Люди в містіУ відпустку на пів року: це люди, які взяли саббатікал

Саббатікал – відпустка від кількох місяців до року зі збереженням робочого місця. Її беруть, щоби подорожувати, зайнятися хобі чи написати книжку, але найчастіше для відновлення сил після професійного вигорання. Такі міжнародні компанії, як Google, American Express чи Intel, мають спеціальні програми з оплачуваного саббатікалу, проте часто це відпустка власним коштом. В українських реаліях така практика поки що не поширена, часто для того, щоби зробити тривалу перерву в роботі, людям доводиться звільнятися.

Говоримо з людьми, які мали саббатікал від двох до п’яти місяців. Запитуємо, що змусило їх зробити паузу в роботі, чим вони займалися під час довгої відпустки та як це вплинуло на їхнє життя й роботу.

Чому вирішила піти в довгу відпустку

Коли я йшла у саббатікал, працювала медіаменеджеркою в київському офісі великої компанії. Кожен день доводилося розв’язувати найрізноманітніші проблеми, багато спілкуватися з людьми, проводити співбесіди й наймати нових співробітників.

У якийсь момент я помітила, що стаю менш продуктивною. Роблю одну й ту саму роботу довше, ніж раніше. Це дуже дивне й лячне почуття, що ти не можеш покластися на себе. Називаєш один термін виконання завдання, а потім виявляється, що тобі потрібно більше часу. Я почала злитися на себе.

Не можу сказати, що в мене не було бажання йти на роботу, але при цьому й не було бажання дізнаватися щось нове: читати новини з моєї сфери, придумувати нові методи вирішення завдань, ініціювати якісь проєкти. Просто хотілося, щоби мене ніхто не чіпав.

У серіалі «Пліткарка», який я дивилася у студентські роки, Блер Волдорф одного разу сказала Чаку Бассу: «Я люблю тебе, але я в тебе не закохана». Приблизно те ж саме я відчувала до своєї роботи. Мені дуже подобалась (і зараз подобається) сфера, у якій я працюю, і моя компанія, але не було відчуття закоханості. Неділями перед робочим тижнем я багато плакала, бо не розуміла, що відбувається.

Почала думати, що саме могло стати причиною, і зрозуміла, що за останні вісім років, які я працюю в медіа, жодного разу не робила перерви між проєктами. У п’ятницю закінчувала роботу в одній компанії й уже в понеділок виходила на нове місце. Я була впевнена, що в мене немає можливості взяти навіть мінімальну паузу, щоби відпочити. Зрозуміла, що втомилася за цей час, тому вирішила взяти саббатікал.

Я чесно поговорила про це зі своєю керівницею, пояснила, що зараз через мою втому проєкт поки що не страждає, але якщо так триватиме далі, дуже скоро я не зможу нормально працювати. Я не хочу витрачати свій час, працюючи посередньо, і їм теж потрібен зовсім інший рівень віддачі. Пояснила, що мені потрібен час для відпочинку й відновлення.

Коли я йшла на цю розмову, була готова навіть почути, що в нашій компанії таке не практикується. У такому випадку я б звільнилася. Але мені пішли назустріч і дали можливість узяти паузу на два місяці – два тижні оплачуваної відпустки та півтора місяця власним коштом.

Як провела саббатікал

Коли я думала, що було б класно зробити перерву між двома проєктами й кілька місяців не працювати, уявляла, що проведу цей час десь на Балі. Я буду медитувати пів години на день, читати одну книгу на тиждень, вчитися на Coursera. Але виявилося, що коли ти дуже втомився – тобі не хочеться нічого. Лежати б тихо під ковдрою, і щоб іноді хтось гладив по голові, приносив чай. І мій саббатікал виявився схожим на цей варіант.

Я склала список речей, які дають мені енергію та забирають її, і пробувала зберігати баланс. Наприклад, спортом займалася кожен день (йога, пілатес, інтенсивне кардіо), читала та готувала домашню їжу. Але майже весь час була вдома, особливо нікуди не їздила, мало спілкувалася із друзями. Один раз сходила в похід у Карпати й перед поверненням в офіс провела тиждень у Туреччині.

Два рази на тиждень я ходила до психотерапевта. Пам’ятаю, спочатку казала їй, що мені не можна давати собі можливість відпочивати, бо тоді я не буду розвиватися, просто лежатиму й нічого не робитиму. Але сталось інакше: я кожен день виходила на вулицю, гуляла в парку, займалася спортом, вела щоденник. А ще відновила вивчення іспанської мови, не тому, що це просто потрібно для роботи, а тому, що мені захотілось почати щось нове.

Я думала, що під час саббатікалу в мене буде FOMO (синдром втрачених можливостей – страх пропустити якусь подію чи можливість – ред.), але чомусь його не було. Перед відпусткою боялася, що випаду з індустрії й потім не зможу надолужити те, що пропустила. Та насправді за ці два місяці в мене жодного разу не виникло страху, що я не зможу чогось наздогнати.

Як поверталася до робочого режиму

Я зробила собі список речей, які хотіла б зробити та змінити, повернувшись до своєї команди, аби мені було комфортніше працювати. Наприклад, я б не хотіла мати більше ніж дві-три зустрічі на день, бо це забирає енергію й потім я зовсім непродуктивна. Хотіла б працювати не більше, ніж із двома проєктами одночасно. Цей список узяла на зустріч зі своєю керівницею за два тижні до мого повернення на роботу та запитала, що з цього можливо, а що ні, для чого потрібні певні умови.

Виявилось, що керівниця сама хотіла запропонувати мені розвивати новий проєкт і займатися цим full-time. Хоча не всі мої пропозиції вдалося втілити в життя, однаково це була дуже продуктивна розмова, я рада, що наважилась на неї.

Я дуже боялася втратити всю накопичену енергію за перші два тижні в офісі. Тому ввела собі правило в кінці дня оцінювати свій стан: чи подобається мені те, що зараз відбувається, що корисного я можу зробити для себе прямо зараз.

Я плавно вливалася в робочий ритм, зустрічалася з кожним членом команди, запитувала, що сталося за моєї відсутності, які є проблеми. Також кожному пропонувала нові ідеї щодо того, як покращити нашу роботу.

Можу сказати, що цей відпочинок змінив мене. Тепер я впевнена, що зробити перерву – це нормально. Це ніяк не суперечить ні моїм кар’єрним амбіціям, ні повазі до компанії, у якій я працюю. Раніше мені здавалося, що так я ніби ставлю особисті потреби вище інтересів проєкту. Тепер я впевнена, що це ситуація win-win. Ніхто не зацікавлений в «офісному планктоні», співробітниках, які просто відсиджують належний час, довго розв’язуючи неамбітні завдання.

Я повернула собі внутрішній спокій, цікавість, імпульс до вивчення нового. І більше не вважаю, що ці якості будуть завжди зі мною «за замовчуванням». Це ресурс, який потрібно постійно поповнювати.

Чому вирішив піти в довгу відпустку

Я пішов у саббатікал улітку 2019 року через вигорання. Працював тоді єдиним QA (спеціаліст, що відповідає за перевірку якості розробки та продукту – ред.) на проєкті та відчував на собі великий тягар відповідальності за нього. У цей період із мануальної роботи я переходив в автоматизацію, адже це цікавило мене більше як напрям для розвитку. Однак мануальна робота на проєкті досі займала більшість мого часу. Мене це не влаштовувало, я почував себе не дуже добре з цим, але не говорив про це відкрито керівництву. Зараз розумію, що це було неправильно й такі питання краще порушувати раніше. Але я просто багато працював, а на роботу, яку хотілося виконувати, залишалося набагато менше часу, ніж на решту завдань.

Щодня я начебто робив багато роботи, але результату не бачив. Увага розпорошувалася на велику кількість малих завдань і не було відчуття, що я працюю заради конкретної цілі, яка давала б мені задоволення від роботи. Через це я постійно був у досить поганому психологічному стані, прокидався вранці вже стомлений. Зараз розумію, що це було професійне вигорання.

Я вирішив, що потрібно звільнятися, але коли поговорив про це з керівництвом, мені запропонували взяти довгу відпустку. Сказали: «Просто бери час, який потрібен, щоби відновити свій психологічний стан, і потім повертайся на проєкт». Ми відразу домовилися, що я піду у відпустку на три місяці, попереду якраз було літо.

Якийсь час тому я познайомився з концептом fuck you money – коли в тебе є достатньо грошей для того, щоби піти з роботи чи сказати «Ні» якійсь пропозиції. І я розумів, що в мене є достатньо коштів, щоби дозволити собі тримісячний відпочинок, тому вирішив це зробити.

Як провів саббатікал

На початку саббатікалу в мене були ідеї нових проєктів, якими б хотілось займатися, усі вони пов’язані з програмуванням. Але плани й реальність виявилися зовсім різними. Десь місяць я просто видихав і відпочивав, щодня гуляв у парку, читав книжки або й узагалі нічого не робив. Спочатку відчував певне незадоволення від того, що в мене були якісь плани, але не було сил та енергії, щоб їх утілювати. Це був важливий етап для прийняття себе, визнання своєї слабкості, виснаженості й того, що для відновлення потрібен час. З часом я призвичаївся й почав отримувати задоволення від того, що проживаю літо, а не сиджу цілий день біля монітора.

Я займаюся акройогою (поєднання йоги, акробатики й тайського масажу), і на третій місяць саббатікалу почав влаштовувати такі собі вуличні «акроджеми»: збирав людей, яким цікаво займатися таким видом спорту та проводив тренування. Навіть після саббатікалу продовжував цим займатися.

Також у той час пішов на курси скетчингу. Завжди було цікаво малювати, але я зовсім не вмів – і ось спробував, це було чудово. У нас тоді зібралася дуже хороша група, і я повірив, що взагалі можу малювати, хоча спочатку було дуже соромно показувати свої роботи.

Під час усієї відпустки в мене не з’являлося думок про роботу чи тривоги про те, що я щось пропущу й буде складно влитися. Навіть часу не було про це думати. Мабуть, у цьому допомагало те, що я знав, що мене на проєкті чекають. Ця думка була дуже приємна, тому ніяких переживань не виникало.

Як повертався до робочого режиму

Перш ніж пірнути з головою в роботу, я взяв час на планування. Через те, що я дуже добре відпочив, зміг більш тверезо подивитися на проєкт. Коли безперервно працюєш над чимось, у якийсь момент око замилюється й ти не помічаєш речі, які вже варто змінити. Після відпустки це далося мені досить легко, тож я почав роботу над новими ідеями щодо того, як можна покращити наш проєкт. А планування на початку допомогло систематизувати все, що хотілося б змінити.

Після повернення мені також вдалося домовитися про зміни в робочому процесі з керівництвом. Тепер я не один QA на проєкті, з нами є людина, яка повністю займається мануальним тестуванням, і людина, яка займається автоматизацією, в якої я маю можливість багато чого навчитися. Також я зрозумів, що раніше не проєкт мене обмежував, це були мої власні психологічні обмеження. А після відпочинку вдалося інакше подивитися на свої можливості на роботі. Я став більше слідкувати за своїм професійним розвитком і психологічним станом.

Головне, що я виніс із цього досвіду, це те, що про своє незадоволення в роботі важливо говорити. Менеджери – не телепати, що можуть відчувати всі проблеми, з якими стикається співробітник, тому про це треба відкрито говорити. Якщо вчасно порушувати питання, зазвичай знаходиться спосіб вирішення. З іншого боку, важливо вчасно вловлювати для себе сигнали про вигорання.

Думаю, що в саббатікал необов’язково йти для того, щоби відновлюватися після емоційного вигорання. Набагато краще було б робити перерву в роботі в гарному психологічному стані для подорожей, хобі, власного розвитку чи навчання. Зараз у мене таких планів немає, але припускаю, що в майбутньому можу повторити цей досвід і, наприклад, поїхати для цього в Італію та якийсь час пожити там.

Чому вирішила піти в довгу відпустку

Я пішла в саббатікал у серпні 2019 року, після того, як вигоріла на роботі. Навесні 2019 року я дуже інтенсивно працювала, ми готували велику міжнародну подію, і мої робочі дні тривали по 10–12 годин. Саме тоді я зрозуміла, що хочу взяти паузу на відпочинок, але двох тижнів відпустки для цього недостатньо. Ще з часів навчання в університеті в мене не було періоду без роботи, я весь час працювала та брала лише короткі відпустки. Тому почала збирати кошти та планувати саббатікал на три місяці.

Довга відпустка стала можливістю втілити давню мрію про навчання за кордоном. Ще в університеті я дуже хотіла поїхати вчитися в іншу країну, але тоді це зробити не вдалося. Тож я вирішила, що відпочинок від роботи хочу поєднати з навчанням. За декілька місяців до початку саббатікалу почала переглядати різні програми в Європі та зупинилася на Іспанії, адже країна відносно недорога й погода там гарна.

Ми з чоловіком вирішили поїхати разом – у мене саббатікал, а він працював би на фрілансі дистанційно. Знайшли дуже класну програму з інтенсивного вивчення іспанської мови в центрі іноземних мов при Університеті Валенсії. Для іноземців програма коштувала 370 євро на місяць, вона була однією з найдешевших, тому обрали її. Оскільки навчання тривало місяць, вирішили пожити в цей час у Валенсії, а далі подорожувати Іспанією. Завчасно купили квитки та забронювали житло у Валенсії через сервіс Spotahome, де довготермінова оренда дешевша, ніж на Airbnb.

Я зрозуміла, що мені не хотілося б залишатися працювати в попередній компанії, тож ухвалила рішення звільнитися. Воно не було імпульсивним, я вже давно думала про це й попередила компанію за місяць.

Для цієї подорожі в нас була фінансова подушка, але зрештою ми витратили всі заощадження й навіть трохи пішли в мінус, урятував кредитний ліміт.

Як провела саббатікал

На відпустку в нас був чіткий план: спочатку місяць навчання у Валенсії, а далі – подорожі Іспанією. Під час навчання ми щодня прокидалися о 8:00 ранку, йшли на заняття, а потім гуляли та проводили час біля моря. Це був єдиний період у моєму житті, коли я регулярно бігала в парку та займалась йогою. Також намагалася всюди розмовляти лише іспанською, щоби практикувати мову.

Після Валенсії ми вирушили на північ у Країну Басків, провели тиждень у Сан-Себастьяні, поїхали в Більбао, далі переїхали на Захід країни в місто Понтеведра. Після цього заїхали в Португалію в місто Коїмбра, де розташовується один із найстаріших університетів у Європі – вирішили продовжити тему студентства. Це місто з гарріпоттерівською атмосферою, де можна зустріти студентів у мантіях. Там ми провели кілька тижнів і звідти повернулися додому в кінці листопада.

Якщо перший місяць я просто чілила й думок про роботу не було взагалі, то на другий почала думати про те, що хочу робити далі. Це була не тривога щодо необхідності шукати нову роботу, а швидше роздуми про те, як хотілося б змінити своє життя, що мені подобається робити. Саме в саббатікалі я придумала, у якій компанії хотіла б працювати, а після повернення відразу їм написала та влаштувалася на роботу.

Як поверталася до робочого режиму

Невдовзі після повернення додому я вийшла на нову роботу. Не було такого, що я повернулася повна сил на енергії, навпаки, входити в робочий ритм після трьох місяців розслаблення було непросто. Складно було призвичаїтись до того, що знову з 10:00 до 19:00 потрібно бути в офісі, тому вливалася в робочий ритм ще десь два місяці.

Я зробила для себе два головні висновки під час саббатікалу. По-перше, коли відчуваєш, що втомився та треба видихнути, слід дозволити собі це зробити. Утома накопичується й у результаті не хочеться нічого, окрім як звільнитися з роботи та нічим не займатися взагалі. По-друге, я зрозуміла, що мені подобається моє життя в Україні. Раніше в мене було бажання спробувати пожити в іншій країні та, можливо, переїхати. Але після трьох місяців за кордоном остаточно переконалася, що хочу жити та працювати лише в Україні.

Чому вирішив піти в довгу відпустку

Я брав саббатікал двічі, але це були дуже різні досвіди. У перший саббатікал я пішов 2016 року на пів року після сильного вигорання на роботі. Тоді мені взагалі нічого не хотілося, я просто декілька місяців сидів удома, їв у найближчій піцерії та постійно грав в онлайн-ігри. Був просто істотою, яка жере та грає – більше нічого не робить і більше нічого не хоче. А минулого року я вдруге в житті вирішив зробити тривалу перерву в роботі, тільки цього разу це був «саббатікал здорової людини».

Тоді я був тімлідом в аутсорсинговій компанії й за час роботи вигорів. Вигорання в мене сталося восени 2019 року. Оскільки я вже стикався з цим раніше, розумів, як допомогти собі: я зменшив робоче навантаження, спробував мінімізувати стреси та зрештою мені стало краще. На початку 2020 року в мене з’явилося чітке розуміння того, чого я хочу далі, як має змінитися моя робота та як мені потрібно для цього відпочити. Я вирішив піти з менеджерської позиції та працювати далі інженером, для мене принципово було перейти у продуктову компанію.

З цим розумінням я звільнився з роботи та пішов у саббатікал на п’ять місяців – із червня до листопада 2020 року. У цей період я не поспішав шукати нову роботу, розумів, що мені потрібен спочатку якісний відпочинок. Тим паче достатньо заощаджень для цього було. Тому ці п’ять місяців ми з дружиною багато подорожували Україною, я відновлювався та навчався.

Як провів саббатікал

Не можу сказати, що в мене був конкретний план чи to do список, але були ідеї, які вдалося втілити. Почати саббатікал вирішив із подорожі, що тривала місяць. Мені здається, це універсальний спосіб перемкнутися з робочого режиму. У цей період я їздив у нові місця, багато гуляв пішки, спілкувався з новими людьми.

Я ніколи так багато не подорожував Україною, тож отримав купу вражень. Ми з дружиною об’їхали навколо країни на авто: почали з Токівського гранітного кар’єра, заїхали у Кривий Ріг (як не дивно, це місто вразило найбільше своїм пострадянським індастріалом), заїхали в Очаків. Далі через Одесу вирушили на північ, заїхали у Вінницю, Тернопіль, а потім поїхали в Карпати та провели там десь тиждень. У цей час багато ходили в гори, підіймалися на Говерлу та просто насолоджувалися смереками, запахами та крутими краєвидами. Оскільки все це було під час карантину, людей було мало й від цього ще приємніше.

Після повернення додому я вирішив не робити взагалі нічого із професійної сфери, просто гуляв, зустрічався із друзями, дивився серіали. Зрозумів, що насправді досить складно змусити себе не вчитися, не читати технічні блоги та професійну літературу. Мене вистачило десь тижні на три «нічогонероблення», потім стало трохи нудно, тому я почав вчитися, отримав кілька сертифікацій й навіть почав викладати в харківській IT-школі. Усе це я робив із цікавості та бажання, а не тому, що це був мій обов’язок, тому це не сприймалось як робота, я просто кайфував від цього.

Саббатікал дав мені можливість повноцінно відпочити – фізично та психологічно. У цей час було багато фізичних навантажень, і це класно допомогло перемкнутися. Також довга відпустка допомогла мені вкотре затвердитися у своєму переконанні, що я зробив правильно, коли пішов із попередньої роботи. Жодного разу в мене не виникло думки, що треба було залишитись.

Як повертався до робочого режиму

Нову роботу я почав шукати лише на початку жовтня. Не поспішав із цим, адже розумів, що хочу знайти саме таку компанію, де мені дуже хочеться працювати й на тих умовах, які мені підходять. Готувався, що пошуки можуть затягнутися аж до лютого, але мені дуже пощастило, що ми з Grammarly швидко одне одного знайшли, на роботу я вийшов уже в першій половині листопада.

Вихід на роботу після такої довгої перерви дався мені трохи складно. На це було кілька причин: по-перше, нова компанія, по-друге, інший профіль і майже все нове в роботі. Але протягом місяця в мене був період онбордингу, коли я поволі включався в усі процеси та брав невелику кількість завдань. І це дуже допомогло поступово ввійти в робочий ритм після довгого відпочинку.

Тепер вирішив не робити собі довгих відпусток, а брати тиждень декілька разів на рік, аби встигати відновлюватися, перемикатися та не вигорати надалі. Можливо, через декілька років я знову захочу взяти саббатікал, але хотілося б при цьому залишатися в тій самій компанії та робити це не через вигорання. Я вже двічі вигорав і більше не хочу цього.