Люди в містіЯ залишаюся. Кияни – про рішення залишитися в місті перед загрозою війни

Формат «Люди в місті» The Village Україна використовує вже давно, але ще ніколи він не був настільки буквальним і важливим.

«Ми залишаємося в Києві, – написав у Facebook швейцарський режисер Марк Вілкінс, який протягом тривалого часу живе та розвиває бізнес у місті. – Україна – це наш дім. Київ – центр усього, що ми створили, чим ми ділимося та що плануємо будувати в майбутньому. – і додав: – У мрію про незалежну, демократичну та побудовану на гуманізмі Україну не можна вторгнутися». 

У момент напруження через можливу ескалацію Росією війни проти України (і повідомлень про окремі чартерні рейси, що залишають країну) ми запитали киян, чи думали вони про те, щоб залишити місто. Вийшла велика історія про те, чому ми любимо це місто й чому воно варте того, щоб його захищати.  

---

Сергій Майдуков

ілюстратор

---

У мене взагалі не виникало питання їхати чи лишатися. Я люблю Київ. Це місто, що дало мені всіх найкращих людей у моєму житті. Я планую життя, роботу, пробіжки, плавання, зустрічі, прогулянки й кіно з огляду на те, що я тут і тут лишатимуся.

Я записався на курси до Українського Легіону, слухаю лекції онлайн і з’їздив на перше з чотирьох практичних 8-годинних занять просто неба. Накладав джгути (поки що з коментарем «мінус» від інструктора, що означає «помер») розбирав і збирав зброю. Стріляти поки що не давали, але я попросився також на заняття зі знайомими.

Я не знаю, чи зміниться моя легковажність іншими настроями, якщо дійсно почнеться, але наразі не бачу себе українцем, якого можна вигнати з Києва страхом. Та, маючи поряд усіх тих, хто налаштований на спокійну й упевнену протидію, я думаю, що все буде добре.

Дана Павличко

видавчиня («Основи»)

---

Я й моя родина залишаємося в Києві. «Основи» продовжують працювати та процвітати. Усе буде окей. Нам ще довго жити поряд із неадекватним сусідом. Україна переможе!

Валентин Васянович

режисер («Атлантида», «Рівень чорного»)

---

Так, я залишаюся в Києві. Я хочу бути серед людей, котрі усвідомлюють свою етнічну, культурну, політичну належність. Хочу бути серед цих людей, щоб отримати важливий досвід , котрий допоможе мені створювати правдиві історії про них. Хочу бути частиною сили, котра призведе до руйнації імперії зла.

Антон Слєпаков

лідер музичного гурту «Вагоновожатые»

---

Усі мої рідні та близькі в Києві, нам нікуди тікати, я вірю в силу нашої армії. У всіх, хто береже наші кордони зі зброєю в руках, теж є сім’ї та діти, близькі. Відступати нікуди. Ми на своїй землі. Без шапкозакидання та з тверезою холодною головою.

Твердо впевнений, що паніка – одна з цілей і потужний додатковий засіб у війні (поки що інформаційній). Мені важко говорити натхненні слова в такій ситуації, просто скажу: я не панікую. Мені дуже шкода, що багато хто піддався страху й істерії, штурмує магазини та створює напругу в торговій системі. Не панікуємо!

Євген Гусовський розвиває ресторанну компанію «Ресторани Гусовських» із братом Сергієм, зокрема керує закладами Pantagruel, «Шоті» та Napule. Зараз Гусовський готує до відкриття ресторан французької кухні неподалік палацу «Україна» та зберігає оптимізм. Розповідає, що комунікує з командою про непросту ситуацію, яку для ресторанного бізнесу ускладнюють й наслідки пандемії. «Це не гучні слова: за ці два роки ми вже сприймаємо команду як родину. Пройшли пандемію, розберемося й з цим», – коментує ресторатор. 

Алекс Купер

ресторатор (Kyiv Food Market, «Молодість», Shalom)

---

Я вирішив залишитися, я не бачу, які ще можуть бути варіанти. Це моя країна, тут моя родина, у мене тут дуже багато працівників. Чому я можу звідси кудись тікати?

Я ж прихильник стоїцизму, у мене все просто: є речі, які від мене залежать, а є речі, які від мене не залежать. Я сів, взяв листочок і написав десять сценаріїв розвитку ситуації. А тоді розписав, що від мене залежить у цих десяти сценаріях. Те, що від мене залежить, постарався зробити: і бізнесові, й особисті з батьками й дітьми; що з ким робити, куди везти. Те, що від мене не залежить, – з цим нічого не зробиш.

Слава Балбек

архітектор, засновник Balbek Bureau

---

Наша сім’я [Олена Балбек, дружина Слави Балбека і засновниця «Агентів крові»] не звикла до абсолютного спокою. Зрештою, українці вже не перший рік живуть в умовах психологічного тиску та політичної агресії з боку Росії. Загострення ситуації не має бути причиною залишити все та їхати. Принаймні ми так для себе вирішили.

По-перше, ми фізично не зможемо бути далеко від місця подій, нашої Батьківщини, нашої домівки. По-друге, з огляду на наші кваліфікації, досвід і рівень громадянської свідомості ми розуміємо, що будемо корисніші тут, аніж деінде. Потрібно бути готовим, знати, що робити, і зберігати спокій, як би складно це не було. Я, наприклад, подав заявку на запис у добровольці територіальної оборони Києва, а в бюро ми запланували командний тренінг із надання невідкладної медичної допомоги.

Дмитро Борисов

ресторатор («Сім’я ресторанів Дмитра Борисова»)

---

Ми залишаємося в Україні, і, якщо чесно, питання «чому» для нас є дивним. Тут наш дім, справа нашого життя, наші діти й наші батьки. Якщо б ми хотіли це зробити, зробили б давно, але не в такий момент.

Це не перший виклик у нашому житті. Мені здається, що українці – це держава супергероїв. Перед обличчям будь-якої загрози ми вміємо об’єднуватися та буквально робити дива: так було на Майдані, так було на початку війни й у пандемію. Так було завжди. І так буде. Бути тут, що б не відбувалося, вести бізнес в умовах тотальної невизначеності – це наш свідомий вибір. Тому що навколо неймовірні люди, друзі, які створюють чудові речі та з якими мене об’єднують спільні цінності. Ми відчуваємо потужний зв’язок з українською історією та культурою, це наша земля. Чому ми маємо тікати?

Сергій Махно

архітектор, дизайнер, кераміст (Makhno Studio)

---

Паніка – це те, чого від нас очікують. Я не планую тікати з рідного міста, зі свого дому. Тут моя сім‘я, мої батьки і мої сини. А також моя команда, яку я не залишу, бо знаю, що вони покладаються на мене.

Ярослав Ажнюк

виконавчий директор Petcube

---

Новин і танків на кордоні замало, щоб змусити мене покинути Київ. І я, і всі мої бізнеси продовжують працювати як звичайно: усе розподілено між членами команд у Києві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Львові, Франківську й Луцьку. У людей є індивідуальні плани евакуації, які вони задіюватимуть на свій розсуд. Поки всі на місцях. Якщо росіяни таки вирішать напасти, вони отримають відсіч від ЗСУ та світової спільноти. Я буду в Києві, поки немає прямої загрози життю й працює інфраструктура.

Переконаний, що українські бізнеси, особливо ті, що створюють продукти на експорт, є частиною української культурної політики у світі. Це також елемент культурної дипломатії: це те, як світ дізнається про Україну. Наприклад, коли у Франції стаються теракти Charlie Hebdo, то наступного дня весь світ виходить з плакатами Je suis Charlie. Коли в Україні стається Крим чи Донбас, світ не поспішає виходити, бо світ не їсть наші круасани, не літає на наших літаках, не їздить на наших автомобілях, не дивиться на нашу Ейфелеву вежу. Проте він потрошку починає використовувати придумані українцями Grammarly, Ajax Systems чи Petcube. Що більше буде такого, то важливішим буде місце України у світі.

Будь-якій державі, щоб бути сильною, не достатньо лише військової міці. Потрібна й робота політиків, дипломатів, потрібна сильна економіка та промисловість. Кожен має робити те, у чому в нього найвища продуктивність: військові мають займатися військовою справою, митці повинні створювати витвори мистецтва, а бізнес має добре займатися бізнесом, заробляти гроші й направляти частину цих грошей на оборонну справу. Так у нас не лише військовий фронт – у нас є економічний, культурний, духовний і дипломатичний фронти, тож кожен має робити свою справу добре.

Окрім того, як на мене, якраз у настільки критичні моменти й виявляється лідерство у всіх проявах. Важливо мати план, обговорювати його разом із командою. І навіть якщо плану немає, варто поговорити про це з командою, поділитися труднощами й разом подумати, як це вирішити. Наявність плану завжди додає людям упевненості, як додає і комунікація від лідерів. Думаю, це стосується й державної влади, і керівників окремих команд чи організацій. Якщо ви як керівник не продумали план чи не обговорили його з командою, то не маєте права висувати претензії й до влади.

Анастасія Буковська

генеральна продюсерка Family Production

---

Ми називаємося Family не просто так: для нас важливо лишатися тут і займатися своєю справою в Україні, з холодною головою.

Упродовж останніх п’яти днів ми знімали фільм із режисером «Маніфесто» Юліаном Розефельдтом і німецькою командою з 35 людей. Наступного тижня в нас також запланований інший проєкт. Паралельно закінчуємо великий фільм та одну рекламу. Звичайно, ми стежимо за ситуацією, але сподіваємося, що й надалі зможемо просто робити свою справу в Києві.

Наріман Алієв

режисер («Додому»)

---

Наразі не можу сказати, що я саме ухвалив рішення залишитися в Києві. Я просто нікуди не їду. Загроза російського наступу тисне на нас ментально, але я розумію, що зараз Україна та західні країни зайняті тим, щоб ця експансія не почалася.

За останні дні в межах Berlinale Co-Production Market у мене було більше 30 робочих зумколів з людьми з усього світу, і всі вони знають про загрозу зі сторони Росії, а це дуже важливо. Адже методи Росії завжди полягають у тому, що вони роблять провокацію. Як у 2008 році, окупувавши частину Грузії, вони заявляли, що це Грузія напала на Росію, а вони просто «захищаються». Зараз це неможливо. Будь-яка військова експансія буде вважатися прямою російською агресією щодо суверенної держави Україна. І це важливо. Російська влада не зможе прикриватися «народом Донбасу» чи «чесними референдумами». Напротивагу такій політиці розголошення потенційних планів агресора ми маємо економічні наслідки для країни, але я вважаю, що нам ці гроші не будуть потрібні, якщо почнеться широкомасштабний наступ.

І, звісно, також є загроза панічних настроїв серед населення. І це нормально. Я нікого не можу засуджувати чи розповідати, як себе вести. Ніхто зараз не знає, як правильно. Зараз усі ми є заручниками ситуації, розвиток якої не є в наших руках, тому кожен окремо шукає для себе комфортне існування. Хтось їде, хтось купує зброю, хтось скуповує їжу, хтось удає, що нічого не відбувається. Я наразі чекаю. Хотів би бути корисним для своєї держави в процесі цього очікування, але відверто не знаю як. Я не військовий, не політик, не медик, не волонтер. Вісім років тому мій дім був окупований Російською Федерацією, на той момент ніхто в країні не був до цього готовий, але часи змінилися. Україна в змозі за себе постояти, і правда на нашій стороні. Тому треба залишатися спокійним і продовжувати працювати над тим, щоб Україна ставала ще сильнішою й успішнішою.

Денис Іванов

засновник компанії Arthouse Traffic

---

Я залишаюся в Києві. У цей четверг в український прокат виходить результат кількох років продюсерської роботи – стрічка «Носоріг» Олега Сенцова. Я на вихідних спробую потрапити в кіно ще на два фільми, які хотів би подивитися на великому екрані та підтримати роботу кінотеатрів і колег, які, зі свого боку, підтримують державу своїми податками.

Війна в нас гібридна, і я вважаю, що, якщо буде менше паніки й економіка буде працювати, то це теж одна зі стратегій. Побачимося в кіно!