ФоторепортажЯк живуть діти в прифронтових і деокупованих селах. Експедиція Behind Blue Eyes півднем України
Як живуть села південних областей понад рік після деокупації
Проєкт Behind Blue Eyes поїхав у першу велику експедицію Півднем до дітей із прифронтових і деокупованих сіл. Ідея проєкту така: зацікавлені дітлахи отримали одноразову плівкову камеру й тиждень, щоби знімати все, що їм захочеться. Тиждень потому діти відправляють відзняті плівки в Київ, і команда збирається в наступну експедицію, щоб показати проявлені кадри та зібрати короткі списки мрій малечі, які виповнять в третьому, завершальному візиті.
«Наша ціль – розширити розуміння творчості для дітей, які живуть у селах, підтримати дитячу здатність мріяти попри травматичний досвід війни та показувати, що творчість може бути потужним інструментом для набуття та здійснення цих мрій» – розповідає команда проєкту.
У тижневу експедицію також вирушив фотограф The Village Україна Серж Хуцану, щоб показати контекст, у якому живуть діти: розбита школа в Снігурівці, іржаві російські БТР у полях Бобрового кута й досі заміноване Лупареве з протитанковими їжаками й окопами.
фото: Серж Хуцану для The Village Україна
Київ – Одеса – Лупареве – Снігурівка – Бобровий кут –
Велика Олександрівка – Запоріжжя – Балабине – Київ
Село Лупареве
Село Лупареве Миколаївської області не було окуповано, ЗСУ не підпустили російські війська до населеного пункту. Утім, з березня до початку жовтня тут постійно тривали обстріли, лінія фронту пролягала за два кілометри до села.
Більша частина домівок села досі мають заколочені ОСБ-плитами вікна
Слід на асфальті від снаряда, що не здетонував
«На фото зі мною Дімон, поки ми йшли селом, він розповів нам, як пережив окупацію Херсона, бо на саме перед війною поїхав до бабусі на зимові канікули. Як тільки змогли виїхати з міста, він пройшов три кордони пішки дорогою до батьків, які були на заробітках в Польщі. Ви просто уявіть: дитина кілька днів проходить російський кордон із допитами, а зараз усміхається, довіряє, живе», –
розповідає засновник проєкту Артем Скороходько
Тут досі чутно «виходи» арти, порожні окопи стоять на своїх місцях і вже заросли польовими рослинами, але їх не приберуть до кінця війни – село Лупареве розташоване близько до лінії фронту. До табличок «Обережно, міни» вже звикли: «Малюк, який водив нас селом, завжди дуже обережно зупинявся й не підпускав навіть на метр до огорожі», –
розповідає команда проєкту.
Село Снігурівка
Село Снігурівка Миколаївської області було під окупацією протягом майже восьми місяців, 19 березня 2022 року після важких бомбардувань військові РФ захопили Снігурівську громаду й тільки 10 листопада село деокупували.
Колишній стадіон біля загальноосвітньої школи в Снігурівці, де ще до війни проводили уроки фізкультури в теплу пору року.
Снігурівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Село потрапило під ракетний обстріл 16 квітня, якраз на Великдень. Руйнувань зазнали житлові будинки й об'єкти цивільної інфраструктури: школа, церква, поліційний відділок, магазини. Унаслідок обстрілу загинули 17-річний хлопець і 18-річна дівчина.
«Наша школа встояла завдяки нашому колективу. Ще на початку квітня (ми вже були в окупації) наша техпрацівниця чергувала біля школи. Прибігає, кричить: «Логвинівна, у школу лізуть руські». Вони підігнали машину до шкільного гаража й почали виламувати двері, бо хотіли зайти до школи через аварійний вихід. То я, не роздумуючи ні хвилини, у чому була вдома побігла рятувати школу. Я почала кричати: «Стійте, не ламайте!» Один підняв руку, і ті двоє теж зупинилися. Я почала вести перемовини: «Як ви смієте, ви ж солдати, а лізете в дитячий заклад», а вони: «Нам нада разместітса».
Тоді я і сказала: «Якщо ви тут будете жити, то сюди буде прилітати, школу розібʼють, і її вже ніхто ніколи не відбудує», бо містечко маленьке, невеличка школа, тому потрібно було якось її рятувати. Спілкувались ми хвилин 15, не одразу мені вдалося їх умовити, але той, хто стояв попереду, узяв рацію й щось сказав, і та машина, що стояла біля гаража, десь відʼїхала… Потім він мені сказав: «Ми абєщаєм, ми вашу школу трогать не будєм», – коментує директорка школи в шоу Євгена Яновича на YouTube.
«Я бачила наживо багато зруйнованих шкіл. І щоразу, коли бачу щось подібне, мене не покидає відчуття злості, бо розбита школа – це розбите життя сотень дітей і вчителів, які втрачають свій дім. Але в Снігурівці, попри те, що школа зазнала значних пошкоджень, мене вразив оптимізм і віра в краще майбутнє директорки школи Вікторії Логвинівни. І мені здається, що вона поділилася цією енергією з нами. Жодна дірка у стелі або відсутність стін у «Майстерні талантів» не похитнули її, вона знає, заради кого й чого вона працює. Тож у мене були змішанні почуття, коли я дивилась на руїни шкільних кабінетів, бо впевненість, що все буде добре, переважала над злістю», –
коментує бренд-менеджерка Behind Blue Eyes Наталя Сосницька
Уламок від ракет С-300, що влучив у дитячу шкільну парту
Поліційний відділок у селі Снігурівка
Продовольчий магазин
Село Бобровий кут
Село Бобровий Кут було під російською окупацією понад пів року. ЗСУ звільнили його в листопаді 2022-го. Відступаючи, окупанти знищували все на своєму шляху.
«Увечері малюки вирішили зробити нам екскурсію селом, у мою руку якраз вчепилася дівчинка Сабіна, яка розповіла про те, як її папа єдиний на все село їздив за продуктами, і як щоразу після цього його били до півсмерті, бо виїхав із села – можеш мати корисну інформацію. Як її хрещений був у полоні, як її сестру діставали з машини військових РФ. Це було наше третє село в маршруті, до того часу я вже зрозуміла: про що б ми не розмовляли з дитиною, її думки однаково повертатимуться до війни, до травмувальних подій, на жаль. Та наша задача: вислухати й показати, що є життя та мрії після цих жахливих подій», –
розповідає комунікаційниця проєкту Таня Беженар.
Будинок культури й бібліотека, що функціонували до повномасштабного вторгнення
Наслідки окупації видніються по всьому селу: написи «здесь были мы», сухпайки армії РФ
