни). А тепер ще й комунальне підприємство «Плесо» хоче відгризти шматок майбутнього парку, щоби зберігати там свої трактори й екскаватори.

Розповідаємо, що відбувається на Микільській Слобідці, який парк там хоче створити місцева громада й чому ініціатива «Дикий Лівий» важлива для всього Києва.   

 

 

Старожили та нові мешканці разом намагаються зберегти від забудовників ще вцілілу частину природи узбережжя. Це протистояння триває майже 20 років. Боротьба була в площині фізичній (побиття та навіть стрілянина), медійній і судовій. Кілька судових справ виграно, але попереду нові. 

Більшість зелених зон на березі Дніпра громада таки відвоювала, хоча частину з них спотворили. Біля мосту Метро в зоні прибережної захисної смуги Дніпра звели дві висотки ЖК «Сонячна Рівʼєра». За проєктом «свічки» мало бути три, а за ними ще багатоповерхівка на 15 секцій (кожна секція – як окремий будинок). 

Суперечки з девелопером точилися з приводу того, чи є Русанівська протока, на березі якої велося будівництво, частиною Дніпра чи Десенки. Дніпро є великою річкою, тож його прибережна захисна смуга, на якій заборонено будувати, складає 100 метрів. Десенка ж – середня річка, тож, як стверджував забудовник, біля неї будувати можна за 50 метрів від води. 

«У судах ми документами довели, що вся водна гладінь вздовж Дніпра в місті Києві – це одна велика річка, юридично це Канівське водосховище», – пояснює в коментарі The Village Україна одна з активісток Олена Медведенко.  

Повний задум забудовнику реалізувати не вдалося, звели тільки дві висотки. До «Євробачення», яке у 2017 році проходило в Міжнародному виставковому центрі, поряд із ними за міський кошт облаштували сквер. 

На березі з протилежного боку Микільської Слобідки будують житловий комплекс «Русанівська Гавань» (деякі будинки готові, інші – у процесі). Формально він також стоїть ближче 100 метрів до води. Але ці землі від початку не мали рекреаційного призначення (це була територія заводу), тому запеклої боротьби проти цього ЖК не було. 

Поряд із комплексом зробили бетонну набережну, яку місцеві називають «пательнею»: на ній жодного дерева, а з рослинності тільки газон, який у періоди спеки покривається жовтими плямами. Навесні, під час повені, нижній ярус набережної затопило. 

Бетонну набережну поряд із ЖК «Русанівська Гавань» і решту берегу затопило під час повені

Укрити бетоном хотіли значно більшу ділянку берега – від мосту Метро аж до Північного мосту, але місцеві зупинили цей процес, згадує активістка Медведенко. Тепер бетонна набережна з одного боку впирається в урочище Горбачиха, яке ще залишилося недоторканним, а з другого примикає до муніципального пляжу «Веселка».

«Тільки цю ділянку зробили, й те вона недороблена, не введена в експлуатацію. Її зробили за міські кошти, замовником виступило КП «Плесо». Хоча це мав зробити забудовник, бо за договором оренди земельної ділянки він мав займатися благоустроєм берега, через це там тривають кримінальні справи», – розповідає активістка. 

Ще одне скандальне будівництво почалося на вулиці Микільсько-Слобідська, 7-9. Там девелопер мав у розпорядженні три земельні ділянки в прибережній захисній смузі Дніпра – одну з них у власності, а дві інші – в оренді. На них він збирався звести три 25-поверхівки ЖК Sundance.

Забудовник планував звести на березі три 25-поверхівки

Останнє протистояння з девелопером тут сталося у 2021 році, коли він учергове спробував поновити будівельні роботи. Воно було одним із найскладніших, згадує Медведенко.

«Усе почалось уночі із завозу техніки за участі кількох десятків тітушок кремезної статури, у жилетках і касках. Коли територією комунальної ділянки кілька годин їхала важка техніка, люди вийшли [щоб не пустити техніку] – і їх просто розкидали в сторони», – каже активістка.  

Місцеві мешканці встановили барикаду, щоб стати на заваді будівництву. «Громада тримала оборону, за цей час було кілька зіткнень тітушок забудовника з громадою, кілька мешканців було госпіталізовано, спалене авто одного з учасників чергувань громади. І як би складно не було, це лише згуртувало громаду, – розповідає Медведенко. – Так простояли трохи понад 100 днів, у цілодобовому чергуванні. Узимку з чаєм і бочкою з дровами». 

Барикада на Микільській Слобідці простояла понад 100 днів

Зараз будівництво не ведеться, а дві ділянки, що були в оренді, Верховний суд остаточно повернув місту наприкінці серпня 2023-го. Третя ділянка ж досі перебуває в приватній власності, а отже забудовник може в будь-який момент цим скористатися. «Усе літо були суди, щомісяця засідання з різних справ. Касація не розглядала наші позови три роки, а зараз почала», – розповідає активістка.

Посередині ділянка на Микільсько-Слобідській, 7-9, яка досі у приватній власності 

На питання, як їм вдається досягати успіху в судах, активістка відповідає: свої юристи. Справами займаються місцеві чи їхні друзі, для яких це питання принципове. Противник же на кожне засідання відправляє нових адвокатів.

«Ми не наймаємо компаній зовні, бо такі компанії дуже часто зникають, коли забудовник пригрозить або щось запропонує, – каже Медведенко. – Зараз стало складніше в судах, бо піднялися ціни. Раніше за 500 гривень можна було подати позов. Зараз, буває, і 30 тисяч гривень треба зібрати. Громада збирає – і подаємо до суду або долучаємося стороною». 

Місцеві визнають: так довго протистояти інтересам великих грошей непросто. За 20 років не один десяток активних учасників громади зневірилися в успіху й залишили цю справу. Але на їхнє місце приходили нові. 

«На зміну одним людям приходять нові й кажуть: «Це ви не захистили. Якби ви свого часу відстояли, то нам би не довелося це зараз робити». А люди до них дійсно робили багато. Але це складно, довго, у них не виходило, вони вигоріли. Але вони ж щось робили. А потім нові люди, які обіцяли все виправити, за деякий час самі зникають. Це природний процес, – вважає активістка. – Однак зараз стало складно, під час війни. Багато хто поїхав, інші – пішли на війну. Більшість активістів Києва зараз воюють. Олег Симороз [активіст, який пішов захищати Україну на фронт і втратив на війні проти РФ обидві ноги – ред.] – теж від нашої спільноти. Він зараз на реабілітації, але був на кількох судах». 

Сама Олена Медведенко долучилася до захисту Микільської Слобідки в післямайданний 2015 рік: «Майдан тільки пройшов, війна почалася. Усі були соціально активні. Мені теж хотілося щось робити, але в мене були маленькі діти й особливо нічого я не могла. Як зараз памʼятаю: 1 квітня 2015 року сталася сутичка зі стріляниною біля церкви [між тітушками забудовника та місцевими – ред.]. Я в цей час гуляла з дітьми у дворі будинку поруч. До мене підійшла знайома, бабуся однієї з дівчинок, і каже: «Ти можеш приглянути за Євою? Там паркан валяють, я побіжу». Я думаю: «Який паркан?» Мені було цікаво, що там, але піти туди не могла, бо одна залишилася з усіма дітьми, поки мами, татусі й бабусі пішли валяти паркан. Дня за два-три місцеві оголосили толоку. Я прийшла й спитала, чим я можу допомогти. Мене запитали: «Що ти вмієш?» Я кажу: «Умію писати, бачу, що у вас немає ніякої інформації». Отак і почалося». 

 

 

У якийсь момент активісти зрозуміли, що боротьба суто проти забудови берега річки не дає результату, потрібна конкретна альтернатива. І стали відстоювати ідею створення тут парку. «Хотіти парк і нічого не робити – так це не працює. Ми стали думати й зрозуміли, як це юридично оформити», – каже Медведенко. 

У 2020 році Київрада проголосувала за створення парку «Микільська Слобідка». Проєкт рішення підготували місцеві мешканці. «Попередній [проєкт] був заблокований депутатами на робочій групі. Ну, як завжди, хочеш заблокувати якесь рішення – створи робочу групу. Вони два роки щось розглядали, нічого не розглянули. Потім ми з юристами просто підготували проєкт рішення і зібрали підписи під місцеву ініціативу – є такий механізм у Києві. Громада як субʼєкт подала його на розгляд Київської міської ради. Земельна комісія мала в місячний строк із моменту, коли в них зʼявився проєкт, розглянути його, але вона цього не зробила. Тож ми написали на секретаря Київради, що ми за мовчазної згоди забираємо проєкт рішення з усіх комісій і виносимо на голосування на Київраду. Нам допомогли депутати на фракціях, які попросили внести його в порядок денний. Протягнули з перевагою у два голоси. Так ми створили тут парк». 

Місцеві не тільки добилися, щоб юридично закріпити за берегом статус парку, але й самі замовили його проєкт. Вони звернулися до засновниці SBM Studio, архітекторки Ольги Клейтман, яка спроєктувала для Харкова ландшафтний парк Саржин Яр. Для харківʼянки Клейтман ідея збереження природи лівого берега Дніпра теж не була чужа: вона часто буває в Києві в робочих справах і живе поряд, на Русанівці. «Я вважаю, що поки триває війна, поки проєктна робота коштує не так дорого, саме час проєктувати. Щоби потім, коли ми переможемо, у нас уже були готові узгоджені проєкти, які пройшли експертизу, щоб можна було відразу почати їх реалізовувати», – розповідає архітекторка в коментарі The Village Україна. 

На спільнокошті громада зібрала необхідну суму на проєкт. «Мені не потрібні були гроші, але я вважала: щоб люди цінували проєкт і ставилися до нього серйозно, вони мають брати участь. Вони зібрали кошти – і ми почали проєктувати», – зазначає Клейтман. 

Ініціаторки створення парку Олена Медведенко, Олена Фатєєва та авторка проєкту Ольга Клейтман

 

 

Але «Дикий Лівий» потрібен не тільки лівобережним. Збереження берега від забудови та створення тут зон відпочинку важливе для Києва загалом. 

По-перше, заплавні території лівого берега й островів Дніпра зменшують наслідки підтоплень на зразок тих, що кияни спостерігали весною. 

«Ми зараз живемо в час зміни клімату, рисою якого є повені в результаті залпових злив, – розповідає The Village Україна Олена Фатєєва, архітекторка, одна з ініціаторок створення парку на Микільській Слобідці. – Одне з міст, які потерпають від таких опадів, – Париж. Сена повністю скована камʼяними берегами, і з кожними опадами в місті підтоплює нижчі поверхи, підземні комунікації. Париж не може розкопати Сену, але думає, куди ж відводити ці води. У Києві є компенсаційні затоплювальні території. До них належать Гідропарк, Труханів острів, Муромець, Горбачиха, Русанівські сади. Якщо їх залишити незабудованими, з великими деревами, які можуть всотувати велику кількість води, то під час повені збитки будуть набагато менші. Адже якщо ці території й затопить, то там немає будівель. Якщо ж забетонувати лівий берег, Гідропарк чи Труханів острів, то воді з Дніпра не буде куди розійтися. Та ж Горбачиха має 100 гектарів, вода стояла там весною практично на всій території й місцями досягала метра. Якщо цього не буде, вода виходитиме з берегів. Я вже не кажу про важливість цього явища для природи. Якщо ми не чіпаємо ці території, тоді природа менше чіпає території, які використовує людина». 

По-друге, створення місць відпочинку на природі в межах міста допоможе боротися із заторами на вʼїздах/виїздах до Києва у вікенди, зазначає вона: «Багато європейських міст стали боротися із заторами (коли в пʼятницю всі масово виїжджають із міста, а в неділю заїжджають), роблячи парки й природні місця відпочинку для містян і залишаючи дачну забудову всередині міста. Тим самим вони прибирають потребу людини їхати в село, на дачу, на озера. Усередині Франкфурта, наприклад, є парки, де живуть видри, кролики, зайці, бобри, я вже не кажу про качок та інших птахів». 

 

 

Хоча рішенню Київради про створення парку вже понад три роки, самого парку досі немає. Територія узбережжя досі розділена на багато ділянок, що мають різних власників. Ба більше, за цільовим призначенням вони досі під забудову. 

Землю, на якій хотіли будувати «Сонячну Рівʼєру», забрав за борги «Ощадбанк». Київрада постановила викупити ці ділянки для створення парку, але зробити це не встигла. На них зʼявився новий претендент – Міністерство спорту із президентським «Великим будівництвом», яке запропонувало побудувати тут арену до чемпіонату Європи з баскетболу. 

«Це було якраз за два-три тижні до початку повномасштабного вторгнення. Вони швидко намалювали малюнки (візуалізації – ред.), за два дні поставили паркан, привезли сюди комісію, щоб показати, що тут буде відбуватися. Але мешканці були проти. По-перше, ми в цей час уже працювали над проєктом парку. По-друге, вони хотіли будувати арену на 15 тисяч глядачів. Це величезна махіна. Якщо 15 тисяч глядачів, то скільки ж має бути машин? [Критого] паркінгу проєкт не передбачав, тільки паркомісця навколо. А зараз уже ніхто не робить поля паркомісць, тим більше на березі Дніпра, тому мешканці погано сприйняли цю ідею», – зазначає Олена Медведенко. 

Але незабаром почалася повномасштабна війна, проєкт поставили на паузу. «Землю не встигли викупити, тому зараз вона належить «Ощадбанку». «Ощадбанк» має її продати, бо це неліквід, він не має права проводити тут жодну господарську діяльність», – каже активістка. 

Ми надіслали до Мінспорту запит, щоби дізнатися, чи відмовилися вони від планів будувати арену, проте на момент публікації статті відповіді не отримали. 

Поки частина ділянок ще в приватних руках, КО «Київзеленбуд» міг би робити парк на комунальній землі. Відповідно до рішення Київради, він мав оформити право користування землею під парк і змінити цільове призначення ділянок на рекреацію. 

«Наразі більшість ділянок має цільове призначення «землі житлової та громадської забудови» або «землі загального користування», а ділянка бетонної набережної біля ЖК «Русанівська Гавань» узагалі ще не сформована», – пояснює Медведенко. 

Але вже на етапі зміни цільового призначення землі процес застопорився. Зʼясувалося, що КП «Плесо» претендує на частину берега. Поряд із муніципальним пляжем стоїть адміністративна будівля КП, навколо якої воно встановило паркан. За парканом комунальники зберігають свою техніку: спецавтомобілі, трактори, човни – загалом близько 40 одиниць.

Місцеві активісти кажуть, що комунальники зайняли територію незаконно, й виступають проти того, щоб «Київзеленбуд» відрізав для «Плеса» частину майбутнього парку. 

«Це майже пів гектара на самому березі Дніпра, у самому центрі майбутнього парку. Чому на березі Дніпра з краєвидом на Лавру, де мають люди гуляти, стоять трактори й асенізатор? – задається питанням Медведенко. – «Плесо» зараз починає брати більше водних обʼєктів на баланс, тобто їм буде потрібно ще більше машин, тракторів. Тому ми запропонували знайти інше місце для зберігання техніки – десь у промзоні, а не в рекреаційній зоні».

Проте КП «Плесо» наполягає на тому, щоби його база залишилася саме в цьому місці – нібито воно оптимальне з точки зору віддаленості від водних обʼєктів, які треба обслуговувати. «Зазначене місцерозташування […] є найбільш доцільним та оптимальним з огляду рівновіддаленості основних водних та інших обʼєктів, що перебувають на балансі підприємства […]. Крім цього, враховуючи статутну діяльність КП «Плесо» щодо надання аварійно-рятувальних послуг, здійснення інших заходів екологічного спрямування, повинно мати постійний доступ для оперативного виходу рятувального та іншого водного транспорту (техніки) на воду», – відповіли на запит The Village Україна в Департаменті захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА, якому підпорядковується «Плесо». 

Переговори з цього питання між «Плесо», «Київзеленбудом» і місцевими ще тривають. Мешканці Микільської Слобідки сподіваються переконати чиновників знайти інше місце для тракторів і спецмашин.