Люди в містіЦе іноземці, які вирішили залишитися в Києві

Напруження через можливу ескалацію російсько-української війни з боку Росії триває. Уряди США, Італії, Швеції та низки інших країн застерегли своїх громадян від поїздок в Україну та закликали терміново залишити країну, ще частина країн почала евакуацію дипломатичних представників чи перевезла їх на Західну Україну.

Редакція The Village Україна вже спілкувалася про ситуацію навколо з киянами, а тепер зібрала історії іноземців, які ухвалили рішення залишитися в Києві, попри рекомендації своїх держав.

Марк Вілкінс – швейцарський режисер, який переїхав в Україну у 2016 році. Вілкінс жив у Берліні та Нью-Йорку, знімав рекламні ролики для Mercedes-Benz, Coca-Cola, Sony, BMW і Heineken, а його короткометражний фільм «Bon Voyage» ввійшов до шортліста «Оскара». Пояснює, що вирішив продати пентхаус у Берліні та придбати квартиру на Рейтарській після того, як його надихнула перемога Євромайдану та побудова громадянського суспільства в Україні. «Я чітко пам’ятаю момент, коли ухвалив рішення переїхати в Київ – під час відкриття Zigzag. Я стояв на Рейтарській, навколо було багато класних цікавих людей, які прийшли на відкриття крутого закладу. Нью-Йорк здавався нудним, як порівняти з цим», – пригадує Вілкінс, який улітку одружився з українкою Ольгою Сидоріною. Він заснував галерею сучасного мистецтва The Naked Room і заміський комплекс The Riverbird’s Nest, а також став співзасновником фудхолу «Рейтарська Circle».

Певно, мені вже складно вважати себе експатом. Нещодавно зловив себе на думці, що я говорив про українців і вжив займенник «ми». Я поки не вивчив українську мову, але відчуваю себе частиною спільноти. До того ж я ніколи до кінця не розумів термін «експат». [сміється] Я називаю себе швейцарцем та українцем, усе-таки я дуже люблю Швейцарію та вважаю її батьківщиною.

Чи думав про переїзд

Ми з дружиною обговорювали всі можливі сценарії розвитку подій. Проговорювали і ситуації, за яких ми могли би бути кориснішими для України за кордоном, ніж у київському бомбосховищі. Власне, це була максимально чесна розмова: спочатку ми вирішили, що не хочемо залишати Україну, поки тут не почнеться велика війна, а тоді зрозуміли, що це поганий момент – лишати країну, коли війна вже почалася. Тож нам стало очевидно: ми залишаємося. Зрештою, усе, що ми маємо, зосереджено тут: наші друзі, наш дім, наші проєкти, наші мрії.

Швейцарія наразі не рекомендувала громадянам залишати Україну, Швейцарія зазвичай зберігає спокій. Я не знаю про жодні сповіщення громадян чи рішення евакуювати працівників посольства, хоча нещодавно спілкувався з посольством з іншого приводу.

Я міг би виконувати свою роботу з будь-якого місця в світі. Моя головна робота пов’язана з кіно, я зараз пишу новий сценарій фільму, а це можна було би робити будь-де. The Naked Room і «Рейтарська Circle» міцно стоять на ногах без мене в операційній діяльності, а The Riverbird’s Nest уже заброньований до липня. Навколо мене фантастична команда, яка не потребує моєї присутності тут.

Це страшно – коли на порозі твоєї країни стоїть армія зі 150 тис. агресивних російських військових. Але я вирішував переїхати в Україну, знаючи про ці ризики. І частково цей конфлікт якраз надихнув мене [на рішення переїхати] – той факт, що народ України повстав проти столітньої агресії Росії. У Нью-Йорку чи Берліні все ходить по колу, а тут люди дійсно створюють щось нове. Тому я вирішив приєднатися до них. І я не можу відійти, коли ситуація стала більш напруженою.

Як переконувати іноземців продовжувати працювати в Україні

Якби я шукав просту ситуацію, ситуацію без викликів, я б не переїхав в Україну. [сміється] Але я хотів якраз цього – працювати разом з українцями заради змін, заради мрії про вільну та гуманістичну Україну. І сподіваюся, що конфлікт і його можлива ескалація ще більше переконають нас у тому, що варто йти за своїми мріями та реалізовувати задуми.

Окрім того, Україна зараз стала центром обговорення у світових новинах – напевно, уперше настільки активно з 2014 року. Україна на першій шпальті The New York Times, NYT пише не лише про воєнну загрозу, а й висвітлює українських підприємців, український бізнес, як у нещодавньому фотопроєкті Саші Маслова. І я вважаю, що це можливість ще більше відкрити Україну світу, запросивши всіх до співпраці.

Україна сильніша, ніж у 2014 році, вона більш об’єднана, тепер вона ще більш перспективний партнер для майбутнього. Урешті-решт, я переконаний, що найкращою зброєю проти Путіна буде успішна українська економіка й активне громадянське суспільство.

Швед Андреас Флодстром живе в Україні майже 10 років, разом із партнером Густавом Хенманом він заснував ІТ-компанію Beetroot, яка надає консалтингові послуги в сфері інформаційних технологій і створює команди розробників для роботи на міжнародному ринку. Також він запустив Beetroot Academy, яка спеціалізується на вихованні нового покоління айтівців, залучаючи в сферу жінок, переселенців і ветеранів АТО.

Про переїзд в Україну

Ми з бізнес-партнером Густавом [Хенманом] приїхали в Україну в 2012 році. Ми хотіли створити бізнес, який не лише був би успішним, а й дав би позитивний соціальний імпакт. Серед можливих варіантів запуску Beetroot ми розглядали Україну, Росію, Білорусь і Молдову. Виявилося, що ми зробили правильний вибір: в Україні нас прийняли найкраще, тут дуже позитивний вайб і простір для розвитку.

Спочатку для нас це був такий дух пригод: в Україну ми приїхали на «Жигулях». [сміється] Тому що Густав навчався в Москві, я його звідти забрав, тоді ще певний час ми спали на підлозі. Будувати ІТ-консалтинг і сервісну компанію ми почали в Одесі у 2012 році, а після Майдану та початку війни вирішили відкрити ІТ-школу Beetroot Academy [неприбутковий навчальний заклад, що спеціалізується на навчанні веброзробки та вебдизайну]. Спершу ідеєю було навчати інформаційним технологіям людей у регіонах, співпрацювати з переселенцями та ветеранами АТО, а також залучати більше жінок в ІТ-сектор. Зараз Beetroot Academy щороку навчає понад 3000 людей, 70% наших студентів отримують працевлаштування після навчання. Можемо сказати, що нині плюс-мінус 5% нових українських ІТ-спеціалістів проходять через Beetroot Academy. І ми виконуємо цілі, які ставили від початку: 65% наших студентів із регіонів, 60% – жінки.

У 2012-му ми переїхали вже після «Євро-2012», але я навіть не зміг відвідати чемпіонат. [сміється] Для мене Україна за 10 років уже стала домом. Виходить, що я тут живу більшу частину дорослого життя, бо я переїхав сюди у 24 роки. Швеція також дім, але вже [віддалений].

Чому вирішив залишитися

У суботу ввечері [12 лютого] я отримав рекомендацію [від посольства Швеції] терміново виїхати з країни.

Окрім того, ця інформація впливає і на твоїх родичів і друзів [у Швеції]. Протягом останніх двох днів у мене постійно запитують, як я, чи планую їхати та чи буде війна. Ці самі запитання ставлять і шведські медіа, які зі мною зв’язувалися. Я розумію, бо якби я був у Швеції та читав про таку ситуацію в іншій країні, теж хвилювався би за знайомих.

Та я намагаюся пояснити, що ухвалюю поінформоване рішення. Це не той випадок, коли я нічого не бачу чи не знаю, але однаково вирішую залишитися. Так, якби я був туристом в Україні й отримав таке повідомлення, я би повернувся в Швецію. Але в мене інша ситуація: у мене тут компанія на 600 людей, дружина, її родичі, будинок. У мене тут життя. Тому я не планую виїжджати чи переїжджати.

Я зараз не переживаю за себе, більше хвилююся про родичів і друзів, які переживають за мене. І, звичайно, за бізнес і колег, із якими працюю в Україні. Переживання зараз більше про це. Ми продовжуємо працювати, як раніше. Але, звичайно, з таким інформаційним тлом не може не бути впливу на продажі. З лютим і березнем у нас поки все гаразд, але подивимося, як буде далі.

Як працювати в умовах напруження

Мене найбільше бісить, що Росія фактично виклала пістолет на стіл. Зрозуміло, на який ефект вони розраховують. Але дуже не хочеться, щоб вони його досягнули так. Водночас, ясна річ, це не може не впливати на Україну та бізнес в Україні.

ІТ-бізнес не залежить від фізичного простору, але він потребує безпеки та людських ресурсів. Дуже не хотілося би, щоб воєнні дії врешті змусили нас до переїзду. Але, звичайно, ми подбали про contingency plans, розробили плани на різні сценарії розвитку подій, включно з найгіршими.

Як переконувати іноземців продовжувати працювати в Україні

Чому іноземцям однаково варто інвестувати та вести бізнес в Україні? Я інвестував в Україну 10 років свого життя, я почав жити та вести бізнес тут ще до війни. І, принаймні для мене, 2014 рік став не причиною думати про від’їзд, а навпаки, – причиною залишатися тут. Мені здається, що Україна дуже змінилася за останні вісім років. Війна – це жахливо. Але я бачу, що Україна обрала чіткий напрямок руху та йде ним. Тут є великий потенціал, а ще ми долучаємося до створення сильної, вільної та демократичної України.

Урешті-решт, за вісім років війни українська ІТ-галузь виросла в кілька разів. Тут є десятки тисяч людей, які могли би дозволити собі комфортно жити в будь-якій країні, але вони обирають залишатися та творити тут. Тому бажаю всім спокою та зосередження на тому, що ми разом будуємо.

Джузеппе Граціано народився в Італії, ще під час навчання в школі поїхав на програму за обміном у США, а після бакалаврату в Мілані їздив на стажування в Берлін і Найробі в Кенії. За минулі три роки він встиг пожити в Мексиці, Марокко, Нігерії, Франції та Швеції. «Я почав подорожувати світом після школи – і відтоді не зупинявся. Але відразу вирішив, що не хочу бути туристом, хочу залишатися в країні на тривалий час і дізнаватися про її культуру та людей», – розповідає Граціано. В Україну італієць перехав два роки тому заради технологічного стартапу Chimplie, зараз він розвиває низку проєктів у сфері медіа і креативних технологій, а також протягом двох років вивчав українську мову в Києво-Могилянській академії.

Я ще ніколи не отримував стільки натхнення, як за два роки в Києві. Можливо, у мені досі говорить період зачарування Україною та Києвом, але мені здається, що ми з Україною маємо багато спільного.

Річ у тім, що я подорожую вже давно, але зазвичай робив це завдяки навчальним програмам і стажуванням, а не через те, що в мене багато грошей. У мене не найзаможніший і не найпростіший бекграунд, тому мені здається, що я можу асоціювати себе з боротьбою українців – за незалежність, право ухвалювати свої рішення та будувати щось нове.

З того, що я встиг зрозуміти за цей час, Росія протягом тривалого часу намагалася здійснювати вплив на Україну: через це ви постраждали і від Холодної війни, і від другої Світової, і від Голодомору. Навіть до Радянського Союзу це робила Російська імперія. Водночас історія України – це історія людей, які прагнули писати свою історію. Це не лише про культуру чи суспільство, це про людей, які завжди прагнули свободи.

І я можу асоціювати себе з цією історією, бо я також ставав жертвою інших людей, які чомусь ухвалювали рішення за мене. Тож усе моє життя я намагаюся проводити так, щоби писати свою історію власноруч. Я зробив для себе цей висновок після трьох років роботи з психотерапевтом: ми не відповідальні перед минулим, ми відповідальні за теперішнє та майбутнє. Минуле, може, уже й не змінити, але від наших вчинків залежатиме, у якій країні та якому світі ми будемо жити надалі. І мене надихає, що щодня в Україні я бачу людей, які взяли життя в свої руки.

Чому вирішив залишитися

Італія закликала громадян залишати Україну, коли я приїхав туди на кілька днів, щоби розв’язати питання з візою. В один з останніх днів перед поверненням в Україну я побачив у газеті величезний заголовок: «Усі італійці мають залишити Україну». Звичайно, це був клікбейт. І, звичайно, це тільки підсилило паніку. Але я вирішив ігнорувати це, тому що життя я вже побудував в Україні. У Києві в мене друзі, мої робочі проєкти та плани.

Я розумів, що переїжджаю в країну, яка живе в стані війни. Але після цього сповіщення мені було сумно навіть думати про те, що я можу залишити Україну. Бо ще ніде досі я не почував себе на місці, як у Києві. Я нарешті знайшов своє місце, своїх людей.

Я продовжую працювати в ІТ, але водночас мене цікавить креативна сфера, я маю багато ідей, пов’язаних із кіно, медіа та цифровим мистецтвом. Я вважаю себе митцем, а митець завжди шукати натхнення. І я ще ніде не знаходив стільки натхнення, як в Україні.

Як переконувати іноземців продовжувати працювати в Україні

Є дуже багато причин інвестувати в Україну та працювати тут. По-перше, мене надихає велика кількість молодих людей, які хочуть створювати щось нове. Бажання і творчий потенціал українців мене вражає. Власне, це найважливіше – коли розумні люди готові повністю віддавати себе своїм мріям і креативу.

Я відчуваю прагнення до підприємництва й інновацій, це підтверджує й активність молоді, і успіх українських експортерів ІТ-сервісів. Подивіться хоча б на круті технологічні стартапи, які вийшли з України: Ring, Gitlab, Grammarly, Revolut – це глобальні лідери у своїх галузях.

Загалом я відчуваю, що потенціал України відчутно недооцінюють. Тут величезний простір для розвитку: якщо в тебе є трохи грошей і бажання створювати, ця країна може стати для тебе гарною можливістю. Певно, це узагальнення за моїм досвідом, але у великих містах, де я встиг пожити (Мілан, Лондон, Париж), мені все здавалося далеким від мене, недосяжним. Можливо, через те, що я був молодшим або не бачив можливостей, які бачу зараз. Але тут, у Києві, усе здається осяжним і можливим, достатньо мати бажання та час. І, звичайно, пристрасть, понад усе пристрасть. Із захопленням стежитиму за тим, якими будуть наступні кілька років у Києві!

Альберт Лорес переїхав у Київ із Мадрида у 2017 році, за три роки після того, як уперше відвідав Україну. Запитуємо, що переконало його залишитися в Україні. «Борщ, звісно ж», – жартома відповідає іспанець. Лорес працює в сфері медіа та гуманітарних ініціатив, зокрема співпрацює зі структурою ЄС – Генеральним директоратом європейського цивільного захисту й операцій із гуманітарної допомоги та має досвід публікацій у Vice. Розповідає, що також розвиває власне виробництво вина та згодом планує привезти його в Україну.

Я вирішив залишитися в Україні насамперед через людей. Визнаю, що це не просте місце для життя. Але іноді труднощі допомагають людям усвідомлювати, що вони мають, і отримувати задоволення від цього.

Мені дуже подобається енергія українців і їхнє ставлення до життя. Креативна спільнота України – певно, одна з найбільш яскравих на моїй пам’яті.

Чому вирішив залишитися

Київ – мій дім. І який сенс залишати дім, якщо на це немає дійсно серйозних причин? Принаймні, поки мені так здається, попри перебільшення та шум у медіа та навколо. Сподіваюся, мені не доведеться змінювати думку щодо цього.

Я розумію, що люди налякані. Але буду стежити за ситуацією наступні кілька тижнів. Якщо [від Росії] буде деескалація, переконаний, що статус кво відновиться досить швидко.