Люди в місті«Я ваша сусідка, сходжу для вас у магазин і в аптеку». Як ще можна допомогти стареньким на карантині

За даними Міністерства охорони здоров'я, понад 50% хворих на COVID-19 в Україні – це люди віком від 50 років. Серед померлих також переважають люди старшого віку.

За новими обмеженнями уряду, люди, старше 60 років, мають залишатися вдома на повній самоізоляції. Якщо вони не мають близьких людей молодшого віку, то можуть відвідувати магазини та аптеки в радіусі 2 км від дому, проте це щоразу наражає їх на небезпеку.

Для того, щоб старенькі могли залишатися вдома та мали все необхідне, благодійні фонди та волонтери посилюють свою діяльність, розвозячи продукти й медикаменти ще більшій кількості літніх людей. Долучитися до допомоги може кожен, наприклад, зробити благодійний внесок або сходити в магазин за продуктами для сусідів літнього віку. Ось, як це можна зробити.

Коли тільки ввели карантин, я одразу подзвонила своїм бабусям і сказала їм сидіти вдома, не виходити в магазин, в аптеку, в церкву. Вони відповіли мені: «А хто ж буде ходити для нас?». Я собі подумала, що замовлю їм доставку Glovo, а потім зрозуміла, що вони живуть у маленьких містах і там немає ніяких служб доставки. Тоді я почала думати, як розв'язати цю проблему. Мої бабусі якраз у зоні ризику: вони старшого віку, в них є хронічні хвороби, гіпертонія. Тому мені довелося шукати людину, яка буде їм приносити їжу та ліки, щоб бабусі самі нікуди не виходили. І це було справді важко. Я подумала, що було б класно, якби хтось із їхніх сусідів міг цим зайнятися. Тому я вирішила почати з себе і стати такою сусідкою для бабусь і дідусів, які живуть поруч зі мною.

Я написала оголошення про те, що я ваша сусідка, безкоштовно сходжу в аптеку чи магазин, вигуляю вашого кота або собаку в наморднику, гроші наперед давати не потрібно. І це тільки для тих, хто старше 50 років і для вагітних. Оголошення я розклеїла найближчими будинками на дошках оголошень, у своєму під'їзді, ще й у ліфті повісила про всяк випадок, аби більше людей побачили.

Поки що людей зверталося не так багато. Можливо, це пов'язано з тим, що вони все ще хочуть виходити в магазин. Але я думаю, ще все попереду і люди зрозуміють, наскільки це серйозно. Поки що всі звернення, які я отримувала, були щодо аптек. Якось подзвонила бабуся і попросила знайти в аптеці дуже дефіцитні товари: маски, рукавички, термометр і Парацетамол. Я зайшла у вісім аптек і нічого не знайшла, а потім зрозуміла, що можна дзвонити туди й резервувати товари. А нещодавно довелося обдзвонити дуже багато аптек у пошуках одного препарату від хронічного захворювання для іншої бабусі, але, на жаль, мені всюди казали, що постачальники припинили його завозити. В таких випадках мені дуже прикро казати людям, що я чогось не знайшла.

На жаль, я не маю можливості сама оплачувати всім покупки, тому готова просто придбати те, що потрібно, а вже потім взяти необхідну суму, щоб люди не думали, що я просто заберу в них гроші, а потім не повернуся. Коли приношу бабусям покупки, просто вішаю пакет на дверну ручку та дзвоню. Вони виходять, забирають свої ліки й кладуть туди гроші. Дехто лишає навіть на 5-10 гривень більше, або ж кладе в пакет яблуко чи апельсинку, як подяку.

Наша організація виникла 2014 року, одразу після подій на Майдані. У той час було дуже багато людей, які переїжджали до Києва і серед них були найбільш вразливі: діти з інвалідністю (які мали інвалідність ще до війни) і літні люди, також з інвалідністю. Ми почали допомагати їм, як волонтерська ініціатива, а потім вирішили зробити нашу діяльність більш системною та прозорою, тому зареєстрували благодійний фонд. Більшість наших підопічних живуть у Києві, Василькові, Білій Церкві, дехто – в Харкові й Лисичанську.

Як змінилася допомога під час карантину

Літні люди завжди потребують ліків, харчування, предметів побуту, а найважливіше – підтримки та спілкування. Окрім того, що ми надавали їм фізичні речі, ми також влаштовували для них зустрічі з психологами та різноманітні вилазки: походи до театру, прогулянки по Дніпру, одного разу запросили гурт Panivalkova зробили для них концерт – тобто намагалися дарувати їм радість життя. На карантині все це неможливо, тепер наші старенькі залишилися на самоті. І найстрашніше, що більшість наших підопічних втратили всіх своїх рідних і їм немає навіть із ким підтримувати зв'язок. Для цих людей зустрічі з нами були особливо важливими. Але ми розуміємо, що наразі потребу в спілкуванні не можемо задовольнити.

Аби хоч якось підтримувати зв'язок, ми спілкуємося в чаті у Viber, який між собою називаємо «Боже благословіння», бо наші бабусі шлють нам там свої благословіння мало не щодня. За чат у нас відповідальна кураторка Оля (бабусі називають її Олічка-наш-янгол) і саме вона щодня вигрібає у Viber всі фотки та листівки з трояндами.

Більшість наших підопічних дуже серйозно поставилися до ситуації з коронавірусом, тому вони самі не хочуть виходити. У нас є дві людини, до яких приходять соцпрацівники, а тепер вони навіть їх не пускають додому, бо побоюються заразитися. І це дуже круто, що в них таке ставлення – краще тричі перестрахуватися, ніж наражатися на небезпеку. Тому ми привозимо їм всі необхідні продукти й медикаменти й робимо таку собі волонтерську безконтактну доставку.

Ми продовжуємо забезпечувати цих людей ліками, адже всі вони мають інвалідність і хронічні хвороби. Оскільки всіх наших підопічних ми ведемо ще з 2014 року, ми маємо всі їхні довідки від лікарів, тому можемо без проблем купувати їм необхідні ліки. У цей період літнім людям може знадобитися ще більше ліків, адже деякі з них сильно нервують, у них стаються панічні атаки, загострюються хвороби. Тому зараз ми збираємо кошти на медикаменти для наших стареньких завдяки краудфандингу.

До свят або просто двічі на квартал ми дарували їм сертифікати в «Сільпо» на 500 гривень, щоб кожен міг піти в магазин і купити те, що саме йому хочеться. Але зараз це також неможливо. Ми подивилися, які набори пропонують «АТБ», Rozetka і «Нова Пошта» і зрозуміли, що нашим таке не підходить, бо вони, по-перше, діабетики, а по-друге, їм потрібно їсти більше овочів і фруктів. Тому ми склали свій продуктовий кошик на майже 9 кілограмів – це крупи, олія, овочі, фрукти та інші необхідні продукти. Волонтери все це фасують наборами, а інші – розвозять стареньким.

Нещодавно у нас була співпраця з кафе «Пян-Се» і ми розвозили стареньким теплі обіди. Для наших бабусь це було свято. Ми попередили їх, що будемо робити фото для звіту і вони навіть причепурилися з такої нагоди. Деякі бабусі, все-таки, відчиняють двері, самі забирають їжу та спілкуються з волонтерами на відстані двох метрів. А деякі кажуть: «Вибачте, я нікого не пускаю. Виставлю вам табуреточку за двері, ви туди поставте, подзвоніть, і я вийду та заберу».

Тим, хто мешкає не в Києві, ми відправляємо продукти й ліки «Новою Поштою». На щастя, ми учасники проєкту «Гуманітарна пошта України» від «Нової Пошти», тому можемо безкоштовно відправляти посилки навіть кур'єрами до дверей. Зараз це для нас неймовірна допомога, бо ці бабусі не можуть вийти навіть до відділення.

Ми хотіли зробити такі відправлення по Києву, але передумали, бо ще одна наша місія – це дати можливість людям долучатися до важливих справ. Наші волонтери, які беруть участь у розвезенні також відчувають, що вони роблять важливу справу. Зараз у багатьох людей важкий психологічний стан, а коли ти допомагаєш, ти сам виходиш зі своїх внутрішніх криз і почуваєшся краще. Тому наша місія – давати людям можливість бути дотичними до допомоги: хтось робить регулярні або одноразові внески на ліки чи їжу, хтось допомагає з доставкою, хтось координує доставку та пише звітність.

Для нас важливо, щоб це було ресурсно для людей, аби вони не виснажувалися від волонтерства. Тому ми намагаємося ділити великого слона на шматочки, дуже смачні та корисні, і допомагати від свого надлишку та із задоволенням.

Під час коронавірусу у волонтерів і благодійників збільшилася кількість витрат, бо зараз ми допомагаємо ще й лікарням. Але ми не маємо права забути про наших підопічних, яким ми допомагали раніше. Зараз із нами під постійною системною опікою 34 літні людини й понад 40 родин із дітьми з інвалідністю.

Як долучитися

Обрати вид допомоги – благодійний внесок або волонерство – можна на сайті проєкту.

Я вирішила допомагати літнім, тому що вони в зоні ризику. Цим людям зараз взагалі не можна виходити на вулицю та ризикувати, тому їм зараз найбільше потрібна допомога. У багатьох із них пенсії мізерні, їх не вистачає ні на що, тому треба їм допомагати.

Я слідкую за тим, що робить моє оточення і друзі та намагаюся підтримувати їхні починання. Життєлюб і Rozetka запустили спільну ініціативу з доставки продуктових наборів для літніх людей, і я разом із командою Event Cafe також приєдналася. На початку карантину ми створили чат, який називається «Актуальне» і тепер скидаємо туди різні можливості для допомоги іншим. Допомогти у такий спосіб дуже зручно та просто. Кожен із нас купив стільки наборів, скільки зміг. Я брала участь у цьому неодноразово і вже оплатила вісім наборів.

Також у нас є продукт – це сімейні календарі, які ми вирішили продавати за ціною продуктового набору для літніх людей. Усі кошти передаватимемо для допомоги. Тобто придбавши календар, людина купує їжу для стареньких. Ми плануємо продати 30 календарів і забезпечити 30 наборів їжі. Це небагато, але, мені здається, що будь-яка допомога важлива.

Ми допомагали літнім людям ще до того, як це стало мейнстрімом. Наш фонд з'явився близько 6 років тому як волонтерський проєкт. Спочатку організатори планували одноразову допомогу бабусям і дідусям, запрошували приєднатися тих, хто хоче. Я побачила пост і захотіла приєднатися до розвезення їжі як водій на своїй машині. Мені дали пакети з їжею, які вони купили, я приїхала в один із територіальних соціальних центрів, які допомагають бідним, самотнім пенсіонерам і людям з інвалідністю. До пенсіонерів, які не можуть пересуватися та не мають родичів, закріплений соціальний працівник, який допомагає їм із домашніми справами, платить за квартиру тощо. В один із таких центрів я приїхала та вирушила на розвезення.

Бабусі та дідусі, які сидять на вулиці й просять милостиню, завжди викликали в мене дуже багато емоцій. Я дуже люблю своїх бабусь і дідусів, тому завжди уявляю, що на місці тих людей, могли бути й мої рідні, якби в них не було дітей і онуків. Коли я вперше поїхала на розвезення, я побачила, що цих стареньких дуже багато, побачила умови, в яких вони живуть. Тоді я зрозуміла: мені треба або забути про все це назавжди, або самій організовувати допомогу. Тому я написала Ірі, яка організовувала це все: «Привіт, я Надя, я директорка з маркетингу, хочу приєднатися і допомогти. Робімо це на регулярній основі». До нас приєдналися інші дівчата-співорганізаторки й так народилися «Старенькі».

Зараз ми працюємо в трьох районах Києва – Дніпровському, Подільському і Шевченківському – також наші волонтери є в Дніпрі та у Львові. Важко підрахувати, скільком людям ми допомагаємо регулярно, в середньому це 3000 людей, а в період карантину стало навіть більше. Не всім цим людям ми допомагаємо на регулярній основі, але робимо те, що можемо. Зараз ми хочемо розширюватися і шукаємо координаторів, які допоможуть нам відкрити «Старенькі» в інших містах.

Як змінилася допомога під час карантину

В умовах карантину в нас стало ще більше навантаження та з'явилися нові правила.

Зазвичай ми розвозили харчі пенсіонерам, які не виходять із дому, а також допомагали тим, хто сам міг прийти у соціальний центр. Ми запрошували цих людей, влаштовували чаювання та розваги для них, роздавали пакети й вони йшли додому. Відповідно, зараз ніхто в центр прийти не може, тому всі продукти ми розвозимо стареньким по домівках.

Ми допомагаємо лише людям, які стоять на обліку в соціальний центрах та мають закріпленого за собою соцпрацівника. Усі розвозки ми робимо через соціальні центри разом із соцпрацівниками, ми не приходимо додому до бабусь і дідусів самі, а лише з тією людиною, яку вони знають. Це наше головне правило, і воно діє для безпеки стареньких.

Якщо раніше бабусі могли запросити волонтерів на чай та поговорити, розповісти історії з життя, поспівати чи навіть потанцювати, то зараз все відбувається безконтактно. Водій із соцпрацівником у масках і рукавичках приїжджають, ставлять пакет із продуктами на відстані двох метрів, вітаються й дають листівку про те, що таке коронавірус і чому це небезпечно, та їдуть далі.

У середньому набір продуктів коштує 350-370 гривень. Спочатку ми формували його на основі рекомендацій ООН, а потім скорегували на основі побажань бабусь, адже такі базові речі, як борошно, вони можуть самі собі купити, а коли привозиш їм зефірку або шоколадку, які вони самі собі не можуть дозволити, вони дуже радіють. До набору входить олія, чай, кілька видів печива, шоколадка, вівсянка, гречка, дві рибні консерви, горошок, макарони, мед і цукор. Також додаємо базовий пакет побутової хімії: пральний порошок, засіб для миття посуду, чотири шматки мила.

За останній місяць ми розвезли тільки в Києві 1100 наборів продуктів. Для нас це дуже багато, бо таку кількість ми зазвичай розвозимо за два місяці. Зараз ми отримуємо більше надходжень, люди більше готові жертвувати, адже ця проблема в центрі уваги.

Дуже класно, що зараз є ініціативи від «Нової Пошти» та Rozetka з наборами продуктів для стареньких, але є й зворотна сторона цього. Ці набори розвозять соціальні працівники, які не забезпечені ні масками, ні рукавичками, ні дезінфекторами. Вони щодня контактують із понад 10 літніми людьми, адже просто не мають іншого вибору – деякі бабусі не можуть самі про себе подбати, навіть суп зварити. Ми бачимо цю проблему, тому почали за допомогою волонтерів забезпечувати соцпрацівників масками, купуємо етиловий спирт і самі робимо дезінфектори за рекомендаціями ВООЗ, розливаємо у пляшечки, аби забезпечити соцпрацівникам хоча б якийсь захист.

Як долучитися

На нашому сайті можна зробити благодійний внесок на продукти або на адміністративні витрати. Якщо людина хоче стати волонтером, можна написати нам на Facebook. Зараз ми також думаємо про розширення на інші регіони та шукаємо людей, які готові стати координаторами.