Уряд запровадив карантин в Україні на три тижні у зв’язку з поширенням коронавірусу, а КМДА – з 12 березня до кінця місяця. Попри це багато компаній все одно продовжує повну або часткову роботу в офісах. Причини різні: у когось замовник зі США, у когось великі фінансові ризики, хтось не підпадає під обмеження. Ми поспілкувалися з людьми, які змушені їздити в офіс, і дізналися, чому вони не працюють дистанційно.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Дмитро

інженер-технолог у сфері авіабудування

Наша компанія надає послуги у сфері авіабудування, працюємо в конструкторському центрі в Києві, замовник за кордоном. Ми не можемо масово працювати з дому, для цього потрібен софт і ноут, немає змоги й сенсу роздавати їх кожному.

В офісі ввели підвищені протиепідемічні заходи: двічі на день кожному співробітнику вимірюють температуру, усіх забезпечили санітайзерами, провітрюємо офіс тощо. Людина з підвищеною температурою і симптомами ГРВІ має звернутись у страхову або до сімейного лікаря і піти на лікарняний.

На роботу добираюся на власному авто. Я та колеги, які мають машину, підвозимо 2-3 співробітників в офіс і додому. Також компанія організувала приватні маршрутки з дому в офіс і назад, що їздять за певними маршрутами, але вони не покривають абсолютно всі місця проживання співробітників.

Саша

дистриб’юторка продовольчих і непродовольчих товарів

Оскільки Рада ухвалила рішення про закриття усіх закладів, окрім магазинів, АЗС, аптек та зоомагазинів, ми досі працюємо.

Нам цього ніхто не пояснював. Усіх ставлять перед фактом, що треба виходити на роботу, хоча на початку керівництво торгового центру (в якому розташований наш магазин) ухвалило рішення про закриття.

Робота не організована, в магазин заходить будь-яка кількість людей. Стоять великі черги (20 людей у середньому на одну касу, в магазині 10 кас). У персоналу перевіряють температуру під час виходу на роботу. У магазин працівники вранці дістаюся на громадському транспорті, увечері – на таксі. Звичайно, своїм коштом.

По факту, безпеки немає. Маски не видають, а в місті їх складно купити. Доводиться замовляти через інтернет і чекати, поки доставлять. Керівництво майже не виходить на роботу, намагається мінімізувати час перебування у магазині.

Зараз планую звільнятися, оскільки знайшла іншу роботу. Але мене не звільняють. Або працюєш до закінчення карантину, або звільняють за статтею. Я не можу висловитися літературно з приводу того, що відбувається.

© Ксенія Кривченкова
© Ксенія Кривченкова

Валентина

бариста

Я працюю в кав’ярні, у нас чотири посадкові місця, але каву готуємо лише з собою. Рішення не йти на карантин ухвалили спільно з керівництвом, ніхто нікого не змушував працювати. Усім потрібні гроші, тим паче, якщо карантин затягнеться, залишатися без грошей не варіант.

Працюємо неповний робочий день, з 9-ї до 15-ї, маємо рукавички, маски, все протираємо стериліумом, після кожного гостя провітрюємо приміщення. Але людей зараз дуже мало, максимум у кав’ярні перебуваю я та ще два гості одночасно. Ми просимо їх не сидіти всередині.

Я живу за одну зупинку від роботи, тож з добиранням проблем немає, ходжу пішки. Якщо все-таки час підтискає, сідаю в транспорт, але надіваю маску та рукавички.

Я така людина, що постійно накручую себе. Мені часто здається, що у мене вже температура і всі інші симптоми коронавірусу. Тому носити маску – це моє рішення. Адже якщо я навіть захворіла (як відомо, інкубаційний період без симптомів становить два тижні), це запобіжний засіб, щоб нікого не заразити. Але це тільки тому, що я накручую себе. А ще думаю, навіть якщо ці маски не допомагають, якби абсолютно всі ходили в них, це поліпшило б ситуацію.

Діма

фінансист

Мені до офісу три кілометри, тому я ходжу пішки, за 30-40 хвилин можна дійти. Але багато моїх колег їздить з Бучі, Ірпеня, тож їм нелегко діставатися в теперішніх умовах. Усі їздять за свій кошт. Кілька людей з передмістя написали заяви на відпустки.

Керівництво компанії пояснило, що ми є фінансовою компанією, тому нас ця постанова не стосується. Ми працюємо в штатному режимі, графік не змінився. У нас в офісі є антисептики, рукавички та маски.

© Ірина Виговська
© allpetrovska

Сергій

рієлтор, попросив змінити ім’я у публікації

Ми займаємося орендою, продажем та управлінням нерухомістю. Рішення не йти на карантин ухвалило керівництво. У нас багато працівників, у тому числі новачків. Багато хто не хоче працювати на компанію. Люди думають: «Я гуру, зберу всіх клієнтів, навіщо ділити гроші з агенцією?».

Через це ми змушені постійно набирати нових людей. На це йде багато сил. Якщо піти на карантин, є вірогідність, що після нього працівники розбіжаться і вся робота зійде нанівець. Зараз для керівництва загальмувати всі процеси на два тижні – це зробити простій на два місяці щонайменше.

Про рішення повідомили на загальних зборах. Сказали, хто хоче, може взяти кілька днів відпочинку та побути вдома. Але це швидко набридне і грошей не принесе. Адже в нас усе залежить від відсотків. Тому офіс працює в штатному режимі. Рієлторам дали розклад, пояснили, що люди як купували, так купуватимуть нерухомість, адже ми працюємо з дорогим сегментом. І як приклад навели попередню кризу 2014 року. Частина працівників перейшла на дистанційну роботу, але всі керівники в офісі. Переживають за результат. Загалом відчувається сильне просідання.

Мене на роботу або підвозять колеги, або сам добираюся на маршрутках. Щодо захисту, то сьогодні мене не пустили в автобус без маски, їхав на таксі. Тому я озброївся маскою. І якщо чесно, коли всі в масці, а ти без, почуваєшся так собі, відчувається колективне засудження. Я переживаю, зокрема, за своїх близьких, щоб їх не заразити. В офісі всюди стоять дезінфектори, закупили маски, усе як має бути.

Загалом усе, що відбувається сьогодні в плані безпеки, мені здається правильним. Можливо, я не дуже радий, що не можу піти на карантин і працювати вдома, пити чай в улюбленому кріслі та грати PS, тому що маю обов’язки. І точно не радий, що не можу нормально заробляти, багато процесів пішли коту під хвіст.