Люди в місті«Мені досі сниться, як я смачно викурюю цигарку». Це люди, які кинули курити

500 тисяч людей – стільки українців щорічно успішно кидають курити. Щоденно в Україні курять понад 20% людей, лише половина з них вважає, що їхня звичка має негативний вплив на здоров’я. Водночас щороку від хвороб, які викликає паління, помирають 85 тисяч українців.

До Всесвітнього дня без тютюну ми поспілкувалися з людьми, які змогли кинути курити. Говоримо про те, як впливають цигарки на здоров’я, про невдалі спроби кинути палити й мотивацію.

Підтримай The Village!

Donate

Усі курці усвідомлюють шкоду від паління, але негативний вплив нікотину проявляється не так швидко, як, наприклад, з наркотиками. Раніше я не пов’язував певні явища у своєму житті з цією звичкою. Пам’ятаю, у мене на районі був підйом зі східцями, одного разу хотів на нього вибігти й не зміг через задишку. Тоді подумав, що, може, це вже старість [сміється].

Я почав курити у старших класах. Це досить типова історія: усі навколо курять і ти також починаєш, щоб не випадати з колективу. Загалом я курив 10 років.

З кожним роком хотілося все більше й більше. В один момент, коли я почав викурювати майже дві пачки на день, зрозумів, що заганяюся. Тоді сів, подумав, розібрав усе по поличках і усвідомив, що плачу за те, що отруюю себе сам.

Я вирішив відмовитися від цигарок, хоча мені було дуже страшно. За 10 років куріння стало частиною мене, я мав ніби вирізати із себе якийсь пазл, частину моєї особистості. Мої друзі не вірили, що я зможу відмовитися від цього, бо постійно бачили мене із цигаркою. Але тоді я вирішив, що приймаю виклик.

Спершу я почав готувати себе морально: переконував, що мені варто кинути курити, шукав відео про шкоду цигарок й повільно підводив себе до дня, коли повністю відмовлюся від тютюну.

Я кинув палити 1 червня 2012 року – це було одне з найправильніших рішень у моєму житті. Мені дуже допоміг Аллен Карр, хоча всі вважають його попсою. Так, це дійсно попсова попса, але на мене подіяло. Купив його книжку й вирішив, що прочитаю її за день. Тобто нічого не робитиму: лише палю та читаю, так готуюсь до наступного дня, коли «стрибаю на нуль». За цей день я викурив рекордну кількість цигарок, вже наприкінці я палив по одній на сторінку. Так я хотів довести себе до точки кипіння, щоб було погано. Під кінець у мене вже боліла голова і почувався не ок.

Якщо поступово кидати курити, наприклад, зменшити кількість цигарок на день до 5, то їхня цінність збільшується. Ми будемо чекати на кожну з них, ще більше думати про це. Я вважаю, що якщо людина курить, то найкраще припинити це робити прямо зараз. Не треба чекати слушного моменту, починати з понеділка чи ще щось. Це все не працює.

Перший мій день без цигарок був просто жахливий. Я тоді пересварився з усіма знайомими, з ким побачився, а іншим просто зателефонував і теж посварився [сміється]. Пам’ятаю, тоді ми записували пісню, і в один момент я зайшов у кімнату для звукозапису й розридався. У кінці дня я сидів удома й думав, що більше ніколи не зможу бути щасливим. Я був у відчаї, таке враження, ніби тобою хтось керує.

Але з кожним днем ставало все краще, я просто жив цим моментом, коли прокинуся й не буду думати про сигарети. Відпустило мене десь за два тижні. Перестати курити для мене було великим викликом, і я був дуже щасливим, що мені це вдалося. Це таке відчуття постійного тріумфу, думаєш: «Який я все ж красавчик» і «Я переміг», але згодом просто звикаєш до цього.

З кожним тижнем я помічав, як з’являється купа бонусів, життя справді стає іншим. Я відчув, наскільки смачна їжа насправді, коли сприйняття не перебиває смак цигарок, почав краще відчувати запахи. Відмова від куріння дає дуже багато бонусів для здоров’я, але це також економить гроші. Коли я курив, цигарки не були такими дорогими. Зараз на це пішло б досить багато грошей, зекономивши які, можна, наприклад, звозити бабусю на відпочинок all-inclusive.

Були моменти, коли дуже хотілося курити. Моє оточення на той момент палило, я жив із другом, який курив, і вдома часто пахло тютюновим димом. Спокуса була сильною, але я говорив собі, що пройшов такий шлях і стільки всього зробив, а тепер просто візьму й зірвуся? З часом бажання покурити зникає.

Я ще роки два, коли на вулиці питали, чи є цигарка, намацував їх у кишені на джинсах – наскільки сильною була звичка. Зараз я не можу повірити, що колись курив і робив це постійно. У мене не виникає бажання покурити й немає жодної причини, чому я міг би почати це робити, навіть якби мені за це платили. Думаю, що хотів би знову пройти через цей процес боротьби зі звичкою, щоб відчути цю тотальну перемогу й пишатися собою, бо я зміг це зробити.

Регулярно та систематично курити я почала в 11 класі разом зі своєю подружкою. Ми разом ховалися, купували цигарки й у цьому був такий кайф, ніби ми йдемо проти системи. Гралися в поганих дівчаток, і так загралися, що це перетворилося на залежність.

Мені подобався сам процес: постояти, подумати, зупинитися на якийсь момент. Тоді я не розуміла, як тютюн впливає на мене, я бачила лише плюси. Цигарки придушували відчуття голоду, коли не було часу поїсти, допомагали у спілкуванні з іншими. Я курила по 3–5 цигарок на день, вважала, що взагалі не курю: бо курець – це той, хто викурює пачку щодня.

Перша моя проба відмовитися від цигарок була після 5 років куріння. Зробила я це частково під тиском суспільства: з усіх сторін мені повторювали, що куріння – це погано, я вирішила, що ок, мабуть, це дійсно так і варто щось змінювати. Але за півроку знову повернулася до звички. Згодом я зустрічалася з хлопцем, який був категорично проти паління. Тоді я теж на якийсь період припинила, але ми розійшлися, я почала знову.

Остаточно я кинула курити, коли відчула, що мені стає фізично важко бігати чи займатися спортом, організм починає давати збої. Я починала ранок із кави та цигарки – це негативно вплинуло на шлунок. Мене могло знудити, у мене паморочилося в голові й загальний стан погіршився. Одного разу я втратила свідомість після цигарки. Коли прийшла до тями, то злякалася за своє здоров’я й це стало остаточним поштовхом до того, щоб кинути зовсім.

Перші кілька тижнів, як відмовилась від цигарок, я лише й думала про те, як хочу покурити. Мені було дуже важко, думки були надокучливі. Перший місяць я не виходила на перекури з усіма, бо знала, що легко можу зірватися. Тоді моєю головною мотивацією було здоров’я: я згадувала, як втратила свідомість, мені було лячно, що таке може повторитися. Також я постійно повторювала собі, що це залежність, і мене відпускало.

У мене були досить дивні способи припинити курити. Наприклад, я завжди виходила на балкон покурити й продовжувала так робити, але не підпалювала цигарку. Тобто я «курила», але без диму. Я також припинила купувати цигарки, але певний час усе ще «стріляла» їх у знайомих під час перекурів. Згодом мені стало незручно постійно позичати цигарки в інших, і поступово я відмовилася від паління взагалі.

Що цікаво – я не забороняла собі курити, але домовилася, що не купуватиму сигарети. Я могла викурити одну цигарку раз на кілька місяців, якщо дуже сильно хотілося. Хоча востаннє, коли спробувала, мені стало неприємно. Зараз, коли у мене виникають думки про те, щоб запалити сигарету, питаю себе: «Щоб що?». Кажу собі, що можу зараз піти покурити, але що це вирішить? І тоді починаю розбиратися й шукати причину, а не втікати від емоцій у куріння.

Коли перестала, то зрозуміла, що нічого не заважає мені просто виходити з людьми на перекур, але не курити. Моє самопочуття стало кращим, зникли проблеми зі шлунком. Мені тепер не подобається запах сигарет, я деколи прошу знайомих не димити в мою сторону [сміється].

У мені дуже довго сидів стереотип, що курити – це круто. Це так красиво виглядає у фільмах, це елегантно й так далі. Спершу моє куріння було зав’язане на тому, щоб підтримувати спілкування. Згодом я виходила покурити, щоб подумати та розслабитися на кілька хвилин.

Коли почала розбирати ці всі уявлення й відкидати їх, то усвідомила, що це залежність і нічого корисного вона мені не приносить, а лише забирає. Це – та головна мотивація, чому я не хочу повертатися до цієї звички. Також думаю про те, що в майбутньому хочу мати дітей і хочу, щоб вони були здорові. Останнім часом я почала ближче знайомитися з духовними практиками, йогою – це дозволило мені краще відчувати своє тіло й фільтрувати, що я туди впускаю. Я також припинила вживати алкоголь.

Курити я почав у медичному університеті. У цьому шаленому темпі навчання вибігати між парами й палити в білому халаті – було вершиною крутості. Відразу відчував себе якимось класним хірургом, це додавало особливого романтизму. Також на той час я вже займався музикою, а цигарка була таким окремим елементом культури рок-н-ролу. Тоді в 16–17 років куріння стало для мене естетичним задоволенням, але з цього все почалося. 

У мене не було такої сильної звички, щоб я, наприклад, вставав уночі покурити. Хоч я курив пачку в день, але не був прив’язаний до цигарок. Як правило, найбільше я викурював ввечері за пивом із друзями чи на музичних репетиціях. Для мене цигарка була засобом спілкування.

Загалом я палив 20 років і остаточно припинив це робити у 36 років. Я відчував, що ця звичка впливає на мене. Наприклад, похмілля було набагато гіршим, якщо ввечері я багато курив. З 30 років у мене почала з’являтися задишка, на зубах постійно утворювався смоляний камінь. Я досить активний і часто ходжу в гори, катаюсь на велосипеді – і це почало мене відверто нервувати. Також у мене народилася дитина, і я не міг курити в її присутності: як в юності біля мами. Мені доводилося виходити кудись, це теж дратувало. Це все так потроху підштовхувало до того, що варто кинути.

Я намагався перестати десь чотири рази. Кожного разу в мене були сильні «ломки», почувався погано, не міг знайти собі місця, у пальцях відчувалося поколювання. Тож я знову починав курити.

Остаточно я кинув 28 червня 2017 року. Пам’ятаю, тоді був із друзями та сім’єю на відпочинку в Карпатах. Зранку до мене зателефонував друг і розповів про нашого приятеля, якому діагностували рак легень у досить пізній стадії. Тоді всередині щось перевернулося. Я допоміг їм знайти лікаря, зробив кілька дзвінків і вийшов на балкон закурити: мене моментально знудило. Тоді я це списав на похмілля й вирішив цього дня більше не курити. За кілька днів, коли знову взяв цигарку до рота, у мене був той самий ефект: дика нудота, блювання, було відчуття, ніби в мене струс мозку.

За місяць цей знайомий, в якого діагностували рак, помер. І це стало для мене таким гільйотинним ударом, який відрізав тяжіння до цигарок. Я завжди розумів, до чого може призвести куріння, але тут уперше зустрівся з цим так близько. Зрозумів, що не хочу, аби так само сталося зі мною. Уявив, як мої діти живуть з якимось іншим дядьком, а мені приносять квіти на цвинтар – і мені це не дуже сподобалося [сміється]. Так я припинив курити.

Перший час у мене не було жодних неприємних проявів і почувався я добре. Можливо, врятувало те, що завантажив себе роботою й постійно був чимось зайнятий. За кілька місяців спробував закурити, але ефект був той самий: мене сильно знудило. З того часу вже не курю взагалі.

Насправді, відмова від паління – це такий один великий плюс. Я перестав витрачати гроші на цигарки. Тютюн з’їдав значну частину сімейного бюджету, а зараз я дозволив собі купити ігрову приставку. Тепер навіть не згадую, що таке задишка, спокійно виїжджаю під гірку на велосипеді. У мене не смердять речі тютюном. Діти припинили казати «Фу», коли нюхають мене. Я можу в будь-який момент поцілувати свою дружину, бо тепер не пахну цигарками.

Колишніх алкоголіків не буває – так само з колишніми курцями. Завжди є якийсь відсоток того, що ти можеш почати курити знову. Але тут ти або стримуєш себе, або ні. Я не борюся сам із собою, проте коли думаю про те, як беру цигарку і знову починаю курити – у мені виникає огида. У голові картинки, що зі мною було в останні рази, і це теж відштовхує.

Не можу сказати, що я зараз активно проти цигарок чи сам тютюновий дим мені неприємний. Ні, це не так, мені досі сниться, як я смачно викурюю цигарку. Але немає бажання знову повернутися до звички чи попросити когось про сигарету, принаймні поки.

Курити я почала досить пізно, якщо порівнювати зі своїми ровесниками та друзями – мені було 20 років. Можна сказати, що це був максимально осмислений крок і мені було цікаво пережити цей досвід. Тоді я закінчила бакалаврат, збиралася переїжджати в інше місто, змінювала спеціальність і вирішила, що це дуже слушний момент спробувати курити. Я зважила всі «за» і «проти», вирішила, що достатньо доросла, аби ухвалювати такі рішення, і почала курити.

Я не палила багато, не було такого, що зранку маю прокинутися й обов’язково викурити сигарету. У мене був новий університет, тусовка, я розуміла, що соціалізація частково починається на курилці. Також куріння заспокоювало, бо я схильна накручувати себе, сильно переживаю, коли щось іде не так. Це був такий ритуал, який повторюється, механічні дії, глибокі вдихи й видихи, це мало ефект.

Кілька разів пробувала кинути, бо розуміла, що це погана звичка. Але починала знову. Одного разу кинула взимку, а я досить важко переношу цей період. У мене часто жахливий настрій, все пригнічує, і в цей момент я відмовляюся від звички, яка заспокоює. Тоді перетворилася на нестерпну людину з мерзенним настроєм [сміється]. Тож десь за місяць знову почала курити.

Остання моя спроба відмовитися від куріння, яку наразі вважаю успішною, почалася з того, що я почала мало курити – могла й одну сигарету на день. Також склалося кілька факторів: я почала думати, що куріння мені шкодить, мій друг кинув курити й це мене надихало, я також врахувала невдалий досвід попередніх спроб. Поштовхом стало те, що я повернулась до Львова з Києва, куди приїхала на кілька тижнів до сім’ї, і виявила, що забула там цигарки. Тоді просто вирішила їх більше не купувати.

У мені прокинувся спортивний азарт – цікаво стало, скільки можу витримати. Перший місяць було складно. Встановила собі навіть додаток, який рахує, скільки днів я вже не курю та відстежує прогрес. Коли сильно хочеться курити, простіше взяти в руки смартфон, подивитися на цифру й переконати себе, що я вже стільки витримала, то нащо зараз зриватися знову.

Усім своїм друзям і знайомим сказала, що кидаю курити й мені не треба давати цигарку, якщо раптом попрошу. Спершу також важко було виходити на перекури з іншими, бо в якийсь момент я не слухала розмову, а спостерігала, як знайомі курять і думала про це.

Я не зривалася, бо хотіла довести собі, що можу та що контролюю свої бажання. Звісно, я розуміла, що це погано впливає на моє здоров’я, але це не було основною причиною.

Зараз спокійно ставлюся до куріння, але руки не смикаються купити сигарети й слина не виділяється, коли бачу, як хтось курить. Немає бажання починати знову. Мені дуже подобається прокидатися зранку без цього неприємного присмаку в роті, який виникав, коли ввечері багато курила. Можливо, потрібно трохи більше часу, щоб відчути ще якісь покращення.

Якщо говорити про мінуси, то я багато працюю й часто засиджуюся до ночі – з перекурами було простіше. Сигарета дозволяла зробити паузу, я виходила на балкон, це бадьорило, а зараз такі перерви треба створювати штучно.

Я курила 7 років – це досить довго, за цей час стало звичкою. Відмовившись від куріння, я свідомо відмовилася від певного набору відчуттів, задоволень, досвідів, які мені нічого не замінить. Без цього можна спокійно жити, я обрала не отримувати задоволення у такий спосіб. Але часом це важко, коли розумієш, що ось зараз був би ідеальний момент для перекуру. Також розумію, що буде добре, просто інакше.

Ілюстрація: rawpixel.com