Конференція Design Village пройде 25-27 травня в Івано-Франківську. Зокрема, у межах події відбудеться лекція автора шрифта для брендингу України Ukraine Now Кирила Ткачова. Разом із колегою-шрифтовим дизайнером Андрієм Шевченком він розповідає The Village Україна, навіщо створювати айдентику і шрифти міст, а також чому в Україні немає культури функціонального тексту.

Кирило Ткачов: Чому шрифти у місті – це важливо? Передусім тому, що шрифти нас оточують постійно. Ми можемо не помічати цього, але навколо нас завжди є певні написи. Якщо використовувати у межах міста певні написи, то чому б не робити це більш узагальнено? Використання певних особливих шрифтів на рівні міста, регіону чи країни дає змогу будь-який меседж вписувати у загальний стиль. Незалежно від того, є в міста логотип чи ні, шрифт може бути певним елементом уніфікації міської системи.

Шрифт Ermilov Кирила Ткачова використали у брендингу Ukraine Now від Banda Agency

Певна річ, вряди-годи шрифти використовують не надто вдалі. Обрали надто вузький чи надто жирний шрифт – й інформація не доходить до споживача. Адже шрифт повинен не просто бути помітним, він повинен читатися – зокрема, і в русі.

В Україні є проблема з усім функціональним, серед іншого – з функціональним текстом. Ти можеш обурити людей, якщо побудуєш у місті щось сучасне і функціональне – як із Театром на Подолі. Як на мене, це вдалий проект: якщо подивитися на завдання, які стояли перед проектом, то він їх виконує.

Театр на Подолі, фото Андрія Шурпенкова для The Village Україна

Корінь проблеми в тому, що в Україні ніколи не було епохи функціональності. Те, що починалося у 20-30-ті роки, дуже швидко забили радянським імперіалістичним стилем. Коли функціоналізм розвивався на Заході, у нас його не було. Думаю, це сильно вплинуло на розвиток усього, що нас оточує.

Люди в Україні люблять прикрашання, а не функціональність. Зазвичай їх цікавить не зручність, а певне специфічне уявлення про красу. Багато хто не любить порожні місця, чисті стіни тощо. Наведу приклад: люди приходять на батьківські збори і кажуть, що в школі замість чистої стіни треба поставити якийсь стенд. Вони вважають, що елемент без нічого – це не гарний елемент.

Андрій Шевченко: Українські міста сповнені візуальної поліфонії, якщо не сказати какофонії. За погляд містянина змагаються десятки різних повідомлень. Тому здається потрібним мати свій помітний акцент чи тембр для повідомлень міста. Ці повідомлення можуть мати практичну цінність, тому що розповідають про автобусні зупинки, реконструкцію парку чи навіть аварію на каналізаційному колекторі. Тож є потреба у достатньо чистому малюнку шрифта й добрій його читабельності.

Фото: Андрій Шевченко

Мабуть, наші міста тільки починають спілкуватися по-людськи з мешканцями та гостями. Вони повільно вивільняються з туману тотальної секретності СРСР. Певно, попереду в нас чимало спроб і помилок у комунікаціях та самоусвідомленні. Адже утримуватися в межах певного графічного стилю буває важко і містам з більш розвинутою візуальною мовою.

Але сама можливість пошуків у найбільш базовій, найбільш задіяній, найбільш інформативній і водночас найменш помітній частині територіальних ідентифікацій, якими є літери, мене дуже надихає.

Ткачов: Майже в кожному місті є логотип. Але проблема полягає в тому, що ми не бачимо його у використанні. Є вдалі приклади зі Львовом та Одесою. Але там спрацювало те, що одразу з’явилися люди, які придумали, що робити з цією айдентикою – запускати у сувенірну продукцію тощо. Застосування брендингу повинно відбуватися не з часом після запуску, а відразу.

Я живу в Луцьку, тому порівнюю на місцевих прикладах. У міста є логотип, а ще є окремий логотип Волинської області. Якщо луцький впроваджують у певну продукцію, то обласний узагалі ніде не застосовується. І це при тому, що, на мою думку, волинський логотип кращий за луцький.

Мені як дизайнеру не дуже подобається логотип I Love New York Мілтона Глейзера. Але це вдалий логотип. Тому що він, так би мовити, пішов у маси. Його не просто активно застосовують, його досі всі продовжують копіювати. Тому найбільш показовий спосіб виміряти ефективність брендингу – це продажі. Певна річ, в Україні продають не так багато туристичної продукції. Якщо випустити хоч якусь продукцію, її будуть продавати. Але туристи купували б її значно більш активно, якби вона була вдалою.

Шрифти Дніпра, Харкова і Маріуполя

Шевченко: Першою моєю шрифтовою роботою для міста був ZionTrain, створений  студією 3Z Studio (айдентика Міністерства закордонних справ, символ пам’яті жертв Другої світової «Ніколи знову» – ред.) для цілісної системи графічної ідентифікації Харкова. На жаль, реалізовано в місті було дуже мало з того, що планували. Але шрифт, на мій погляд, вийшов прикметний і виразний. Мабуть, це був чи не перший із кириличних шрифтів, спроектованих навмисно для навігаційних потреб.

Своєю чергою, маріупольський та дніпровський шрифти ми робили у межах візуальних стилів міст. Проект із Маріуполем ми виконали разом із Сергієм Родіоновим, він виростав із потреб стилю. Стиль Дніпра я розробляв із Кирилом Ткачовим. Робота над ним проходила інакше – він зростав паралельно зі шрифтом. Ці шрифти тішать наразі використанням у міській комунікації, й число їх утілень в середовищі зростає – хоча й не так стрімко, як хотілося б.

Ткачов: До шрифта для Дніпра була одна основна вимога – він повинен був читатися на табличках. Адже шрифт одразу запустили на нові вказівні таблички – близько 500 штук. Приємно, що згодом з’явилися й інші носії, крім табличок: розтяжки біля метро, футболки та інша сувенірна продукція. На основі цього шрифта врешті розробили логотип міста.

Як правило, шрифти для табличок роблять невиразними. Це такий раціональний елемент: зазвичай вони нейтральні, нічим не прив’язані до естетики. Але, працюючи над шрифтом Дніпра з Андрієм Шевченком, ми свідомо закладали особливості, які з погляду норм були неправильні.

Цей шрифт постійно порушував правила: у ньому з’являлися, наприклад, скоси у вертикалях, асиметричні елементи, як у цифрі «сім». Ми виходили з того, що кирилиці не вистачає динаміки: ця система дуже симетрична, спокійна – на відміну від латиниці, яка має більше асиметричних елементів. Так, згідно з правилами це порушення, але у такий спосіб очі не просто пробігають по шрифту, а чіпляються за нього. Ці деталі роблять шрифт унікальним: принаймні я не бачив досі нічого подібного.

Кирило Ткачов із зразком шрифта на адресному покажчику

Звичайно, крім цього, ми закладали у шрифт Дніпра індустріальну тему. Ми почали саме з цієї ідеї, а тоді додали натяк на хвильку – зокрема, це помітно у латинській версії у поєднанні рядкових малих літер на кшталт «а», «н» і «ю». Звичайно, цей шрифт мав би бути сучасним. Він не має чітко виражених історичних елементів. Я б сказав, що він досить сміливий – як для своєї ніші з використанням у табличках.

Шрифт Луцька

Ткачов: Шрифт для Луцька – декорований, геометричний, із характерними пластичними рисами українських шрифтів 20-х років ХХ століття. Він має певну монументальність – це потужний і сильний шрифт. Через його геометричність я хотів показати зв’язок між давньою історією міста і функціоналізмом початку минулого століття.

З одного боку, я повинен був закласти у шрифт історичний контекст, з іншого – не хотілося, аби він здавався архаїчним. Зазвичай, коли ми думаємо про історичність, то намагаємося відтворити те, що було – замість того, аби переосмислювати минуле і надавати йому новий вигляд. Це не просто – витримувати баланс між намаганням зберегти старе і запропонувати щось нове. Та лише в таких компромісах можна знайти щось нове.

У випадку з айдентикою Луцька майже завжди роблять акцент на місцевому замку. Ніби з тих часів у місті нічого не відбулося. Але ж місто живе не минулим, воно живе сьогоднішнім днем. Як на мене, на уявлення про Луцьк значно більше впливає польська архітектура 20-30-х років – це якраз зразки польського функціоналізму

Добре, що на рівні Департамент туризму міської ради шрифт почали активно використовувати. Можна сказати, що його роблять помітним елементом айдентики міста. Він додає родзинки матеріалам про Луцьк: наприклад, його використовують під час анонсу подій у місті.