Люди в містіЛікарням не вистачає масок, костюмів, апаратів штучної вентиляції легень. Кожен може допомогти

Четвертий тиждень карантину триває в Україні через епідемію коронавірусу. Понад 1400 людей захворіли на COVID-19, половина з них – перебувають у лікарнях. Пік захворюваності прогнозують на 14-15 квітня. Найбільше роботи у співробітників інфекційних відділень, які лікують важкохворих, та бригад екстреної допомоги, які за ними виїжджають. Медики скаржаться на нестачу засобів індивідуального захисту: масок, респіраторів, захисних костюмів. Тому лікарям допомагають волонтери, благодійні організації, підприємці, небайдужі.

Ми писали про людей, які допомагають медикам дістатись на роботу та стали донорами крові під час карантину. Поговорили також із людьми, які знайшли інші способи, як підтримати сферу охорони здоров'я.

Я розуміла, що швидше ми вийдемо з карантину, то ліпше для всіх. А перші, хто в зоні найбільшого ризику і хто зараз найбільше допомагає – це лікарі. І якщо західні країни не були готові у плані забезпечення, то я зрозуміла, що Україна тим паче не готова. Я порадилась із медиками щодо матеріалу, вивчила технічні вимоги й зробила один пробний комбінезон. Почала шити. Абсолютно на волонтерських засадах – я передаю їх у лікарні безкоштовно.

Як тільки я зробила пост про те, що буду допомагати, до мене приєднались мої подруги. Так у нас організувалась структура з чотирьох людей: Надя Шаповал (стилістка) відповідає за закупівлі усіх матеріалів, Соня Солтес (дизайнерка) відповідає за логістику, Ксенія Єфремова веде звітність, збирає кошти й також відповідає за закупівлі. За кілька днів до нас долучились інші бренди – Frolov, Tago, Lake, Bobkova і ще кілька ательє. Лекала для комбінезонів відцифрував Ваня Фролов і ми виклали їх у відкритий доступ. Один варіант для виробництв, інший – для ручної роботи. Додали інструкцію, як це пошити. Професійна майстриня один комбінезон може пошити за пів години.

Із самого початку заявок стало дуже багато з усієї України, комбінезони дійсно дуже потрібні, їх практично ніде не було. Ми зробили таблицю запитів, потім – анкету на Google Docs, яку лікар або лікарня може заповнювати. Так у нас формується черга і ми знаємо уже, для кого шиємо. Першу тисячу ми вже виготовили й роздали. У перший день виходило 100 комбінезонів, зараз – понад тисячу. Це з усіх ательє разом. Почали доставляти у лікарні Києва, звідки найбільше було замовлень, та Західної України. Плануємо передати партію в Одесу. Досить добре забезпечена Олександрівська лікарня у Києві, хоча і звідти зверталися також. Але в деяких лікарнях взагалі комбінезонів немає – такі заклади у пріоритеті.

Найбільша складність у тому, що ми працюємо у час карантину – ми не можемо, умовно кажучи, запустити фабрику і робити велику кількість комбінезонів та одразу їх постачати.Тобто складність у логістиці. Але у нас сформувалася своя кур'єрська команда, яка допомагає пакувати й відвозити комбінезони у лікарню. Розвозять близько 20 людей.

Нестача захисних засобів усюди, не тільки в нашій країні. Моя знайома, яка працює кравчинею у Нью-Йорку, подякувала за те, що ми виклали зразки у відкритий доступ, бо, за її словами, там теж нестача усього і комбінезонів зокрема. А США країна з іншою системою охорони здоров'я, більш прогресивною. Ніхто не думав, що вірус буде поширюватися такими темпами. Я не можу говорити про його небезпеку, бо я не фахівець. Але я певна, що для медиків має бути захист.

StopCovidUA – це соціальний рух, який я запустив із друзями понад три тижні тому. Зараз я займаюся координацією руху. Коли ми запускалися, ми не зовсім розуміли, що будемо робити. Позиціювали себе як волонтерська ініціатива. Запрошували усіх, хто хотів якось допомагати під час епідемії. Ми не працюємо, як звичайна компанія, ніхто нікому не дає завдань. Ми – комунікаційна платформа, хто може, підключається і допомагає. Так виникло багато напрямів допомоги, але потім ми сфокусувалися на лікарнях.

Спочатку нам почали надсилати багато постів із проханням про допомогу. Інформації було так багато, що я займався цим повний день і все одно не міг все опрацювати, часто запити приходили з регіональних лікарень. У кожному регіоні є багато потреб, також на місцях є бізнеси, які готові допомагати. І найчастіше ці дві ланки не могли знайти один одного. Це не оптимально, а зараз треба максимально ефективно використовувати ресурси. Тому ми допомагали їм, зводили, так би мовити.

Перше, що ми робили – допомагали лікарям, перекладаючи інструкції до тестів на виявлення коронавірусу, більшість інструкцій на початку були іноземною мовою. Перекладали також актуальні іноземні статті про коронавірус і розміщували їх на порталі. До нас звертаються закордонні благодійні організації, які хочуть допомогти українським лікарням, ми їх направляємо у фонди, організації. Один із наших волонтерів використовує зовсім прямий спосіб допомоги – збирає кошти, на які купує захисні екрани для лікарів і розвозить їх лікарням. Не тільки київським, а й регіональним. Є чимало запитів на перевезення медиків, ми їх забезпечуємо і допомагаємо знаходити авто.

Ця криза підняла на поверхню ті проблеми в країні, які ми маємо, зокрема у системі охорони здоров'я. Це змусило задуматися над тим, що треба покращувати сферу медицини, шукати шляхи, як це робити. Наприклад, в Україні відсутня база, яка показує наявність тих чи інших апаратів у лікарнях, неналагоджена система медичної логістики. Тому, коли завершиться епідемія, думаю, ми працюватимемо в цьому напрямку.

Коли в Україні серйозно заговорили про коронавірус, у нашому офісі встановили пляшку з антисептиком, яку потрібно натискати, щоб продезінфікувати руки. І в мене одразу виникло питання – чи безпечно це? Якщо у нашому офісі 50 людей і всі будуть торкатись антисептика, це нічим не відрізнятиметься від потискання рук, яке під час поширення вірусної інфекції небажане.

Отож, це проблема. А будь-який стартап, назвемо так наш проєкт, покликаний розв'язувати певну проблему, цього разу ще й із великою соціальною відповідальністю. Єдиним правильним рішенням було зробити дезінфектор безконтактним, розмістити у ньому сенсор. Це зробило б дезінфектор повністю безпечним. Почалось: 3D-моделювання, промисловий дизайн, консультації зі спеціалізованим виробництвом, тестові зразки, створення бренду. Від виникнення ідеї до моменту її реалізації пройшло трохи більше як тиждень. Так з'явився Zdorov і ми, фактично, створили перший в Україні сенсорний дезінфектор.

Перші ми одразу встановили в «Охматдиті», це центральна дитяча лікарня, там вони дуже необхідні. Потім встановили в Олександрівській лікарні, де почали лікувати перших інфікованих коронавірусом. Також ми відправили кілька штук для прикордонників, оскільки у них дуже багато контактів.

Дезінфектори почали замовляти, встановлювали їх у магазинах, на заправках – тобто, у всіх місцях масового перебування людей. Першими, хто відгукнувся на нашу ініціативу і замовили у нас дезінфектори, була мережа автозаправок KLO. Є кілька моделей: великі, маленькі, для особистого користування. Є антивандальний варіант, його можна встановити навіть на вулиці. У планах – відправити дезінфектори ще у дві лікарні в найближчий тиждень. Далі все залежить від розвитку ситуації з коронавірусом і від складової бізнесу – якщо дезінфектори купуватимуть приватні компанії, то ми зможемо більше допомагати лікарням.

Мій батько – професор кафедри інфекційних захворювань у медуніверситеті Богомольця. Він зараз на передовій. Його кафедра не лікує хворих, але усіх працівників у критичні ситуації залучають до роботи. Зараз як раз така ситуація. На кафедрі 15 людей, вони всі активно залучені. І, коли у перший тиждень карантину батька викликали оглянути хворого – все, що у нього було із засобів захисту, це хірургічна маска. А моїй матері – вона працює акушеркою-гінекологом – у лікарні видали два одноразові респіратори на місяць. Вона їх прасувала і «дезінфікувала» в холодильнику.

Я почитав у ЗМІ що пишуть лікарі з Іспанії, Італії про лікування коронавірусу. У них не краща ситуація із забезпеченням, хоча там дуже прогресивна медицина. Тоді я зрозумів, що треба щось робити. Що я можу? Вирішив розповісти друзям про проблему і показати приклад своїми діями. На 50 тисяч закупив першу партію захисних засобів для кафедри батька – придбав респіратори, захисні костюми, щитки. На це пішли гроші компанії. Потім я написав пост у Facebook, розповів друзям, закликав долучатись усіх, хто може. Люди відгукнулись – наразі ми зібрали вже понад 200 тисяч.

Наш фокус – це засоби захисту. Те, що найбільш необхідне медикам. Проблема у тому, що від початку карантину їх не вистачає навіть у постачальників. У перші дні засоби захисту ми просто вигризали по 10-20 штук, конкуруючи з такими ж, мабуть, як ми. Щодня ціни збільшувалися практично удвічі. Деякі речі ми замовили, передплатили й не отримали їх, тому що постачальник просто вже не мав їх. До нас під'єднались волонтери, які пообіцяли привезти якісні захисні костюми з Китаю, чекаємо на їхню допомогу. У планах на найближчий час – дістати близько 500 костюмів, шукаємо також респіратори. Плануємо передати це на бази, де працює кафедра мого батька, щоб забезпечити усіх його колег і персонал лікарень.

Зараз такий час, що усім знову треба об'єднатись, допомогти, у першу чергу, лікарям. Вони дуже демотивовані станом медичної системи. Та налякані, як і ми з вами. До того ж, вони у групі ризику. Переважна більшість лікарів — це літні люди. Вони мають або залишатись вдома, або бути захищені. Бо якщо вони всі захворіють, хто лікуватиме людей? Настане анархія. Але попри це, вони готові нас захищати. Сподіваюся, що через тиждень-два ситуація покращиться, що держава зможе забезпечити необхідним державні лікарні.

Зараз є організації, які хочуть допомагати для своїх громад або шукають, яким лікарням потрібна допомога, наприклад, куди вони можуть придбати апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ). Ми це координуємо, спілкуємось із лікарнями, шукаємо постачальників, закуповуємо, передаємо медикам. Ми стали тим майданчиком, який не тільки акумулює кошти, а і є певним виконавцем, який робить адміністративну роботу. Я займаюсь комунікацією і контентом – комунікую з лікарнями, прошу їх давати актуальну інформацію про потреби. Контактую із постачальниками, з бізнесом, звітую, веду сайт і соцмережі. Це забирає дуже багато часу, у мене просто гарячі телефон і комп'ютер. Обсяг роботи збільшився настільки, що я завершую робочий день о 22:00 щодня. Ми навіть не очікували, що роботи буде так багато.

Спільно з банком «Райффайзен Аваль» ми закупили три апарати ШВЛ екстракласу: два для київської 9-ї лікарні, та один для Чернівецької. Ми допомогли також лікарні у Кременчуці: одна IT-компанія передала кошти, ми закупили згідно із замовленням медиків те, що їм потрібно. Працюємо ще над допомогою київським, вінницьким, а також херсонській та івано-франківській лікарням.

Найнеобхідніша річ для медиків зараз – це засоби індивідуального захисту. До коронавірусу ми не взялися б за одноразові засоби. Це викинуть швидко, воно не буде слугувати, як скажімо, обладнання. Але сьогодні вони мають особливу цінність – це життя медика, який рятує життя інших людей. І, фактично, життя усіх нас. Це дуже важливо.

Найважчим є те, що бракує часу і не вдається все робити оперативно. А ще тотальна нестача – більшість засобів індивідуального захисту зникли за день-два після того, як коронавірус прийшов до України. Спершу люди кинулися купувати усе для персональних потреб, багато хто придбав бізнеси, яким потрібно захищати персонал. А лікарі схаменулися в останню чергу. Тепер ми намагаємося знайти те, чого практично немає. Треба зробити сотню дзвінків, щоб дістати щось і домовитись про доставлення в Україну.

Ми усі були не готові, уся система охорони здоров'я за матеріально-технічним забезпеченням не була готова до коронавірусу. І ситуація з пандемією для усіх стала викликом. Тому дуже багато людей мобілізувалися і залучилися до допомоги, у тому числі бізнеси. Адже всі зацікавлені у тому, щоб швидше подолати епідемію і повернутися до звичного ритму життя.