Люди в місті«Думав, болить апендицит». Це люди, що випадково захворіли на вірусний гепатит С та одужали

«Якось у реанімацію до нас потрапив хлопець, у нього було ножове поранення, сильна кровотеча. Як зазвичай, ми працювали без рукавичок. Коли через кілька днів прийшли аналізи хлопця, ми побачили, що у нього «букет» інфекцій, зокрема, і сифіліс, і ВІЛ. Звичайно, ми всім персоналом теж пройшли обстеження. У мене результат показав вірусний гепатит С».

За даними ВООЗ, в Україні 1 342 418 людей інфіковані вірусним гепатитом С. Під медичним наглядом перебуває лише 87 269 людей, це становить 6,5% від загальної кількості. Більшість людей не знають про свою хворобу, тож не отримують доступ до лікування. Тестування – перший крок до цього.

Вірусні гепатити найчастіше перебігають безсимптомно, тому іноді практично неможливо з’ясувати коли та за яких обставин відбулося зараження. У людей досі існують стереотипи щодо вірусного гепатиту С. Наприклад, що ним можна заразитися, вживаючи наркотичні речовини чи практикуючи секс із багатьма партнерами (до слова, також міф, цей спосіб передання вірусного гепатиту більше характерний для вірусного гепатиту В).

Найчастіше вірусним гепатитом С заражаються через контакт з інфікованою кров’ю, забрудненими нею інструментами, тобто при пошкодженні голкою в роботі, пов’язаною з кров’ю, при гемодіалізі, переливанні крові, пірсингу, акупунктурі, вживанні наркотиків.

З 20 до 27 листопада в Україні проходить Європейський тиждень тестування на ВІЛ і гепатит С. Ми записали історії людей, які випадково заразилися вірусним гепатитом С, але вчасно зробили тестування та одужали.

Я щасливий чоловік своєї дружини, маю дорослу дочку, яка вивчає корейську мову в університеті. Живу щасливим здоровим життям.

Про свій діагноз дізнався у 2007 році, коли ставав на облік у СНІД-центр. Тестування запропонував пройти лікар, це входило в пакет діагностики. Отримати позитивний результат я не боявся. Якраз тоді я дізнався про ВІЛ-статус, мене більше турбувала ця проблема. Про ВГ знав, що хвороба не розвивається швидко – є певний час від інфікування до розвитку ураження печінки: цирозу чи раку.

Колись мені потрапив до рук журнал, у якому поділився своєю історією лікування інтерферонами молодий чоловік. Він цікаво та яскраво описав свою історію, і я розумів, що ВГС виліковується, але складно й із численними побічними реакціями. Цей чоловік розповідав, що лікування було надзвичайно складним, через низку побічних реакцій йому довелось піти з роботи, був час, коли навіть він роз’їхався з дружиною. Під час лікування у нього була сильна роздратованість і він змушений був звернутися до психіатра та вживати антидепресанти. Я розумів, що лікування від ВГС є, але дізнавшись про його складність, я був не готовий пройти такий шлях, тому вирішив чекати нових ліків і можливостей для лікування. Тим паче я бачив, що у світі все активно розвивається у цьому напрямі.

У 2015 році, працюючи в Київському відділенні ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» я бачив двох колег, які тоді проходили лікування пегільованими інтерферонами. Вони надзвичайно важко переносили його – місяцями не приходили на роботу, після уколу препарату вимушені були лежали в лікарні, випадало волосся як від хімієтерапії. Спостерігаючи це, я вирішив відкласти лікування, бо не був готовий такою ціною його проходити.

У роки буремної молодості я вживав ін’єкційні наркотики, думаю, що саме тоді міг заразитись. Зараз згадую, що у 2003 та 2004 році в мене був дивний стан – піднімалась без причини температура, були стани, схожі на грип, був розлад ЖКТ, блювання. І я думаю, що, можливо, це був момент, коли був гострий ВГС. Звичайно, що тоді я не повязував це із ВГС.

Зараз, коли я займаюся професійно питаннями ВГ, розумію, що деякі прояви – наприклад біль у суглобах, втомлюваність, роздратування – могли бути проявами хронічного ВГС. Мене направляли до лікарів, я проходив якість обстеження, але ніхто не пов’язував це з ВГС. Мій лікар, наприклад, мені казав: «Що ви хотіли, у вас було таке життя...». Ще цікаво, що, незважаючи на те, що я вів здоровий спосіб життя, я ніяк не міг набрати вагу й важив 75–76 кг. Водночас коли я вилікувався, то буквально за 2–3 місяці набрав вагу, і зараз важу 85 кг.

Зі своїм діагнозом я легко змирився та прийняв його. Моя дружина з 2006 року також мала такий діагноз. Ми побрались у 2015 році, дружина розповідала мені про свій досвід лікування ВГС і про те, як це було складно. Але завдяки підтримці рідних і близьких вона його пройшла й отримала негативний результат, який свідчив, що вірусу немає. Але, на жаль, у 2016 році, проходячи повторне обстеження, виявили, що вірус повернувся. Повторного лікування інтерферонами вона була не готова пройти. Тоді у дружини була сильна втома, енергії та сил вистачало буквально до обіду чи декілька годин після нього, далі наступав такий стан, що просто неможливо було нічого робити. Настільки сильним було виснаження.

Приблизно в той час я брав участь у тренінгу, який проводив керівник «100% життя» Дмитро Шерембей. Однією з вправ було написати свої цілі на 2016 рік. Я почав думати, що найбільше мене турбує й чого хочу. Найбільше я хотів вилікувати дружину, щоб вона була здорова.

Невдовзі з’явились програми безкоштовного лікування, які реалізовував «Альянс громадського здоров’я», і ми з дружиною стали учасниками цієї програми. Діагностику, яка на той час була доволі дорога, приблизно 500 доларів для кожного перед початком лікування, ми оплатили самостійно.

Лікування тривало 12 тижнів і проходило неважко. Була трохи втома, іноді головний біль, певні проблеми з концентрацією уваги, забудькуватість, але це не заважало жити повноцінним життям і виконувати звичайні функції. Нас дуже наснажувало розуміння, що ми повністю можемо вилікуватись, і коли після 4 тижнів лікування перший аналіз показав, що вірус не виявляється, ми були надзвичайно задоволені.

Читачам я б хотів порадити наступне: розуміти, що ВГС не вирок, це захворювання успішно виліковується. Якраз зараз ми як громадська організація готуємо акцію, де слоганом буде: «ВГС виліковний. Будь вільним». Зараз є державні, недержавні програми, тому дуже нерозумно хворіти, не тестуватись і залишатися хворим. Тестуйтесь і лікуйтесь!

Є така важлива штука, особливо в нашій країні, що люди бояться говорити про цей діагноз, не звертаються за медичною допомогою й бояться осуду. Люди не мають боятися тестуватись і дізнатися про свій діагноз, бо в кожного є шанс бути здоровим!

Мене звати Олена, мені 51 рік. Зараз я працюю в іноземній компанії, яка займається клінічними дослідженнями. За освітою я медична сестра, довго працювала в реанімації й онкології.

Про свій діагноз дізналася дуже давно, у 1996–1997 році. Я закінчила медичне училище та працювала у військовому госпіталі в реанімаційному відділенні. Часи були складні, несистематично платили зарплату, був дефіцит у медичних матеріалах, наприклад, одноразових рукавичках, шприцах. В основному користувалися багаторазовими скляними шприцами, які стерилізували. Працювали «голими руками» без рукавичок.

Якось у реанімацію до нас потрапив хлопець, у нього було ножове поранення, сильна кровотеча. Як зазвичай, ми працювали без рукавичок. Коли через кілька днів прийшли аналізи хлопця, побачили, що у нього «букет» інфекцій, зокрема, і сифіліс, і ВІЛ. Звичайно, ми всім персоналом теж пройшли обстеження. У мене результат показав вірусний гепатит С. Я запитала свого керівника, що це, але він точно не знав. Ми тоді всі взагалі не знали про гепатит С. Мій керівник направив мене до інфекціоніста. Інфекціоніст сказав, що їздив на навчання та знає про таке захворювання, але воно не лікується та щоб я не дивувалася, якщо років до 40 у мене буде цироз.

Утім, мене нічого не турбувало, я взагалі не з лякливих, тому жила собі спокійно.

Взагалі ні я сама, ні ніхто навколо нічого особливо не знали про гепатити, тому не переживали. ВІЛ, гепатити – усі тільки починали говорити про ці інфекції й ми не думали, що це може торкнутися нас. Першою людиною, від якої я щось почула про вірусний гепатит С, був інфекціоніст.

Узагалі я не думаю, що заразилася від того хлопця, який потрапив у реанімацію. Просто це був момент, коли ми всі здали аналізи й у мене виявився гепатит. У той час професійні травми були часто: роблячи уколи, розбираючи шприц (відокремлюючи голку після забору крові) або при стерилізації ми часто цими голками та шприцами з чужою кров’ю випадково кололися. Наприклад, після використання шприци замочували, полоскали і, знову ж, був ризик вколотися.

У 2013 чи 2014 році, перед тим, як влаштуватися у приватну онкологічну клініку, у мене на тілі з’явилися висипання. Я пішла до дерматолога й він сказав, що це червоний лишай, аутоімунне захворювання. Я почала його лікувати, лежала в лікарні, де й розповіла лікарю про свій діагноз гепатиту С. Запитала, чи можуть ці захворювання бути пов’язані. Лікар відповів, що зазвичай так і є – вірусний гепатит С викликав аутоімунне захворювання.

Тоді я вирішила лікуватися й почала шукати можливості для цього. Зі значними зусиллями та зважаючи на те, що гепатит у мене був давно й були ураження печінки (фіброз 2), я потрапила в державну програму лікування інтерферонами. Раз у тиждень мені видавали шприц із ліками, щоби я робила собі укол у живіт, і таблетки.

Лікування було дуже складне, я схудла, у мене випала частина волосся, відчувала себе, як люди, які проходять хімієтерапію, сильно впали лейкоцити й почалася лейкопенія та нейтропенія. Лікування тривало пів року. Не знаю, як взагалі я це витримала. Мене підтримувала те, що через місяць аналізи показали, що вірус не визначається, а, значить, я добре реагую на лікування. Лікар сказав, що це дуже хороший показник. Після закінчення лікування результат показав, що вірус не визначається, але, на жаль, через три місяці, після чергової контрольної здачі аналізів, обстеження показало, що вірус повернувся.

Я була зневірена. Більше проходити таке лікування я не хотіла й вирішила, що буду жити з вірусом. Водночас я продовжувала шукати інформацію в інтернеті, сидіти на форумах і дізналася про те, що є новітні препарати для лікування вірусного гепатиту С. Моє лікування проходило легко, може, трохи боліла голова, відчувала нудоту. Я навіть переживала, що, може, таблетки не діють, якщо немає побічних реакцій.

Що цікаво, лишай дійсно після початку лікування (через два тижні) пройшов. Завдяки його появі я взагалі почала своє лікування. Зараз я повністю здорова.

Про мій діагноз знали батьки, сім’я. Лікарі в реанімації теж знали, утім, зважали, оскільки тоді ніхто нічого про гепатити не знав. Пам’ятаю, що завідувач відділення, де я працювала, спочатку взагалі подумав, що це ВІЛ. Я дуже злякалася, потім інфекціоніст мені сказав, що вірус передається тільки через кров, тому я можу не боятися, що когось заражу.

Зараз такий час, що багато відомо про інфекції, віруси, кожна людина зобов’язана проходити профілактичний огляд. Хочу звернутися до людей, щоби вони ставилися відповідально до свого здоров’я. Зараз є лікування від ВГС і ВІЛ, люди можуть жити повноцінним життям. Окрім того, є бюджетне лікування. Люди запитують, звідки я взяла гроші на лікування гепатиту С, але це зараз дуже доступно.

Хочу ще сказати, що у 2001 році я народила доньку й дуже переживала, що їй може передатися від мене вірусний гепатит. Я говорила про це лікарям, але вони незважали на це. На щастя, моя дочка народилася здоровою.

Я проживаю у Хмельницькій області, у маленькому містечку. Зараз я на пенсії через інвалідність, маю 2 групу. Основний діагноз – цироз печінки.

Про свій діагноз я дізнався в серпні 2018 року. Тоді я лікував цироз і лікарка звернула увагу на мої аналізи, точніше, на відсутність позитивної динаміки в лікуванні. Мабуть, вона щось запідозрила й направила мене на обстеження щодо вірусних гепатитів.

Уперше в лікарню я потрапив у березні 2017 року у стані гострої інтоксикації алкоголем. Тоді в мене був асцит і мені відразу поставили діагноз алкогольного цирозу. Про те, що цироз міг би виникнути через гепатит, ніхто не думав і не говорив, одразу пов’язали його із вживанням алкоголю.

Я і сам не думав щодо гепатиту, бо, у принципі, не уявляв, що це таке. Лише після встановлення діагнозу почав більше читати. Я розказав близькому колу друзів про свій діагноз і всі спокійно зреагували.

Та я й не переживав особливо, бо на той час у мене вже був декомпенсований цироз, я прочитав в інтернеті що з таким діагнозом довго не живуть. Тому чого ж мені за гепатити переживати?

Коли я вже дізнався про гепатит, то згадав, що час від часу в мене з’являвся специфічний присмак у роті, який може свідчити про серйозні проблеми з печінкою.

Коли вже отримав результати, то лікар розказала мені, що є державна програма, і подала документи, щоби я отримав лікування.

Інфекціоніст мені повідомила, що за станом моєї печінки (у мене фіброз 4 ступеню) я заразився років 15–20 тому. Я собі уявив, що це був час мого навчання в університеті, тоді я вів специфічне життя, міг користуватися спільними лезами для гоління, наприклад. Пів року я вживав наркотики ін’єкційно.

Лікування, яке тривало пів року, я почав у серпні 2019 року.

Я хотів вилікуватись, але розумів, що не маю коштів, тому як християнин почав молитись. Невдовзі після молитви, у YouTube мені трапився запис, у якому чоловік згадав Юрія Войналовича (голова громадської організації, яка допомагає пацієнтам із вірусним гепатитом). Я знайшов його через інтернет, зв’язався з ним. Юрій сказав, що на Хмельницьку область відправлено близько 150 курсів препаратів для лікування вірусного гепатиту С, поінформував, куди мені звертатись, і я так і зробив. Приїхав у лікарню й там отримав безкоштовні ліки.

Моє лікування проходило легко, якщо й були побічні реакції, то я їх і не помітив. Результати обстеження показали, що я повністю вилікувався й навіть полінейропатія, яка була до цього, у мене пройшла.

Іншим я б порадив не втрачати надію, молитись і вчасно проходити обстеження.

Я працюю системним адміністратором. Одружений, маю сина.

Про свій діагноз дізнався випадково навесні цього року. Тоді в мене були підозри на апендицит, постійно боліло справа збоку. Я звернувся до лікаря за страховкою, він мене оглянув і сказав, що все добре, але запропонував пройти деяке обстеження, мабуть, щось запідозривши. Серед призначеного обстеження були аналізи на вірусні гепатити В та С. Результат на ВГС виявився позитивним і моя лікарка (за фахом гастроентеролог) порадила мені звернутись до інфекціоніста.

Я навіть не міг припустити, що результат обстеження на вірусний гепатит може бути позитивним. Коли я отримав результат, то особливо не розхвилювався, бо насправді не знав нічого про це захворювання. Я переслав свої результати знайомому лікарю й він сказав, щоб я терміново приїхав до нього. Під час зустрічі він розказав про вірусний гепатит С і до яких наслідків він може призвести. Тоді вже в мене почалась паніка, я почав шукати інформацію й читати про гепатит С. Звісно, було страшно, але лікар, з яким я спілкувався, сказав головне – що хвороба лікується й зараз є лікування, яке переноситься не так важко, як було раніше.

До свого діагнозу я взагалі нічого не знав про вірусний гепатит С. Коли вже дізнався й почав ділитись із близькими та друзями, то виявилось, що багато хто мав гепатит С. Наприклад, в одного мого знайомого мати вилікувалась від гепатиту С.

Я підозрюю, що міг заразитись у стоматолога (це було якраз наприкінці 2019 року). Знаю, що можна заразитись через кров або незахищені статеві контакти, але я не мав операцій, а щодо статевих контактів упевнений. До речі, моя дружина теж протестувалась, і у неї вірусу не виявили.

Звичайно, я шукав можливості розпочати лікування. Звернувся до однієї лікарні, але це було якраз у розпал карантину й мені відмовили. Потім я натрапив на лікаря, який і розказав мені про існування державної програми та про те, що ліки я можу отримати повністю безкоштовно. Мені сказали зібрати певні документи, пройти обстеження й через місяць я нарешті отримав медикаменти на перший місяць лікування. Наступного разу я відразу отримав ліки на два місяці лікування, яке загалом тривало три місяці.

У своїх пошуках лікаря я мав і негативний досвід. Так, один лікар розповідав мені, що лікування наразі дуже дороге й нічого не сказав про існування державної програми. Він розповідав про наслідки, якщо я не буду лікуватись, і сказав, що в мене у крові дуже багато вірусу, а, отже, воно мені дуже необхідне. Потім розказав, що я можу купити ліки за 400–500 доларів за паковання (мені потрібно три), але водночас зауважив, що якщо лікування виявиться неефективним, то треба буде купувати італійські ліки за 16 000 євро за курс лікування. Мені відняло мову, я не знав, що і говорити, це було надто дорого й точно не варіант для мене. Ну, а потім я потрапив до лікаря, який розказав про державну програму.

Так я отримав ліки абсолютно безкоштовно й оплачував лише діагностику. На неї я теж витратився немало, але переважно тому, що я за своїм бажанням здавав багато аналізів. Наприклад, мені хотілось пересвідчитись, що вірус зникає, тому кожні два тижні я це перевіряв.

Про свій діагноз спершу я повідомив мамі та брату. Тоді я сам не розумів, що ця хвороба означає, брат теж не розумів і «зробив великі очі». А от мама дуже емоційно сприйняла й переживала. У її подруги чоловік, як виявилось, мав гепатит і проходив складне лікування інтерферонами. Воно було дороге й пов’язане з чисельними побічними реакціями. На час проходження лікування він уже мав виражені ураження печінки й мама подумала, що мій стан такий самий і мене чекає таке ж лікування. Але, на щастя, у мене взагалі не було уражень печінки й зараз доступні ефективні та прості у використанні ліки. Коли я дізнався, що моя печінка не уражена, дуже зрадів, що так рано дізнався про хворобу й мав серйозний намір лікуватись.

Іншим хочу сказати, що треба раз на рік проводити тестування й обстежуватись, оскільки є такі хвороби як вірусні гепатити. Людина може вести звичайний спосіб життя й не підозрювати, що має вірус, а потім раптом з’ясувати це. Наразі є доступ до лікування за державні кошти. Ну, і головне – не панікувати.