Люди в містіЦе люди, які працюють чотири дні на тиждень

Чотириденний робочий тиждень підвищує продуктивність. До такого висновку дійшли під час експерименту в японському офісі Microsoft. П’ятниця упродовж місяця була в компанії додатковим вихідним, і як результат – працівники були не тільки щасливішими, а й продуктивнішими на близько 40%. За дослідженням Henley Business School, 77% робітників вважають, що чотириденний робочий тиждень поліпшує якість життя.

The Village Україна запитує людей, які перейшли на такий робочий графік, про те, як їм це вдалося та чи змінилася якість їхнього життя після цього.

Я за своєю натурою трудоголік: був період, коли я працювала 12-14 годин 6-7 днів на тиждень. Тоді ми тільки починали розвивати агентство. П’ять років тому в мене народилася перша дитина, декрет тривав буквально кілька тижнів. Через сім днів після пологів мені вже потрібно було бігти на зустріч до клієнта. Спершу я віддалено працювала з дому в перервах між сном і годуванням. Потім вирішила, що так більше не можу, і втекла на роботу.

Няня у нас була дуже терпелива, і я почала знову «ковбасити»: мала енергію і могла сидіти на роботі по 8-10 годин. У якийсь момент я зрозуміла, що пропустила рік життя своєї дитини, і перейшла на більш нормований п’ятиденний графік. Цьому нормуванню допоміг садочок, бо сина треба було забирати рівно о 19:00 і я не мала права засидітися на роботі.

Півтора року тому я народила другого сина і вирішила залишитися в декреті. За рік збагнула, що скучила за роботою. Але цього разу сказала собі, що не хочу припуститися такої ж помилки, як з першою дитиною, і пропустити певні етапи материнства.

Тож зробила п’ятницю «маминим днем». Що б не сталося, яка б запара не була – цього дня я вдома з дитиною. Відтак довелося перебудувати всі чотири робочі дні, щоб усе встигати. Я вже пів року працюю за таким графіком, і мене дуже впирає.

Перехід на чотириденний тиждень був не дуже складний.

Наприклад, коли дитина заснула, є дві-три години на вирішення завдання. Тоді не витрачаєш час на те, щоб налаштуватися, поговорити, випити кави, а відразу вмикаєшся в процес.

Скільки часу ми відводимо на роботу, залежить від нас, і цим ми можемо управляти. Коли встановлюєш для себе схожі правила (працювати чотири дні на тиждень – ред.), починаєш фільтрувати завдання, визначати, що справді важливе.

Я знайшла для себе класний інструмент – правило однієї важливої справи. Уранці, коли я приїжджаю на роботу, пишу найважливіше завдання, яке маю виконати за день. Мої питання для перевірки: чи буду я рада, якщо зроблю цей таск? А якщо зроблю багато дрібних, а цього не зроблю? Таким чином відбувається пріоритизація.

У мене був період, коли на роботі треба було намалювати концепт, зідзвонитися з клієнтом, поїхати на зустріч, дати завдання дизайнерам... Від тримання 20 справ у голові можна просто збожеволіти. Тепер, щойно виписую завдання і визначаю головне, з’являється внутрішнє полегшення. А щоб менше витрачати часу на комунікацію з підлеглими, я вчуся чіткіше ставити завдання, аби його виконали з першого разу.

Ми перейшли на чотириденний робочий графік з моєю партнеркою по бізнесу приблизно два роки тому, після того, як я народила дитину. Але й до цього сповідували філософію, що живемо не заради роботи. Треба жити для себе, тому овертайми – не про нас. Звісно, бувають моменти, коли доводиться затриматися на проєкті. Але ми завжди намагалися це розмежувати: ось робота, а ось – життя.

Усі завдання ми фіксуємо в Trellо. Разом визначаємо, які дні будуть робочими, і максимально їх плануємо. Залишаємо час – півтори-дві години на день – для форс-мажорів, адже працюємо з будівництвом і там усяке трапляється. З таким графіком ми встигаємо стільки ж, як і за п’ять днів.

Наприклад, не зустрічаюся з людьми просто «поговорити».

Також ми придумали собі формулу: плануємо робочі завдання та зустрічі в одному місці. Наприклад, якщо в понеділок ми будемо на об’єкті на Оболоні, підлаштовуємо всі зустрічі під цю локацію, аби не витрачати час на пересування. У нас навіть у договорах із клієнтами прописано, що всі зустрічі ми призначаємо щонайменше за два дні. Зателефонувати і сказати, що побачимося сьогодні – не наш варіант. До того ж, коли робочого часу мало, хочеться братися лише за справді круті проєкти.

Мені дає відчуття щастя певна свобода, коли можна в будень посидіти з келихом ігристого о 12:00. Я жила в Норвегії, і там робочий день закінчується о 16:00. Опісля починається життя: люди йдуть у спортзал, на хор чи в’язання, гуртки для дорослих. Мені здається, нам треба цього вчитися. Це не нормально звільнятися від роботи о 20:00, приходити додому о 21:00 і о 22:00 вже лягати спати. Треба жити в ритмі з собою. Якщо перепрацьовувати, людина втомлюється і ту роботу, яку вона може зробити за 15 хвилин, буде виконувати півтори години.

Я досліджувала феномен ліні: у нас з радянського часу був культ роботи, того, що блага не приходять просто так. Тому в нашій культурі вважають, що лінуватися – погано. Але навіть якщо дозволити собі відпочити – на думку інших, «безцільно» провести день – ти за цей час надихаєшся, наповнюєшся, маєш змогу подумати про щось цікаве. Це дасть бекграунд для роботи, вона буде більш продуктивною.

Я працюю не більше як чотири дні на тиждень ще з 2008 року. Я окреслив для себе ці межі, щоб менше бути на роботі й більше займатися тим, що мені насправді подобається. Я навіть не розглядаю інші варіанти [графіка], коли погоджуюся на роботу.

У мене був досвід роботи 90 днів підряд. Я був співвласником частини ресторанів, відповідно перебував у них постійно. Перші 90 днів я витримав, потім почав брати один вихідний на тиждень. Так минув рік, і я зрозумів, що нічого доброго для мене [з нього] у цьому не було.

Коли люди працюють п’ять днів, то два вихідних вони проводять із сім’єю, кудись вибираються з друзями. Мені здається, ще день потрібен для себе. Тому що має бути час для читання, відвідування тренувань, для курсів і лекцій.

Я зазначаю, що працюю за таким графіком, ще під час пошуку роботи. Я запитую роботодавця, чи це його влаштовує, якщо ні – на цьому розмова закінчується. У моїй сфері це не ускладнює процес пошуку роботи, я сам керую своїм часом і можу диктувати правила.

Оплату я отримую погодинну. Звісно, я можу працювати більше, але мені нема для чого. Є люди, яким, за їхніми словами, дуже потрібні гроші, вони працюють по 5-7 днів на тиждень. Це дорожче обійдеться для здоров’я, бо це нелегка робота.

Ще зі школи я звикла багато часу присвячувати навчанню та роботі. Я вчилася за шестиденною системою з 8 класу, а в неділю ще відвідувала гуртки. Тобто фактично вихідних не мала. В університеті було приблизно так само, а з третього курсу я почала працювати.

Мені складно перебувати в межах одного місця роботи, я швидко вигораю. Тому в мене завжди було основне місце роботи й додаткові. Часто я мала 5-6 робочих днів на тиждень. У ті дні, коли в мене було багато завдань на основній роботі, я відчувала, що мені не цікаво, здавалося, що я поганий фахівець. У декретній відпустці я отримала змогу з відстані подивитися на це.

Я дуже чітко усвідомила, що завжди дратувалася від роботи з «дев’ятої до шостої» тоді, коли цей графік визначив хтось, а не я. Сьогодні мій робочий день може становити понад 8 годин, але такий варіант не викликає напруження, тому що я сама визначаю графік.

Тепер я працюю лише чотири дні на тиждень. І відчуваю, що в такому форматі можу бути корисна та ефективна як для своїх клієнтів, так і для доньки та близьких людей. А ще мені вистачає ресурсу на відновлення. Не можу сказати, що це фіксований графік, але традиційно понеділок – мій вихідний. Інколи я можу цього дня провести одну-дві консультації, але однаково він ближчий до вихідного. У моїй професії раз на кілька місяців варто проходити навчання, тому інколи я виділяю на нього свої три вихідні.

Перехід на такий графік є дуже важливим для мене з багатьох причин. Основна – це питання балансу життя і роботи. Я добре знаю, що таке перевтома. А ще йдеться про самоорганізацію – це проблема, з якою доводиться мати справу кожній людині, яка працює на себе. Коли у тебе немає чітких, встановлених зовні меж офісних годин, організувати себе на чотири дні й не працювати після 10 вечора чи раніше за 7 ранку – це вольові якості. У мене є клієнти, які працюють на фрілансі, і вони кажуть, що займаються проєктами мало не цілодобово. А коли переходили на такий формат роботи, думали, що будуть, навпаки, мати більше вільного часу.

Мене дисциплінує те, що я фіксую в календарі тренування, наприклад. Я розумію, що тоді не можу працювати, бо моє здоров’я та фізична форма – не другорядна річ. Крім того, донька теж сприяє моїй самодисципліні. Я не ставлю роботу на вихідні, бо для мене цінно провести цей час із нею.