У рубриці «Улюблене місце» The Village Україна розповідає історії про улюблені місця цікавих жителів Києва. Напередодні концерту The Hardkiss у Києві ми гуляємо з фронтвумен гурту Юлією Саніною, яка розповідає про дитинство на Лівобережці, сни про школу, улюблений район і чому погано орієнтується в місті.

Фото: Анна Бобирєва

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – лонгріди без новин.

Про Київ

Київ – моє рідне місто. Я киянка в третьому поколінні: дід з Подолу, з Андріївського узвозу, а бабуся жила на Микільській Слобідці. Там колись були приватні будинки, таке собі село у місті. Тепер це мікрорайон, де розташована моя школа.

Я погано розбираюся в Києві. Кажуть, що кияни найгірше орієнтуються у власному місті – не знаю, чому так. Загалом я люблю центр, але якщо пішки, не на машині. Пам’ятаю, у нас із батьками був цілий маршрут. Ми сідали на «Лівобережній», доїжджали до станції «Арсенальна», виходили там, проходили Маріїнський парк, спускалися на Європейську площу, відтак на Володимирську гірку, потім на Поділ і сідали на метро додому.

Київ – моє місце сили. Тут усі мої рідні, це, напевне, найважливіше. Він мені дуже візуально подобається: у місті багато зелені, але водночас це мегаполіс, де є стильні, креативні люди.

Мені б не хотілося нікуди їхати звідси. Єдине: ми з чоловіком мріємо про дім біля моря за кордоном, аби жити там на пенсії. На старості випити кави на лазуровому березі й згадати, як ми робили музику.

Мене часто запрошують на відкриття виставок чи нових місць, але я нікуди не ходжу через брак часу. Максимум – Оболонська набережна. Якщо хочу відпочити швидко, то йду з друзями в кіно.

 Парк «Наталка» та Оболонська набережна

Я закохана у цей район – живу на Оболоні вже близько 9 років. Ми себе тут укорінили. Мій син ходить у садочок на Оболонській набережній, ми навіть дім побудували недалеко від Оболоні.

Оболонська набережна стала для мене рідною за ці роки. Відколи я зустріла свого чоловіка Вала (Валерій Бебко, креативний продюсер і гітарист гурту The Hardkiss – ред.), ми завжди тут гуляємо. Коли зустрічалися, вінчалися, коли я була вагітна. Тепер я гуляю тут зі своїм майже трирічним сином і це місце викликає у мене приємні сімейні спогади. А ще до того, як ми створили The Hardkiss, я працювала з кавербендами. І з одним із них ми виступали на Оболонській набережній у пабі. Вал приходив і зустрічав мене увечері.

  На набережній і зокрема в цьому парку народжувалося багато творчих ідей.

На набережній і зокрема в цьому парку народжувалося багато творчих ідей. Коли йдеш у парку, то ти не мовчиш, а постійно спілкуєшся. Наприклад, тут ми затвердили назву нашого альбому «Залізна ластівка» і нашого першого альбому Stones and Honey. Ми гуляли, спілкувалися на цю тему, обговорювали різні варіанти і просто вирішили, що буде так. Наразі дуже мало часу, аби просто гуляти, але намагаюся хоч інколи вибиратися, щоб пройтися.

Парк «Наталка» вважаю дуже сучасним та європейським. Тут вранці займаються йогою, люди приходять з мольбертами і малюють або просто зі стільчиками попити кави. Тут я занурююся у приємну для себе атмосферу.

Навколо – кілька моїх улюблених ресторанчиків, зокрема «Мансарда» та «Меланж». У цих закладах ми відпочиваємо з друзями чи святкуємо щось. А ще поруч милі кав’ярні, де ти купуєш якісну каву і йдеш на набережну гуляти. Коли мені не можна було кави, я брала цикорій чи обліпиховий чай. Завжди мала у руках щось гаряченьке.

Два роки тому The Hardkiss Family (шанувальники The Hardkiss – ред.) намалювали на Оболоні велике графіті. На набережній є схил, розфарбований як прапор України – ось поряд з ним серце та напис The Hardkiss Family. Не знаю, чи воно збереглося, але це був такий сюрприз для мене.

Окрім того, на цій території раніше розташовувався дуже класний спортивний комплекс, у якому ми займалися, але його закрили. Тепер хочуть збудувати багатоповерхівку, дуже шкода.

 Український колеж імені Василя Сухомлинського

Я виросла на Лівобережці – жила тут до 19 років. Повертаюся сюди, коли навідую батьків. У своїй школі я була давно, але вона мені часто сниться. Ці сни завжди приємні, і мені хочеться туди приїхати. Раніше ця школа була однією із найпрестижніших у Києві. Там був дуже крутий мікроклімат. З мого класу вийшло багато відомих людей. Наприклад, фотографка та модель Кейт Андервуд, фотографка Таня Тімал, чимало журналістів, адвокатів.

Я дуже багато виступала у школі, була місцевою зіркою. Я виконувала коронні пісні типу «Чорнобривці», «Україно». Але намагалася ще якусь фірму лобіювати. Іноді це вдавалося. Наприклад, на шкільних святах звучала Вітні Х’юстон.

 Я дуже багато виступала у школі, була місцевою зіркою.

У колежі в мене не було гурту, але був у музичній школі. Це була єдина в Україні джазова музична школа. Вона теж на мене дуже вплинула. Гуртом займався мій батько, він нам купив колонки, пультик, який, до речі, досі зі мною як пам’ять. Мені було десь 14-15 років, ми грали джаз і навіть кілька разів виступали.

Узагалі я ще з трьох років мріяла про кар’єру співачки. Паралельно планувала бути перекладачкою, журналісткою, але всі знали, що я стану співачкою. Мої батьки – музиканти. Вони вже давно не займаються цим, але дуже горіли і робили все для того, аби я захопилася музикою. У нас не було багато грошей, але було багато бажання. Батько писав мені пісні, мама репетирувала як вокалістка, і я брала участь у всіх можливих фестивалях і конкурсах. Зараз батьки теж дуже сильно нас підтримують. Вони люблять, коли ми їм першим показуємо нашу музику перед тим, як випустити.

 Студія

Це дуже особливе місце для мене. Не секрет, що багато репетиційних баз розташовані у не дуже приємних приміщеннях: зазвичай підвальних і темних. Тому мрія кожного музиканта – мати власну студію, де можна репетирувати. Ми з хлопцями отримуємо величезне задоволення, коли займаємося тут. Зараз готуємося до сольнику й тому на студії проводимо по 6-7 годин щодня. Поп-гурти репетирують танці, а такі гурти, як ми, репетирують звучання – це для нас найголовніше.

 Якби ми зробили студію десь окремо в місті, то боюся, що в ній і жили б.

Студія розташована поряд із нашим з Валом будинком. Якби ми зробили студію десь окремо в місті, то боюся, що в ній і жили б. Усе-таки ми поєднуємо сімейне життя і творчість. Наша дитина буде гратися на подвір’ї, поки ми займатимемося музикою. Поки що не плануємо пускати сюди сторонніх людей. А з нашою командою ми як рідні. У студії спеціально зробили кухню, душ, другий поверх, аби наші друзі могли залишатися і працювати стільки, скільки захочеться, без обмежень.

Функціонує студія близько місяця-двох, будували її три роки. Записуватись на ній наразі будемо тільки ми. Можливо, колись відкриємо власний продакшн або продюсерський центр і будемо займатися талановитими хлопцями і дівчатами. Але поки що часу вистачає тільки на свою творчість.

 Палац спорту

Не можу сказати, що це моє улюблене місце, але точно найбажаніше зараз. Ми поставили собі високу планку – сольний концерт у Палаці спорту – і тепер маємо її здолати. Я вже виступала там на розігріві гурту Hurts, але самостійно ще ні. Це буде семиріччя нашого гурту.

Ми ще ніколи не презентували цілий альбом на концерті наживо. Зазвичай ми випускали дуже багато синглів і потім на концерті їх співали. А люди вже знали ці пісні та підспівували. А цього разу ми випустили альбом за місяць до концерту.

 Не можу сказати, що це моє улюблене місце, але точно найбажаніше зараз.

У Палаці спорту я була на кількох виступах українських артистів. І мені важко було відмовитися від професійної оцінки. Бо ти все одно приміряєш це на себе. Думаєш, як будеш тут звучати, де що і як видно. Як слухачка я по-справжньому відривалася на концерті Twelve Foot Ninja – це австралійська метал-фанк-команда.

З фестивалів мені дуже подобається Atlas Weekend. Вони зробили те, що не вдавалося нікому в Україні за масштабом і рівнем зірок. Я із задоволенням відвідувала всі дні Atlas. На концерти тих, хто не приїжджає в Україну, я їжджу сама за кордон. Полюбляю їх поєднувати з поїздками. Так я побувала на виступах Леді Гаги, Кеті Перрі, бо вони навряд чи коли-небудь доїдуть в Україну.