«Щомісяця на відсотках у мене десь 7 тисяч просто зливалися в унітаз. Я брала кредит, щоб закрити попередній кредит, потім ще один кредит – зрештою дійшло до 8–9 кредитів одночасно на різні суми».

Записали три різні історії людей, які регулярно користуються кредитними лімітами, беруть швидкі кредити, споживчі кредити на техніку й одяг і купують квартири в «розстрочку». Запитуємо, що спонукало почати брати кредити та як їм живеться з боргами.

Марія Ніколаєнко

продюсерка

Користувалася швидкими кредитами

Про перший кредит

Я живу окремо від батьків і забезпечую себе сама з 17 років. Я завжди працювала, мала дохід і добре себе почувала. Раніше працювала барменом, тому гроші були завжди. Також у різний час працювала івент-менеджеркою й хостес і завжди мала нормальну зарплату. А потім у мене з’явилася робота з дуже маленькою зарплатою. Я отримала класну пропозицію роботи у сфері організації подій. Це був шанс самореалізуватися, отримати корисні знайомства й досвід, але мені запропонували 4 тисячі гривень на місяць протягом 4–5 місяців випробувального терміну. Це була робота не заради грошей, а заради досвіду, тому я погодилася. До того ж оренда моєї кімнати також коштувала 4 тисячі гривень без комунальних. Я не уявляла, як буду виживати на ці гроші, але вирішила, що щось придумаю.

Щоб мати додатковий дохід, на вихідних я працювала стилісткою на зйомках кліпів і брала підробітки вечорами після фултайм-роботи. Паралельно в мене було 3–4 роботи. На основній мені казали, що зарплата підніметься, тому я розуміла, що ось-ось цей період закінчиться. Якраз тоді я взяла свій перший швидкий кредит.

На той період у мене вже були картки в «ПриватБанку» й «Монобанку», кредитним лімітом яких я регулярно користувалася, і постійно виходило, що гроші в мінусі. Мені не давали кредит у нормальному банку, який я могла б погасити невеликими частинами протягом тривалого періоду, тому єдиний вихід – це були контори типу «ШвидкоГроші».

Я брала ці кредити, тому що вже не тягнула жити на таку малу зарплату, мені потрібні були гроші, щоб заплатити за квартиру

Вони взагалі класно заманюють нових клієнтів тим, що спочатку дають можливість повернути кредит без відсотків: взяв 4 тисячі й повернув через місяць 4 тисячі. Людина думає, що нічого страшного тут немає. Потім відчуття того, що все добре, підштовхує тебе до наступного кредиту. У мене це сталося буквально через два тижні: я знову взяла кредит, тільки вже не 4 тисячі, а 6, а віддавати потрібно було 8 тисяч разом із відсотками.

Я брала ці кредити, тому що вже не тягнула жити на таку малу зарплату, мені потрібні були гроші, щоб заплатити за квартиру й таке інше. Я не брала кредити на телефони, техніку чи на те, аби купити щось для себе.

Про те, як великі відсотки затягують у борги

Історія про те, як усі ці кредити мене затягнули, пов’язана з хворобою моєї мами. Це сталося тоді, коли мій випробувальний термін на роботі вже закінчився і я почала заробляти 10 тисяч гривень. На той період я мала один чи два кредити – нічого страшного, але раптом моя мама захворіла, у неї в голові знайшли пухлину. І почалося МРТ, таксі в лікарню, таблетки. Діагностика та лікування коштують дуже дорого, і я допомагала з цим мамі. Тоді вона працювати не могла, здоров’я не дозволяло. У разі такої хвороби гроші мають бути завжди й швидко. Коли лікар каже, що потрібно зробити таку-то процедуру чи аналіз, краще це зробити сьогодні або завтра, то гроші потрібні одразу, ти не можеш почекати тиждень до зарплати.

Я була дуже горда, щоб написати пост в інстаграмі про те, що моїй мамі потрібна допомога на лікування. Подумала, що це вже для мене занадто, і ми самі впораємося. Але на мені оренда кімнати, яка в той період уже коштувала дорожче, хвора мама, кредити – грошей на все не вистачало, тому я знову взяла кредит.

Далі стало тільки гірше: коли в мене було два кредити, мені довелося взяти третій, аби погасити перший. Тут треба пояснити, як це працює. Якщо я взяла 5 тисяч, а через місяць мені треба повернути 7 тисяч, але в мене не виходить цього зробити, то можу продовжити кредит ще на 30 днів. Продовжити можна, сплативши 2 тисячі відсотків. І в якийсь момент я почала жити тим, що просто нескінченно продовжувала свої кредити, бо не могла їх закрити. Це рутина, з якої не можливо вибратися. Щомісяця на відсотках у мене десь 7 тисяч просто зливалися в унітаз. Я брала кредит, щоб закрити попередній, потім ще один кредит – зрештою дійшло до 8–9 кредитів одночасно на різні суми.

Якщо ти не можеш у конкретний день погасити свій кредит або продовжити його, відсотки стають просто космічними, накопичуються штрафи, і ти маєш повернути умовно не 8 тисяч, які взяв, а 15–16 тисяч (залежить від кількості прострочених днів). Були періоди, коли я брала новий кредит просто для того, щоб продовжити попередні. Наприклад, мені дають новий кредит на 6 тисяч, але я не можу закрити ним попередній, тому що той 12 тисяч. Я можу тільки продовжити його на 3 тисячі гривень.

Про допомогу друзів

Мені частково допомагали друзі. Я пояснювала їм ситуацію, а вони казали: «Блін, Машка, є 400 доларів». Але я могла погасити цією сумою тільки якийсь із своїх кредитів, усі інші однаково нікуди не зникали. Якби прийшла якась людина і сказала: «я закриваю всі твої кредити», – це була б класна допомога. Але коли тобі різні люди дають по 300–400 доларів, то це тільки погіршує ситуацію, тому що потім ти винна ще й їм. Це був якийсь пиздець. Я була винна цим кредитним конторам і винна друзям. У мене навіть був період, коли я вже майже віддала гроші всім конторам, і тут всі друзі почали просити гроші назад. Я знову повідкривала кредити, щоб віддати їм гроші, і на цьому з деякими людьми наше спілкування закінчилося не тому, що хтось образився, просто кожен зробив висновки. За майже півтора року в кредитах у мене мінус дві подруги.

Про колекторів і відчай

Потім почався справжній кошмар. Коли в мене почалися просрочки, колектори стали телефонувати моїм друзям (коли береш кредит, треба вказати контакти двох близьких людей і колегу з роботи). Потім, коли я не могла ні погашати, ні продовжувати кредити, колектори почали телефонувати моїй мамі з погрозами. Зрештою вона перестала брати слухавку, і вони почали телефонувати маминій сусідці та казали, нібито вона поручилася за мене. А сусідка приходила до мами й розповідала, що я на неї оформила кредит. Я прокидалася вранці, і в мене було 15–20 пропущених, мамі, подругам «наярювали», надсилали смски про те, що моя справа вже в суді. Я розуміла, що це все не правда, але емоційно це дуже тисне. Я не могла працювати, не могла ні про що більше думати.

Але я не просто плювала в стелю, я постійно працювала. У будні фултайм-робота, на вихідних зйомки – я просто день і ніч працювала, погоджувалася на що завгодно, аби тільки якось закрити ці кредити. Щодня я засинала з думкою, де мені взяти гроші на завтра, бо мало не кожні 5 днів якийсь кредит давав про себе знати. На жаль, мені вже не було в кого попросити допомоги чи навіть взяти в борг на довгий період, у мене не було багатих батьків чи друзів, які могли б вирішити мої проблеми.

Максимально мій борг доростав до 80 тисяч гривень. Він постійно ріс за рахунок відсотків і просрочок. З кожним новим кредитом комісія була тільки більша: беру 15 тисяч, а повертати треба 25. Не проблема повернути 15 тисяч, але повернути 25 вже набагато складніше. Але я погоджувалася на це, бо треба було покривати попередні кредити і за щось жити – у мене просто не було іншого виходу. Кредити засмоктують і заганяють у безвихідну ситуацію.

У мене був навіть період, коли через відчай у голову почали приходити страшні думки. Я почала задумуватися про самогубство. Якось я йшла ввечері втомлена, додатково на мене тисли травневі любовні переживання. Я переходила через дорогу й подумала, що було б добре, якби мене збила машина зараз. Не можу сказати, що ці думки були серйозними, але вони однаково були. Також, коли я думала, де ж мені взяти велику суму грошей, задумалася про те, щоб зайнятися проституцією. Мені не соромно про це говорити, бо я не зробила цього, але вже на повному серйозі перевіряла сайти й Telegram-канали, де шукають дівчат для інтимних послуг. Я навіть думала хоча б дізнатися, які в них розцінки, але так і не написала. Я дуже боялася, маленька дівчинка всередині мене не хотіла цього робити, та й ніколи не знаєш, на кого натрапиш. І я зрозуміла, що це вже якась ідея на межі.

Про вихід із ситуації

Зрештою мені допомогли на моїй нинішній роботі. Я зібралася з думками й вирішила, що краще зізнатися та попросити про допомогу, ніж іти на панель. Я розповіла про це своєму керівнику, він відповів, що повністю не зможе мені допомогти, але частково – так. Тому частину моїх кредитів покрили на роботі, а з іншою допомогли родичі.

Зізнатися на роботі було моїм найкращим рішенням, адже я настільки переживала через свої кредити, що просто не могла добре працювати й бути продуктивною. Мені здається, якщо тебе цінують на роботі, то допоможуть. Тепер щомісяця частину суми вираховують із моєї зарплати.

Я більше не можу користуватися кредитними лімітами на картах, бо мені їх не відкриває жоден банк, адже мої прострочки зберігаються в кредитній історії. «ПриватБанк», яким я користуюся вже 5 років не хоче мені відкривати кредитний ліміт навіть на 500 гривень. Але це навіть добре. З моменту закриття майже всіх моїх кредитів пройшло не так багато часу, і я дуже сподіваюся, що якщо виникне якась погана ситуація, мені не треба буде знову брати кредит. Хочеться завжди пам’ятати, у якому відчаї я була: коли тобі 22, у тебе 80 тисяч гривень кредитів, і ніхто не може тобі допомогти.

Нарешті кошти, які заробляю, почну витрачати на себе, а не годуватиму кредитні контори

Зараз у мене залишився один кредит на 8 тисяч, але це не швидкий кредит, а в банку, тому умови й відсотки уже не такі страшні. Я боюся навіть порахувати, скільки грошей витратила на те, щоб продовжувати ці кредити й покривати відсотки. Мабуть, уже можна було б машину купити. Я ще досі не можу повірити у своє щастя. Тепер прокидаюся без думок про те, де ж мені взяти гроші. Нарешті кошти, які заробляю, почну витрачати на себе, а не годуватиму кредитні контори. Хочу купити собі плівковий фотоапарат, замовити три нові книжки й жити просто як нормальна людина: захотіла поїхати в Стамбул, купила квитки й поїхала.

За цей час я зробила для себе декілька висновків. Перше й найважливіше правило – зі 100% доходу за житло треба віддавати не більше 30%. Я вирішила більш усвідомлено ухвалювати рішення про великі статті витрат і запитувати себе, чи тягну я знімати цю кімнату в центрі й платити за неї 5 тисяч гривень, чи, може, краще поки переїхати на Лісову та платити 2 тисячі? Мені потрібен цей дорогий телефон чи я ще можу походити зі старим? Можливо, поки що мені треба відмовитися від масмаркету й перейти на секонд? Не вважаю, що треба економити на кожній дрібничці й повністю відмовляти собі в розвагах і відпочинку, бо ми ж заробляємо гроші для того, щоб витрачати їх, відпочивати й поновлювати ресурси. Проте я за усвідомлені витрати, а ще за те, щоб знати собі ціну в контексті зарплати. Тепер я буду вчитися жити спочатку.

Уся ця штука зі швидкими грошима – це як наркотики. Хто б там що не казав, але якщо ти візьмеш кредит один раз, потім прийдеш за наступним. Це дуже хитка стежка. Тому не раджу нікому там брати гроші взагалі.

Катерина Василенко

спеціалістка з маркетингу

Бере кредити на техніку, виплачує «розстрочку» за квартиру

Про перший кредит

Перший свій кредит я взяла, коли мені було 18 років. У мене була офіційна робота, тому кредит мені дали без проблем. Я дуже сильно хотіла iPhone, але розуміла, що моя нинішня зарплата не дозволяє купити його одразу. Я внесла перші 500 гривень і взяла кредит у магазині на максимально довгий термін, один рік, і виплачувала його щомісяця частинами.

Мені сподобався такий підхід: телефон уже в мене в руках, я ним користуюся й потроху віддаю гроші. Для мене це набагато зручніше, ніж довго збирати кошти на велику покупку. У мене взагалі така проблема, що не вмію відкладати гроші в конвертик, аби потім піти та щось купити, – це не моя історія. Тому коли я виплатила перший кредит, зрозуміла, що це взагалі не страшно, і взяла наступний на комп’ютер. Я знову виплачувала його рік. Тоді я вже була більш досвідчена й розуміла, що якусь суму переплачую за послуги банку, але розмір переплати був цілком допустимим для мене.

Про користування кредитними картками

Також я регулярно користуюся кредитними картами. Мені оформили кредитку, коли я прийшла на роботу, і довгий час вона в мене просто валялася в гаманці. Одного разу мені зателефонували з банку і сказали: «Катерино, у вас є кредина карта, там такі-то умови, чому ви не користуєтеся?» Я зрозуміла, що це класна можливість – можна отримати гроші, покористуватися ними, а потім повернути банку без відсотків. Так я почала використовувати кредитні ліміти на банківських картках. Зазвичай не роблю на них великі покупки, а просто витрачаю на свої поточні потреби, а потім повертаю до закінчення пільгового періоду.

Я взяла собі за правило вчасно повертати гроші. У замітках веду графік усіх кредитних виплат, тому поки що жодного разу не прострочила. Навіть коли в мене не було можливості вчасно повернути всю суму банку, я позичала гроші в батьків, а потім повертала їм.

Про «розстрочку» на квартиру, ремонт і подарунки

Зараз, окрім кредитних лімітів, я час від часу беру якісь великі покупки в «розстрочку». Із останнього взимку на Новий рік взяла кредит, щоб подарувати св’оєму хлопцеві приставку. Це була його дитяча мрія, і мені дуже хотілося її реалізувати. Кредит я виплатила швидко, за три місяці, але з хлопцем ми вже розійшлися.

Найбільша сума, яку я віддаю банку, – за квартиру. Узагалі це «розстрочка», але однаково тут працює той самий принцип: я повертаю щомісяця певну суму грошей банку. «Розстрочку» на квартиру сплачую досі й буду платити ще десь років 5, віддаю щомісяця по 200 доларів, і це комфортна сума для мене. Як тільки отримую зарплату, одразу суму на обов’язкові кредитні виплати мінусую й знаю, що живу на решту.

Паралельно з цим віддаю кредити за побутову техніку: холодильник, варильну поверхню, духовку тощо – тобто все для нової квартири. Кредити в мене на доволі немалу суму – близько 80 тисяч.

Зараз загальна сума кредитів складає десь 40% від моєї зарплати. Це загалом для мене комфортно

Тому зараз я паралельно щомісяця виплачую кредит за квартиру й побутову техніку. Зараз загальна сума кредитів складає десь 40% від моєї зарплати. Це загалом для мене комфортно. Водночас можу дозволити собі кудись сходити, щось купити й просто нормально жити, не обмежуючи себе у всьому. Я знаю, що плачу ці гроші за свою квартиру та свою техніку, які вже маю, тому мені з цим цілком нормально.

Я розумію, що можу спокійно виплачувати кредити, тому що так склалося, що ніколи сама не платила за оренду житла. Я 5 років зустрічалася з хлопцем і жила в нього, тому платила лише за комунальні послуги й продукти. Узагалі ми спочатку разом з ним планували купівлю квартири, бо здавалося, що в нас уже все серйозно і можна планувати майбутнє разом. Потім ми розійшлися, але я подумала, що вже доросла й можу сама купити собі квартиру. Батьки мене в цьому дуже підтримали. Я продала машину, і так у мене з’явилася хоча б невелика сума на перший внесок. Коли виплачувала квартиру, то почала жити з новим хлопцем, і знову ж таки, не платила за оренду. Коли ми розійшлися, я переїхала до батьків і зараз вимушено живу з ними, поки в моїй квартирі триває ремонт. Тому розумію, що можу дозволити собі виплачувати кредити, бо я не орендую житло.

Але останнім часом ситуація змінилася: я залишилася без роботи, тому мені трохи страшно, коли думаю, як виплачуватиму кредити далі. Намагаюся відганяти від себе ці думки. Мені пощастило, що до кризи створила собі фінансову подушку, завдяки цьому я внесла всі платежі з кредитів за попередній місяць. Чим платитиму за наступний місяць, не знаю. Я активно шукаю роботу, але поки що нічого не можу знайти, адже зараз криза. Слава Богу, я не одна, у мене є моя сім’я, до якої можу звернутися по допомогу, якщо це знадобиться. Поки що сподіваюся, що все буде добре, я знайду роботу й зможу заплатити кредити й «розстрочку» в червні.

Не можу сказати, що моя нинішня ситуація сильно жахає. Можливо, це тому, що я знаю: якщо не заплачу одного місяця, можу заплатити наступного, і до мене не прийдуть колектори. За умовами «розстрочки», якщо пропускаєш один місяць виплат, наступного місяця можна покрити борг з невеликими відсотками. А може, я просто в рожевих окулярах.

Про ставлення до життя в кредит

Кредити для мене – звична частина життя, мені з ними комфортно, бо ставлюся до виплат дуже серйозно й відповідально. Коли беру кредит чи «розстрочки», роблю це тільки в перевірених банках та оформлюю кредити лише на суми, які мені буде комфортно виплачувати. Були ситуації, коли в одному місяці я не могла заплатити або платила менше, але в наступному покривала цю суму. Через це я могла максимум переплатити 500 гривень на відсотках, але це ніколи сильно не турбувало мене.

Можливо, мені буде складно через місяць-два, враховуючи, що зараз немає доходу. Не знаю, що буде в майбутньому, але поки що мені нормально.

Марія Михайлова

викладачка англійської

Купує речі в «розстрочку» , регулярно користується кредитними картками

Про взуття й одяг у «розстрочку»

Час від часу, а особливо зараз, я користуюся кредитними коштами від «Монобанку», раніше, коли працювала в офісі, користувалася також кредитною картою від «Пумбу». Декілька разів я також купувала собі речі в «розстрочку» .

«Пумб» і «Монобанк» співпрацюють з ЦУМ і дозволяють платити за товари в «розстрочку» протягом пів року або року. Якщо брати «розстрочку» на рік, відсоток буде великий, але на пів року відсотків немає. Якось я пішла в ЦУМ і мені там дуже сподобалися одні кеди, які коштували майже 6000 гривень зі знижкою. Мені завжди подобалося це взуття, я дуже сильно його захотіла, тому вирішила взяти в «розстрочку» на шість місяців. Моя зарплата не дозволяє одразу зробити таку покупку, але виплачувати цю суму окремими платежами по 980 гривень я можу. Взяла «розстрочку» в листопаді минулого року, а цього місяця буде мій останній платіж.

Усього в мене 18 000 гривень кредитного ліміту, але я в жодному разі не дозволяю собі використовувати повністю весь кредит

Спочатку платити було нескладно, але зараз стало трохи напряжно. Окрім цих виплат, я продовжую користуватися кредитними коштами «Монобанку», тому іноді буває накладно виплачувати все разом. Наприклад, минулого місяця я майже повністю закрила кредит на «Монобанку», у мене залишалося всього 400 гривень у мінусі й тиждень до останнього дня повернення коштів. У цей же період з моєї карти автоматично знялися гроші на «розстрочку» (я забула про це, про платіж не нагадують). Зрештою мені довелося викручуватися, брати більше уроків, щоб швидко заробити ці гроші та вийти в нуль, інакше мені почав би нараховуватися відсоток. Я розраховувала, що в мене залишаться вільні гроші і зможу купити собі необхідні засоби для догляду та щось для дому, а вийшло так, що залишилася на якийсь час узагалі без грошей.

Коли закінчу платити цю «розстрочку», планую за таким же принципом купити собі літній одяг, це для мене зручно.

Про кредитні ліміти на картках

Усього в мене 18 000 гривень кредитного ліміту, але я в жодному разі не дозволяю собі використовувати повністю весь кредит, бо точно знаю, що не закрию його. Намагаюся витрачати не більше 5 тисяч із кредитних коштів. Мені дуже зручно, що в «Монобанку» можна повертати гроші протягом 62 днів, а не протягом місяця, сприймаю це для себе як таку собі подушку безпеки. Зазвичай закриваю кредит поступово, протягом тижня збираю якусь суму за уроки на іншій картці, а потім, у кінці тижня, закидаю комфортну мені суму на кредитку, водночас залишаючи вільні гроші на продукти, побут, моє навчання, допомогу батькам.

У березні я купила подарунок за кредитку, адже він коштував досить дорого – 3 тисячі гривень. Я розумію, що могла б і зібрати ці гроші, але тоді цей подарунок потрібен був терміново, тому купила його за кредитку.

Також у березні я мала летіти в Таїланд на відпочинок, але через пандемію все скасувалося, і компанія повернула мені лише 70% вартості квитків. Вони коштували 15 тисяч гривень, а повернули мені 9 до того ж досить довго. Через це мені довелося позичати гроші в батьків, щоб закрити кредит день у день, аби не мати нарахувань відсотків. Але як тільки я отримала зарплатню від компанії, у якій я викладаю англійську, одразу повернула кошти батькам. Тобто в мене немає такого, що я позичаю гроші, закриваю кредит, а потім довго не віддаю.

Намагаюся одночасно не брати декілька кредитів чи «розстрочок», щоб завжди мати змогу вчасно зробити платіж. Також стараюся ніколи не прострочувати дату виплати, щоб мені не нараховували відсотки. Але насправді постійно важко закривати кредити. Якщо раніше я могла в разі чого позичити гроші в батьків, щоб вчасно заплатити, то зараз не роблю цього, зважаючи на обставини в країні.

Загалом я не боюся використовувати кредитні кошти, хіба що ближче до дати виплати з’являється хвилювання, чи встигну все вчасно покрити. Але завжди думаю, що якщо викрутилася цього разу, то викручуся й наступного.

Коли я витрачаю кредитні гроші, то не маю ілюзію про те, що вони мої. Я розумію, що це банківські гроші, і мені треба їх повернути. Звісно, іноді буває сумно, коли я за тиждень на уроках заробляю якусь суму й більшу її частину треба віддати банку. З іншого боку, як тільки я повертаю кошти й закриваю кредитний ліміт, знову можу почати його використовувати на свої потреби.