Люди в місті«Усе, досить ексгібіціонізму». Ці люди не користуються соцмережами

«Насправді ми не ведемо змістовних діалогів [у соцмережах]. Гортати стрічку – це те саме, що порівнювати найкращі дні всіх людей зі своїми пересічними днями. І постійно переживати, що не дотягуєш», – так пише про свій досвід із соцмеражами ексголовний хірург США, дослідник проблем людської самотності, автор книжки «Самотність. Сила людських стосунків» Вівек Мурті. Замість того, щоб просто написати емоційний пост і поділитися думками, лікар побачив, що відстежує кількість лайків, коментарів і взаємодій. Від такого постійного пошуку схвалення йому стало соромно та, зрештою, він видалив усі застосунки з телефона та комп’ютера. Вівек Мурті розповідає, що пережив кількаденне посмикування від бажання перевірити стрічку новин, але натомість отримав відчуття свободи.

У світі живе 7,6 мільярда людей. Половина з них не користується соцмережами. Ще є категорія людей, які користуються, але тільки певними з них. Наприклад, ведуть Facebook, але не зареєстровані в Instagram чи Twitter. Це так звана «взаємодія із соцмережами на власних умовах». До речі, саме на власних умовах повернувся у Facebook і лікар Мурті: він пише тільки тоді, коли справді хочеться, і більше не відстежує реакції фоловерів на написане. Ми спілкуємося з кількома містянами, які принципово відмовилися від використання соцмереж.

«Facebook мене втомив. Це така собі кінкі-вечірка»

Був зареєстрований у LiveJournal, Facebook й Instagram, з цього всього на сьогодні маю тільки Instagram. У Facebook я зареєструвався десь на початку 2011 року, а влітку 2014-го пішов із нього остаточно.

Facebook мене втомив, я проводив у ньому дедалі більше часу. Воно затягувало: пости, коментарі, срачі з людьми, яких ти не знаєш і ніколи не бачив, з людьми, яких знаєш і любиш, ти (не зрозуміло заради чого) намагаєшся їх у чомусь переконати, вони намагаються переконати тебе, за цим спостерігають інші люди, іноді вони приєднуються до вас. Це все відбувається хоч й у віртуальному, але публічному просторі. Словом, така собі кінкі-вечірка, але не закрита, а відкрита, на якомусь, скажімо, майдані Незалежності, і це якось щонайменше дивно.

А ще одного дня Facebook-стрічка новин побачилася мені як труба з нечистотами, і ці нечистоти ллються там безперервно, а ти сидиш і цілодобово за тим спостерігаєш. І якогось дня я сказав собі, що все, досить цього ексгібіціонізму та вуаєризму, треба переходити до якихось збоченіших фантазій.

Колись я був поетом, ну, тобто писав вірші, і мені були потрібні ці майданчики ще й як засіб публікації текстів і спілкування з читачами. І тоді, коли Facebook став мені нестерпний, на початку 2012 року, я видалив звичну сторінку й завів авторську. Можна було просто публікувати тексти й не брати участі у всіх тих війнах. І коли 2014 року практично перестав писати вірші й зосередився винятково на перекладацтві, то потреба й у тій авторській сторінці пропала, і так пішов з Facebook назавжди. Принаймні до сьогодні.

Життя стало спокійніше, хоч з того, що розповів вище, мало б бути зрозуміло (і так воно мені бачиться), що я доволі небагато часу провів у тих соцмережах, і коли побачив, що наркотик стає сильніший за мене, одразу ж зіскочив, хоч у певні миті був дуже адіктед. А оскільки зіскочування відбувалося поступово, зі зменшенням дози, то й ломки як такої майже не було.

З усього цього був один інсайт – усвідомлення того, що все це публічна вечірка для дорослих, на яку дивляться діти, ексгібіціонізм, вуаєризм, труба з нечистотами, наркозалежність, а якоїсь миті просто відчуття огиди до цього всього й бажання якомога швидше вийти.

Зараз я користуюсь Instagram. Завів його на початку 2015 року з тієї смішної причини, що в мене нарешті з’явився смартфон. Я людина текстової культури й зовсім не візуал, мені байдуже на всі ці картинки, але дуже важливо бачити букви, слова й речення. І коли Facebook (по суті, текстова мережа) перетворився на те, що в нього всі почали масово валити з LiveJournal й писати вже там тонни гівна, я й зрозумів, що цього для мене забагато та що моя текстова культура під загрозою, уже не відділяю зерно від полови, а жеру все підряд. Усе, що дають. Тому Instagram мене привабив тим, що був картинковий, там немає (принаймні тоді не було, це вже нещодавно люди почали масово й в Instagram писати) стільки важливих для мене букв, слів і речень і можна просто викладати картинки та почуватися спокійно.

Я давно любив фотографувати, й Instagram здався мені такою мережею, яка не несе загрози зависати в ній надовго, і так зареєструвався. А коли в ньому з’явилася функція директу, приватних повідомлень, то я полюбив його ще більше. Не маю жодних месенджерів, телеграмів чи ще якихось подібних штук для швидких онлайн-листувань, тому директ став для мене таким зручним засобом спілкування з близькими чи виходу на якісь нові знайомства. І поки що мені тут доволі зручно.

«У мене виникло бажання бути не таким, як усі»

Я пишу програмне забезпечення для 3D-моделювання. Моя робота не прив’язана до соцмереж і не вимагає моєї присутності там. Тому я взагалі ними не користуюся. Свого часу був зареєстрований тільки для того, щоб заходити кудись через соцмережі. Наприклад, ідеться про різні сайти, на яких можна авторизуватися через Facebook. Для цього я колись створив акаунт без жодної інформації, крім прізвища й імені.

З самого початку людям почали «впарювати», що всім потрібно там реєструватися. У мене виникло бажання бути не таким, як усі. Тому й, зрештою, вирішив не користуватися.

Зараз минув час, і я бачу, що більшість людей, зареєстрованих у соцмережах, має схожі думки. Ними ніби керують. Наприклад, спілкуюся з друзями через Telegram. Усі ці люди різні. Але коли йдеться про якусь тему, що активно розкручується в соцмережах, вони починають мислити однаково. Усі говорять про одне й те ж.

Соцмережі засмічують інфопростір. Фактично все, що мені справді потрібно дізнатися, я в будь-якому разі дізнаюся. Тому немає сенсу витрачатися на соцмережі. Плюс, на них іде багато часу. Оскільки ними не користуюсь, часу в мене більше. Не скажу, що надто продуктивно його витрачаю. Але, наприклад, замість того, щоб скролити стрічку новин, я гуляю. Хтось відпочиває в соцмережах, а я так. Це нормально.

У моєму оточенні 10–15 людей, з якими регулярно спілкуюся. Мені цього достатньо. Мої друзі нормально ставляться до мого вибору. Ми спілкуємося на цікаві нам теми. А їх є безліч. Єдине, що мені неприємно, – це коли в компанії хтось замість спілкування сидить у телефоні.

Але в таких випадках я одразу кажу друзям про те, що це неприємно, і вони відкладають телефон.

«Справжнє життя не відбувається в інтернеті»

Я ніколи не реєструвався в соцмережах. Якщо раніше думав, що соціальні мережі просто не настільки важливі, щоб там проводити час, то зараз взагалі вважаю їх небезпечними. Вони вкрай негативно впливають на поведінку людей. Вони спотворюють реальність і людське бачення краси, моди, стосунків. Наприклад, шукати друзів, клацаючи на комп’ютерну мишку? Це ж абсурд. До того ж для мене очевидний зв’язок обмеженості людей та активного використання соцмереж.

Соцмережі переповнені фейками. Люди споживають їх без фільтрів. А в цей час власники соцмереж збільшують владу й доходи, впливають на політику й економіку у власних інтересах. Чого тільки варті вибори в США. Ця ситуація чітко показала, як соцмережі втручаються в процес. Вони дозволяють собі цензуру. Усе ніби на благо політкоректності. Але я бачу інше – маніпуляцію. Як на мене, тут ідеться насамперед про гроші та владу, а не про політкоректність.

Я не беру в цьому участі. У мене немає ні соцмереж, ні телевізора вдома. Смартфон я використовую для перегляду новин, контенту на YouTube, Netflix або просто граю в судоку.

Я займаюся бізнесом, але в мене немає робочих чатів. Усі питання з моїми працівниками вирішую телефоном або мейлом. Якщо ж треба щось написати дуже швидко, то для цього в мене є WhatsApp і нещодавно Telegram.

Дружина розповіла, що в Instagram зараз круто розвинений шопінг. У це важко повірити, але для мене це новина. Я ніколи б і не додумався купувати щось в Instagram. Мені краще піти в ТРЦ, а якщо раптом там не знайду те, що шукаю, тоді ок, можу зробити покупку в інтернеті. Але безпосередньо заходжу на сайт фірми, яка мені потрібна. До речі, авторизацію я завжди проходжу перевіреним методом – через електронну пошту. Більшість сайтів пропонують швидку синхронізацію з Facebook, наприклад. Але в мене його нема. Мені нескладно ввести свої дані та зареєструватися через мейл. Можливо, це й довше. Але мені так комфортно.

Соцмережі мені не потрібні ні для роботи, ні для шопінгу, ні для спілкування з друзями, ні для дозвілля. У вільний час я займаюся спортом, учуся грати на гітарі, проводжу багато часу з сином Адамом, піклуюся про свою прекрасну дружину, люблю готувати, багато подорожую або просто нічого не роблю. Це теж круто: у якийсь момент просто взяти й нічого не робити.

Для мене важливо, що завжди знаходжу нових друзів у реальному житті. Я дуже комунікабельний і відкритий. Справжнє життя не відбувається в інтернеті.

«Було дивне відчуття: «Ой, я можу щось пропустити!»

15 років тому мої друзі поставили ультиматум: або реєструєшся сам, або ми самі за тебе зареєструємося. Мене якоюсь мірою змусили. Але, якби навіть не такий ультиматум, то це було б лише питанням часу. Тоді популярними були «Вконтакті» (моя перша соцмережа) і його український аналог connect.com.ua

Через деякий час зареєструвався в маловідомому на той час Twitter (маю 5-ти буквенний акаунт!) Крім нього, активно користувався Facebook і Foursquare.

Але років шість тому вирішив «забити». Здебільшого через значні витрати часу. Соцмережі почали поглинати дуже багато ресурсів. До того ж з’явились інші пріоритети. Певний час було дивне відчуття: «Ой, я можу щось пропустити!»

З мінусів відмови від соцмереж я можу назвати:

• пошук альтернативних каналів новин;
• трендові та хайпові речі проходять повз мене (іноді я не в темі свіжих мемів). Такі ситуації трапляються час від часу. Тоді я прошу друзів: «О, розкажи, будь ласка, деталі». Іноді ловлю себе на думці, що є відчуття виключенності. Почуваюся ніби білою вороною. Але для мене це не критично. Я радію тому, що не такий, як усі;
• використання інших інструментів зв’язку з друзями та колегами. Наприклад, для робочого чату ми використовуємо месенджер Slack. Тут проходить уся оперативна комунікація. Якщо говорити про більш стратегічні речі, то це відбувається через мейл;
• неможливість бути учасником професійних груп і спільнот.

Але також можу назвати незаперечні плюси. Насамперед це альтернативне проведення дозвілля й перебування поза інформаційною бульбашкою.

Зараз про таке своє рішення абсолютно не шкодую. Але допускаю потенційне повернення в соцмережі. Причиною для цього може стати необхідність почати вести більш публічне життя.

Редакція The Village Україна розповідала, що робити, якщо соцмережі забирають забагато нашого часу, до яких наслідків це може призвести та як припинити словживати часом в онлайні. Також ми готували матеріал про людей, які принципово не користуються Facebook.