Люди в містіЦе люди, які ходять до психотерапевта

Фото: Юлія Малиновська

Оксана Чиж

26 років, SMM-менеджерка

Я відвідую терапевта вже півтора року. Все почалося з того, що в мене були сильні болі у спині та шиї і знайома порадила мені звернутися до масажиста. Я почала ходити на масаж, однак неприємні відчуття все одно не минали. Тоді масажист порадив записатися до невролога. А той, своєю чергою, сказав, що, ймовірно, мої болі мають психосоматичний характер і мені варто не лише застосовувати масаж, а й відвідувати психотерапевта.

Я часто думала про це упродовж життя, але в мене завжди було відчуття, що я можу все «розрулити» сама. До того ж я читала багато літератури на тему психології, соціології. У критичних ситуаціях виникала думка «може піти?», але я не наважувалася. Мені здавалося, що фахівець не зможе допомогти мені більше, ніж я сама. Сьогодні, оглядаючись назад, розумію, що це було неправильно, адже скільки б ти не мав інформації та скільки б над собою не працював – однаково ти в’язень у своїй голові й не можеш розширити власні межі самостійно, без діалогу зі спеціалістом, який правильно спрямує.

Мені пощастило одразу знайти свого спеціаліста, ми на першому сеансі порозумілися. Я знаю, що з терапевтом часто не складається, тобто не завжди відразу можна знайти свого фахівця. Психотерапевт може працювати у форматі гештальт-терапії, психоаналізу тощо. Моя терапевтка працює за системою позитивізму, тобто у нас немає глибокого хронологічного копання і витягування кожної ситуації, як у психоаналізі. Ми, навпаки, вибудовуємо речі, на які можна спертися – і потім щось розбираємо. Але це не відбувається хронологічно, необов’язково одразу розглядати дитинство. Усе більш природно та інтуїтивно.

Фішка роботи моєї терапевтки в тому, що вона не дає відповідей на запитання. Відбувається монолог, ти сам із собою говориш, а вона ставить навідні питання. Можливо, вона і знає відповідь на них, але не каже прямо. І потім ти сам думаєш: «Чому це стається? У чому причина мого маніакального бажання прибирати?». А коли знаходиш відповідь, то почуваєшся генієм, ти виграв це сам!

Коли стали розбирати мою проблему – вилізло багато іншого. Це нормальний процес, коли ти починаєш копати та діставати нові «приколюхи». Я не можу сказати, що повністю розв’язала свою проблему, тому що така терапія потребує багато часу. З психотерапевтом я зрозуміла, що будь-які болі – психосоматичні.

Якщо підсумувати увесь досвід відвідування психотерапевта, то у мене з’явилося почуття повної перебудови свідомості, відбулося розширення світосприйняття. До того ж я отримала багато інформації, яка допомогла зрозуміти себе та власні емоції. Із психотерапевтом ти отримуєш підтвердження своїх інтуїтивних відчуттів: раніше тобі так здавалося, а тепер ти знаєш точно. Ти краще розумієш, що з тобою відбувається і як собі допомогти.

В ідеалі психотерапія має стати підтримувальною. Тобто потім ти маєш допомагати собі сам, без антидепресантів, заспокійливих, врешті без терапевта. Ти не можеш анулювати абсолютно всі проблеми, але коли буде з’являтися тригер – ти уже знатимеш алгоритм, як із цим впоратися. Як на мене, ти ідеш до терапевта навчитися, бо однаково 90% усього робитимеш сам. Психотерапевт скеровує і дає алгоритм. Ти просто йдеш навчитися дружити із собою.

Сеанс у мого терапевта в Івано-Франківську коштує 400 гривень за годину – не має значення, чи я займаюся по Skype, чи віч-на-віч. Хоча формат Skype мені подобається менше, він не такий комфортний. Терапевт із самого початку виставляє рамки, що це терапія, лікування й у нас є певні ролі, за які для якості терапії не варто виходити. Тобто ти не ходиш з ним на каву, ви не спілкуєтеся на теми його особистого життя. Не варто змішувати ролі – так у тебе залишиться довіра і тепло до психотерапевта як до спеціаліста, як до будь-якого іншого лікаря.

Я вважаю, що психотерапію варто розцінювати як інструмент для розвитку, а не лише лікування. У кожної людини в житті є питання, які вона самостійно не може або не хоче вирішувати, відкладає їх на потім. І кожне таке відкладене питання обов’язково виливається у певну проблему. Згодом це впливатиме на твоє життя і почне вписуватись у його парадигму. Але насправді ти житимеш у власних переконаннях, за межі яких вийти складно. І психотерапевт – це людина, яка показує ті місця, де ти себе не здатний побачити.

Дуже важливо мати фідбек від кваліфікованої людини, не лише від батьків і друзів, які можуть щось порадити. Тому що часто батьки та друзі не сприймають усе так близько. І навіть якщо вони намагаються сказати правду, то не до кінця знають, як розв’язати твою проблему.

Коли у тебе немає чіткої схеми та плану, як досягти бажаного, відбувається розрив, з одного боку якого реальність, а з другого – бажане. І в цьому розриві виникають невротичні захворювання, депресії, тривоги й так далі. Цей розрив треба скорочувати. І в цьому може допомогти психотерапевт.

Мені здається, у нашому суспільстві ця тема часто замовчується і люди соромляться звертатися по допомогу до кваліфікованого психотерапевта. Але без допомоги вони зациклюються на своїх проблемах, їхнє життя стає жахливим. А треба пропагувати психотерапію, і ця ініціатива повинна йти від держави. Розвивати ті інститути, які будуть допомагати людям. Зокрема, вводити практику психотерапії у звичайну медицину: щоб на одному рівні з обстеженням нирок проходити обстеження у психотерапевта.

Психотерапія має стати доступнішою, у тебе повинен бути доступ, як до McDonald’s: коли знаєш, що є фастфуд і ти можеш у будь-який час прийти та з’їсти чизбургер. Я думаю, психотерапевт має бути на тому ж рівні доступності. У мене свого часу виникла ідея створити масштабний центр психологічної підтримки. Де ти зміг би купити абонемент на місяць і консультуватися зі спеціалістом у групі, наприклад. Такі центри допомагали б людям, у яких недостатньо на це коштів.

У моєму випадку сеанс у психотерапевта коштує 800 гривень. Він може тривати годину чи трохи більше. Відвідую терапевта двічі або раз на тиждень. Наразі я вивів для себе таку формулу: навіть якщо все добре, варто хоча б раз на місяць йти до лікаря на консультацію, коригувати свій шлях. Тому що ти починаєш забувати нові установки й можеш повернутися до старого способу мислення.

Психотерапевт – це людина, яка відразу бачить хворі моменти і в правильному місці робить надріз. Я ходив до трьох терапевтів, кожен з них має свою спеціалізацію: перший був психологом загального спрямування, другий займався харчовими темами, третій – його я відвідую сьогодні – має фокус на сексуальному житті загалом. Від кожного я отримав те, що мені потрібно.

На сеансах я отримую інформацію про себе та розумію: я ось такий, я чиню ось так. Питання в тому, що я робитиму з цією інформацією. Намагатимусь переплавляти її у щось хороше чи залишатиму все як є? Є люди, які думають, що підуть до психотерапевта і всі їхні проблеми зникнуть. Проблем стане більше. Але їх стане простіше розв’язувати, бо з’явиться знання про себе. Наприклад, мені завжди хотілося втекти від важких емоцій. Коли я сумував, то думав, що зі мною щось не так. Тепер, коли я відчуваю схоже, дозволяю цьому бути. Проте аналізую ситуацію, за якої такі емоції виникли, щоб не завдавати собі шкоди.

Не так давно я збагнув, що у складних емоціях багато енергії та досвіду. Наприклад, проживання горя – один з моїх найбільш потужних досвідів. Коли померли бабуся, тато – це був складний період. Але тепер я розумію, що це була зустріч із «моєю» смертю, я пережив її. Я зрозумів, що рано чи пізно все закінчиться. І мені треба бути ввімкненим у життя та робити якомога більше, щоб воно було іншим. Ми проговорювали ці моменти з психотерапевтом. І я зрозумів, що не кожна смерть «моя». Але колись я точно мусив познайомитися зі «своєю» смертю. Це та смерть, яку глибоко усвідомлюєш, аж до кісток. Коли проживаєш цей момент, починаєш жити з більшою вдячністю.

Тепер знаю чимало речей, які роблять мене щасливішим. І коли мені зле, я їх виконую. Наприклад, я маю дуже просте правило семи «по», яким користуюся, коли почуваю знесилення: 1) поїсти; 2) поспати; 3) почитати; 4) побігати; 5) потупити; 6) поплакати; 7) посміятися. Робити їх можна у довільному порядку. Ці речі впливають на роботу мого мозку, і, якщо робити їх систематично, вони перетворяться в доброякісне тло.

Я думаю, що з терапевтами варто працювати періодами й тематично. Мій досвід показує, що це найбільш ефективно. Умовно, я розбираю своє життя на теми, які мене хвилюють. Наприклад, сім’я. У цій темі я розглядаю стосунки з мамою, татом, дитинством, що я запам’ятав, а що ні, від чого втікаю. Чи стосунки. Розбираю цю тему, з’ясовую, чим вона є для мене, чого я хочу, що мене напружує. З допомогою свого терапевта я подібним чином розібрав три-чотири теми. Тепер я знаю, що хочу в кожному з цих напрямів.

Важливо розуміти, що психотерапія – не панацея. Є люди, які ходять до психотерапевта і роблять собі тільки гірше – через психологічну неготовність до змін. Адже коли просто накопичуєш у собі проблеми, не бажаючи щось змінювати, усе валиться. Психіка не витримує такої кількості невирішених питань. Напевно, у якийсь момент у терапії також варто робити паузу, видихати. Але водночас не прибирати з життя соціальний фактор підтримки: спілкуватися з друзями тощо.

Щодо грошей – я починав роботу з психотерапевтом від 500 гривень за годину. Здається, це досить багато, якщо до цього ставитися як до витрати. Але це така ж інвестиція, як інвестиція, скажімо, в освіту. Люди готові оплачувати курси, платити за спілкування з крутими людьми. Для мене психотерапія – це освіта внутрішня. Я не ставлюся до цього як до марнотратства, це питання мого емоційного здоров’я.

Я змінила трьох психотерапевтів. Той, з яким займаюся сьогодні, мені здається найкращим. З першим терапевтом більше працювало те, що мене вислуховували і я могла нарешті розповісти все, що хочу, поплакати, викинути те, що тримаю у собі. Та згодом почала розуміти, що більше нічого не отримую. Потім я пішла до іншого спеціаліста, однак внутрішньо відчула, що не «контачу» з ним. Адже тобі має бути комфортно. Врешті я знайшла фахівця, з яким мені приємно співпрацювати. Це чоловік. Я відвідую його всього три місяці. Можливо, це стереотип, але мені здавалося, що жінка-психотерапевт здатна більше відчувати проблеми стосунків, але пізніше я переконалася, що стать не має значення.

Терапевтові вдається виловити руйнівні ідеї, які є в моїй голові. Я можу навіть не помічати цього, тому що вони завжди зі мною, я не можу побачити їх збоку. А фахівець може поставити правильне питання, хоча я не знаю відповіді на нього спочатку. Наприклад, чому я роблю так чи інакше. Лікар дає мені певне підґрунтя для роздумів і потім, коли я йду додому, починаю розглядати це під іншим кутом, більше розбираюсь у собі. Здавалося б, це прості питання, але я сама собі не могла їх поставити й подумати по-іншому. І з кожним сеансом я знімаю якусь частину питань – і мені стає набагато легше.

Я звернулася з однією великою проблемою, але відкрила, так би мовити, скриньку Пандори, у якій лежали всі мої комплекси, страхи та упередження. Цю скриньку комплексів я ношу із собою, коли йду на співбесіду, знайомлюся з новими людьми, коли спілкуюся навіть із друзями. Я відчула, що у мене є ще багато проблем, які заважають, і я планую звільнитися від них, щоб жити таким життям, коли ти нічого не боїшся.

Я продовжую вчитися, мені досить складно. Але водночас, здається, я стаю більш відкритою, починає з’являтися позитивне мислення. Я собі більше дозволяю бути такою, якою хочу, якою мені подобається, не прокручуючи в голові, що про мене подумають. Напевно, коли я спілкуюся з людьми, вони теж це відчувають. Я простіше сприймаю ситуації, які раніше могли мене вибити з колії. Перестаю нервувати, хвилюватись і боятися. Я помічаю за собою певні зміни, хоч вони і дуже маленькі. Але з кожним відвідуванням бачу результат.

У мене є знайомі, які ходили до психотерапевта кілька разів, але врешті вирішували, що це не має сенсу, що вони здатні впоратися самостійно. Але насправді вони продовжували жити зі своїми страхами та проблемами. Мені здається, такі питання не вирішуються за один чи два сеанси. Для цього потрібен тривалий період. І це працює не лише у час, який я проводжу зі спеціалістом, а й у повсякденному житті. Лікар дає мені матеріал для роботи, і велика частина цього – моя власна робота над собою.

Я говорила рідним про те, що ходжу до психотерапевта. І старшому поколінню у моїй сім’ї було важко зрозуміти, що це таке, навіщо воно. Вони намагалися мене переконати, що я дарма витрачаю час, що це якийсь «розвод». Наприклад, бабуся назвала мого психотерапевта «шарлатаном». Спочатку я пояснювала їй, наводила аналогію, що коли у неї болить шлунок, то вона йде до гастроентеролога, а я почуваюся нещасливою, тому йду до психотерапевта. А потім зрозуміла, що немає сенсу когось переконувати. Я усвідомила, що жодна мила бесіда з рідними не зможе тобі так допомогти, як сеанс із людиною, яка знає, як із цим впоратися та діяти.

Один сеанс у мого психотерапевта коштує 500 гривень, для мене це немало. Я обираю: купити абонемент у спортзал чи ходити місяць до психотерапевта. Але нині побігати я можу на шкільному стадіоні, а психічне здоров’я важливіше. Якщо у тебе є шанс стати трішечки щасливішим, чому б не вкласти у це гроші. Це впливає на якість життя, на почуття задоволеності ним. Я думаю, варто відмовитися від пари нових кросівок і піти до психотерапевта, якщо ти відчуваєш у цьому потребу.

Завдяки психотерапевту в мене з’явилася легкість і свобода вибору: я порівнюю себе теперішнього із собою минулим і розумію, що тоді я обирав такі прояви власного я, які не давали мені якісно та легко проживати професійне чи сімейне життя. А тепер у мене є вибір. Я можу бути різним, і можливість вибору дає мені змогу діяти так, як буде комфортно для мене, залежно від ситуації. Наприклад, у людини з дитинства сформувався глибинний патерн, який спрацьовує за певної умови. Терапія допомагає усунути наслідки такої поведінки та змінити її, якщо це потрібно. Зрозуміло, якщо докласти достатньо зусиль і часу.

Завдання психотерапії в тому, щоб людині стало легше справлятися з глибинними емоціями. Психотерапевт допомагає усвідомити, хто я є. Тобто моя мета – прийти до самого себе з допомогою цього спеціаліста. Я можу помилятися, щось називати хибними іменами, а психотерапевт – це та інстанція, яка скерує. Він виконує директивну функцію.

На першому етапі роботи з психотерапевтом, коли ви аналізуєте проблему, пацієнт може думати, ніби йому не допомагають. Це нормальний процес, адже людина раніше жила за старими патернами поведінки, а тепер завдяки роботі над собою з’являється нова парадигма і починається вихід із зони комфорту. Ти можеш інколи запізнюватися на сеанс, не завжди відкривати свою проблему. Наступний етап – це вже гармонійна взаємодія з лікарем з боку пацієнта. Коли ти приходиш і розумієш, що є команда, і ви працюєте злагоджено. За моїми відчуттями, я проходжу другий етап.

Вважаю, що є сенс ходити до психотерапевта, навіть якщо теоретично можеш розв’язати проблеми самостійно. Можна просто ділитися хорошими переживаннями. Ти вимикаєш телефон і протягом години перебуваєш у кімнаті з людиною, яка допомагає тобі налагодити діалог із самим собою. Це безкінечний процес. Навіть якщо зміниться твоє місце проживання, робота, однаково є сенс спілкуватись із собою з допомогою психотерапевта.

Відповідно до того, як виростатиме мій син, будуть виникати певні ситуації. І я знаю точно, що до його зрілості я не завжди знатиму, як з ним спілкуватися, я точно помилятимусь, буду хвилюватися. Тобто ці проблеми потрібно буде вирішувати із психотерапевтом. Коли у людей з’являється дитина, вони використовують для її виховання модель поведінки своїх батьків. А наші батьки, цілком імовірно, могли не усвідомлювати того, що роблять, як нас виховують. І, власне, те, як я був вихований – це далеко не ідеальний приклад. Тому сьогодні я змушений збалансовувати ці штуки. Я теж прагну до ідеального середовища, але роблю поправку на реальність, думаю, мій шлях десь посередині.

Ми живемо у країні, у якій бурлить життя, тут купа емоцій, ми усі достатньо емоційні. Я дивлюсь на інших і розумію, що, можливо, я не схожий на них, але й не надто відрізняюсь. У мені завжди будуть кипіти емоції, але я вчитимусь з ними справлятися. До того ж у роботі я створюю креативні продукти: я на щось реагую й інколи цю реакцію конвертую у свій продукт. Тому я не бачу кінця роботи над собою. Навряд чи колись скажу: «Я абсолютно класний, я більше до психотерапевта не ходжу». Це буде найбільшою помилкою, яку можна зробити.

На послуги психотерапевта я витрачаю у діапазоні від 600 до 800 гривень за годину. Не думаю, що варто розцінювати це як витрату, я радше ставлюся до цього як до інвестиції. І розумію, що вона стовідсотково повернеться мені з більшою цінністю. Тому я ходжу до лікаря із задоволенням і достатньо легко формую цю витратну частину бюджету. Це не ті «покупки», про які ти жалкуєш. Але це не аксіома, у кожної людини різне ставлення до грошей, до себе. Це ринок конкретних послуг, і я думаю, що під кожен запит з’явиться пропозиція. Головне для людини, яка хоче займатися з психотерапевтом – правильно сформулювати цей запит.