За даними платформи Work.ua, майже третина (31%) українців хочуть опанувати нову професію. Водночас лише 8% хочуть працювати в офісі. Так, популярності набирають крафтові ремесла – спеціальності для тих, хто хоче працювати руками. 

Ми розпитали керамістку, художницю та ювелірку про їхній шлях, особисту мотивацію обрати цей фах, стереотипи в професії та перспективи розвитку в галузі.  

Святослава Дубецу

художниця

Про мотивацію

Мені подобалася будь-яка творчість і я розуміла: хочу працювати саме в цьому напрямі. Я малювала практично все життя, але спершу хотіла пов’язати своє життя з текстами: подобалось писати, складати вірші. Тому спробувала вступити на філологічний факультет, але пройшла лише на платне навчання, яке було б важко оплачувати для моєї родини. 

Іспит у художнє училище в Чернівцях я здала дуже добре, що мене здивувало, адже я не навчалась у художній школі, ніколи не відвідувала жодних гуртків, фактично була самоуком.  

Про навчання в училищі

Мені ніколи не було особливо складно навчатися, я закінчила заклад із червоним дипломом. Водночас спершу мені доводилось багато надолужувати. Я спостерігала за іншими й у мене був азарт вивчати нове. 

В училищі дуже ґрунтовна підготовка: мій чоловік теж навчався у ВПХУ №5, а після закінчення пішов в університет на дизайнера. Він каже, що навчання тут дало йому більше знань і навичок, ніж подальші університетські курси. 

Вивчали переважно лише потрібні художнику предмети: композиція, анатомія, живопис, математика (щоб розуміти пропорції та перспективу). Думаю, що мені пощастило: у нас була сильна група, половина з якої закінчили заклад на відмінно, ми створювали одне одному здорову конкуренцію. 

Подобалося, що це було не так, як у школі: «руки на парту, сидіть рівно». Нам дозволяли вмикати музику, фотографувати, викладачів ми сприймали як наставників, а не начальників, із ними можна було подискутувати, жартувати. Загалом була вільна атмосфера, що давало змогу виражати своє бачення. 

Про пошук роботи та перспективи в галузі

Певний час я робила різні крафтові статуетки, розмальовувала їх, але про стабільний дохід не йшлося. Зараз більшість моїх замовлень – це клієнти з Києва або українці, які виїхали за кордон. Часто малюю щось для розіграшів у зборах для військових. Є дуже великий запит на розписи стін: від церков до ресторанів. Я робила розписи для кількох закладів. 

З початком повномасштабної війни почала більше малювати. Це і подобається мені більше, і має кращі перспективи. Водночас потрібно розуміти, що це не стабільна робота в офісі з дев’ятої до шостої. Одного дня ти можеш не мати настрою, іншого – намалювати на три дні наперед. Замовлення також нерегулярні. Комерційно вигідно створити ескіз для футболок, чашок і масово продавати. А клієнтські замовлення потребуватимуть набагато більше часу.

Савюк Іванна

керамістка

Про мотивацію

Для мене питання майбутнього фаху ніколи не було предметом довгих роздумів. Я з дитинства ліпила й любила все, що з цим пов’язане. Обирала між двома закладами: інститутом у Києві та місцевим училищем у Луцьку. Оскільки мені на час вступу було 15 років, вагому роль у рішенні зіграли батьки. У результаті я залишилась у Луцьку.

Про подальший шлях у професії

Ми спеціалізувалися на художньому ліпленні та гончарстві. Це було дуже творче місце з хорошими одногрупниками та лояльними викладачами. Там я зрозуміла, що як тільки отримуєш нові знання, їх потрібно застосувати. Тому перше, що я зробила, після закінчення навчання – пішла працювати. До речі, доводилося дечого перенавчатися, тому що моя перша робота була пов'язана з виливанням форм із кераміки. Це інший напрям.

Згодом ми з подругою відкрили цех виробництва з кераміки. Це ще були часи, коли інтернетом для таких цілей не користувалися, тому ми працювали переважно через «сарафанне радіо». Зараз таку саму ідею зробити значно швидше та простіше. Тоді ж доводилося знаходити одного з трьох в Україні майстрів, які можуть встановити піч для випалу, яка витримуватиме температуру понад 1000 градусів, знайти спеціальну глину тощо. А головне – було мало інформації, які глини з якими поливами (керамічна глазур) сумісні, де їх узяти тощо. Зараз усе це є у продажу, а тоді ми мусили самотужки все тестувати й експериментувати.

Кілька років я не працювала з керамікою та переїхала в Італію. Згодом почала там робити фігури для різдвяних вертепів. За півтора року повернулась до України, але ще 12 років створювала керамічні фігури. 

Через певний час я переросла цю роботу й почала продавати свої вироби через Etsy у США й Instagram. Створювати кераміку для продажу за кордон непогано, але в такому випадку потрібно робити стандартизовані замовлення.

Зараз я також проводжу майстер-класи з арттерапії як для дорослих, так і для дітей. Частина з них – благодійні, у співпраці з фондом «Теплі долоні», для дітей, які постраждали внаслідок війни. Сам процес дуже медитативний, до того ж я даю людям просту та легку техніку, навіть п’ятирічні діти роблять вироби, які я потім випалюю. 

Про реалізацію у сфері

У кожного своя вершина. Мільйонером-керамістом можна стати, якщо робити щось унікальне, що матиме попит. 

Щоб відкрити власну майстерню, потрібно близько 10 тисяч євро. Це піч, матеріали та приміщення. Водночас, якщо набридне, то продавши обладнання, можна повернути ці кошти. 

Заробіток сильно залежить від того, що людина готова робити. Зараз є безліч інформації в мережі про різні техніки. Мало кому цікаво купити звичайну чашку чи вазу в ТРЦ. Фактично люди купують емоцію. Тому вироби, які є в єдиному екземплярі, цінують більше. Важливо не злизувати з когось ідеї, це дуже неетично. Я б рекомендувала винаходити свій стиль і його вдосконалювати. 

Тарасюк Ірина

ювелірка

Про мотивацію

Вибір стати ювеліркою для мене був дуже простим – я мріяла про це все життя. У металі можна увіковічити будь-які ідеї, мрії та цінні моменти, і вони будуть все життя з тобою. 

Про навчання в коледжі. Ми вивчали спецтехнології – склад металів, їхні властивості, техніку обробки. Далі було виробниче навчання, де вже тренувалися створювати перші вироби. Також вивчали кристалографію та роботу з дорогоцінними каменями. На той час була проблема з кількістю інструментів у коледжі, але я задоволена рівнем отриманих знань і навчанням. 

Про подальший шлях у професії

Раніше жінкам було набагато важче реалізуватись у цій сфері. Ювеліри старшого віку не сприймали колег-жінок: брали їх лише на нижчеоплачувані, чорнові роботи, як-от полірування, воскування тощо, але не на закріплення каменів, монтування чи моделювання. 

Мені пощастило, тому що в мене був доволі рідкісний профіль. Я ювелір-емальєр, тому мене взяли на роботу. Але я лінива, не ранкова людина. Мені важко починати роботу раніше 10:00, а на виробництві потрібно рано вставати й до того ж виконувати однотипні процеси. 

Тому у 2009-му я відкрила ФОП і власну майстерню, дуже маленьку. Це було приміщення 2 кв. метри, але я могла ремонтувати та робити індивідуальні замовлення. Що два-три роки купувала нове обладнання й переїздила. 

Тривалий час виконувала індивідуальні замовлення, але десь у середині 2022 року захотіла зайнятися виробництвом. Зараз у мене дві майстерні на Хрещатику, ми робимо практично повний виробничий цикл, співпрацюємо з молодими брендами. Наприклад, прикраси для Gunia Project, Toko, Nyni тощо.  

Про стереотипи

Щоб отримати серйозну посаду в ювелірній справі, жінкам раніше доводилося «вриватися з ноги». Жінка мала докласти великих зусиль, щоб її сприймали серйозно. Досі в мою майстерню приходять люди, які думають, що я працюю адміністраторкою, будь-ким, але не майстринею. Є таке уявлення, що ювелір – це чоловік із бородою та моноклем в оці. 

Це потроху змінюється, тому що близько 50% майстерень – це жіночі бізнеси. Також, оскільки двоє наших хлопців служать у ЗСУ, зараз у нас команда, яка складається лише з дівчат. 

Про пошук роботи та перспективи в галузі

Тут треба бути готовими, що якщо це перша робота, то доведеться багато навчатися, бо на практиці все трохи інакше. Людина, яка навчає, переважно дає тобі ресурси та матеріали, які ти псуєш. У мене стажувалася студентка на першому курсі, вона фактично не отримувала зарплати, оскільки витрати на браковані матеріали переважно були вищими, ніж те, що врешті ми продавали.

Студенти з певним досвідом отримують близько 20 тисяч гривень, досвідчені ювеліри можуть отримувати 50 тисяч і більше. Зараз я непогано заробляю. 

Текст: Олександр Тартачний