ФоторепортажВи не маєте знати, де він. Репортаж з притулку для жінок, які постраждали від насильства

Адресу тимчасового притулку для жінок, які постраждали від насильства, ви не знайдете в інтернеті. Її не можна розголошувати заради безпеки тих, хто у ньому перебуває. Неподалік від притулку нас зустрічає його керівниця – Тетяна Зотова. Каже, що постраждалим теж не дають точної адреси. Зазвичай їх приводять сюди працівники соціальних служб.

Заходимо в притулок. Він схожий на невеликий гуртожиток. Біля входу висить інформаційний стенд. Тут зафіксовано розпорядок дня, права людини, правила арттерапії та список фраз, які здатні змінити життя на краще. Почати пропонують зі слів «Я все зможу».

Притулок для жінок, постраждалих від насильства, працює в Києві вже 20 років, на цій локації – 10 років. Тут є три кімнати, у кожній з яких розміщуються чотири людини на двоповерхових ліжках. Усього в притулку може розміститися 12 жінок, але зараз тут перебуває лише чотири.

Про притулок зазвичай дізнаються через соціальні служби, поліцію, навіть через подруг, розповідає Тетяна. Проте визнає: поки що публічної інформації про нього досить мало. «До того ж часто жінки не вірять, що можуть вийти з такої ситуації [домашнього насильства]. Вони перебувають у настільки пригніченому емоційному стані, що не вірять, що можна змінити життя. Цей притулок – саме для того, щоб дати поштовх до змін у своєму житті», – пояснює Тетяна. Перш ніж поселити в притулок, жінкам пропонують звернутися по допомогу і дах над головою до своїх родичів.

Жінки можуть приїхати жити в притулок без речей. Тут їм дають постільну білизну, піжаму, зубну пасту та щітку. «Хочеться, щоб жінки, які сюди потрапляють, почувалися хоча б мінімально комфортно і захищено».

Крім того, разом з постраждалими можуть переїхати їхні діти. Для найменших планують обладнати окрему кімнату й закупити дитячі ліжечка. Працівники допомагають домовитися про переведення дітей у новий садок чи школу в районі, де розташований притулок. Якщо жінка без роботи, їй допомагають її знайти. У будень, коли ми навідалися в притулок, майже всі мешканки були на роботі.

У притулку є кухня – з холодильником, плитою, мікрохвильовкою та кухонним приладдям. Їжею жінки, які тут проживають, повинні забезпечувати себе самі. «Інколи постраждалі приїжджають без грошей, не мають роботи. Звісно, таких ми без їжі не лишаємо, допомагаємо колективом, чим можемо», – розповідає керівниця притулку. За її словами, інколи їжу передають благодійні організації. Зазвичай, це сухий пайок або базові продукти – масло, цукор, борошно.

Проходимо далі – пральня, один душ і три туалети. Працівники кажуть, що одного душу на 12 людей недостатньо, і сподіваюся, що їм скоро виділять кошти на поліпшення умов.

Оскільки притулок передбачає спільне проживання, щоб потрапити в нього, треба мати медичні довідки. Тому 2020 року в місті планують відкрити кризову кімнату, де можна буде розмістити жінок, які готують ці довідки. Проживати там пропонуватимуть до 10 днів. Це буде орендована квартира на дві особи.

Коридор притулку прикрашають картини. Їх тимчасово надала Спілка художників України. Тема картин – «Життя прекрасне».

Постраждалі, які мешкають у притулку, підписують документ про нерозголошення його адреси. «Жінок можуть вистежувати. Були випадки, коли кривдники приїжджали сюди й мало не вибивали двері». На такий випадок є тривожна кнопка, яка викликає поліцію та службу охорони.

Ще у притулку є кімната для відпочинку: тут можна дивитися телевізор, читати та пройти консультацію психолога. Постраждалим жінкам прописують програму стабілізації психологічного стану. Тут можна отримати і правову допомогу від юриста. Наприклад, з питань розлучення, поділу майна. До психологів та юристів жінки є змога звертатися і без проживання в притулку, у Центрі роботи з жінками.

Жінки можуть перебувати в притулку до трьох місяців, у разі складних життєвих обставин – до шести. «Після трьох місяців жінки дуже часто повертаються до свого кривдника. Не всі за цей період [трьох місяців] знаходять у собі внутрішні ресурси для відновлення. До того ж суди не розглядають так швидко справи щодо розлучення чи поділу майна. І дуже часто після 90 днів у притулку цим жінкам все ще немає куди йти, крім як «у сім’ю». Вже після цього близько 40% жінок знову повертаються в притулок».

Разом обидва притулки в Києві можуть надавати проживання 18 жінкам. Бувають періоди, коли вони повні, розповідає Тетяна Зотова. На її думку, наразі менше звернень на проживання через те, що з серпня в притулках можуть перебувати лише ті, хто має київську прописку. «Раніше в нас було багато мешканок з Ірпеня, Борисполя та інших міст». Однак, на думку керівниці, двох таких притулків у Києві недостатньо. «За світовими стандартами має бути одне місце на 300 000 населення».