Люди в містіМожна відмовитися від цукру: це нові корисні звички читачів The Village

Карантин − не привід забувати про здоровий спосіб життя. Ми запитали у читачів The Village Україна про їхні корисні звички, які з’явилися в них під час вимушеної ізоляції вдома.

У мене ще з часів коледжу була впевненість, що зранку я не маю апетиту. Десять років поспіль мій день починався з кави та якогось печива, батончика чи чогось ще дуже солодкого. На першому тижні карантину я стала помічати, що й години не минає після такого «сніданку», як я знову йду перевіряти, що там у холодильнику.

Тоді вирішила: якщо зараз можна дозволити собі нікуди не поспішати зранку, то спробую тиждень їсти «за рекомендаціями дієтологів». У час карантину я заборонила собі купувати солодку та шкідливу їжу. Спочатку снідала традиційно: яєчня, бутерброд, вівсянка з пакета, кава та десерт. Десь за п’ять днів це стало нудно, ще й мама-лікарка сказала, що вівсянка не така вже й корисна. І тут понеслося: YouTube нагадав, що можна снідати сиром, йогуртами, салатами, кашами та фруктами. Я й сама не помітила, як це стало звичкою та інтегрувалося в мій день. Тепер легше щось робити, хоч і переважно в чотирьох стінах.

Прокидаюся, роблю зарядку, йду в душ і на годину залишаюся в кухні. Зазвичай кожен день щось новеньке: омлет із різними овочами, фруктово-овочеві салати, запіканки із сиром. Якогось стандарту немає, але важливо, щоб сніданком я наїдалася та в ньому не було чогось шкідливого. За місяць такої звички я скинула більше кілограма, подвоїла продуктивність і фізичні навантаження в домашніх тренуваннях. Карантин швидко дисциплінував мене.

З початку карантину я купила собі більш як десять книг, ще мала електронні книги. Мені хотілося прочитати все і здавалося, що часу на це вагон. Читати одну книгу мені нудно, а іноді взагалі не було настрою це робити. Тоді я соромила себе за таку прокрастинацію і вирішила зібратися. Зараз я читаю кілька книг одночасно. Загалом на день я витрачаю 1 годину на читання двох книг і 30 хвилин на читання вголос. Це мій мінімум, адже переважно я зачитуюся на довший час. Це дозволяє відволікатися від негативу і вчитися водночас.

Зараз я читаю «Всередині Vogue» вголос, щоб тренувати дикцію, і взагалі, щоб не забути, як розмовляти. Спочатку багато затиналася на іменах дизайнерів, але я вже 11 днів читаю вголос і вимова стала спокійнішою і чіткішою. Також читаю «Емоційний інтелект», бо хочеться під час вільного часу розібратися у собі. А ще «Дюну», бо влаштували з подругами книжковий клуб і читаємо роман за місяць, а в кінці травня плануємо зустрітися або зідзвонитися в Zoom, щоб за келихом вина поділитися враженнями.

Мій графік дня з карантином сильно не змінився – я прокидаюся, займаюся спортом, снідаю і переходжу до роботи. Зазвичай я витрачала 40 хвилин на дорогу до офісу, проте зараз компанія перейшла на віддалений режим, тож я працюю буквально «з ліжка».

Перший тиждень вдома я прокидалася за будильником, за 30–40 хвилин до початку робочого дня. Проте час спливав дуже швидко, я не встигала робити всі заплановані справи, почувалася непродуктивною. Кілька днів підряд я забувала зашторити вікна, а на ранок прокидалася з сонцем на півтори години раніше будильника. Я відчувала, що виспалася і ще маю час для себе. Це стало мотивацією прокидатися раніше − я мала вільну годину в тиші, могла робити що завгодно, поки не турбують робочі листування та обов’язки.

Вільну годину я приділяю роздумам, молитві, розминці, читаю книгу або раніше сідаю за роботу. Класно встигати закрити кілька тасків ще до сніданку. Звичка прокидатися раніше урізноманітнила карантинні дні. Залишилося навчитися лягати спати раніше, адже під вечір я почуваюся втомленою. Мій чоловік – типова «сова», тому часто ми засиджуємося за розмовами чи переглядом серіалу.

Тема екоактивізму і zerowaste дуже популярна, якісь корисні звички у мене були й до карантину – наприклад, я не брала одноразові пакети та стаканчики у кав’ярнях, у мене була своя екосумка й багаторазовий стакан. У час карантину я зі зрозумілих причин почала проводити багато часу вдома і вирішила придумати собі якусь розвагу, додати новий досвід. Я згадала, що давно хотіла спробувати сортувати сміття і так співпало, що я почала це робити в перший день карантину. Тому весь карантин я сортую сміття.

По-перше, мене здивувало, що я не можу сортувати всі 100% сміття, все одно щось залишається та його потрібно викидати. Я думала, що можна сортувати все сміття, але цього виявилося замало – потрібно змінювати спосіб життя. По-друге, раніше я сприймала сміття, як щось погане, що смердить, і мені не подобалося місце зі сміттям удома. Винести його для мене було покаранням. Коли я почала сортувати, я зрозуміла, що смердить не сміття, а лише відходи від їжі, які можна зберігати в окремому місці. Тепер у мене немає частини дому, яка мені не подобається, і навіть сміття я перестала називати сміттям, бо сприймаю це як матеріали, з яких можна щось створити у майбутньому після перероблення.

Також у мене змінилася модель споживання − купуючи продукти, я дивлюся на матеріал пакування й тепер купую інші продукти. Завдяки цьому я стала більше розуміти, які компанії інвестують ресурси, щоб зробити якісніше пакування, а які – ні. Ще один приємний бонус − сортування допомогло мені більш реалістично зрозуміти проблему екоактивізму, побачити це у своїй реальності. Я живу одна й бачу, скільки сміття виробляю за місяць. Тому це додало особистої відповідальності за вплив на довкілля. Я зрозуміла, що така кількість сміття залишається у світі через мене, і було б добре зробити так, щоб воно перетворилося у щось нове, а не робило гіршим місце, у якому ми живемо.

Раніше в мене була лише одна опція − викинути сміття. Це щось, що в Україні дуже природне, ти просто викидаєш сміття як хочеш. Тепер я не можу спокійно викидати несортоване сміття. Я більше не можу робити щось, що за замовчуванням дуже спокійно робила з дитинства, бо в мене змінилося ставлення.

Організувати сортування сміття просто: можна взяти сміттєві пакети, розподіляти в них кожен інший матеріал. В Україні немає біля будинків окремих баків для різного сміття, тому потрібно його відвозити на станцію «Україна без сміття». Вона зараз закрита, але на час карантину працює кур’єр, який може забрати сміття і відвезти на станцію.

Багато років старша сестра мене закликала відмовитися від цукру, вона дієтологиня, яка перевірила на собі користь цього рішення. Мова про цукор у будь-якому вигляді − буряковий, тростинний, сироп із топінамбура чи агави. Аргументів було багато: поліпшення стану шкіри й судин, нормалізація метаболізму.

Протягом останніх двох років я поступово знижувала споживання цукру, зрідка дозволяючи не дуже солодкі й максимально натуральні десерти. Навіть неповна відмова призвела до зменшення запалень на шкірі, зниження набряклості обличчя зранку та нормалізації менструального циклу. У час карантину я освоїла кілька рецептів низьковуглеводних десертів, у яких немає будь-якої зернової муки та цукру.

Коли хочеться чогось дійсно особливого, замовляю собі капкейки чи тортики в київській кето-кондитерській. У домашніх умовах готую панакоту, чизкейки з горіховою скоринкою, панкейки на кокосовому борошні з крем-сиром, шоколадні цукерки з кокосом, арахісовим маслом і горіхами. Це все – низьковуглеводні десерти, не тільки без цукру, але й із мінімумом вуглеводів. Як виявилося, нецукрові підсолоджувачі можуть стати повноцінною здоровою заміною без побічних ефектів.

Як на мене, не втрачати спокійне раціональне мислення − найважливіше під час карантину і самоізоляції. Тому я вирішив згадати, як боровся з тривогою і невпевненістю у майбутньому раніше. Однією з найкращих ідей стало повернення до медитації. Це регулярна звичка, яка не забирає багато часу, і крок за кроком приносить усе більше результату. Практикувати її легко, не потрібно навіть переодягатися у спеціальний одяг або скручувати себе у чергову асану, а вплив помічаєш колосальний. Я зробив медитацію частиною щоденних ранкових ритуалів, щоб швидше зробити це звичкою. Відразу після сніданку, але ще до першої робочої відеозустрічі − це ідеальний момент, щоб приділити час власному духовному здоров’ю.

Зараз іде вже другий тиждень, коли я регулярно займаюся медитацією і це одна з найкорисніших звичок, які подарував мені карантин. Починати робочий день стало набагато легше. Також це допомагає працювати з власними емоціями, виявляти сумні думки або стан тривожності. Окреме задоволення після 10 хвилин на самоті відкрити вікно і почути спів пташок.

Для новачків раджу спеціальні додатки. Я спробував чимало, але зупинився на Headspace − у нього приємний інтерфейс та анімації, багато безкоштовних програм і циклів, можна вибрати чоловічий чи жіночий голос. Також у додатку можна визначити тривалість сесії, тому я завжди знаю, що вже за 10–15 хвилин буду вільний.

Зі спортом у мене ніколи не було проблем, тому що в Україні виступала за національну збірну з плавання. Зараз живу в США, плаваю за команду університету та перебуваю в оточенні людей, які багато часу приділяють своєму здоров’ю та зовнішньому вигляду.

На час карантину всі заклади зачинені, тому ми з хлопцем думали щодо інших видів фізичної діяльності. Хотілося чогось нового, що не потребує важкої фізичної праці. Почали грати в теніс, проте погода інколи не дозволяла проводити багато часу надворі.

Наважилися спробувати йогу, як засіб відволіктися та заспокоїтися. Увійшли в кураж, стали помічати зміни в тілі та думках. Зараз проходимо вже другий курс онлайн і радіємо, що можемо займатися надворі. Відео з йогою ми дивимося на YouTube, багато блогерів створюють програми на два тижні та більше – у нашому випадку на 30 днів. Тривалість занять приблизно 30 хвилин, тому завжди легко знайти час щодня, і йога не набридає.

Я роками намагалася вести хоч якийсь лік грошам, але щоразу все закінчувалося дуже швидко. Я питала себе, навіщо підбивати підсумки, якщо витрати все одно не зміняться, і не слідкувала ні за вхідними, ні за вихідними сумами, не знала, що у мене з рахунками. Гроші є − і добре. Маленькі витрати робилися так само швидко і бездумно, як і великі. Ніяких планів і заощаджень, живемо одним днем, завтра заробимо ще.

Але на карантині, мене, як і інших, накрило хвилею онлайн-курсів. На одному з них мене «перемкнуло». Мені показали, як багато покупок я робила гарячково та як ці покупки робили недосяжними будь-які великі плани. Тут уже стало принциповим почати планувати. Це потягло за собою планування сезонного гардероба, раціону, подорожей (як би не було сумно говорити про це зараз), щоб покупки не були стрімкими й безглуздими та була можливість втілювати речі, на які зазвичай не вистачало коштів.

У такому режимі я живу тижні: я ще в житті так обдумано не ставилася до грошей. Купила річну передплату в додатку CoinKeeper із планування, щоб не покинути це, і записую кожну копійку. У хаотичному фрілансерському потоці грошей, це – просто фантастика. Тепер навіть знаю, скільки у мене на картці.

Ілюстрації: rawpixel