Люди в місті«Неспалимі» люди: чотири історії тих, хто живе власною справою

текст: Анастасія Каменецька

Обкладинка: Анна Шакун

Моя школа працює вже 3 роки і від початку я на максимальному рівні занурення: пишу пости для соцмереж, відповідаю на повідомлення, розробляю навчальні плани.

Кожен мій робочий день не схожий на інший. Один я можу провести на зйомках, другий сиджу за ноутбуком, третій витрачаю на зустрічі. Жартую над тим, що я неструктурна людина, яка не може працювати в хаосі. Тобто, потребую планування, але воно дуже адаптоване під мої потреби.

Використовую календар на телефоні тільки для поодиноких зустрічей, а поточні задачі фіксую в додаток на телефоні. Можу поставити собі 40 задач у Wunderlist, а потім переживаю, що вони висять червоними рядками на екрані. Але найважливіші завдання я можу ніде не фіксувати просто тому, що мій організм не дасть забути про них. Частина інформації просто живе в моїй голові, а мій внутрішній світ розподіляє її за пріоритетом.

Краще знайти свій власний спосіб планування, але не забувати реально оцінювати, скільки встигнеш виконати за день. Інакше незакриті задачі будуть тиснути.

Останні 5 років я сплю з телефоном, а мій день складається зі спілкування у безлічі чатів. Я була вимушена навчитися жити в цьому потоці, тож встановила для себе кілька обмежень. Ніколи не відповідаю незнайомим людям та ігнорую повідомлення без чітко сформульованого запиту. Порахувала, що відповіді на такі звернення займали б в мене по 5 годин на тиждень.

Важливо фільтрувати потік інформації. Навантаження на психіку в безперервному потоці контенту зростає настільки, що вже у 30 років люди лікуються від депресії, а в 35 можуть отримати серцевий напад

Я навчилася відслідковувати, коли починаю вигорати. Я розробляю стратегії комунікацій і багато працюю з бізнесами. Після проектів потребую відновлення, щоб мати змогу шукати ідеї для нових.

Вихідні для мене не варіант: якщо залишуся в місті, мене обов’язково знайдуть через повідомлення або випадково натраплю на знайомих просто в кав’ярні. Тож, коли в мене закінчується енергія, я їду з Києва на кілька днів отримувати новий досвід. В січні я хотіла духовного збагачення та поїхала до Риму, в лютому — за тим же покликом до Амстердаму на виставки Бенксі, Ван Гога і Рембрандта. У березні мій організм зажадав природи і я поїхала до австрійських гір.

Бути уважним до себе вкрай необхідно. Якщо є відчуття спустошеності, краще знайти спосіб відволіктися: подивитися кіно, скласти квадратики в примітивній грі на телефоні або поїхати куди кличе серце

Вже рік я ходжу до психолога. Перший раз звернулася, коли вигоріла після запуску Базиліку. На відкриття школи я витратила всю свою фінансову подушку. Поряд із гордістю за те, що нікому не заборгувала та обійшлася без партнерів, я потрапила в складне фінансове становище. Для мене це мало наслідки у вигляді комплексів та синдрому самозванця. Психолог допомогла розібратися з цим. Тепер кожні три тижні я йду до неї на профілактику.

Ідеї народжуються з наших потреб. Варто усвідомити, чого не вистачає, та просто виконати власне бажання

В мене є знайомий, який кожного тижня розповідає про нову ідею бізнесу. Я запитала в нього: «Ти збираєшся щось робити або будеш тільки вигадувати?». Коли я започаткувала школу, в мене не було грошей навіть на ремонт. Я могла б скласти бізнес-план, написати програми та порахувати, скільки потрібно їх продати, щоб все вдалося. Я розуміла, що вигідніше орендувати готову залу, але мріяла, що в школи буде власний дім. Тож спланувала, що спочатку зароблю на ремонт, потім — на меблі, а згодом заповню їх всім необхідним і школа буде жити.

Секрет в тому, щоб просто почати, інакше є ризик застрягнути у власних планах. Головне — залишати в центрі уваги власну потребу, розкласти її на задачі та покроково йти до втілення.

Перших два роки з відкриття проекту були складними. Коли від морозу терпнуть пальці або доводиться коптити при температурі +35, виникають думки все кинути. У такі моменти я згадував про сфери, у яких набагато простіше заробити, але швидко перейшов до стадії смиренності та просто продовжував працювати.

Все змінилося, коли я почав ставитися до справи суто, як до бізнесу. Я підняв собі платню у 2,5 рази та чітко розділив: це мої гроші, а це гроші бізнесу, це мої задачі, а це — мого проекту. І виробництво збільшило прибуток у 5 разів.

Важливо від початку зрозуміти, для чого створюєш бізнес: хочеш реалізуватися — розважайся, маєш прийти до певних фінансових результатів — працюй саме на них.

Ще 2 місяці тому мій робочий день починався о 7 ранку і закінчувався об 11 вечора. У своєму бізнесі я був ким завгодно: маркетологом, фінансистом, керівником виробництва, кур’єром. Зараз я вирішив відійти від простих операційних задач та делегував їх керівнику виробництва. Для себе я визначив два пріоритетні напрямки: стратегічний розвиток бізнесу та його просування.

Будеш постійно знаходитися в рутині — не залишиться сил шукати напрямки розвитку і прогресу не буде. Необхідно визначити час для навчання, планування та аналізу результатів

Не соромся спитати в тих, хто знає більше. Успішні особистості готові ділитися знаннями. Звісно, якщо не шукаєш того, хто просто виконає твою роботу

Я працював з проектами в маркетингу, туризмі, освіті. Деякі були вдалими, інші довелося закрити. Я навчився ставитися до цього, як до досвіду. Коли щось не виходить, здається, що весь світ буде глузувати над тобою, але насправді оточуючі мало що помічають. Тож я намагаюся думати про те, як виглядаю перед собою.

Відмова від страху соціального осуду — це свобода. Не варто концентруватися на тому, яким тебе бачать інші. Краще запитай в себе: яким я був? як я змінився? що мені вдалося, що ні і чому так сталося?

Я вірю в спеціалізацію та диференціацію. Паралельно з «Димним м’ясом» у мене було кілька спроб побудувати бізнес. Але я визначився, що буду займатися саме цим виробництвом і маю стати першим у своїй категорії. Тепер дійшов до того, що тільки звертаюся до торгової мережі з пропозицією, а у відповідь вже чую: «Ми про вас знаємо та слідкуємо за тим, що ви робите. Давайте укладемо договір».

Важливо постійно транслювати ринку, хто ти є. Від цього набуваєш цінності. Не варто бавитися в пісочниці та ризикувати часом і грошима. Треба визначитися, куди йдеш, і дізнатися, як це зробити. Тому що перемагає той, хто здається останнім.

На цьому етапі розвитку агентства практично весь мій час став робочим. Я розподіляю день на вирішення конкретних завдань. Вдень координую роботу команди та комунікую з клієнтами, ввечері вирішую фінансові та юридичні питання, а наостанок залишаю собі час подумати над креативними задачами. Згодом навчилася знаходити час і для власних потреб: обов’язково вношу в календар тренування або б’юті-процедури.

Варто розподіляти справи заздалегідь та навчитися сприймати це не як перебування в заручниках режиму. Якщо не планувати кожну сферу свого життя, весь час просто з’їдять робочі завдання.

Спорт вчить мене дисципліні. Коли заходжу до залу, налаштовуюсь, що цю годину маю витримати все, що відбудеться. Я навчилася застосовувати цей принцип в роботі з завданнями, які мені не подобаються. Наприклад, я терпіти не можу працювати з фінансовою звітністю, але сідаю за комп’ютер і починаю тренування.

Дуже не люблю, коли день розриває одна єдина зустріч. Вона забирає багато часу на дорогу та вбиває половину робочого часу. Тож, я дію, як в спорті: розподіляю зустрічі по окремих днях тижня і в інший час маю змогу щільно працювати над поточними завданнями.

У кожному бізнесі є неприємні задачі, які необхідно виконати. Краще уявити, що це просто спортивна вправа. Перший підхід, другий підхід і не помітиш, як все буде зроблено.

Я зрозуміла, як важливо відчувати настрій клієнта і разом з тим своєчасно вловлювати зміни в атмосфері команди. Мене заводить розуміння того, що ми вирішуємо конкретну задачу бізнесу: розробляємо брендинг, що чітко донесе його суть, або створюємо презентацію, яка підніме продажі. Ми працюємо для того, щоб український бізнес усвідомлював свою крутість та мав можливість розказати про неї. При цьому я намагаюся влаштувати роботу так, щоб команді теж було комфортно. З часом зрозуміла, що навіть найсерйозніші винагороди не варті здоров’я людей, тож я не готова заганяти їх заради медальки.

Слідкую, щоб всі почувалися добре та кожен розумів свій внесок до загального продукту: копірайтер думав про те, до якої реакції призведе кожне слово, а дизайнер відчував, як візуальний образ спрацює поруч із текстом. Ось це розуміння «щоб що?» — сильна рушійна сила. А показником якості стають моменти, коли команда ділиться результатами.

Я відновлююся на самоті. Можу абсолютно нічим не займатися: розкинутися зіркою на ліжку та дрімати. Або беру собаку та йду на прогулянку. А ще я розмовляю з собою: йду ввечері додому і кажу собі, яка я молодець. Хвалити себе непросто, але дуже важливо. Ця звичка склалася з часів, коли я тільки приїхала до Києва і почути приємне слово не було звідки. Разом з тим я найсуворіший критик для себе: кожний раз, коли роблю щось добре, думаю про те, що могло б бути ще краще.

Важливо знайти якнайбільше людей, що вже йшли тим шляхом, на який ти тільки стаєш. А потім дізнатися в них всю можливу інформацію

Коли MANA AGENCY тільки починало працювати, я визначилася з крайньою точкою, яка буде сигналом зупинитися. Для мене це чітко визначена сума зі знаком мінус на балансі.

Якщо досягну її, зупинюся. Це зовсім не відміняє мою відповідальність за команду. У такому випадку я зможу кожному знайти гідне місце роботи. Але я не боюся, що не вийде, тому що вкладаю достатньо зусиль і бачу, з якою швидкістю розганяється проект.

Коли немає результату — треба терміново змінювати тактику чи завершувати проект. Краще визначитися зі стоп-словом або стоп-сумою, які стануть сигналом зупинитися. І змиритися з тим, що після невдачі світ не обвалиться. Це просто стане епізодом, який навчить новому.

Коли ми з напарником починали працювати, поєднували роботу з навчанням в академії. Ми займалися реставрацією і були вимушені жити в режимі 24/7. Вночі працювали, вдень навчалися, а ввечері ще встигали зустрітися з друзями. Це були зіркові часи цілковитої свободи: багато роботи й грошей, молодість, дівчата, розваги.

Ми не одразу помітили зворотний бік — залежність. Коли працюєш в божевільному режимі багато місяців, починаєш звикати до такого способу життя. До того ж, кофеїн, енергетики, кава, розчинена в колі… У якийсь момент ми зрозуміли, що просто не можемо нормально засинати. А ще вперше дізналися, що таке виснаження.

Посудина під назвою «перевтома» наповнюється дуже швидко, а спустошується в 10 разів повільніше. Відпочити в цьому житті вже не вдасться і ти просто забереш все це з собою. Варто пам’ятати, що є запас міцності та за свободу ти будеш платити власним здоров’ям

Реставрація — це кропітка, залаштункова праця. Вона викликає боротьбу з власними амбіціями, адже той, хто відновив шедевр, майже не має шансу стати відомим.

Я добре пам’ятаю час, коли виникло бажання змінити напрямок. Була квітнева неділя. Я прийшов до нашої старої маленької майстерні. Після зими вона повільно нагрівалася, тож я відчинив вікно, щоб впустити тепле повітря, і почав працювати.

О дев’ятій ранку спортсмени попрямували повз мене на майданчик. Ближче до дванадцятої я побачив мам з колясками. О третій вийшли підлітки з м’ячами та велосипедами. І весь цей час я монотонно підводив ґрунт. Ввечері на прогулянку вирушила нова хвиля різновікової публіки, а я почав наново накладати шар матеріалу. В той момент я відчув, що життя проходить повз мене разом із цим різнобарвним натовпом. Тому вирішив: час шукати нові напрямки.

Коли починаєш сприймати улюблену роботу, як рутину — це сигнал до змін. Змінюй оточення, напрямок, країну — все, що завгодно. Але не шукай виправдань своїм невдачам, тому що це — егоїзм в найгіршому вияві.

Коли мені в перший раз запропонували попрацювати з бетоном, я вагався. Мені здавалося дивним, що художнику доведеться займатися чимось схожим на будівництво. Сумнівів позбавив спортивний інтерес та втомленість від реставрації.

Я почав працювати разом зі студентами-архітекторами з нашої академії. Це були молоді зухвалі хлопці, які вже у 2009 вигадували декоративні прийоми, що стали популярними в Україні тільки у 2016. Разом ми експериментували з окисленням металу, працювали з бетоном, робили плитки з гіпсу. Нам вдалося закінчити три великих об’єкти й це стало початком нового періоду мого життя.

Зараз в C.I.Form ми працюємо з бетоном, металом, глиною, гіпсом, керамікою. Розписуємо стіни, створюємо вітражі, виліплюємо скульптури. Але намагаємося завжди пам’ятати, що це не просто декоративні елементи інтер’єру. Ми створюємо те, до чого людина доторкнеться після пробудження, те, що побачить, повертаючись додому. В цьому є щось сакральне.

Варто бути відкритим до нового та не обмежувати себе одним видом діяльності. Коли запитують «чим ти займаєшся?», мені складно відповісти однозначно. З роками пауза між цим питанням та відповіддю на нього зростає. І це прекрасно

Наша майстерня — це живий організм. В ній завжди відбуваються незрозумілі нам процеси. Це стовідсотковий хаос, сповнений життям, почуттями та емоціями.

Майстерню живлять наші фантазії та уявлення про майбутнє. Колись ми прийшли до порожнього приміщення з двома сумками інструментів та одразу почали фантазувати про велику команду, бібліотеку, живі квіти. І з часом все це з’явилося.

Пам’ятаю, як колись повертався в майстерню. Тоді ми орендували тільки велике приміщення на першому поверсі. Я подивився на неї ззовні та подумав, що було б добре колись запалити власне світло на всіх трьох поверхах. І на Новий 2017 рік вся будівля палала від наших вогників.

Не бійтеся фантазувати про зелені газони зі скульптурами та яскраве світло у вікнах. Будь-яка фантазія перетворюється на мрію, мрія — на ціль. А в цілі є чудова властивість — втілюватися в життя.

Я працюю з творчою командою, але не можу сказати, що всі вони однакові. До кожного доводиться шукати свій підхід.

Є більш практичні люди. Ті, яким потрібна конкретика: обсяг роботи, чіткі строки та зрозумілий розмір платні. Своє життя вони структурують блоками: робочий час, захоплення, подорожі, особисте. І чим рівномірніше будуть заповнені блоки, тим стійкішою буде будівля його життя. Коли якийсь з блоків стає порожнім, він лопається, як кулька. Так людина може перегоріти.

Інших людей в команді я називаю творцями. Таких не можна примушувати до жорсткого режиму або заганяти в рамки. З ними ми будуємо партнерські відносини та разом несемо відповідальність за результати роботи.

Я намагаюся зустрічати кожного нового співробітника, як доброго друга. А коли хтось із команди йде, розумію що просто прийшов час зростати. Нам без нього, або йому без нас.

Добре, коли команда працює не на тебе, а з тобою. Партнерські відносини набагато продуктивніші, адже кожному приємно відчувати свою важливість та причетність. Так само варто навчитися відпускати людей без конфліктів, тому що невідомо де й коли ви зустрінетесь наступного разу