Медіаконсалтингова агенція Jnomics Media має українське коріння – серед її засновників є медійниця з України. Ця компанія споріднена з кількома іншими – англомовним виданням The Kyiv Independent і виданням про медіаринок The Fix.
До війни компанія працювала переважно над монетизацією й організаційним розвитком медіа Східної та Західної Європи та Центральної Азії. У портфоліо Jnomics – успішні кейси з консультування із запуском мембершіпу для «Української правди» та допомога з трансформацією організації виданню hromadske.
Ми поговорили з проджект-лідом Jnomics Media Марією Леоновою та партнером Jnomics Media Алексом Сабаданом, чому на початку повномасштабної війни агенція більшість своїх проєктів поставила на паузу та почала допомагати українським медійникам.
Алекс Сабадан
Марія Леонова
Повномасштабне вторгнення
«Хвилин десять поплакала, а потім із колегами сіли думати, як допомогти українським медіа»
Алекс Сабадан:
Думки, як планувати роботу, якщо почнеться війна, у нас були ще за місяць до початку повномасштабної агресії. Керівництво компанії запропонувало колегам виїхати за кордон для того, щоб декілька тижнів провести в інших обставинах і водночас попрацювати більш активно на клієнтських проєктах. У той момент я був в Амстердамі у відрядженні, за тиждень до 24 лютого планував повертатися до України, але вирішили з дружиною поїхати у Гданськ, де Jnomics Media мав тимчасовий хаб. Там ми війну й зустріли. Як наслідок, у перші дні я не мав потреби піклуватися про свою безпеку, але мав критично важливий час, робоче місце та зв'язок, тому повністю сконцентрувався для того, щоб допомагати колегам та українським медіа.
Марія Леонова:
На початку війни левова частка нашої команди була за кордоном. Саме тому ми були ефективними, коли все почалося. Команда пропонувала релокуватись із сім’ями, але мій чоловік відмовився. Я поїхала у відрядження в Ригу за чотири дні до війни. Повномасштабне вторгнення я зустріла в ризькому готелі, це був той день, коли я мала повертатися до Києва. На всіх плазмах готелю було ввімкнуте BBC, яке показувало російські танки в напрямку Києва. Хвилин десять я витратила, щоб поплакати, а потім ми з колегами почали думати, як запускати кампанію зі збирання коштів, щоби допомагати українським медіа.
Оскільки нам не довелося думати, як релокувати великі команди (те, з чим справлялися великі медіа, наприклад) ми змогли думати трохи наперед.
Були думки типу: «Бізнес зараз впаде, реклами не буде, медіа потрібні будуть гроші». Значить, треба щось із цим робити.
Ми створили документ, у якому занотували весь список справ, що плануємо зробити, і відповідальних за ці справи. Через кожні дві години ми зідзвонювались і перевіряли статус завдань.
Мобілізація ресурсів
Багато хто нас запитував: «Навіщо вам це потрібно? Ви ж бізнес-орієнтована компанія»
Алекс Сабадан:
Jnomics заснували на тій гіпотезі, що медіаіндустріям, у тому числі в Східній Європі та Центральній Азії, не вистачає компетенцій щодо заробітку грошей, а також будівництва сталих організації. Ми вважаємо, що світ працює за економічним правилом: неприбуткове перестає існувати, а прибуткове, навпаки, має шанс на існування. Тож хотіли перенести це правило в медіаіндустрію та зробити її більш успішними. Я працював на ринках України, Молдови, Грузії, Вірменії та Киргизстану.
Багато що залежить від особливостей ринку, але нашу роботу можна поділити на два головні напрями: перший – це консультаційні проєкти, які пов’язані зі зростанням позиції медіа на ринку. Сюди входять процеси планування роботи, управління людьми, управління менеджерським складом. Другий – це монетизація, як від реклами, так і від підписок читачів.
Марія Леонова:
З початком війни нам довелося деякі проєкти, які не були пов’язані зі Східною Європою, поставити на паузу. Напевно, 80% від нашої невеликої команди в перші місяці війни працювали на український ринок. Багато хто нас запитував: «Навіщо вам це потрібно? Ви ж бізнес-орієнтована компанія».
Але так, потрібно, тому що більша частина наших колег з України, та й, власне, ідея проєкту народилася в Україні. Відповідно, нам дуже боляче було дивитись на те, що відбувається з українським медіаринком.
Ми точно знали, що медіа впораються з контентною частиною, а от з фінансуванням і релокацією журналістів потрібна була допомога.
Ми розділили болі медіа на декілька напрямів і розподілили між собою відповідальність. На корпоративному диску розташована тека під назвою War, де всі наші проєкти по Україні в цьому році. Якщо розглядати це з бізнесової точки зору, то це найбільший проєкт за історію компанії.
Пошук грошей для українських медіа
«Нашу краудфандингову кампанію на Gofundme підтримали понад 16 тисяч людей»
Марія Леонова:
Перше, що ми розуміли – медіа потрібні будуть кошти. Вони могли бути як мінімум із трьох джерел: донорське від міжнародних та урядових організацій; краудфандинг і корпоративні пожертви; доходи від реклами. Тож ми зайнялися здобуттям коштів із цих джерел.
Якщо ти хочеш іти швидко, ти йдеш один, якщо хочеш довго, то йдеш разом. Ми завжди обираємо йти разом, тож усе, що ми зробили, було в партнерстві з медіа The Fix і The Kyiv Independent, нашими партнерами з Нідерландів Are We Europe, які допомагали фінансово. Media Development Foundation тримали зв’язок із регіональними медіа та допомагали нам збирати потреби медіа.
На українські загальнонаціональні та регіональні медіа ми зібрали понад 3 мільйонів євро донорської та краудфандингової підтримки. Про якісь гроші ми домовлялися, і вони йшли напряму від донора до медіа, якісь скеровувалися через нас, бо вони були передбачені для багатьох команд одночасно. Нашу краудфандингову кампанію на Gofundme підтримали понад 16 тисяч людей на понад 2,7 мільйона євро. Завдяки приватній підтримці таких медійних організацій, як Axel Springer, Financial Times, Gazeta Wyborzcza, ми зібрали приблизно 300 тисяч євро.
Нас часто запитують: «Як ви обирали медіа, яким допомагатимете?». Нам важливо було, щоб ці медіа створювали порядок денний в Україні та задавали стандарти якості. Відповідно, ми підтримували понад 15 національних медіа протягом 2022 року. З національних – це «Українська правда», «НВ», «Ліга», Ukrainer, Hromadske, «Детектор Медіа», Bihus Info, «Слідство», «Заборона», «Дзеркало тижня», The Village Україна, Forbes і «Бабель». Ще понад 60-тьом регіональним медіа ми відправили одноразову підтримку на бензин, релокацію, техніку.
Нам хотілося би бачити український медіаринок менш залежним від донорів. Тому ми відкрили медіакомунікаційний сервіс InfoPoint, який став заробляти для українських медіа на рекламі. Це відбувалось у часи, коли медіа призупиняли роботу комерційних відділів, коли не було грошей оплачувати зарплати сейлзів.
Ми змогли привернути увагу міжнародних бізнесів і зацікавили їх українськими медіа, вони почали купувати проєкти.
Нам вдалося розділити рекламодавців на три частини.
- Перша – це локальні рекламодавці. Ми мали багато розмов із тими, хто «завмер» під час війни, обговорювали з ними, як почати рекламуватися зараз, пояснювали, що реклама жива, але вона «в іншому одязі».
- Друга частина – це про міжнародних рекламодавців, які почали потроху заходити на ринок, їм стало цікаво, що в нас тут відбувається та що може дати ринок Східної Європи для їхнього бізнесу.
- Третя частина – це робота з донорами, як із комерційними гравцями.
Медіа почали дивитися на донорів, як не на інституцію, що дає гроші безповоротно на конкретний проєкт, а як на класичних замовників нативної реклами: під час війни донори повідкривали багато своїх проєктів, які потрібно було правильно комунікувати. Так, ми працювали з ООН, World Wildlife Fund, USAID, PACT, Alinea International.
Станом на початок грудня завдяки рекламним проєктам, які ми залучили на український ринок, ми в середньому змогли закрити понад 120 журналістських зарплат. Гадаю, що це того варте.
Безпека журналістів на фронті
«Я міг покласти вантаж у машину незнайомій людині й очікувати, що вона доставить його за місцем призначення»
Марія Леонова:
Окрім допомоги з коштами, була релокація журналістів. Ми допомагали редакціям, які хотіли релокувати якусь частину своїх команд за кордон, допомагали шукати й оплачувати житло – когось релокували до Польщі, комусь оплатили офіс на заході України.
Алекс Сабадан:
Ще один pain in the ass – це постачання допомоги для журналістів (шоломів і бронежилетів), які працюють на передовій.
У нас було два найбільші маршрути перевезення – це через Польщу та через Румунію. Цим займались не лише ми, але й багато людей із донорської спільноти й українські медійні організації.
На початку війни всі почали шукати бронежилети. Оскільки кожна людина хоче максимізувати ефект, то вона пише всім, хто може дістати бронежилет, і виникає комунікація, яка накладається одна на одну – усі всім пишуть. Коли є організація, яка отримує інформацію від якомога більшої кількості людей, які мають запит, і від якомога більшої кількості людей, які можуть на цей запит відповісти, виникає централізація, можна ефективніше менеджерити ресурси. Наприклад, покласти у вантажівку не один бронежилет, а десять. Тож ми як така організація намагалися спершу класифікувати потреби: спершу бронежилети, каски й аптечки. Потім ми також подумали про супутникові телефони, павербенки й інші пристрої.
Тож ми склали список і почали шукати, що саме з цього потрібно медіа, яка кількість цих речей доступна та як ми їх можемо отримати. Десь півтора місяця ми намагалися скласти пазл: як щось, що наявне в Польщі, можна перевезти та передати якнайбільшій кількості медіаорганізацій в Україні.
Нам не всі потреби вдалося задовольнити, але критичний мінімум для медіа, що працювали в центральній Україні та на сході, ми змогли закрити. Ми покрили десь понад 220 пар бронежилетів і шоломів, сотні аптечок та інших виробів.
Мене надихала реакція людей, коли я працював на проєкті з постачаннями бронежилетів. Досить часто доводилося шукати якусь консультацію в незнайомих людей, як розмитнити багаж або пройти кордон. Мене дуже мотивувало, що коли я отримував контакт якоїсь людини через треті руки та просив про якусь послугу, то в 99% я отримував те, про що просив. Це була історія про глобальну довіру: я міг покласти вантаж у машину якійсь незнайомій людині й очікувати, що вона доставить його за місцем призначення.
Що далі?
Марія Леонова:
Ми продовжуємо та продовжимо працювати в напрямі класичного консалтингу – з медіа по всьому світу, щоби допомогти їм бути успішними. Ми тісно залучені в освітні проєкти, як і раніше. Наприклад, частина нашої команди є лекторами в Стокгольмській школі економіки на програмах з медіаменеджменту, і ми навчаємо там людей, які керують медіакомандами.
Крім цього, наша команда залучена в паблішинг, ми є співзасновниками видань The Kyiv Independent і The Fix, а також й Infopoint Agency. Ці проєкти продовжимо розвивати. Ви можете допомогти нам із цим, адже ми завжди шукаємо талановитих людей.
Попри все це, напрям під назвою War продовжить існувати – ми будемо допомагати українським медіа.
Jnomics Media – це британсько-українська медіаконсалтингова компанія, яка допомагає незалежним медіа на різних стадіях розвитку. Засновниками компанії є Якуб Парусінскі, Дарина Шевченко та Гай Гелдієв.
Jnomics допомагає медіа будувати нові бізнес-моделі, розробляти стратегії, орієнтовані на аудиторію, застосовувати нові інструменти та переглядати свій спосіб роботи, щоб досягти успіху.
Також агенція займається дослідженням медіаринку, проводить командні тренінги та навчання для журналістів і менеджерів та як медіаінкубатор вирощує нове покоління медіапідприємців.
МАТЕРІАЛ ПІДГОТОВЛЕНО ЗА ПІДТРИМКИ
