Люди в містіЦе віруючі міленіали

25 жовтня репер Каньє Вест випустив альбом Jesus is King – 11 треків, об’єднаних релігійною тематикою. Ім’я Ісуса та Господа за 27 хвилин звучить десятки разів. Каньє називає альбом госпелом. На запис покликали церковний хор, з яким репер проводив недільні служби. З власним кавер-госпел-гуртом Sunday Service Каньє регулярно виступає та проповідує. Для когось Jesus is King став одкровенням, для інших – нагодою для суперечки «Хіба віра може бути такою?» і приводом нагадати про наркотики та колись розгульне життя Каньє.

Ми говоримо з п’ятьма молодими людьми (від 23 до 34 років), які вірять у Бога, про те, якою буває віра; запитуємо, чи можна залишатись сучасним і ходити до церкви та як змінюється трактування релігійних догм сьогодні. Герої цього тексту не називають себе релігійними людьми – вони розділяють віру та релігію.

Віра: християнин (греко-католик)

Центр надання божественних послуг

Я вірю у те, що Христос – Син Бога, воплочення якого з костей та плоті дало шанс людству на апгрейд. Це не скасовує еволюцію. Я вірю, що в такий спосіб Творець контактував з людьми. Цікава історія з цікавими наслідками. Також я вірю, що в якийсь момент прямоходяча тварина, щось середнє між нами та мавпами, пережила момент Господнього втручання. Це був якийсь зовнішній задум. Я не можу знати, що саме це було. Але після такого когнітивного зрушення людина почала замислюватися: «А що, як..?».

Припустимо, збирає наш предок ягоди, а тут виходить тигр із хащів. І замість того, щоб тікати, людина думає: «А що, як я візьму палицю і затовчу цю тварину?». Це бажання вийти на сусідній пагорб і насолодитися красою побаченого, прагнення знайти щось поза межами своїх природних інстинктів для мене і є виявом Божої волі.

Коли я був школярем, ми з братом заробляли тим, що збирали гриби та продавали їх на трасі Київ-Чоп. Щоранку ми йшли до лісу в тиші, і я звично собі молився: «Боженько, нам сьогодні потрібно знайти стільки-то білих грибів, стільки-то підберезників». У той момент я вірив, що наші з Ним стосунки саме так і працюють. Це був своєрідний торг: я промовляю тричі молитву, а в лісі нас чекають гриби. Згодом я зрозумів, що все трохи не так. Тоді замість Трійці був би величезний центр надання божественних послуг з багатьма віконцями. У відвідувачів могли б запитувати: «Що там у вас? Кредит?» – ось, візьміть гроші на дорозі! «А у вас? Поганий бос?» – ось вам болячка, йдіть уже на пенсію. Але так не є. Бог так не працює.

Насамперед розумність віри проявляється у підході до життя. Хтось же знав, що виявляти повагу, терпеливість, смиренність – вигідніше, ніж конфліктувати. Негатив завжди спалює більше ресурсів. Хто, як не Боженька це придумав? Адже ми могли б перетовкти одне одного. Саме так я пояснюю собі віру. Уся євангельська проповідь про любов. Так простіше бути щасливим.

Вона не обов’язково полягає в тому, щоб рівнятися своїми статками з царем Соломоном чи Марком Цукербергом або завжди через молитву отримувати те, що хочеш. Це радше про те, що Боженька про всіх нас думає. Якщо я не акціонер Apple, це не означає, що Йому на мене байдуже. Це означає, що мені «нарізано» достатньо, щоби бути щасливим, що я маю вдосталь талантів, аби їх реалізувати для власного щастя. Років 10 тому, коли почав працювати, я побачив, що кар’єра не рухається так швидко, як я хочу, і зарплату не підвищать, як у кіно. Спочатку думав: як так можна? Але згодом втямив прикол. У Новому Завіті Ісус каже апостолам, мовляв, подивіться на лілії польові. Чи переживають вони через виплату іпотеки?

Приклади, що працюють

Я зміцнився у вірі, зокрема, через правильні приклади поруч. Від початку я ходив у греко-католицьку церкву, так історично склалося. Інших у селі не було. Батьки приводили мене на службу. Вже згодом я почав рефлексувати. Певно, це сталося, коли вступив до Українського католицького університету (УКУ). Навколо мене було багато розумних людей, які у розв’язанні питань застосовували християнські підходи. Я бачив, що вони працюють.

В УКУ на кожному корпусі є вказівники, за чиї гроші все зроблено. Мабуть, 90% цих людей є віруючими. Люди, які своїм коштом побудували Центр Шептицького, могли б звести кілька будинків, зганяти на Сейшели, але вирішили дати іншим нагоду навчатися в сучасних аудиторіях і на сучасному обладнанні. Для мене це прояв практичного християнства. Я не вірю, що людина може бути християнином і не виплачувати зарплату своїм найманим працівникам. Ти або християнин, або ні.

Люди, які у мене викладали, знайомі монахині, монахи, з якими я спілкувався, вчився, допомогли мені збагнути, що віра може бути розумною. Що це не фанатична прямолінійна річ. Треба також розуміти контекст: раніше історію переповідали, у процесі могли прибрехати чи змінити щось під вимоги часу. Не обов’язково усе святе писання розглядати лише як інструкцію взаємин з Богом. У вірі є місце для власного відкриття та переживання.

Умістилище Духа

Не можу сказати, що я канонічний віруючий. Я навіть хрестик не ношу. Ніколи не відчував спротиву своїй вірі з боку інших. Треба, наприклад, поїхати до батьків на Великдень – без питань. Я вже років п’ять не ходжу до церкви щонеділі, відвідую, коли є потреба. Буває раз-два на місяць.

Свого часу я вчився семестр в Амстердамі, у Вільному університеті на програмі біблійних студій і герменевтики. Можна було походити по різних церквах. Переконався, що мені справді подобається обряд східний, літургія Златоустого позитивна, але без надриву, як у протестантів. Хоча всі співи мажорні та піднімають дух. У літургії Златоустого дуже правильно пророблена духопідйомна драматургія як на годинне дійство. Зайшов, поспівав, послухав Слово Боже, подумав, з’єднався з Христом, ще раз заспівав і додому.

Біблія – багатогранна, але, вивчаючи її, треба розуміти контекст. Наприклад, Старий Завіт забороняє татуювання. У мене воно є, і жодних проблем у стосунках з Богом це не створює. Припис не робити татуювання було дано єврейському народу, тому що він був обраний і Господь не хотів, аби Його народ хворів. У тій частині світу кілька тисяч років тому зробити татуювання означало занести собі якусь інфекцію. Я думаю, що за схожим принципом у Старому Завіті заборонена гомосексуальність. Доступ до води ускладнений, про презервативи взагалі не йдеться. Тож Бог каже: вам то не треба, бо будуть болячки.

Від алкоголю намагаюся утримуватися, бо зрозумів, що він шкодить організму і заважає працювати. А це вже наруга над вмістилищем Духа Святого. Я намагаюся бігати, плавати – це теж історія про те, щоб не шкодити Боженьці у собі. Але якщо гуляєш з дівчиною чи друзями та вип’єш бокал вина з насолодою – нічого смертельного не станеться. Ісус пив вино. Однак якщо переходиш на 0,7 літра міцного алкоголю за вечір – ось це вже труба.

Віра: християнка (протестантизм, конфесія – харизмат)

Буква і дух

Я вірю в Бога. Це не щось ефемерне, це мій друг, мій батько і Творець. Я вірю в Біблію і те, що в ній написано, вірю в любов, у себе, в людей. Я можу розмовляти з Богом, Він може до мене звертатися. Я відчуваю Його присутність у своєму житті. Кажуть, що Бог говорить до людей через совість. Я з цим згодна. У кожного з нас є нагода чути Його голос. Хоча іноді серед суєти, серед чужих голосів можна загубити Його. Я щодня молюся: «Господи, дай мені чути Тебе. Не свої емоції, не інших людей, а саме Тебе». Для мене це стосунки з конкретною особистістю.

Мої батьки були протестантами. Але коли мені виповнилося сім, вони відійшли від церкви, а бабуся продовжила ходити. У 10 чи 11 років я відвідувала церкву, мабуть, більше тому, що в мене там були друзі, там я могла танцювати, мені було цікаво. Але пам’ятаю, як в 11 років, під час якогось свята, я стояла під сценою і від почуттів здійняла руки догори та розплакалася. Ніхто не вчив мене цього. У той момент я відчула Бога. Згодом я вирішила пов’язати своє життя з Богом. Це було моє власне рішення.

Я завжди молюся, коли потрібно ухвалити серйозне рішення. І отримую відповідь, як мені діяти. Це не завжди та відповідь, яку я хочу почути. Якось було, що я не погоджувалася, плакала, ледь не потрапила до лікарні з неврозом, але тепер розумію, що кращого рішення не могло й бути. Та в той момент мені хотілося зовсім іншого. У людини завжди багато думок. Іноді запитують, як відрізняти голос Бога від власних думок. Але коли говорить Бог, я завжди чітко це розумію. Це може проявлятися не лише у молитві, а й через текст, проповідь, через спілкування з іншими.

Віра та релігія – це різні поняття. Релігія – це те, через що люди не вірять у Бога, не хочуть ходити до церкви і спілкуватися з віруючими. А віра – це щось живе. У Біблії є слова: «Буква вбиває, а дух оживляє». Для мене релігія – це буква, а віра – це дух. Віра дає відчуття, а не просто наказує, як робити. Серед віруючих досить багато релігійних людей. Це «законники». У часи Ісуса їх називали книжниками та фарисеями. Вони можуть проповідувати закон з кафедри, але не робити нічого живого, не мати жодних живих взаємин з Богом.

Відчуття сім’ї

Я протестантка, напрям – харизмати. Це більш вільний формат. Ми дозволяємо собі емоційне прославлення. Ще є, до прикладу, баптисти чи євангелісти – це консервативніші напрями. Якби ми з моїм гуртом прийшли в євангельську церкву та почали прославлення, на нас дивилися б зі здивуванням, тому що там так не заведено. Мабуть, конфесії – це про етику взаємин з Богом. Це ж не Він забороняє слухати рок-музику, приходити з розпущеним волоссям у церкву. Богу все одно, що ти слухаєш, важливо, щоб ти за Ним йшов і все.

Люди будують певні межі, наприклад, довгі спідниці нижче коліна або заборона фарбуватися. Про це не йдеться у Біблії. Ці правила суто людські. Хоча загалом ми всі про одне й те саме, тільки десь вільніше, а десь суворіше. Завдяки харизматичним церквам я залишаюся віруючою і бачу, що це працює, для мене це живе.

Церква для мене – сім’я. Це місце, де люди справді брати й сестри. Це означає, що ми залучені у життя одне одного, ми переживаємо, турбуємося, підтримуємо. Не так давно я переїхала до Києва з Харкова і шукала собі комфортне місце, де почуватимуся, ніби в сім’ї. І знайшла. Наша церква налічує близько 200 парафіян, але для мене у цьому й сенс. У великих церквах складніше будувати стосунки з людьми.

У нашій церкві є гурт прославлення, і я приєдналася до нього. У харизматичному форматі служіння завжди починається з прославлення – це дві-три пісні, тоді слово пожертвувань, потім ще одна-дві пісні, відтак проповіді та завершення. Я служу майже щонеділі. Я брала участь у «Голосі країни», так мені фортануло, пройшла три етапи. Я виступала на різних сценах, але для мене церква – це головне місце, де я хочу співати. Після переїзду до Києва кілька місяців я не мала змоги служити, не мала церкви, і це був один з найважчих періодів у житті. Ніби спортсмен, який не може займатися спортом через якусь травму. Співати для Бога – найважливіше в моєму житті.

Не тому, що не можна, а тому, що не хочу

У мене є межі, для багатьох однолітків вони незрозумілі. Я не матюкаюся, не вживаю алкоголь, не курю. Також дотримуюся традиційних християнських цінностей у стосунках із хлопцями. Дуже люблю рок-музику, у мене є кавер-гурт, ми виконуємо пісні Muse, Evanescence. Цигарку спробувала десь в 11 років, мені не сподобалося. Не скажу, що мені забороняли щось, навпаки, я мала змогу робити те, що хочу. Та я не відчуваю себе в цьому. Люди навколо можуть думати, що я в чомусь себе обмежую, але мені так комфортно. Я знаю, хто я, куди прямую, і мені не важливо, що думають чужі люди. Вони мають право думати так, як хочуть.

Віра: іслам

Виживає лише найкраще

Я вірю в Бога. Для мене релігія – це погляд моїх батьків на традиції. Вони є транслятором того, що є між релігією, традиціями і суспільством. Зокрема, нагадують, хто я та звідки. Бог для мене – це щось, що завжди стоїть за мною. Я не можу Його побачити, доторкнутися до Нього, але знаю, що Він бачить мої вчинки.

Коли у мене стаються якісь проблеми, я здіймаю голову догори й прошу: «Підкажи». Звісно, я розумію, що прямого контакту не буде, але іноді Бог говорить не прямо, а через людей, через події. Буває, що просто потрібно комусь виговоритись. У такому сенсі віра – це насамперед спілкування із собою.

Настанови пророка Мухаммеда я сприймаю крізь призму здорового глузду, у сучасному світі в них можна знайти науковий чи практичний контекст. Наприклад, щодо шкоди свинини та інших продуктів. Або закон шанувати старших: їм потрібно поступатися місцем, не перебивати, коли вони говорять. Я дотримуюся цих та інших настанов, бо вони мають практичну користь у житті.

Під час Рамадану не можна злитися, сваритися. Спробуйте якось упродовж дня не проявляти агресії. Люди мають інстинкти, які проявляються під впливом емоцій. Релігія дає мені змогу взяти контроль над ними. У бізнесі це має велике значення. Не дати почуттям впливати на рішення.

Я вірю в Бога, але не відкидаю ідей еволюції. Це своєрідна селекція. Не лише видів, а й ідей, світоглядів. Залишається тільки найкраще. Попереднє покоління було більш категоричним щодо цього. Ймовірно, тому, що їм не в тому сенсі подавали релігію. Я вірю, що еволюція та Божий замисел можуть існувати поруч і бути частиною нового погляду на світ.

Між вірою і релігією

Я народився та виріс у Києві. Але для мене й моєї сім’ї важливий зв’язок з традиціями. Ми маємо у сім’ї Коран, ставимося до нього з повагою. Книга загорнута у тканину, зберігається у хорошому місці. Це наш сімейний зв’язок з Богом. Коли я створю сім’ю, буду мати власний Коран. Колись хочу вивчити його краще, щоб розуміти, у якому вигляді подати це дітям.

Батьки ніколи не намагалися контролювати мене. Радше давали поради. Наприклад, щодо раціону харчування, поведінки, стосунків з іншими. Тато ніколи не казав мені: «Синку, якщо тебе хтось ображає, піди й наваляй йому». Він завжди застерігав мене від неприємностей. Мовляв, якщо можеш уникнути бійки – уникни. Але якщо щось загрожує твоєму життю – дій. Усі релігійні свята я намагаюся проводити вдома з батьками.

Коли мені було 17 років, у мене був друг-християнин, він помер від наркотиків. Він вірив у Бога, але не відмовлявся від алкоголю і світського життя. Проте мене всіляко оберігав від цього. Я вірив, що він посланий мені, зокрема, для цього. Якийсь період я не міг зрозуміти, чому він помер. Чому Бог дав його мені, а потім забрав? Врешті я перестав це асоціювати з релігією. Таке життя: люди приходять, а потім йдуть. Моя віра не повинна залежати від цього.

Не так давно я почав постити. Вже двічі тримав піст по 14 днів, хоча треба місяць, 30-31 день. Я можу їсти й пити лише певні години вранці та ввечері. Дехто каже, що Рамадан – це дієта. Але це щось значно більше, адже стосується не лише їжі. У цей період треба жити духовним життям, відкинути хвилювання, злість, стрес. Хтось питає: «Який у цьому сенс, ви ж однаково ввечері наїдаєтеся?». Але коли весь день не їси, шлунок стискається, і багато не подужаєш. Коли настає час вечеряти, навіть склянка води – це щось класне. Також це нагода інакше подивитися на життя, повторно отримати задоволення від буденних речей: їжі, води, спілкування. Коли їх позбуваєшся, розумієш, наскільки вони цінні. Моя дівчина та батьки мене в цьому підтримують.

За відчуттями я десь між вірою та релігією. Для мене віра – це те, як я відчуваю Бога. А релігія – це сукупність правил, звичаїв, прийнятих іншими людьми. Мовою юристів, віра і релігія співвідносяться так само, як дух права і буква закону. Наразі я не можу повністю дотримуватися норм нашої релігії, але й відійти від Бога наміру не маю. Життя для мене – це баланс між добрим і поганим. Думаю, треба бути чуттєвим до світу, відчувати, де людині потрібна допомога, а де вона може впоратися самостійно. Важливо не зашкодити нікому своїми благими намірами.

Усе не просто так

Я живу в сучасному світі й не можу повністю ізолюватися. Людина живе раз і має спробувати в житті все, що хоче, у межах розумного, звісно. Це перевірка себе і своїх меж. Наразі я категорично ставлюся до наркотиків. Колись вони забрали у мене друга. Намагаюся говорити про це у своєму оточенні. Це і є частина моєї віри – розуміти, що ця історія дана мені не просто так, що це спосіб застерегти мене та моє оточення від вживання. Щодо ЛГБТ-спільноти, то я не можу засуджувати вибір дорослих людей, це їхнє бачення і життя.

Щодо алкоголю – можу вживати, але відчуваю свої межі. Алкоголь не повинен зашкодити моєму життю. Я не палю, ця звичка мені неприємна. Я буваю агресивним і знаю, що не варто переносити свої почуття на інших людей. Якщо відчуваю щось схоже, можу впасти та відтискатися, стає простіше. Емоціям треба давати вихід, але в правильний спосіб. Вони нікуди самі не зникають.

Я не знаю, що буде далі. Написано, що потрібно робити добрі вчинки, щоб успадкувати вічне життя. Я ставлюся до цього прагматично, розумію, що це зроблено, зокрема, для мотивації. Я можу здогадуватися, висувати гіпотези, але, якщо чесно, більше думаю про те, яке в мене життя тут і зараз, чим воно наповнене.

Віра: християнин (протестантизм, конфесія – баптист)

Зітхнути з полегшенням

Я вірю, що Ісус Христос помер на хресті, а тоді воскрес. Вірю в Євангеліє і всі його складові. Якщо говорити конкретніше, я вірю в того, хто змінює моє життя, незалежно від моїх дій. Я вірю: те, що стається зі мною – частина Божого плану. І Бог – це той, кому я найбільше потрібен. Адже мої батьки не вічні, а друзі не завжди можуть бути поруч. Також вірю, що після смерті буду з Ісусом, тому не боюсь померти. Це відчуття допомагає краще проживати кожну мить життя.

До церкви спочатку я почав ходити тому, що там давали подарунки, бо там добре до мене ставилися, я мав цікаве спілкування. Моя мама була не проти, тато взагалі з нами не жив. Спершу я не зізнавався друзям, що ходжу до церкви. Це було ще в школі, коли для мене важливим було те, що про мене думають. Наприклад, йшов у п’ятницю на молодіжне служіння, а друзям, які кликали гуляти, казав, що йду до бабусі чи ще кудись. Думав, розповім, що віруючий, а вони скажуть, що такий друг їм не потрібен. Тож я мав якось вирішити цей внутрішній конфлікт.

Лідер молодіжного служіння постійно казав мені, що треба визначитися. Мені було складно, я відповідав: «От коли зрозумію, що став безгрішним, що перестав чинити зло, тоді й покаюся». Тоді для мене це був аргумент. На одне зі служінь приїхав проповідник, слова якого торкнулися мого серця. У той момент я сидів і розумів, що мені соромно перед Богом. Я думав: якщо мені важливіше бути з друзями, треба перестати ходити до церкви й не морочити собі та іншим голову. Треба було визначитися. Я десь пів години роздумував, але врешті вийшов і покаявся. Не скажу, що зовні моє життя кардинально змінилося. Ніхто від мене не відвернувся, але я зітхнув з полегшенням. І нарешті почав рухатися в одному напрямку. До речі, моя мама згодом також покаялася. Це сталося під час мого водного хрещення (у протестантів це важливий етап становлення віри, після покаяння. Пастор занурює людину у воду, це момент проголошення віри. Також це посилання на момент хрещення Ісуса в річці Йордан – ред.).

Ісус на дискотеки не ходив

Узагалі я баптист. Наша конфесія чомусь вважається найбільш консервативною. У сучасного покоління ці межі поволі розмиваються. Молодь розуміє, що потрібно йти в ногу з часом. Але в багатьох церквах із цим складніше, тому що є попередня історія, є старійшини, які будують церкву на консервативних уявленнях. Поняття «прогресивність» у церкві відносне. Для когось, наприклад, сучасною є церква, яка має гурт прославлення. А для когось сучасність – це хор і пісні під фонограму.

Нині моя робота тісно пов’язана зі служінням. Я відвідую багато християнських конференцій усіх конфесій, у мене чимало друзів серед християн. З-поміж них є люди більш вільних поглядів, а є більш помірковані та консервативні. Кілька днів тому я був на концерті свого товариша, він віруючий, але музику створює прогресивну, емоційну. Коли я запостив у своєму інстаграмі кілька сторі з концерту, мені почали прилітати коментарі, мовляв, чи побачать світло Боже у цій музиці?

Звісно, побачать! Не завжди ж постити картинки з голубами та блискітками і словами: «Бог є любов». Дивно чути формулювання: «Ісус на дискотеки не ходив». Чому я не можу проявляти весь спектр своїх емоцій у стосунках з Богом? Коли християнин вітає свого друга з днем народження, він не робить це із сумним, покірним обличчям. Ні, він радіє і показує свої почуття.

Навіть якщо я опублікую цікаву книжку і поясню, чому її варто читати, неодмінно знайдеться кілька людей, що напишуть: «Біблію б краще читали». Я кажу в таких ситуаціях, що Ісус, коли жив, напевно, користувався усіма сучасними засобами, які були Йому доступні, щоб донести Своє слово до людей. Якби Він жив сьогодні, то, напевне, ходив би в крутому светрі, мав би інстаграм та інші атрибути сучасної людини.

Під час своєї роботи ми отримуємо чимало відгуків від тих, хто не вірить у Бога. Часто люди не вірять у Бога не тому, що вірять у теорію Дарвіна. А тому, що колись Бог зробив їм боляче. Так вони думають. Наприклад, один підліток, з яким я познайомився на початку літа, сказав якось, що він просив Бога вберегти його сестру, але з нею трапилося щось погане. Чому Він таке допустив? Бог же добрий! Ще одне поширене запитання: «Якщо Бог добрий, то чому у світі існує зло»? Щоб людина мала вибір, щоб ми не були світом рафінованих людей, розуміли цінність любові та добра. Бог не змусить людину покаятися, вона має прийти до цього самостійно. Так само, як і усвідомити, що сама себе руйнує, і взяти відповідальність за власні вчинки. Ще одне схоже питання: «Чому Бог дозволяє народжуватися дітям з інвалідністю». В Одесі у мене є знайомий Олексій Дунаєв. Він людина з інвалідністю, пише вірші. Через Олексія, власне, життя змінили вже сотні людей. Бог промовляє через таких людей.

Я активно веду свій інстаграм, для мене це спосіб спілкування з віруючими (і не лише) людьми. Це ще й можливість показати, що віра може бути сучасною, прогресивною. Але іноді, коли я публікую якісь ідеї, отримую хвилю відписок. Із цим складно. Якось я сказав собі, що вчитимуся працювати з людьми. Адже ми маємо служити не лише тим, хто вже є членом церкви, а й виходити назовні. Мені важливо бути сучасним у цьому контексті та вміти пояснювати ідеї Ісуса зрозумілою мовою.

Віра через діалог

Релігія для мене – це збірка правил і законів. Вони потрібні, щоб регулювати стосунки між людьми. Але між цими правилами та людьми має бути етика, розуміння, як це має працювати. Коли релігія стає на кілька голів вище за віру – для мене це засторога. Має бути глибина у взаєминах, а не просто сліпе наслідування законів. Наприклад, вузькі джинси на служінні: люди не бачать вчинків, але помічають штани, які я одягнув. Чи ситуація, скажімо, із татуюваннями. Якщо я опублікую фото, на якому буду поруч із людиною, яка має татуювання, мені неодмінно виноситимуть мозок словами: «Татуювання – це гріх».

Ці люди не будуть досліджувати питання, вони не намагатимуться зрозуміти контекст припису. Вони просто знають, що не можна, і все. Ось це якраз релігійна площина. Біблія не говорить чітко, що робити татуювання не можна, але я сам розумію, що мені це не потрібно. Тим паче, що я працюю з підлітками й вони можуть наслідувати мій приклад. У такі моменти я веду діалог із собою та Богом. Не можу сказати, що я геть ліберальний. Але я за розум та етику.

Мені все можна, але не все мені корисно. Я слухаю Монатіка, недавно дивився «Джокера». Своїм підліткам радив на нього не йти. Та й узагалі людям, які не стоять міцно на своїх переконаннях, теж. Я вважаю, що християнин повинен бути розумним та освіченим. Люблю сучасне мистецтво, театр, літературу. Знайдуться ті, хто мене осудять. Я не п’ю, не курю, не буду вести статеве життя до шлюбу. Загалом я за дружбу та шлюб без етапу зустрічань. У цьому етапі багато спокус, люди стають надто близькими. У християнстві до цього по-різному ставляться, є ті, хто зустрічаються. Церква теж не має єдиної думки. Священники проводять багато семінарів і лекцій щодо цього, на яких розбирають приклади з життя.

Віра: юдаїзм

Добрі вчинки понад усе

Я вірю в Б-га (в юдаїзмі пишуть«Б-г» через дефіс, це посилання на заповідь «Не взивай намарно імені Господа Б-га Твого даремно» – ред.). Моя віра реалізується через добрі справи. Вони можуть бути пов’язані з релігією, з буденністю, особистим життям. Часом з друзями я люблю робити якісь речі на випередження, наприклад, принести каву, яку вони люблять. У цьому сенсі важливо відчувати межі, щоб не почати шкодити. Для прикладу, якщо я точно знаю, що моя подруга п’є капучино без цукру, я можу їй його купити. Але якщо натомість візьму їй те, що хочу сама – це вже не про добрий вчинок, а про щось інше. Вірю, що в добрих вчинках моє призначення, паралельно вчуся насолоджуватися процесом. Також вірю, що це те, на чому варто будувати власне життя.

У моєму житті був період, коли сталося багато поганого. У якийсь момент я вирішила, що буду поступово дотримуватися віри. Хоча в культурі своєї віри я була завжди, але стався переломний момент. Хотілося додати духовності в життя. Мене це наповнило. Я почувалася порожньою, але через віру відчула, що наповнююся. Здається, віра – це те, що підтримує, дає сили, коли думаєш: «А може, нафіг це все?».

Є багато різних заповідей, але найчастіше вони стосуються духовності. Напевно, вони формують не совість, а внутрішні межі, у хорошому сенсі. Кожна дія через них проходить, і стає зрозуміло, чи це так, як треба. Віра для мене – про відчуття. Навіть не пригадаю, коли саме вона з’явилася, ймовірно, із самого дитинства.

Я звертаюся до Б-га, навіть коли не усвідомлюю цього. Наприклад, йду вулицею і думаю про якісь труднощі у житті. За кілька хвилин внутрішньої розмови розумію, що насправді звертаюся до Нього. Цей діалог веду протягом усього життя. Це довгострокова комунікація. Іноді вона може бути сліпою, іноді безнадійною, але це той фундамент, на якому все тримається. Своєрідна опора, через яку можна відчувати, що все йде до чогось доброго. За неї можна ухопитися, коли складно.

В юдаїзмі немає поняття раю та пекла у класичному розумінні, і після смерті душа людини потрапляє до Б-га. Немає чорного та білого. Коли людина робить щось погане, вона не летить автоматично у вогняний котел. Мені дуже подобається ця концепція. Що більше доброго зробив у житті, то ближчим будеш до Б-га. Це не історія про якесь загробне життя, а про те, яким шляхом у житті йде людина. Мабуть, через це складається так, що я хочу догнати та допомогти. Якщо бачу, що назріває проблема, намагаюся розв’язати її, навіть якщо про допомогу не просять. Це спосіб життя, патерн, який спрямовує, коли людина не впевнена, куди йти. Я знаю куди і як мені рухатися в різних ситуаціях.

Ісус Христос для нас лише історичний персонаж, який відійшов від сім’ї та створив власну релігію. Він нейтральний. Є заповідь «Не сотвори собі ідола». В якомусь сенсі це воно. З тієї ж причини я не ходжу в церкви, де є ікони тощо. В юдаїзмі Б-г єдиний. Мені це також здається правильним. Завжди знаю, до кого звертатися у разі потреби. Одна істина, словом. Християнство для мене певною мірою незрозуміле. Я не можу збагнути, для чого людина має підставляти ліву щоку, якщо її вдарили по правій. У цьому сенсі юдаїзм для мене – це віра у щасливе майбутнє.

Кошерна не значить «шикарна»

Я розділяю віру та релігію. Дотримуюся не всього, що написано, а лише того, що можу собі дозволити. Наприклад, я не дотримуюся шабату, тому що працюю в п’ятницю. Деякі ритуали та правила мені складно прийняти. Вважаю це нормою, у такий спосіб реалізується віра. Треба будувати особисті стосунки з Б-гом, а не лише механічно робити те, що написано. Я відзначаю найважливіші свята, ходжу в синагогу разом з братом. Він не так давно переїхав до Києва з Житомира.

Я дотримуюся правил скромної поведінки, ношу спідниці, не оголюю тіло. За правилами треба носити одяг вище ліктя, вище ключиць, нижче колін, але іноді я виходжу за ці межі. Наприклад, коли я на морі й хочу поплавати. Це й про мій комфорт. До якої межі мені зручно робити те, що потрібно. Також я дотримуюся усіх п’яти головних постів, мабуть, з 11 років. Вони різні. Як правило, потрібно не їсти й не пити, молитися і розмірковувати про власне життя. Або ж їсти щось конкретне. Наприклад, на Песах, що святкують на честь виходу євреїв з Єгипту, вісім днів не їдять вироби з борошна, а ще сою, горох тощо. Івриту я не знаю, молюся через переклад українською чи російською.

Я не дотримуюся шабату. У мене фізично не виходить це робити. В Ізраїлі інакше тиждень побудований – з неділі по четвер. Мені складно так усе влаштувати, тому що п’ятниця у нас робочий день. Але я намагаюся вечір п’ятниці та суботу присвячувати осмисленню себе та духовним питанням.

Крім того, я харчуюся за правилами кашруту, їм лише кошерну їжу. Це не значить «шикарну», як часом думають у народі. Кошерними тваринами вважаються ті, що жують «жвачку» та мають розділені копита. Тож свинина не входить до раціону. Птахів можна, але не дичину, тому що вона може їсти некошерну їжу. Наприклад, орел може з’їсти кролика. Морепродукти теж вважаються некошерними, більшість із цих тварин випорожнюється у себе. Риба кошерна лише з плавниками та лускою. Також я не поєдную м’ясне з молочним. Сказано: «Не їж козеня, приготовлене в молоці його матері». Узагалі я вкрай рідко споживаю м’ясо. Тварина повинна бути правильно вбитою, не відчувати страждання. Це історія про гуманність насамперед.

Я купую звичайні продукти не в кошерному магазині, але готую їх правильно. Через такий підхід до харчування часом буває складно вибрати їжу в закладі, особливо коли Песах і багато всього не можна. Однак тепер відкрили чимало вегетаріанських кафе, ця їжа мені підходить завжди.

Не лише чорне та біле

Я люблю рок-музику. Сьогодні у мене романтичний настрій, тому днями можу слухати Florence and the Machine. Колись грала в рок-гурті. Згідно з правилами, дівчина не може співати. Але я люблю співати, я займалася співами та закінчила музичну школу. Як я вже казала, у вірі є речі, з якими мені комфортно, але є те, чого я не розумію. Тут радше питання потрібності та ефективності тих чи інших практик. Воно має працювати у житті, приносити користь. Інакше для чого це?

Люблю бувати на концертах. На рейви не ходжу не тому, що вся така скромна, а тому, що мені це не подобається. Не прихильниця також залипнути з кимось на вечірці. Стосунки для мене – це щось закрите. Деякі дівчата у нашій вірі з іншими чоловіками навіть за руку не вітаються. Я так не роблю, для мене це норма. Але секс на одну ніч чи заради розваги точно не моє. Це питання і віри, і переконань зокрема. Для друзів я часто буваю моральним компасом. Це трохи дивно, адже я теж далеко не найбільш адекватна людина на світі. Вони запитують у мене поради, і це кльово, що я можу для когось служити у такий спосіб.

Не так давно подивилися серіал Fleabag. Він мене вразив, там якраз була історія про конфлікт з релігією. Головна героїня вела розгульний спосіб життя і ніяк не могла зрозуміти, що їй робити. У другому сезоні вона закохалася у священника. Я тоді подумала, що, мабуть, кожному така історія у певний момент життя пішла б на користь. Це нагода поглянути на себе з іншого боку. Також я думала, що корисно мати у своєму житті людей з радикальними поглядами. Серед моїх друзів чимало атеїстів. Через спілкування з ними я можу глибше подивитися на свою віру, випробувати її на міцність. Звісно, це має бути аргументована дискусія, а не емоційні суперечки, коли люди починають силою захищати те, що для них важливо.

Я часто розповідаю друзям історію про добрі вчинки. Кажу, що життя не лише чорне та біле, що за поганий вчинок не станеш злочинцем. Але через добрий вчинок можна почути себе. Наприклад, мій брат, як і будь-який підліток, довго не міг знайти себе й тому байдикував. А потім почав працювати в дитячих єврейських таборах і знайшов у цьому те, що його наповнює. Часом я кажу: «Якщо не знаєш, що робити, зроби щось хороше».