Люди в містіЯ змінив роботу на час карантину
Як бармен став керамістом, бариста – касиром, а стилістка – менеджеркою
Третій тиждень загальнонаціонального карантину через пандемію коронавірусу триває в Україні. Обмеження роботи вплинули на всі можливі галузі, але чи не найбільше вони стосуються креативних індустрій та сфери гостинності. The Village Україна розповідає історії трьох людей, які добровільно вирішили змінити роботу на час карантину.
Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.
Я вирішив продовжувати працювати. З одного боку, не хотів втрачати зарплату. З іншого – колегам справді потрібна допомога
Арсеній Тарасов
бариста кав’ярні Yellow Place (goodwine)
тимчасово працює касиром і пакувальником
Я працівник кав’ярні Yellow Place, яка є частиною магазину goodwine. На час карантину кав’ярня припинила роботу, Yellow Place працює тільки як відділ кави та кавового обладнання, але goodwine загалом продовжує роботу.
Як повідомили про карантин
Коли почався карантин, працівникам Yellow Place запропонували два варіанти: допомогти колегам з інших відділів або піти у відпустку за власний рахунок. Нікого примусово не звільняли, вибір був за працівниками. У команді Yellow Place у відпустку пішла лише одна людина – ми всі маємо на це право, тож ніхто нікого не засуджує.
Я вирішив продовжувати працювати. З одного боку, не хотів втрачати зарплату. З іншого – колегам справді потрібна допомога. Каси goodwine періодично перевантажені, службу доставки взагалі просто розривають щодня. Звісно, трохи стрьомно за здоров’я – своє та інших. Але намагаюся вживати всіх заходів застереження: регулярно мию та дезінфікую руки, працюю (та й взагалі перебуваю поза межами дому) тільки в масці та рукавичках, максимально обмежую контакти з не-колегами. Навіть бороду зголив. [сміється]
На час карантину працівникам goodwine організували трансфер. Частину тих, хто має власний автомобіль, закликають забирати колег, що живуть неподалік. Ще для декого замовили перепустки на ті маршрути громадського транспорту, які продовжують роботу. Але принаймні я не знаю нікого, хто їх використовує. У крайньому разі є можливість викликати службове таксі коштом компанії.
Якщо хтось, не дай боже, захворіє, можна буде прибрати з роботи всю зміну
Як змінилася робота
Спочатку ми працювали за графіком змін у Yellow Place, але тепер нас перевели на режим два через два: два дні працюємо, два відпочиваємо. Таким чином команду розділили на дві зміни, які між собою не перетинаються: якщо хтось, не дай боже, захворіє, можна буде прибрати з роботи всю зміну.
За стандартним графіком Yellow Place в мене виходило 17-18 змін на місяць, зараз, певно, буде трохи менше. Поки ми чітко не розуміємо, як зміниться оплата, але, як я розумію, її фіксуватимуть за відпрацьованими годинами.
Зараз для барист Yellow Place є три можливі заняття. По-перше, працювати у магазині кав’ярні та продавати каву: людей треба консультувати й молоти їм каву. По-друге, є опція працювати на касах goodwine. По-третє, допомагати відділу доставки, упаковуючи товари для замовлень.
Cидяча робота – це для мене, навпаки, приємний бонус. Не знаю, коли востаннє стільки сидів
Як працювати на касі
Найчастіше я працюю на касі. Коли був маленький, ходив в універсам на районі й замріяно дивився на величезні касові апарати з круглими кнопками, тому можна сказати, що зараз втілюю в життя мрію дитинства. [сміється]
Зміна на касі приблизно відбувається так: о восьмій ранку приїздиш у магазин, обов’язково міряєш температуру і починаєш готувати касу. Треба продезінфікувати робоче місце, затаритися пакетами, касовими стрічками та іншими витратними матеріалами. Також обрати маску: або на цілий день, або таку, яку треба періодично змінювати. До того ж маска є обов’язковою вимогою для гостей магазину: можна прийти зі своєю або придбати на вході. На жаль, на вхід до магазину владою встановлено ліміт: усередині не може перебувати більш ніж 240 осіб водночас, включно з персоналом, за чим стежить наша охорона. На вході та по всьому залу пропонують антисептики.
Магазин починає роботу о 09:00. Сидиш на зміні, пробиваєш і пакуєш товари, розраховуєш людей. Звичайно, втомлюєшся. Але сидяча робота – це для мене, навпаки, приємний бонус. Не знаю, коли востаннє стільки сидів, ми ж за баром зазвичай по десять годин стоїмо.
Я протягом тривалого часу працюю у сфері гостинності, у кав’ярні в нас теж великий потік, тому до навантаження звик. Головне – не боятися того, що може вишикуватися черга чи підійти людина з чотирма візками, заваленими товарами. Ну й треба все правильно пробити, порахувати й акуратно упакувати: щоб нічого не розбилося, не потекло. А це неабиякий скіл.
Головне – не боятися того, що може вишикуватися черга чи підійти людина з чотирма візками, заваленими товарами
Як це – працювати з доставкою
Ще один варіант – допомога з доставкою. На цей сервіс у goodwine зараз великий попит, тому додаткові руки потрібні завжди. Допомагають у цьому здебільшого працівники офісу компанії, а також закладів усередині goodwine на зразок Yellow Place, 101 Wine Bar і ресторану Lucky. Наприклад, можна вести комунікацію з клієнтом і збирати замовлення, а також упаковувати їх.
Goodwine приймає замовлення на доставку через телеграм-бота, їх обробляють, присвоюють номер і передають людині в залі. Якщо є потреба щось уточнити чи здійснити заміну, цей працівник зв’язується безпосередньо із замовником. Замовлення комплектують і приносять у 101 Wine Bar, де організували операційну базу доставки. Там пробивають чеки та упаковують товари, передаючи водіям.
Мені точно на користь пішла ця зміна діяльності, я певний час відчував, що було б класно трохи перемкнутися
Що далі
Наразі працюємо в такому режимі – принаймні до 24 квітня. Уже прокидається відчуття, що я скучив за кав’ярнею. Ще й в останній вечір напередодні карантину привезли та підімкнули нову еспресо-машину – звичайно, жовту. Увімкнули – й одразу вимкнули. [сміється] Мені точно на користь пішла ця зміна діяльності, я певний час відчував, що було б класно трохи перемкнутися. Але вже хочу повернутися до роботи. Плануємо влаштувати на нашому літнику посткарантинну вечірку на цілий день!
Уже давно я люблю посуд, кераміка для мене завжди була «віддушиною»
Павло Римарев
бар-менеджер закладу Om Nom Nom (Львів)
запустив під час карантину магазин керамічного посуду
Як повідомили про карантин
Я бар-менеджер. Відповідаю за підготовку барменів та офіціантів закладу, відповідаю за бар загалом. 16 березня ми з командою вийшли на зміну, провели інвентаризацію та прибирання, тоді нам повідомили про закриття закладу на карантин і виплатили зарплату за відпрацьовані зміни в березні.
Як змінилася робота
Я оцінив ситуацію і подумав, що це можливість перетворити хобі на джерело доходу. Уже давно я люблю посуд, кераміка для мене завжди була «віддушиною». Адже робота за баром – це досить складно з ментального та емоційного погляду. Своєю чергою, кераміка допомагає відволіктися та відновити енергію.
Почалося все, коли я працював у 44 Bar. У нас однією з основних позицій була текіла зі «Сангрітою», ми подавали її у копітасах, спеціальному посуді для всіх напоїв на основі агави в Мексиці. Вийшло так, що копітаси побилися, і я спробував зробити свої. У мене вже є гіпсова форма, яка дає змогу їх відтворювати. Мої копітаси можна побачити, наприклад, у київських барах «БарменДиктат» і The Cinematographer’s Party.
З 2018 року я близько двох-трьох разів на тиждень ходив у майстерню. Виготовляв тарілки, чашки й вази, дарував їх друзям. А зараз, коли все зупинилося, вирішив приділити цьому більше часу. Навіщо просто сидіти вдома, якщо можна знайти якесь заняття? Коли отримав зарплату, вирішив орендувати майстерню – вже не погодинно, а на місяць. Карантин усе одно затягнеться щонайменше на місяць, а таким чином майстерня обходиться дешевше.
Я обрав для свого магазину кераміки назву «Експат», тому що це слово, яке найкраще мене описує. Зрештою, я переїхав з рідного міста [Дніпра] в інше [Львів] й усіляко намагаюся бути тут корисним – як довкіллю, так і людям. Та майстерня насправді не прив’язана фізично до одного місця, я зможу продовжувати виготовляти кераміку з будь-якого іншого міста.
Сьогодні я напрацьовую запас, намагаюся виготовити якомога більше форм і посуду
Як змінився графік
Зараз мій день має такий вигляд: уранці я займаюся спортом, тоді читаю, медитую і йду в майстерню. Більшість часу проводжу там, а під вечір катаюся на велосипеді, дивлюся фільми та читаю книги. Зрозуміло, що під час роботи в барі такого гнучкого графіка не було.
Сьогодні я напрацьовую запас, намагаюся виготовити якомога більше форм і посуду, щоб мати змогу виставляти в інстаграм-магазині й продавати пізніше.
Насправді досі сприймаю це як заняття, щоб відволіктися від основної роботи
Що далі
Мій контракт з Om Nom Nom чинний до літа. Якщо, скажімо, львівські заклади зможуть відчинити двері 24 квітня чи 1 травня, звичайно, я повернуся на роботу. Якраз до оголошення карантину ми готували нову коктейльну карту, половину роботи вже зроблено. Пропрацювання ми продовжимо, щойно з’явиться така можливість. Хочу красиво все зробити.
Чи сприймаю я майстерню як повноцінну роботу? Насправді досі сприймаю це як заняття, щоб відволіктися від основної роботи. Якщо грошей від продажу кераміки вистачатиме, скажімо, на оренду майстерні, мені буде цього цілком достатньо. Хочу робити те, що мені подобається, тобто красивий посуд.
Чому б не допомогти лікарям, особливо з огляду на те, що все виробництво для цього в нас є?
Соня Солтес
стилістка
тимчасово працює менеджеркою, комунікаційницею та логісткою
В умовах браку в українських лікарнях захисних костюмів дизайнерка Світлана Бевза започаткувала ініціативу з власного виробництва одноразових комбінезонів для лікарів. Організовувати виробництво взялася команда представників української фешн-індустрії, серед них команди Lake Studio та Івана Фролова, а також стилістка Соня Солтес.
Моя основна робота – стилізування зйомок. Але я маю тривалий досвід роботи у швейній промисловості, працювала і з відшиванням, і з виробництвом, і з підрядниками. Тому зараз я не зовсім змінила професію. Це радше моє бажання застосувати все, що я знаю і вмію, у межах благодійної ініціативи.
Я приєдналася до ініціативи Світлани Бевзи, щойно вона її запустила. Ми вже давно дружимо, в один із вечорів зідзвонилися з Надею Шаповал і зрозуміли, що це біда і що треба щось робити. Ми як інсайдери сфери моди вирішили об’єднатися і допомогти, бо знаємо, як це працює. Для нас це волонтерство, прояв турботи про медичних працівників.
Не думаю, що варто зайвий раз пояснювати, який дефіцит в українських лікарнях, увесь Facebook кишить фотографіями умов на зразок пральні в лікарні в Закарпатській області. Чому б не допомогти лікарям, особливо з огляду на те, що все виробництво для цього в нас є? Певна частина кравців усе одно сидить вдома, до того ж має в себе всі можливості шити ці комбінезони.
Це новий експеримент – комунікувати з людьми та організовувати їхню роботу дистанційно
Ми створили окремий чат, відтак до нас приєдналася Ксюша Єфремова, яка почала продюсувати всі процеси. Надя відповідає за фурнітуру і закупки, Ксюша – за комунікаційний ланцюг. У мене, своєю чергою, є кілька маленьких цехів і мережа «надомників», роботу яких я координую. Ми всі ввімкнені в ці процеси, але я більше відповідаю за те, щоб налагодити виробництво. Це дуже велика кількість ланцюгів, і всі вони потребують постійної координації – загалом близько 20 маленьких цехів. Окрім того, ми зацифрували лекала і виклали їх у вільний доступ. Тепер кравці в регіонах можуть завантажити їх, розкроювати та забезпечувати лікарні на місцях.
Останній тиждень був дуже напружений, ми всі постійно на телефонах. Це новий експеримент – комунікувати з людьми та організовувати їхню роботу дистанційно. Завжди багато нюансів, людський фактор неодмінно впливає. Розділити сфери роботи, налагодити виробництво – це не складно зробити на одній фабриці. Але коли в тебе кілька десятків різних виробництв, потрібно правильно все організувати. Це нервово, доводиться звикати до нової реальності, нових умов роботи.
Проте щодня ми дедалі більше налагоджуємо процеси, вони все-таки систематизуються. Це дивно казати під час карантину, але так, у нас поступово з’являється вільний час. [сміється] Що більш організовані процеси, то більше вільного часу.
Текст: Ярослав Друзюк
Продюсерка: Наті Авдєєва
Літературна редакторка: Вікторія Осіпова
Верстка: Анна Шакун