ФоторепортажЦе тропічні рослини, що можуть загинути від холоду в ботсаду Гришка. Як допомогти врятувати колекцію

Проблеми з опаленням у Національному ботанічному саду імені Гришка вже п’ять років, відколи зменшили фінансування Національної академії наук (ботсад є організацією НАН). Однак цьогоріч ситуація стала критичною: сад зачиняли для відвідувачів через карантин, а потім – через воєнний стан, тож він втратив основне джерело поповнення спецфонду.

Обігрівають оранжереї ботсаду дві котельні, що працюють на пелетах. На опалювальний сезон ботсаду потрібно щонайменше 10 мільйонів гривень, цієї суми вистачить, якщо не буде сильних морозів. Завдяки благодійникам уже вдалося зібрати 740 тисяч гривень. 

Період цвітіння у тропіках якраз припадає на осінньо-зимовий сезон в Україні. «Для тропічних рослин температура має бути 22–25 градусів. Що тепліше, то краще, має бути вирівняний температурний режим. А в нас вони росли й за температури 5–6 ℃», – коментує The Village Україна Жанна Ярославська, старша наукова співробітниця відділу тропічних рослин. Наразі ботсад забезпечений ресурсами на опалення до середини грудня.

Колекція флори тропіків і субтропіків у ботсаду має статус національного надбання та нараховує майже чотири тисячі видів. Їх збирали впродовж понад 40 років: співробітники їздили в експедиції у тропічні регіони, обмінювалися з колегами з іноземних ботанічних садів.

Зараз в оранжереях ростуть здебільшого нащадки тих рослин, які потрапили сюди минулого століття. Якщо вони загинуть від холоду, відновити колекцію не вийде, кажуть співробітники ботсаду. Дуже багатьох рослин у місцях, з яких їх привозили, уже немає: там тепер аеропорти, житлові квартали, сільськогосподарські поля, а рослини збереглися тільки в оранжереях. Деякі види заборонили вивозити з «батьківщини».

Найбільша банева оранжерея ботсаду «Тропічний ліс» наразі зачинена: через недофінансування не вистачає не тільки тепла, а й співробітників, які б наглядали за відвідувачами. Працівники, які доглядають за рослинами та займаються в ботсаду дослідженнями, отримують мінімальну зарплату та виходять на роботу три-чотири рази на тиждень. Разом із ними ми прогулялися оранжереями, щоб нагадати, які дивовижні рослини мешкають (і мерзнуть) в ботсаду.

У найбільшій експозиційній оранжереї ботсаду висаджені рослини, які в перспективі виростають до дуже великих розмірів. Зокрема, тут розміщені колекції фікусів.

Про фікуси кажуть, що це рослини, які вміють ходити. У них корінь починає рости донизу, до землі, від гілки. Гілка росте – і росте новий корінь. Так одна рослина розростається на величезну територію.

Цей вид фікусів ще зветься баньяном, найбільша така рослина росте в ботанічному саду в місті Хаура в Індії, вона займає територію понад 500 кв. м. «Ви ніби ходите в лісі серед стовбурів дерев, а насправді це все коріння однієї рослини», – розповідає Жанна.

Більшість фікусів починають своє життя як епіфіти – це організми, що ростуть на іншому рослинному організмі, використовуючи його як опору. Насінинка рослини потрапляє на якесь дерево, потім починає рости корінь, стебло. Коренем фікус обплітає дерево-хазяїна. Хазяїн гине, а фікус продовжує рости.

Філодендрони в оранжерею привезли з Мадагаскару, найстаршому вже приблизно 50 років. До недавнього часу не кожен ботанічний сад в Україні міг похизуватися такою колекцією, як київський, розповідає Ірина. Подивитися на цвітіння філодендрона приїздили з інших міст.

А чекали цього цвітіння тому, що у філодендрона дуже незвичайна квітка. Суцвіття у вигляді початка прикрите покривалом. Воно не має ні яскравого забарвлення, ні аромату, а запилювачів приваблює температурою.

Якщо взяти суцвіття в руку, можна відчути його тепло. Температура квітки під час цвітіння досягає 37,5 ℃.

Орхідеї з ботсаду Гришка літали в космос із командою NASA та Леонідом Каденюком [у 1997 році]. Рослини брали досліджувати на борт космічного корабля, бо вони не мають чітко вираженого позитивного геотропізму. Простими словами, їхнє коріння не росте донизу в напрямку сили тяжіння, бо деякі орхідеї, як і багато інших рослин у тропіках, є епіфітами. Своїми корінцями вони обплітають дерева й так живуть.

Епіфіти – не паразити, вони не отримують поживних речовин завдяки іншим. Насправді орхідеї вигідні сусіди, бо коли вони оселяються на якомусь дереві, туди злітається ціла армія запилювачів: метелики, комахи, птахи, які після себе лишають органічне добриво. Тож рослині, на якій оселилася орхідея, живеться дуже комфортно.

Окрім орхідей-епіфітів, є також орхідеї, які ростуть на виходах зі скель, – це летофіти. І, звісно, багато орхідей ростуть на землі. Загалом орхідеї – один із найбільш численних видів рослин, їх у природі є приблизно 30 тисяч видів. Вони ростуть на всіх континентах і в усіх областях, окрім Антарктиди.

У жодній родині рослин немає такої великої кількості запилювачів, як в орхідей. Під кожну комаху, жабу, змію, летючу мишу має бути своя приваблива квітка, тому орхідеї дуже різняться за запахом та ароматом. Тривалість цвітіння також буває дуже різна: деякі орхідеї цвітуть три-чотири місяці поспіль, а інші – лише добу.

Хоча орхідеї – рослини-космополіти, знижена температура на них діє згубно. Вони починають хворіти вірусними, грибковими захворюваннями – і комахи одразу нападають, бо відчувають, що рослина ослабла.

Бромелії – також епіфіти, що ростуть на деревах у тропічних лісах. У природі ці рослини влаштовують такі собі болота в повітрі. Усередині кожної розетки може накопичуватися багато води, де оселяються жаби та змії.

Коли бромелії починають цвісти, листки в них набувають дуже яскравого забарвлення: фіолетового, рожевого або червоного. А всередині суцвіття – подушечка та маленькі квіточки.

Усі бромелії квітують лише раз у житті. Після цього материнська рослина починає відмирати й жовтіти, але своїми соками годує діток, які наростають на ній далі. І так по колу.

Більша частина бромелій у теплицях росте в горщиках, але в експозиційній оранжереї демонструють, як рослина може рости в підвішеному стані. Епіфіти «залазять» на дерева, щоб піднятися до сонячного світла: у тропіках украй мало сонця потрапляє донизу, бо нагорі крона дуже густа. Тож деякі рослини в ході еволюції розвинули здатність підійматися вгору по стовбурах інших.

Азалії – це перші рослини, які потрапили на територію ботанічного саду. У 1946 році, після Другої світової війни, 20 сортів азалії індійської привезли з Німеччини за репараціями. А потім українські селекціонери вивели в ботсаду ще понад 20 сортів.

Лише кілька років тому загинув кущ сорту «Професор Вальдерт», одна з тих рослин, які передали до Києва в 1946-му. Кущ виявився довгожителем, прожив майже сотню років. Тепер в оранжереї живуть його «діти» й «онуки».

Азалія в перекладі з грецької означає «сухий». Поки вона не квітує, це просто кущі, нічого особливого. Але коли настає період цвітіння, у лютому, оранжерея перетворюється на «райський сад», розповідає спеціалістка Любов Ярошенко. На одній рослині відкриваються понад 500 квітів, листочків за ними не видно. Квіти дуже різні: рожеві, білі, фіолетові, махрові, з оборкою…

Поряд з азаліями цвітуть камелії. Ця рослина – з Японії, родич чаю. З листків камелії може вийти третьосортний чай, однак у цій рослині завжди найбільше цінували квітку. Квітка камелії корсажна, на початку 19 століття жінки прикрашали ними свої сукні та зачіски.

У жовтні на азалії зав’язуються бутони, для цього рослині потрібно щонайменше 15 ℃. В оранжереї цьогоріч була температура 10 ℃.

Аспленіум може починати як звичайний ґрунтовий папоротник, але потім підійматися деревом і рости на корі. Те, що стікає корою – залишки гумусу, листочків, комах – заплутується в корінцях, і так папоротник живиться. Деякі його корінчики прикріплюються до кори дерева, а деякі просто звисають у повітрі.

Папоротники ростуть поряд з орхідеями, вони витриваліші, ніж сусідки: можуть витримувати температуру й 10 ℃. Водночас орхідеям для нормального життя потрібно щонайменше 19 ℃.

Агава – символ Мексики, у ботсаду Гришка висаджено приблизно 15 видів цієї рослини. З агави плетуть канати, бо її волокна мають властивість не гнити в солоній воді, виготовляють текілу та мармелад. Також з агави робили перші джинси та шили мокасини. На листочках агава має шип: якщо його відламати, від листка тягтиметься жилка, як голка з ниткою.

Квітує агава раз у житті. Після того, як відквітувала, вона гине. Квітконос агави, на якому розвивається квітка, може виростати до 20 метрів заввишки. Тому коли в оранжереї квітнуть агави, доводиться відкривати фрамуги, і рослини визирають назовні.