Люди в містіХуді люди – про комплекси, булінг та прийняття себе

«Коли хтось каже «Ти така худа», одразу думаю: невже люди не розуміють, що я бачу себе щодня в дзеркалі? Були моменти, коли я засинала і мріяла про стандартну фігуру, щоб на мене не звертали увагу» – своєю історією ділиться 22-річна Ольга, худорлява з народження.

Бодішеймінг має різні вияви і один з них – засудження «занадто» худих людей, які також стикаються з булінгом і неприйняттям з боку оточення. Говоримо з п’ятьма героями, яких вважали худішими за «стандарти», про комплекси та любов до свого тіла.

Усі мої родичі досить худі. З дитинства завжди чула одну і ту саму фразу: «Ви такі кістляві». Мабуть, це буде зі мною все життя, бо навряд чи генетично щось зміниться. Зараз моя стабільна вага – 39-40 кілограмів.

«Ти дистрофік», «у тебе кістки та шкіра», «клади каміння в кишені, щоб вітром не здуло» – я наче і не сприймала ці фрази, не впадала в депресію, але з часом почала відчувати, що стало дискомфортно. Особливо коли вступила в університет. Я вдягала лише сукні оверсайз, довгі светри та інші об’ємні речі. Забороняла собі носити плаття по фігурі чи короткі спідниці, бо «у тебе ніжки як сірнички, зараз зламаються». Згодом я перестала дивитися на себе в дзеркало.

Я розуміла, що худа. У мене почалися проблеми зі здоров’ям через недостатню вагу. Я ховала себе в одяг, ненавиділа пляж і купальники. Це вже зараз я усвідомлюю, що проблема зовсім не у пляжі. Був період, коли мені набридло у своїй вазі, тож я спробувала їсти більше. Але коли не хочеш їсти, то не можеш запхати в себе більше, ніж дозволяє організм. Тоді я навіть купила протеїн, займалась спортом і набрала цілий кілограм.

Зміни в моєму сприйнятті почалися після вагітності. Я подивилася на себе в дзеркало і зрозуміла, що далі не буде так, як раніше. Що не дозволятиму іншим критикувати своє тіло. У той момент я прийняла себе таку, яка є. Це дуже заїжджена фраза, але вона правдива. Я позбулася оверсайз-одягу – зібрала і віддала. Почала читати психологів, які говорили про прийняття себе, енергетику та інші важливі речі. Водночас пішла до спортзалу й налагодила раціон. Фізично також потрібно підтримувати себе, це все взаємопов’язано.

Коли починаєш працювати над собою та своїми проблемами, то намагаєшся думати інакше, змінювати своє сприйняття. Наприклад, я довго не носила відкриті майки, бо в мене дуже худі руки і я на цьому зациклювалася. Я усвідомила, що такі думки мені заважають і почала від них відмовлятися.

Під час роботи над собою мені дуже допомогли блоги психологів в Instagram. Багато з них відкрито ведуть свої сторінки, проводять вебінари. Я багато читала і спілкувалась із собою. Наприклад, брала листочок і виписувала свої плюси та мінуси.

Якщо ти не сприймаєш себе такою, як ти є – інші також тебе не сприйматимуть. Зараз я дивлюся на себе і мені подобається та, кого я бачу. Моя робота над собою почалася не тільки з того, що був булінг. Частково я прийшла до цього сама, бо мені не подобалось відображення у дзеркалі. Зараз усе, що певний час було для мене табу, я перетворила на свій козир: почала носити дуже вузькі штани, короткі спідниці, також перестала соромитись фотографуватися – відкрилась не тільки для себе, але і для інших. Я більше не соромлюся ні своєї фігури, ні себе.

Моя порада до тих, хто відчуває на собі постійний пресинг стосовно своєї ваги: будьте байдужими до чужої критики, бо, як правило, вона є нездоровою. Ваше тіло – ваш особистий простір, не дозволяйте його порушувати «зайвими» словами та фразами. Люди бачать нас такими, якими їм зручно нас бачити. Але лише нам відомо, хто ми насправді.

Я був дуже активною дитиною і калорій спалював більше, ніж вживав із їжею. Спершу на худорлявість звертають увагу батьки й рідні, особливо бабусі, які дуже хочуть тебе нагодувати. Вже в підлітковому віці, коли ходили з друзями в басейн, почав розуміти, що є інші пропорції тіла, а в мене ось така. Я знав, що худий, просто тоді ще не розумів, як до цього ставитись. Мої рідні хотіли, щоб я набрав трохи кілограмів, бо для них це було показником здоров’я. Я ж почував себе чудово і великою проблемою для мене це не було.

Не можу сказати, що в мене були комплекси. Були моменти булінгу, але несистематичні. Коли хтось знущався, я намагався одразу давати відсіч, тож згодом такі випадки майже припинились. Самі по собі події, слова чи вчинки нічого не значать. Має сенс лише те, як ми до них ставимось. Хороший приклад – Богарт з Гаррі Поттера, який вилітав із шафи й лякав твоїм найбільшим страхом. Найкращий спосіб цей страх побороти – висміяти ситуацію. Я так і робив: якщо людина сильніша за тебе – ти жартуєш із себе, якщо ця людина претендує на лідерську позицію – намагаєшся парирувати. Наприклад, я грав на баяні, і часто сміялись, що інструмент більший за мене. Я відповідав, що вмію грати на інструменті, який вдвічі більший за мене, і це круто.

Не пригадую, щоб якось обмежував себе через свою вагу. Займався музикою, тусив у компанії неформалів – а в той час мати худе тіло було модно. Я катався на скейті, носив дуже вузькі джинси, що вужчими вони були – то краще.

Проблеми починались не тому, що хтось жартував про мою худорлявість, а радше через стандарти в суспільстві, в які не вписуєшся: потрібно мати спортивне тіло, а в тебе не виходить. Звісно, мене намагались ображати, але я не сприймав це так серйозно. Навіть коли щось і зачіпало, старався не накопичувати негатив у собі. Треба створювати такі умови, в яких булінг буде неможливий.

Коментарі та тиск від інших – наприклад, «чому ти такий худий» чи «іди поїж» – прилітають постійно. Зараз хлопці мого віку починають активно набирати вагу. На контрасті на це часто звертають увагу. Але я просто навчився не реагувати, зі мною для мене все так. У мене складнощі з харчуванням, бо мені не подобається їжа сама по собі. Я люблю їсти, але коли це свідомий прийом – коли приготую щось смачне або в красивому закладі. Але це не відбувається регулярно – напевно, це можна назвати поганим апетитом.

Усі події ми у своїй голові можемо перекручувати так, як нам вигідно. Є класний приклад з машиною, який я почув на одному з тренінгів. Коли тебе підрізають на дорозі, є два варіанти: можеш відреагувати з негативом та злістю, а можеш уявити ситуацію, яка виправдовує цю людину. Наприклад, водій спішив у пологовий будинок до дружини. Потрібно вміти викручувати ці події в своїй голові, бо саме вони визначають наші емоції, думки та поведінку. Сприймати це не як свою проблему, а як проблему інших. Можливо, людина хоче бути такою ж худою і тому критикує.

Зараз я прийняв, що моє тіло не стане кардинально іншим. Але через важку роботу та постійні стреси воно не в найкращій формі. Я можу це виправити і знаю як – слідкувати за харчуванням та займатися спортом. Це титанічні зусилля і вони дають результат, але поки для мене це не настільки пріоритетно.

Коли хтось каже «Ти така худа», одразу думаю: невже люди не розуміють, що я бачу себе щодня в дзеркалі? Вони не уявляють, як потім важко боротися з цими установками. Вони просто випускають фразу, а ти весь день думаєш про свою зовнішність.

Я завжди була такою худою. Інші почали акцентувати на цьому в підлітковому віці. У мене прізвище Пушкарьова – а в той час вийшов серіал «Не народися вродливою», тож уваги від однокласників було дуже багато.

Зазвичай мені говорили: «Ти така худа, іди поїж». Я сприймала це як жарт, сміялась у відповідь, але весь прожитий досвід залишається і накопичується. У дитинстві й підлітковому віці сприймала такі коментарі дуже болісно. З’явились комплекси. Були моменти, коли засинала і мріяла, щоб у мене була стандартна фігура, щоб на мене не звертали увагу. Бабуся довго мене повчала, що я така худа, бо мало їм. Але я нормально харчувалась.

Не скажу, що зараз у мене взагалі немає комплексів. Вони є, але їх не так багато. Зі старших класів я багато працювала над тим, щоб прийняти своє тіло. Коли мені щось говорять про мій зовнішній вигляд зараз, я відчуваю злість, але вона швидко минає. Раніше я зациклювалася на цьому, прокручувала у голові, ставила собі риторичні запитання, на які відповісти не могла.

Тоді я навіть не розуміла, що мені робити: їсти багато все одно не допоможе, піти в спорт кардинально нічого не змінить. Дуже неприємно чути від людей, що мені треба їсти більше, бо я занадто худа. Мені комфортно у своєму тілі, я здорова – для чого ж я маю переїдати?

На будь-яку негативну фразу з приводу фігури треба протистояти думками у своїй голові, захищати своє тіло. Якщо тобі в ньому комфортно – то плювати, що всі говорять.

Зараз я майже прийняла своє тіло. Єдине, що іноді хвилює, – мої груди. Я худа, тож вони невеликі. Я це пропрацьовую, але мені складно. Поки не розумію, як прийняти верхню частину себе, водночас нижня частина мені дуже подобається. Завжди кажу, що мій типаж не буде всім подобатися, але ж ніхто не може подобатись усім.

Я стараюся завжди бути сильною, працювати над своїми проблемами. Не треба думати «чому я така» – треба приймати себе. Це важко і цей процес довгий. Дуже хочу одного разу подивитися на себе в дзеркало і сказати, що я неймовірна.

Я почав розуміти, що худіший за інших, десь у підлітковому віці. Це усвідомлення приходило поступово. Я дружив з повними хлопцями і ми часто на цьому контрасті жартували. Спершу я сприймав це просто як жарти, але коли насмішки стали регулярними, було неприємно. Був період, коли я трактував це так, ніби я чимось гірший за інших, бо дуже худий. Але з часом, особливо коли закінчив школу, перестав звертати увагу.

Мені запам’яталась ситуація, коли я прийшов на випускний до свого знайомого. Там також була мама мого приятеля, яка пожартувала, що я такий худий через глисти. І я тоді дуже здивувався – чому вона так подумала і звідки такі висновки, вона ж мене зовсім не знає.

Десь у 14-15 років я почав комплексувати через своє тіло і вирішив, що потрібно багато їсти, щоб поправитись. Тоді я їв по шість-сім разів на день, до того ж займався спортом, що посилювало апетит. Але це мені не надто допомагало.

Мені було дискомфортно через своє тіло і високий зріст. Думав, що якби був нижчим, не здавався б настільки худорлявим. У школі в мене був друг, схильний до повноти, і я дуже хотів, щоб ми якось обмінялись: я б віддав йому трохи свого зросту, а він мені – своєї ваги.

У дитинстві я носив лише оверсайз-одяг, бо хотілось здаватись не таким худим. Особливо мені подобалась зима, адже можна вдягнути об’ємну куртку. І навпаки – дуже не любив літо, коли треба ходити у футболці. Тоді я взагалі не носив вузький одяг. Мені досі здається, що у скіні я виглядаю просто жахливо [сміється]. Зараз я люблю оверсайз не тому, що хочу приховати своє тіло, а тому, що мені справді імпонує такий стиль.

Коли я закінчив школу, змінилось моє оточення – я переїхав з маленького міста в Київ і жартів про худорлявість стало менше. Я ніколи спеціально не працював над тим, щоб прийняти своє тіло. Усвідомлення прийшло з часом і саме по собі, я зрозумів, що бути худим – нормально. Мабуть, мені хотілося б якось збільшити своє тіло, підкачатись, але зараз у мене в пріоритеті інше, наприклад, кар’єра.

Бабуся деколи запитує, чи вистачає мені грошей на їжу. Так, вистачає [сміється]. Я нормально харчуюсь. Проблема не в тому, що я недоїдаю, а в тому, що в мене такий організм. Зараз при зрості 191 сантиметр моя вага коливається у межах 65-70 кілограмів.

У звичайному житті те, що я худий, мені ніяк не заважає, але може викликати певний дискомфорт. Наприклад, я не ходжу в басейн, хоча дуже любив плавати у школі. Також я не люблю їздити на море. Загалом не люблю оголювати торс, коли навколо багато людей. Я сплю у футболці, бо колись жив у гуртожитку і це залишило свій слід. Мене не ображають жарти про моє тіло, але вони впливають на те, як я поводжусь. Можна сказати, що травматичний досвід сформував певні звички.

У питанні зовнішності найголовніше – щоб це не заважало тобі жити. Якщо все добре зі здоров’ям і ти добре себе почуваєш, то яка різниця, який у тебе розмір? Те, що я худий, не є проблемою. Люди жартують і будуть жартувати, але якщо не акцентувати на цьому, то й інші також не звертатимуть уваги.

З дитинства люди навколо завжди звертали увагу на те, що я худий і нижчий за однолітків. Лікарі на медогляді думали, що я на два роки молодший, ніж був насправді. Свідомо розуміти, що якось відрізняюсь від інших, я почав у середніх класах. Помітив, що не так швидко змінювався. Мене не надто ображали в школі, радше жаліли. Водночас я не ліз у конфлікти і не провокував їх.

Я довго комплексував через своє тіло, бо на це часто звертали увагу. Зараз я схильний думати, що так відбувалось, бо я сам вважав це проблемою. Я відчував слабкість – і люди на це реагували. Упродовж тривалого часу я ніяк не боровся з цими комплексами, мене пригнічувало те, що я відрізняюсь від інших. Коли хтось жартував про моє тіло, я ображався, вважав, що це несправедливо, бо я не винен, що маю такий вигляд.

Процес прийняття свого тіла був тривалий. Це змінювалось поступово через роботу та стосунки з людьми. Це була більше еволюція, ніж революція. Додавав упевненості і пошук плюсів – наприклад, кілька жінок сказали мені, що це круто, що в мене немає живота [сміється].

Я займався спортом, старався їсти більше. Фігура ставала кращою, але це був косметичний ефект, кардинально нічого не змінювалось. Був період, коли я носив одяг більшого розміру, щоб здаватись більшим. Зараз я десь на 90% прийняв своє тіло – тобто мені хочеться його покращити, але не так сильно, як раніше. Мабуть, мене більше турбує мій зріст, я б хотів би бути вищим. Але зараз я не вважаю проблемою те, який вигляд маю, бо змінюю своє ставлення до цього.

Знайти недоліки можна в кожній людині – ідеальних не існує. Часто так трапляється, що над іншими жартують закомплексовані люди, яких щось не влаштовує у собі. Вони хочуть компенсувати свої проблеми, загострюючи увагу на інших.