Війна почалася з того, що росіяни прийшли в Україну захищати свою, російську, мову. Саме «утиски російськомовного населення» є одним із провідних наративів російської пропаганди. Як і міф про «один народ». Тисячі російських ботів щодня залишають коментарі, щоб сильніше хитати човен з українцями. Але досі не всім зрозуміло, чому мова важлива.

Деякі українці продовжують говорити російською, виховувати російською дітей і споживати російський контент. Якщо про російську мову на вулицях ми можемо судити лише суб’єктивно, то з приводу споживання контенту є цифри. Згідно з дослідженням «Економічної правди», яке підготували в січні 2024 року, українці за 2023 рік спожили російського контенту на 81,6 мільйона доларів. Це, наприклад, 10 000 FPV-дронів. Так, це було пів року тому. Але чи сталися зміни?

Ми спитали в десятьох різних людей, чому вони говорять українською й чому для них це важливо. Серед них є люди, які раніше говорили російською, а також військовослужбовці, які готові відповісти на тезу «а військові в окопі теж говорять російською».

Українська в побуті

Наті Гресько,

співведуча шоу «Ебаут»

Мені пощастило народитися й рости в майже не зросійщеному регіоні України, на Франківщині. Тому моя сім’я, оточення і я розмовляли українською завжди. Мені здається, що я ніколи не розмовляла російською, за винятком, коли люди не розуміли або вдавали, що не розуміють. Пригадую, що навіть на уроках зарубіжної літератури вірші російських авторів ми вчили в перекладі українською. 

Під час переїзду до Києва мене завжди дивували компліменти місцевих: «У вас такой красівий язик». Я думала, чому ж у мене, якщо у нас. Я навчалася на українській філології, тому в універі не було дискомфорту з мовою. Проте я завжди хотіла працювати в медіа, і до 2014 року була впевнена, що мені не світить робота мрії, оскільки всі ЗМІ тоді були російськомовними. Мене це дивувало, бо я погано говорила російською, не те щоб грамотно писати. 

Коли народився мій син Марк, навіть не стояло питання, якою мовою його виховувати. Марк був повністю українськомовним до моменту, поки не потрапив у середовище інших дітей. Це моє болісне питання, оскільки дитині в дев’ять років досить складно протистояти більшості й відстоювати свою, не до кінця сформовану позицію. Марк здебільшого переходить на російську, коли взаємодіє з іншими дітьми, які говорять російською. А їх багато. 

Я хочу жити в суспільстві, де немає російського посліду, тому роблю все можливе від себе, щоб української було більше. Тому багато розмовляю з Марком про Росію, як вона зросійщувала нашу країну, для чого це відбувалося і що продовжувати використовувати мову окупанта – грати за його правилами й проявляти слабкість. 

Після 24 лютого ми всією сімʼєю відмовилися від російськомовного контенту, і це дало свої плюси й переваги. Наприклад, незважаючи на те, що Марк вчиться у французькій школі, а до цього вчився в бельгійській, не маючи жодного уроку англійської, він її чудово розуміє. Я розумію, що це плоди споживання англомовного контенту. Тут мені прикро, що я з дитинства росла на російськомовному контенті: так би не довелося в дорослому віці витрачати гроші й час на репетиторів і школи англійської мови.

У жодному разі не хочу сіяти ворожнечу й зневажати українців, які розмовляють російською. Думаю, що перейти на іншу мову – це дуже складно. Тому я дуже хочу підтримувати таких людей. Плюс я не знаю: якби я народилася в російськомовному середовищі, чи відразу збагнула б перейти на українську і які думки були б з цього приводу. Але людям, які оперують аргументами «це мова мого дитинства», раджу почитати, чому це мова їхнього дитинства.

Марина Батуринець,

засновниця школи комунікацій Bazilik й освітнього проєкту «Близькі»

У мене було кілька спроб перейти на українську. Вони почалися ще в 10–11 класі школи, коли я почала вибирати університет і думала про вступ до Могилянки. Потім був Майдан [Революція Гідності – ред.], АТО. І щоразу я зривалася, виправдовувалася, що так склалася доля, російськомовне середовище, російськомовні батьки. Зараз уже розумію, що це була лінь, бо, дійсно, для того, щоб перейти на українську мову, цим треба зайнятися.

Улітку 2021 року в мене народився син, і я почала перемовини з усіма родичами про те, що «його ж доля так не склалася», давайте з малим не повторювати цієї помилки й говорити українською. Це був складний процес і для старшого поколінням, і для мене на старті. Бо коли ти тільки народила, ти розвалена, тобі треба багато чого у своєму житті поміняти, а тут ще й мова. Я тоді дуже хотіла [перейти на українську], але подумала, що поки син не говорить, у мене є трохи часу. Але лютий 2022-го показав, що ні, часу немає. 

Коли був виступ Путіна за два дні до початку повномасштабного вторгнення, я сказала, що все, більше біля дитини не має прозвучати жодного російського слова. Сину на той момент було сім місяців. З того часу ми спілкуємося лише українською.

Мені треба було налаштувати себе. Тож я відмовилася від будь-якого російськомовного контенту, від усіх книжок, фільмів, пісень. Навіть не російських, а просто російською мовою. Навіть від російськомовних пісень «Бумбокса» чи іноземних авторів, яких немає в українському перекладі.

Крім того, що жорстко обмежила себе, я також попросила все оточення говорити зі мною українською. Наприклад, для моєї мами це складніше. Вона говорить українською набагато повільніше. Але говорить. Місяці за три я відчула, що думаю українською.

Зараз я думаю й розмовляю лише українською мовою. Одного разу був випадок, коли мене попросили пояснити літньому українцю, який 40 років живе за кордоном і погано розуміє українську щось російською. І мені було складно сформулювати думку російською. Тоді я відчула, що це перемога. 

Якщо говорити про якусь іще додаткову мотивацію, якщо не вистачає просто мотивації перестати розмовляти російською, я хочу нагадати, що наших військових, які прийшли полон змушували слухати російську й карали за українську. У мене є кілька знайомих, які пройшли російський полон, вони розповідали, що їм вмикали по 40 разів на день гімн Росії, їх примушували його співати, а разом із гімном пісні гурту «Любе» й Газманова.

Тож, коли ти десь у супермаркеті розмовляєш телефоном російською й нібито не робиш нічого поганого, поруч може стояти людина, яку катували російською. І їй у цей момент може бути дуже погано.

Сергій Чирков,

комік

Я перейшов на українську в період пандемії Covid-19. Спочатку було складно, але якраз був локдаун, і я почав читати книжки вдома вголос. Це дуже допомогло. Також змотивувало мовне й світоглядне середовище, у якому я опинився, коли почав працювати на «Телебаченні Торонто».

Певний час було складно виступати, бо я не всі слова правильно вимовляв, але я досить швидко виговорився. Головне – створити собі мовне середовище. Головний аргумент у мене був: «Ти де живеш, Сергію?» [усміхається]

Я не дуже люблю вступати в дискусії з російськомовними людьми. Левова частка мого оточення або з дитинства українськомовні або перейшли вже давно. А з тими російськомовними людьми, яких я зустрічаю, ми не стаємо настільки близькими, щоб дійти до цієї розмови в конструктивному й адекватному форматі. Багато знайомих зі мною переходять на українську й про їхню російськомовність я дізнаюся постфактум і випадково.

Що б я сказав російськомовним людям? «Що в цій російській мові такого важливого? Що в ній такого класного? Чим вона така особлива для вас, що ви за неї так тримаєтеся?» Але відповідь має бути без оцього всього «та яка різниця, як я говорю, я люблю Україну». Мені щиро цікава справжня мотивація. Якщо ви її так довго не відпускаєте, чим вона для вас така важлива?

Українська в бізнесі

Проєкт

«Мова неволі» 

Повідомляють про недотримання закону

Ми вказуємо на порушення закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», наклеюючи наліпки з написом «Чому ж не українською? Не говори мені про свободу мовою неволі» на вивіски, що порушують цей закон. 

Насамперед наш проєкт має на меті сприяти тому, щоб якомога більше громадян були обізнані в тому, що цей закон існує. Передусім це стосується осіб, залучених у сфері бізнесу, оскільки головних проблем є декілька: незнання про існування мовного закону, недотримання цього закону й нерозуміння, що конкретно ти можеш зробити, коли помічаєш його порушення.

Певно, багато хто бачив фото, де комунальні працівники змінюють дороговказ «Маріуполь» на «Мариуполь». Після того, як це фото й багато подібних зʼявилися в мережі, виникло усвідомлення, що перше, що робить Росія за вдалої окупації, – змінює вивіски на російськомовні. Усюди руїна, мертві тіла на вулицях, а вони вивіски змінюють. Тож, повернувшись до Києва після деокупації Київщини, ми зрозуміли, що вивіски російською набули зовсім іншого значення. І головне питання було в тому, що ми могли б з цим зробити в глобальному масштабі. Одна людина, якщо й зафіксує порушення цього закону у своєму районі, звернувшись до уповноваженого з захисту державної мови, на жаль, глобально не змінить нічого.

Наліпки, як нам видається, були хорошим рішенням. Бо це законний і доступний спосіб дати зауваження щодо порушення закону в багатьох місцях одразу. До цього може долучитися кожен охочий у своїй локації. Бо тих, хто хоче змін, багато, але завжди постає питання, як цю проблему вирішити.  

Наразі до проєкту долучилося близько 1000 людей із майже всіх областей України, окрім Луганської, Херсонської областей і Криму. Також нещодавно ми помітили тенденцію, що дедалі частіше до проєкту долучаються військові, які зараз перебувають на сході України.

Росія (у всіх її проявах) розуміє лише ті кордони, які вдалося відстояти. Якщо ми не будемо чинити спротив російській мові в публічному просторі, вона буде лише поширюватися. Бо російська мова ніколи не мала на меті доєднатися до українського простору альтернативою, вона завжди має на меті витіснити українське.

Нам дуже хочеться жити в країні, у якій існування закону, що захищає державну мову достатньо, щоб його дотримуватися, без потреби в пошуку додаткових аргументів і спроб переконати в його важливості. 

Для величезної кількості населення російська мова є тригером: це й військові, і люди, які пережили окупацію, і люди, що втратили через Росію близьких чи дім. Це може бути будь-який українець чи українка, оскільки лише усвідомлення, що наступна російська ракета може втрапити у твій дім чи дім твоїх близьких, травматичне.

Тому ми не вважаємо доцільним шукати додаткові аргументи про важливість дотримуватися закону, згідно з яким російська мова в публічному просторі є незаконною. Не хочете змінювати вивіску? Тоді заплатіть штраф й однаково замініть вивіску.

Наталі Чуловська,

піарниця, менторка українських брендів

Консультує бізнеси

Я не говорю мовою ворога й не хочу, щоб нею говорили зі мною й надавали мені будь-які послуги. Якщо в особистому житті я можу обирати коло мого спілкування й умовно допускати туди тільки тих людей, хто спілкується українською, то в різних публічних сферах я послуговуюся мовою закону.  

На щастя, ще з 2021 року в нас набула чинності стаття 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Відтак усі надавачі послуг незалежно від форми власності мають обслуговувати споживачів і надавати інформацію про товари й послуги українською мовою. 

На нещастя, і сьогодні багато хто не знає чи не чув про цей закон і може на робочому місці почати кричати, що його права утискають. Зовсім нещодавно в мене була така ситуація, коли на моє прохання обслуговувати мене й надавати мені послугу українською мовою в салоні краси я почула купу погроз на свою адресу і що такого закону немає. І це відповідальність власника бізнесу провести роботу з власним персоналом. Якщо власник, звісно, адекватний. 

Крім того, для бізнесів, брендів це може стати слабким місцем у їхній комунікації з цільовою аудиторією. Виходить так, що сьогодні ми вже всі навчилися вести соціальні мережі й сайти державною мовою, та на цьому впровадження української в бізнес і зупинилося. Бо коли офіціант приносить тобі замовлення він комунікує українською, а відійшовши на три кроки починає говорити з колегами російською, то це впливає на сприйняття бренда загалом. І з цим треба працювати більш глибоко, тому, якщо ви хочете бути компанією з цінностями, працювати українською для галочки у вас довго не вийде. 

Крім того, вважаю, що люди які продовжують спілкуватися російською, більш піддатливі до російських наративів. зокрема. Мова – наша зброя й те, що зрештою відрізняє нас від ворога.

Софія Рожко,

нутриціологиня, засновниця сервісу стосунків з тілом і їжею The Body School

Переклала бізнес українською

Я перейшла на українську мову 22 лютого 2022 року. Мені навіть складно зараз пояснити, чому я це зробила. У мене виникло дуже сильне відчуття, що я більше не хочу спілкуватися російською. Для мене це був доволі складний перехід, тому що не говорити російською означало не говорити нею взагалі: ані в соціальних мережах, ані в побуті, ані в бізнесі. Для мене це було досить радикальне рішення. 

До цього в нас всі програми The Body School були російською мовою. Але вже 23 лютого ми почали перезаписувати перші лекції українською, я провела перший вебінар українською. Уже тоді, до початку повномасштабного вторгнення, я розуміла, що це буде дуже сильний удар по бізнесу. Тоді ще ми не знали, що попереду повномасштабне вторгнення. Але готові були позбутися частки російськомовної аудиторії. 

Ми за декілька місяців, можливо, за пів року повністю відмовилися від програм російською мовою. Поступово оновили застосунок, прибрали російську мову звідти, щоб навіть ті клієнти з України, які в побуті досі російськомовні, застосунок мали українською або англійською. 

Що для бізнесу означає відмовитися від російської? Ти одразу втрачаєш дуже багато грошей, бо відрізаєш великий шматок ринку. Не працюєш із російськомовною Європою, із клієнтами в Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Молдавії, які розуміли російську. Для масштабування бізнесу, крім української, ми обрали англійську мову. Але зрозуміти ментальність англомовної аудиторії складно, потрібен час.

Щоб перекласти всі продукти українською й оновити підходи в бізнесі мені знадобився цілий рік. Ми перекладали продукти українською мовою, перекладали застосунок, переписували лекції, інвестували в це гроші. Для мене це важливо, тому що я не хочу працювати з російськомовною аудиторією в жодному форматі. Я не використовую цю мову в побуті, я не хочу нею говорити, не хочу нею спілкуватися з клієнтами. У нас є клієнти, які говорять російською, а ми з ними говоримо українською. Це українці, які для себе ще не зробили цей перехід. Але в команді в нас є правило, що ми спілкуємося тільки українською мовою. Для мене це дуже принциповий момент, бо якщо не бізнес буде показувати цей приклад, не лідери думок, то тоді хто взагалі буде це робити?! 

Зараз для мене вже не є складним спілкуватися українською мовою. Але як людині, яка до 31 року спілкувалася виключно російською, перші місяці мені було важко. Зараз мені вже важко щось сказати російською: «не стоїть під це щелепа». 

Українська у війську

Артем Осипян,

офіцер ЗСУ

Уявімо ситуацію: військовослужбовець повертається з полону. Дуже ймовірна ситуація зараз – зустріти таку людину, мати з нею контакт, не знаючи, що ця людина пережила полон і тортури.

Один з обовʼязкових методів насильства в полоні є примус говорити російською. А ще співати російські гімни, пісні й учити російські вірші. Примусова російська мова – обовʼязковий атрибут російського полону. Тож, за місяці, а може, і роки полону, російська мова ототожнюється з місцем неволі, де відбувалися жахливі речі. 

Й от ця людина повертається в Україну. І продавчиня в магазині каже: «Что будєтє заказивать?» замість «Що бажаєте замовити?» Ніби невинне звернення, просто автоматизм, адже вона російськомовна, ну так сталося. Але ця маленька, незначна побутова ситуація може підняти цілу купу жахливих спогадів у людини. Таким способом свідомий чи напівсвідомий вибір продовжувати спілкуватися російською, залишитися «російськомовним населенням України» здатне завдати моральної шкоди тим людям, які зробили для нас найбільше.

Звісно, у магазині, тобто на робочому місці, продавчиня не має права говорити російською згідно із законом. Її за це сьогодні можна оштрафувати. Але безліч людей у неформальному, непублічному просторі продовжують спілкуватися російською, де їм цього не можна заборонити законно, але можна й треба обмежувати репутаційно й морально. Інакше виходить, що російськомовне населення, яке робить свідомий вибір на користь країни-терориста, може завдати моральної шкоди, а українськомовні громадяни не можуть спричиняти навіть легкого етичного дискомфорту, наприклад, проханням перейти на українську? Я вважаю таку ситуацію категорично не правильною. Сьогодні  ми маємо повне моральне право просити людей навіть у неформальній розмові перейти на українську, якою б кострубатою вона не була. Люди навіть мають право не розуміти російську. Час ігнорування цієї проблеми добіг історичного кінця. Адже це вже не толерантність, а маніпуляція громадянськими свободами. Та ці свободи існують всередині нашої нації, де люди будь-якої національності й походження мають поважати закони й знати мову.

Так, багато хто використовує аргумент, що безліч військових спілкуються російською. Так, і нам може здатися, що вони мають ніби більше морального права, певну квоту на використання мови агресора. Але це не так. Російська мова з вуст найгероїчнішого військового залишається мовою країни-агресора.

Інший аргумент полягає в тому, що російська мова нібито не належить Росії. Що це інтернаціональна мова. Можливо, це правда, але розберімося, у результаті чого так сталося? Як російська опинилася в Сибіру, у країнах Балтії, в Україні чи навіть в центрі Берліна? У результаті імперської зовнішньої політики. 

Росія століттями застосовувала політику культурної асиміляції, винищувала або як мінімум утискала культурні прояви, автентичність і мову інших народів, які окупувала й поневолювала.  Це метод, який дозволяє Росії й надалі підтримувати динаміку колонізації, виправдовуючи свої війни, підміняти агресію на «воззʼєднання братських народів». 

Cвідомо продовжуючи спілкуватися російською ви дозволяєте Росії і її пропаганді маніпулювати й виправдовувати вбивства. І це не перебільшення. Ба більше, російськомовне населення України, на жаль, знецінює жертву того ж Розстріляного Відродження чи шістдесятників – безлічі поколінь і сотень тисяч людей, яких убили та закатували через мову. Нашу мову. Мову нашої країни. Навіть якщо ви нею поки ще не спілкуєтеся. 

Будь-хто має право спілкуватися будь-якою мовою. Але морально легко й свобідно спілкуватися російською нам більше не буде ніколи. Це факт, який просто доведеться прийняти назавжди. Зокрема, тому я 24.02.2022 остаточно перейшов у своєму приватному спілкуванні на українську.  Але вважаю, що зробив це запізно. Я усвідомлюю й визнаю, що, спілкуючись вдома російською до повномасштабного вторгнення, я помилявся.

Сьогодні в кожного є вибір: 

  1. лишитись у категорії громадян, щодо яких завжди буде виникати напруга в критичної маси населення, щодо яких буде посилюватися моральний і психологічний тиск;
  2. постійно перепрошувати за російську;
  3. або перейти поступово на українську, що дасть неймовірне моральне полегшення й повагу до себе. Я це знаю на власному досвіді. Неймовірно щасливий, що заговорив своєю, насправді рідною мовою, а не «проксі-мовою імперії», яка намагається нас убити.

До того ж Україна надзвичайно толерантна, навіть занадто, навіть у таких агресивних умовах. Україна дала нам дуже багато часу, щоб вивчити українську. Але так не буде вічно.

Ярина Чорногуз,

військовослужбовиця, письменниця

Людям, які кажуть, що багато військових в окопі розмовляє російською, тому і я буду, я відповідаю зазвичай так: «Не треба прикриватися військовими, які, ризикуючи життям і віддаючи його за Україну, можуть на фронті говорити хоч мовою есперанто, аби лиш було зрозуміло». Ті, хто наразі ще не воює чи постійно в тилу найменше, що можуть зробити для оборони, – це розмовляти українською скрізь. Щоб наступні покоління українців були українськомовними і в росіян не виникало спонук називати нас «одним народом» і пробувати далі окуповувати наші території. Саме через поширення російської мови їм здається, що вони мають моральне право завойовувати нашу землю як «свою».

Андрій Андрушків,

молодший лейтенант ЗСУ

Говорити українською для мене – це спосіб деокупації й деімперіалізації. Це те, що нам допоможе звільнитися від впливу Росії. Російська не є другою мовою українців. Вона тут була насаджена силою, терором, голодом, геноцидами, переселеннями. Це звичні практики імперського врядування. Якщо не хочемо повторення всіх цих жахіть, то маємо вибудовувати оборонні споруди. Мова – один із таких інструментів. Я дуже тішуся, що маємо зараз зсув у цій сфері, хоч і платимо за нього страшну ціну життями й здоровʼям моїх побратимів і тисяч інших в Силах оборони. Бо я ще памʼятаю ті «прекрасні» роки в кінці нульових у Києві, коли мені відмовляли роботодавці, бо на співбесідах я говорив прямо, що мовою діловодства в Україні має бути українська, а за потреби може бути англійська. 

Коли кажуть, що солдати в окопах говорять російською, хочеться спитати, що заважає людині в тилу вивчити державну мову й не вийобуватися, що це порушення прав? Бо в солдата в окопі немає часу ні на дуолінгво, ні на відеоуроки, ні на слухання подкастів. Солдати в окопах і в туалет ходять не так, як це заведено в містах і селах. Я сам, свого часу, їхавши в колоні військової техніки в оборону Києва, справляв нужду в товаристві десятків побратимів в кущах при дорозі. Чи це було ок? Так, бо колона не може зупинитися на заправці. Чи це ок для цивільного авто? Ні, не ок. Ось і вся різниця. Не варто свою безвідповідальність перед народом і державою замасковувати словами «так солдати в окопах он...», бо це ницо й дрібно.

Роман Лозинський,

військовослужбовець, народний депутат

Від окупанта нас відрізняє гідність, культура й мова. І саме це Росія знищує століттями, і так творить міф про те, що ми «адін народ». Якщо ми свідомо відмовляємося від свого – українського, то допомагаємо їм нас вбивати й катувати.