Ярослав Сімків – сурмач. Понад десять років із вікна будівлі Ратуші Львова він грає мелодію міста, сповіщаючи про настання полудня й завершення робочого дня. З початком повномасштабної війни має ще одну місію. Під час прощання із загиблими героями виконує соло на сурмі. На головній площі Львова звучить мелодія Il Silenzio, що означає – «Тиша».

Фоторепортаж підготувала платформа пам'яті Меморіал, що розповідає історії вбитих Росією цивільних і загиблих українських військових спеціально для The Village. Щоб повідомити дані про втрати – заповнюйте форми: для загиблих військових і цивільних загиблих.

 

 

Звуки «Тиші»

Прониклива, урочиста та водночас сумна мелодія вперше заповнила львівську Площу Ринок на 100-й день повномасштабного російського вторгнення в Україну. Твір «Il Silenzio» для церемонії прощання із загиблими військовими обрав Ярослав Сімків.

«Тиша», яку створив італійський музикант і композитор Ніні Россо, чи не найкраще передає атмосферу наповненої людьми площі в момент, коли там зупиняється траурний кортеж. Навколішки, з похиленою головою й притисненою до серця рукою, люди слухають тужливий мотив.

«Доброї ночі, коханий! Я побачу тебе уві сні. На добраніч тобі, ти зараз далеко», – це невелика розмовна лірика, що супроводжує інструментальну п’єсу «Il Silenzio». Твір був написаний на замовлення Нідерландів і вперше був виконаний у 1965 році на 20-ту річницю визволення країни з нацистської окупації. Пісню часто виконують на церемоніях поховання в Польщі, Словенії, Хорватії. Нині ця мелодія стала останньою колисковою й для українських загиблих військових. «На добраніч тобі, ти зараз далеко», – щемко розливається львівською площею сурма.

 

 

Ярослав Сімків опускає інструмент і чекає, коли траурна процесія перетне Площу Ринок, а люди розійдуться у своїх справах. Уже понад 700 днів він проводжає в останню дорогу загиблих українських героїв. 

 

 

Музикант приїхав до Львова в 1978-му – тоді у складі військового оркестру брав участь у церемонії прощання із загиблими в Афганістані солдатами. «Важко було. Дуже важко й тепер. Я граю майже із заплющеними очима», – зізнається Ярослав Сімків. 

 

Емоційна прірва й п’ять хвилин дороги

На Площі Ринок музикант проводжає загиблих, а в ресторані неподалік – зустрічає гостей і розважає грою на трубі й трембіті. Між цими двома заняттями – емоційна прірва й п’ять хвилин дороги. Саме з ресторану розпочинається робочий день сурмача. Приходить туди переважно о 10 чи 11 годині ранку. Пів години, щоб переодягнутись в однострій і підготуватись до гри на інструменті. Якщо потрібно йти на церемонію прощання, одягає чорні сорочку й краватку та червоний мундир із забарвленим у колір золота левом та еполетами. У день без похорону сорочка буде кольору калини. 

 

13 років у Ратуші

Ярослав Сімків почав займатися музикою з десяти років. Відвідував музичну школу рідного міста Калуш на Івано-Франківщині. «У мене був чудовий викладач – Мар’ян Дмитрович Гриців. До того ж один брат грав на акордеоні, інший – на кларнеті та саксофоні. Батьки співали в хорі, а тато грав на губній гармоніці», – розповідає Ярослав. Музика була великим захопленням батьків, проте працювали вони на заводі. Після музичної школи Ярослав продовжив навчання в училищі міста Івано-Франківськ. Опісля – потрапив у військовий оркестр у Львові.

 

 

Грав у невеликих оркестрах на танцях і перед показами фільмів у кінотеатрах. Наприклад, у Львові був кінотеатр «Україна», де перед фільмом обов’язковою була музична увертюра. «Коли Україна отримала незалежність, ми з оркестром багато гастролювали, їздили на різні фестивалі. Був у Нідерландах, Данії, Угорщині, Польщі, Німеччині, – каже Сімків. – Після того, як військовий оркестр скоротили, працював в одній із музичних шкіл Львова. Там досі є чудовий оркестр, із яким свого часу об’їздив пів Європи», – розповідає сурмач.

У Ратуші Львова Ярослав Сімків працює з 2011 року. Тоді в мерії вирішили підготувати до Дня міста виступ сурмача. Композитор Юрій Ланюк спеціально написав мелодію міста Львова. З того часу вона звучала з вікна львівської Ратуші декілька разів на день.

У 2020 році, коли розпочалася пандемія коронавірусу, частоту виконання мелодії скоротили. Зараз, під час повномасштабної війни, сурмач підіймається на Ратушу лише двічі – у полудень та о шостій вечора. У суботу та неділю мелодію міста можна почути ще й о третій годині дня.

 

 

У перші тижні повномасштабної війни сурмач не підіймався на львівську Ратушу, – і вікно, з якого звично лунала музика, було порожнім. Згодом до Ярослава подзвонила представниця холдингу, до мережі якого входить ресторан неподалік Ратуші Львова, і запросила прийти допомогти й розважити музикою волонтерів. «Ресторан займався харчуванням для волонтерів, пекли булочки. Туди приходило багато іноземців, зокрема французів, і я спеціально для них навчився грати Марсельєзу», – говорить з усмішкою музикант. З часом сурмач знову почав грати мелодію міста з Ратуші, а потім додались прощання із загиблими військовими.

Мотив композиції «Il Silenzio», яку обрав Ярослав Сімків, нагадує твір «Taps», який виконують під час церемонії підняття прапора та на військових похоронах у США. Офіційну військову версію мелодії виконують найчастіше на горні або трубі. Ярослав Сімків пригадує, що після рішення міськради про зупинку траурного кортежу на Площі Ринок одразу згадав саме про «Тишу», що є однією з його улюблених мелодій. Він виконує її у своїй обробці, повільно та сумно.

Музиканту доводилося грати на урочистих церемоніях прощання не лише із загиблими військовими. Наприклад, 10 грудня 2022 року, коли місто ховало героя України Юрія Шухевича, сина командувача УПА Романа Шухевича, він грав на сурмі в повільному темпі мелодію «Повіяв вітер степовий». 

 

 

У день, коли Львів прощається з полеглими героями, сурмач приходить до головного входу в Ратушу. Чекає разом із мером міста Андрієм Садовим, його дипломатичними гостями й усіма іншими, хто зібрався на Площі Ринок, на траурну процесію. 

«Коли бачу, що військовий оркестр уже йде до автобуса, що супроводжуватиме загиблих до Личаківського цвинтаря, виходжу на площу. Чекаю, коли машини зупиняться, водії вийдуть, а на вулиці запанує тиша… Опісля люди часто підходять до мене, дякують, намагаються пригостити», – розповідає сурмач. 

Після прощання з героями на щиті Ярослав Сімків іде до ресторану. «Там спочатку граю пісню «Під львівським замком» і «Мелодію» Мирослава Скорика. Зараз граю переважно повільні, ліричні та сумні мелодії», – говорить музикант. Потрібен час, щоби перелаштуватися. Потім може зіграти улюблену туристами пісню «Гуцулка Ксеня», американські джазові мелодії або ж навіть витягнути трембіту. До речі, Ярослав Сімків грає на трембіті у Львівському оперному театрі під час нової постановки опери «Лис Микита» українського композитора Івана Небесного.

Ярослав каже: йому важливо віддати останню шану всім хлопцям і дівчатам, які загинули в боях. 

«Мені видається, що день перемоги повинен стати днем споминів про всіх людей, які загинули під час війни», – говорить сурмач. Він не знає, скільки разів йому ще доведеться чекати на траурний кортеж на Площі Ринок, проте завжди сподівається, що сьогодні звуки «Тиші» з цього приводу лунатимуть востаннє.

 

Текст: Катерина Москалюк