Ми зустрічаємося в парку Шевченка. Український артист Павло Зібров – перший герой рубрики «Улюблене місце» на The Village Україна. Ми будемо розповідати історії про улюблені місця цікавих жителів Києва.

«Доброго дня, Павло», – люди не залишають нашого героя без уваги. Просять сфотографуватися, але він відмовляє: «Я на роботі». Ми гуляємо парком Шевченка, спускаємося до Бессарабського ринку та Хрещатику. Павло Зібров розповідає, чому Бессарабка – це процес, а не просто будівля, як йому давали каву за концерти у старому ЦУМі, і чому «хрещений батько – то Хрещатик».

Фото: Володимир Шуваєв

 Парк Шевченка

Я живу тут поруч – на Горького (зараз вулиця Антоновича – ред.), тому все дитинство нашої доньки Діанки пройшло саме тут. Зараз парк зовсім інший – набагато менше дерев. А тоді, двадцять років тому, тут був не парк, а ліс! Улітку тут була велика тінь, можна було сховатися за деревами, що й не побачиш. Раніше не було цього ресторану («О’Панас» – ред.), а продавали супер-млинці, із чим завгодно. З маком млинчики гаряченькі ми любили – поїмо, обмурзаємося.

 Бессарабський ринок

Я живу недалеко від Бессарабки і пам’ятаю її зовсім старою – це зараз тут купа магазинів, ресторанів. Мене тут уже всі знають, є друзі із якими років двадцять спілкуюся – вони знають, що я люблю. Вибір тут великий – і фруктів, і продуктів. Та й сам процес цікавий – тут можна зустріти і народних депутатів, і міністрів, які одягають спортивні штанці, капелюх і окуляри, аби їх ніхто не впізнав.

Ти собі прийшов, попробував капусточку одну-другу, помідорчики. Тьоті-бабусі тебе вгостили. Можеш зайти й 50 грам наливочки-самогоночки випити зі своїми хорошими приятелями. Це процес, а не просто будівля.

Чи пробував я стріт-фуд там? Це все «дурістіка». Тьотя от приносить пиріжки на підносі тепленькі – з горохом, капустою, з маком. І по цінах краще за ці всі ці «фірмєнні тайські-кітайські». Оце я люблю! І заодно легкий-легкий сніданок получається – капустка, помідорчики, самогоночка, пиріжки.

Заходимо на Бессарабський ринок. Продавчині зустрічають словами: «Здраствуйтє! Як же приємно вас бачити на нашому базарі. Від вас взагалі в восторгє». Просять сфотографуватися – цього разу Павло Миколайович не відмовляє.

Це процес, а не просто будівля

 Хрещатик

Пісня є така «Бо хрещений батько мій – то Хрещатик». Ми вдало написали цю пісню 24 роки тому. Доки буде розквітати наш Хрещатик – доти звучатиме ця пісня. Це ж підпільний гімн, народний. І про Лавру, і про те, що «найкращі коханки – то киянки». І «не проміняв би я ні на Москву, ні Амстердам». От як символічно! Геніальний поет Рибчинський, тому зіпсувати музикою Зібров не зміг. Це моя візитівка. Куди б я не приїжджав – і в Україні, і за кордоном – в Ізраїлі, Німеччині, Канаді – всюди знають «Хрещатик». На кожному концерті я починаю і закінчую цією піснею.

Павло Зібров - Хрещатик

Мені подобався старий ЦУМ і велика книгарня, яка була на Хрещатику раніше – отут ми пропадали. Зараз залишилася лише маленька (показує на «Книгарню Є» – ред.). Центральний Універмаг – тут завжди продавали дефіцит. Можна було баночку кави купити, чи лимонів, чи московської ковбаси. Так як я артист, то давав в обідню перерву концерт – а мені за це видавали «пайок». Це було супер-дупер, бо в магазинах нічого не було. А зараз всі ці бутіки – кого цим здивуєш?

Про Київ

У мене є ностальгія за старим Києвом. Мені здається, люди були добріші, культурніші. Не було такого поняття, як йти по вулиці і палити цигарку чи пити пиво. Зараз кожен сам за себе – виживає як може, як хоче. Люди менше співчувають один одному. Раніше увечері всі виходили в двір – старші грали в доміно, малеча гралася. Ото була отака «тусовка» коло кожного під’їзду, дворику. Обмінювалися інформацією, бо ж не було ноутбуків та телефонів. Народ більше спілкувався. Я зараз за цим страшенно жалкую.

Народ більше спілкувався. Я зараз за цим страшенно жалкую.

Із улюблених закладів – «Варенична №1». Приходиш – а там тридцять видів вареників! Або ще паби німецькі, де «голяшку» роблять, і з пивом. Але дуже тяжко гуляти по місту – просять сфотографуватися постійно. Тож перш ніж довзволити сфотографуватися, я питаю: «Хто я такий?». Якщо знають, що Павло Зібров – то вже дуже добре. «А назви пісню хоч одну?», – там «Мертві бджоли» чи «День Народження». Якщо називає – то фотографуємося. Часом молодь виймає телефони і питає «Мама або бабушка, скажи як цього вусатого прізвище». у принципі, в Україні з естрадних співаків з вусами один такий – Павло Зібров.

Дивіться нове відео від Павла Зіброва на пісню «Викраду»

Павло Зібров - Викраду