Люди в містіНевже на карантині може подобатися? Так, ось ці люди

Карантин кардинально змінив життя більшості людей, вдарив по бізнесах, змусив усіх залишатися в соціальній ізоляції та відмовитися від багатьох буденних радощів у вигляді зустрічі з друзями на каву чи прогулянки парком. Проте не всі переживають цей період як виключно негативний досвід.

Ми поговорили з людьми, які знайшли для себе нові можливості на карантині, наприклад, почали працювати менше, але продуктивніше, проводять більше часу з дітьми, налагодили бізнес-процеси чи зайнялися новими хобі.

Перший час на карантині був для мене дуже складним. Я співзасновниця агентства, в якому працюють люди, яким треба платити зарплату. Наше агентство займається івентами, які заморозилися, та креативом, а зараз всі не розуміють, чи варто на це витрачатися. І ми тільки-тільки найняти офіс на Рейтарській, за який також потрібно платити. Тому на початку карантину я дуже сильно засмутилася, думала, що втратила агентство і все на цьому закінчилося. Але потім ми з командою зідзвонилися, обговорили все та вирішили, що зараз чудовий час, аби зрозуміти, що ми до цього робили не так і переналаштувати всі процеси. Ми відмовилися від оренди офісу, залишили команду на зарплатах, щоб їм було за що жити й нарешті знайшли час для стратегії. Одразу ж після цього проєкти понеслися – за березень ми заробили більше, ніж за два попередні місяці.

На початку карантину в мене був дуже сильний внутрішній страх, я відчула, що в цьому світі все хитке. Тоді я зрозуміла, що треба щось робити: не може бути так, що я зараз завмру, а потім вийду з карантину і все буде як завжди. Уже все як завжди не буде. Я виписала собі на аркуші те, що мене бісить у моєму щоденному житті, наприклад, мене бісило, що часто я не говорила про якісь речі прямо, а прикрашала, бісило те, що я не працювала на повну потужність, коли треба було працювати, і не відключалася, коли треба припинити працювати. Все це я виписала і подумала, як можу змінити. Час, який зараз у мене є, використовую для цього.

Під час карантину я почала більше цінувати свій час. Раніше мій робочий день виглядав якось так: я прокидалася близько 9, до 11 приходила на роботу, працювала десь до 20 години й ввечері поверталася додому. Якщо чесно, та завантаженість, яка була в мене раніше, не вимагала так багато часу, дивно було виконувати всю цю роботу цілий день. В офісі ми зазвичай не тільки працюємо, а ще й паралельно заглядаємо в соцмережі, постійно стрибаємо між робочими та неробочими задачами. На карантині я вирішила, що в робочий час буду займатися тільки тим, що потрібно і, відповідно, матиму більше вільного часу. Зараз мені достатньо чотири години на день насиченої роботи для того, щоб усе встигнути. Я б не сказала, що на карантині в мене менше навантаження, ніж у звичайні дні, але зараз я точно набагато спокійніша, більш сконцентрована та продуктивна.

На початку карантину я переїхала до хлопця. Ми зустрічаємося буквально три місяці, але в перші дні карантину він запросив мене до себе, а я сказала, що або переїду до завершення карантину, або залишаюся вдома. Він сказав, що я можу переїжджати. У нього є дочка, тому зараз ми живемо втрьох. За цей час я дізналася, як вчити дитину і тепер допомагаю їй із різними науками, адже під час карантину діти продовжують вчитися.

Зараз ми з хлопцем разом 24/7 і це така собі «прожарка» для стосунків: якщо раніше у вас було не все добре, це тільки погіршиться, а якщо стосунки були хорошими, це також посилиться. На березі ми проговорили, що це нормально, якщо хтось із нас хоче вийти прогулятися сам, бо нам потрібно бути якийсь час наодинці. Також ми домовилися, що це нормально, якщо комусь із нас захочеться помовчати. Мені здається, що справжні стосунки починаються тоді, коли людям стає комфортно разом мовчати. І ми до цього прийшли, в тому числі завдяки карантину.

Я працюю у двох благодійних організаціях і раніше моя основна робота була офісною. З початком карантину в мене був легкий період адаптації, коли я звикав до того, що постійно знаходжуся вдома. На другий чи третій день я зробив для себе умовний графік дня в голові, а потім записав його і розпланував кожен день карантину: роботу, домашні справи, час із дитиною, відпочинок.

Зараз я продовжую працювати з дому в тому ж графіку, що й раніше, щоправда, іноді на вихідних доводиться також працювати, тому що фонди, в яких я працюю, активно допомагають лікарням з обладнанням та засобами захисту.

Зараз мені не треба вставати о 7 ранку, щоб зібратися та приїхати в офіс, можна прокинутися о 9 і встигнути ту саму кількість робочих справ, що й зазвичай. Моя продуктивність взагалі не впала, навіть вдається бути більш продуктивним, ніж зазвичай. Це стосується не тільки роботи, але й часу з дитиною, бо виходить поєднувати робочі та неробочі справи. Протягом дня я маю відповісти на 5-6 дзвінків Zoom і в цей час я можу паралельно займатися особистими справами, які взагалі не заважають робочому процесу, наприклад, збирати з дитиною пазл. Зрозуміло, що в офісі це неможливо.

Моїй дитині 10 років, вона знає, чим я займаюся і розуміє, що під час роботи мене не треба відволікати. Я намагаюся приділяти їй максимально багато часу, бо карантин дає таку можливість. Мені дивно бачити, що деякі батьки страждають зараз від того, що треба залишатися з дітьми. Карантин не триватиме вічно і побути два місяці в чотирьох стінах зі своєю дитиною – це не страшно. Взагалі основна біда більшості дітей – це нестача уваги від батьків. Тому мені здається, цей час треба максимально використовувати, щоб побути з дітьми. Можна створити графік, у якому буде час і для роботи, і для сім'ї.

На щастя, моя дитина розуміє, що зараз я зайнятий, але потім приділю їй час: коли вона захоче пограти в приставку, ми пограємо, коли захоче разом полежати й почитати, ми це робимо. Якщо в якийсь момент мені дзвонять з терміновим питанням, я відповідаю, а дитина чудово розуміє, що я розберуся та повернуся до неї.

Мені здається, що в умовах карантину важливо обговорити зі своїми рідними, що навіть якщо ви вдома, цей час все одно залишається робочим. Але й перегинати теж не варто. Протягом робочого дня я можу консультуватися з дружиною, але не відволікаю її під час уроків – вона працює в автошколі та проводить уроки в Zoom. Проте ми не робимо зі свого робочого місця кабінети, в які суворо заборонено заходити, бо коли працюєш вдома, треба бути гнучким.

Немає ніякої катастрофи в карантині та обмеженнях, вважаю, що до всього треба ставитися філософськи й шукати свої переваги. Я працюю в банку, тому не можу повністю піти на карантин і перейти на віддалену роботу. Ми з колегами зараз працюємо в такому режимі: тиждень в офісі, тиждень із дому, а робочий день триває з 10 до 16:30.

У такому режимі бачу для себе купу плюсів. Клієнтів зараз набагато менше, тому можна сконцентруватися на роботі, на яку завжди раніше не вистачало часу. Половина співробітників не ходить у банк, тому вдається працювати продуктивніше і витрачати більше часу на свої задачі, не відволікаючись на розмови та каву. Найголовніший плюс – в їдальні немає черги до мікрохвильовки.

Під час тижня роботи вдома плюсів ще більше, але я розумію, що все залежить від того, як організувати свій день. Той час, який ми раніше витрачали на збори й проїзд доводиться чимось займати, інакше він буде йти на перегляди YouTube і відлежування п'ятої точки. Під час тижня роботи з дому в мене не так багато задач, як в офісі, бо я працюю з документами. Але все одно вирішила прокидатися в той самий час, як і зазвичай, так само роблю зарядку, готую собі сніданок. А час, який раніше витрачала на збори й проїзд, тепер заповнюю своїми хобі – це гітара, вивчення іспанської й, звісно, спорт двічі на день. Плюс домашні справи – і часу вже на все не вистачає.

Щодня я роблю онлайн силові тренування або розтяжку, приділяю цьому обов'язково не менш як годину. Також я разом зі своїм молодшим братом займаюся гітарою, ми зідзвонюємося з вчителем і годину займаємося. Ще один плюс – я нарешті знову повернулася до вивчення іспанської. Раніше ходила на курси, потім вони закінчилися і я кинула займатися, бо на це не вистачало часу та мотивації. А на карантині з'явилася класна можливість, тому зараз я можу приділяти іспанській півтори години на день і заповнювати свої прогалини. Ще годину-півтори витрачаю на домашні справи, до яких ніяк не доходили руки: випрати пуховики, перебрати полички, пересадити рослини.

Ми з чоловіком влаштували собі робочі кабінети в різних кімнатах: він працює на кухні, а я в кімнаті якомога далі від холодильника. Я облаштувала собі робоче місце, поставила рослини та фотографії. На карантині вирішила знову почати рахувати калорії й це дуже допомагає, бо інакше я б теж зависала разом із чоловіком біля холодильника. Щоразу, коли заходжу на кухню, він щось їсть – намазує на хліб Нутеллу, а зверху кладе печиво, і так цілими днями. Тому я тримаюся від цього всього подалі й виходжу на кухню тільки в конкретний час, аби приготувати обід.

Не можу сказати, що карантин ніяк не зачепив мене негативно. У мене скасувалися дві подорожі, одна з яких була запланована на мій день народження. Відповідно, він пройшов у чотирьох стінах без гостей, але чоловік влаштував мені невеличке свято, а подруги відправили подарунок доставкою, тому день народження все одно був шикарний.

Найважче мені без прогулянок містом, це для мене величезний стрес. Зараз весна, хочеться просто взяти каву і подружку під руку та піти гуляти, насолоджуючись весною. Але, на жаль, насолоджуватися вдається тільки під час походів у «Сільпо». Нещодавно ми стояли в черзі в магазин недалеко від дерева з квітами. Я підійшла до нього і почала фотографуватися, поки чоловік стояв у черзі, щоб покайфувати від весни хоча б 10 хвилин. Я вважаю, що головне – бойовий дух. Треба у всьому знаходити позитив, бо карантин закінчиться, а нервові клітини не відновляться.

Ми виробляємо перші у світі екологічні окуляри з кавової гущі, тому з початком карантину зіткнулися з проблемою збору макухи через те, що більшість кав'ярень закрилися. Але за місяць до карантину ми почали збір у великих кількостях і заготовили макуху на кілька місяців вперед. Перші дні карантину були супер складними: робота всієї компанії перевернулася з ніг на голову, постачальники перестали доставляти необхідні деталі, люди не могли дістатися роботи. Але ми швидко адаптувалися і налагодили всі процеси, впровадили додаткові онлайн-зустрічі й наша команда ще більше згуртувалася. Оскільки в нас багато ручних процесів, я організував мобільні майстерні й передав роботу майстрам додому. Зараз ми стали навіть продуктивнішими, ніж раніше.

Найголовніше для мене те, що я відчув більше внутрішнього спокою через те, що все навколо трохи сповільнилося. Ще кілька тижнів тому кожен мій день – це був божевільний спринт, за день я ставив собі по 20 завдань і судомно їх виконував. Зараз же я перебудував процеси й навчився концентруватися на головних та по-справжньому важливих завданнях.

Нарешті виділив час на цигун та інші дихальні практики, став більше читати. Також я навів лад вдома, прибрав усе зайве, перебрав свій гардероб і залишив тільки те, що ношу найчастіше. Все інше зібрав, аби віддати тим, хто цього потребує. Завдяки карантину, я ще більше приходжу до мінімалістичного способу життя і споживання.

Тепер я ходжу в магазин раз на два тижні, а не кожен день, як раніше, тим самим ще більше економлю вільний час. Я зрозумів, наскільки важливо допомагати близьким людям, у такі моменти взаємодопомога – це дуже важливо.

Ну, і я дуже сподіваюся, що настільки довгий карантин спонукає людей замислитися над колишнім способом життя, більше зосередиться на головному і почати радіти простим речам.

Для мене карантин не став таким шоком, як для більшості людей. Останні кілька місяців мій дім був місцем, де я проводила найбільше часу. Тут вчилась і фрілансила. Серед усіх проблем, які щодня відбуваються ззовні, буває соромно зізнатись, що я почуваюсь добре, тому ціную цей час. Найбільше відкриття – зараз оголюються всі наші цінності й відпадають ті, які ще місяць тому були надто важливими. Це як подвійна верифікація перед входом у новий етап життя.

Я дуже ціную особистий простір і завжди наодинці можу знайти собі заняття. Як на мене, якість роботи може падати хіба від загальної тривоги й невизначеності. Але концентрація набагато вища, ніж із мого офісного досвіду. Зараз чітко вдається розділяти час на роботу й особисті справи. Але щоб знайти свій баланс, знадобилося кілька місяців. Взяла за правило – робити за день не більше 3 важливих справ і давати собі час на нічого-не-робіння. Тоді народжуються креативні ідеї й мозок здатен критично сприймати інформацію.

Зараз витрати в мене мінімальні, тому маю можливість відмовлятися від замовлень заради грошей і берусь тільки за те, що дає професійний розвиток. Намагаюся дозувати новини й «корисний» контент, більше читаю художню літературу. Знову захотілося читати великі книжки, які тижнями не відпускають. Так час проходить швидше. Не розклеїтись допомагає щоденна рутина. Нічого нового – як і раніше вчу мови й займаюся стретчингом. Останнє ще й допомагає тримати в нормі спину. Все своє «доросле» життя я казала, що готувати їжу – то не моє, і зі спортом довше, ніж на місяць, не складалося. Тепер ці два пункти – уже survival kit.

До останнього часу мені дуже допомагали розвіятися прогулянки в парку (він у мене як ліс, тому контакти з людьми мінімальні). Мені сподобалося, як британський уряд у своїх досить жорстких обмеженнях наголосив, що можна на вулиці робити зарядку, щоб підтримувати імунітет. На жаль, у нас поки культуру спорту не розглядають як превентивний метод.