Команда The Village Україна святкує два роки роботи. За цей час у нас були не лише важливі тексти та хайпові новини. Смішного, а місцями навіть провального, також вистачало. Ми попросили команду розповісти читачам про факапи чи незручні моменти в роботі

Микола Балабан

Видавець The Village Україна

Про те, як вирішив почати свій бізнес

Якось вирішив, що хочу займатися новою справою. Проконсультувався з друзями, подивився, що робиться на ринку, і почав складати щось типу бізнес-плану. Перша його редакція помістилась в одну маленьку табличку. В ній був план-максимум і план-мінімум. Обидва мали штат на шість позицій. Таким штатом ми мали закрити всі виробничі процеси. Різниця була лише у витратах на оплату праці.

І ось, тримаючи цей ідеальний, як мені тоді здавалось, розрахунок – сміливо вирішив запускатись. Знайшов кількох ключових спеціалістів. Вони покликали інших ключових спеціалістів. І ми всі разом засіли за підготовку до старту. Треба віддати належне: люди виявилися не лише профі, а й совісні, чесні, віддані й тотально упороті в своїй справі.

Підготовка неслась. Усе було детально розписано, і два місяці минуло дуже швидко, ось-ось мав вийти перший наш продукт. Але майданчик, де він мав з’явитись, виявився не готовим. Пообіцяли за тиждень. Потім ще тиждень. І ще… Нарешті стартанули.

А далі почалось… Запланованого штату було недостатньо для підтримки необхідного темпу виробництва. Клієнтам усе подобалося, але реальних замовлень не з’являлось. За півроку штат збільшився спочатку вдвічі, а потім ще вдвічі. Створений на початку бізнес-план уже не мав нічого спільного з реальністю.

І ось настав момент, коли я збагнув, що витратив абсолютно всі особисті заощадження, які мав. Тобто ситуація така, коли почав економити на їжі. Тоді в свої 34 роки я попросив батьків підстрахувати. І зрозумів, що моє криве планування – найбільший факап у цьому всьому проекті. І це коштувало мені всього того, що я заробляв попередні 10 років.

Так починався український The Village.

Наті Авдєєва

Продюсерка The Village Україна

Про таксиста, який завжди готовий допомогти

Одна з моїх функцій як продюсерки – координувати роботу редакції з героями та експертами. Я шукаю контакти, домовляюся про зустрічі, записи та зйомки.

Якось моя колега, Віра, попросила дати їй контакт працівника метрополітену. Вона готувала матеріал на цю тему. Я з цим чоловіком розмовляла незадовго до того, як мені написала Віра. Тож я зайшла в «набрані» та скопіювала останній номер, але забула, що після працівника метрополітену мені ще телефонував таксист, який віз мене в офіс.

За 10 хвилин я отримала повідомлення від Віри: «Наті, а що це за мужчина?». Я впевнено відповіла, що це працівник метрополітену. Згодом колега написала, що цей чоловік уявлення не мав, про що йдеться, тож спочатку дуже здивувався, потім 10 хвилин старанно розпитував її про проблему, а наприкінці порадив звернутися з цим питанням до працівника метро.

Андрій Баштовий

Головний редактор The Village Україна

Про читачів, від яких не сховаєшся навіть на Балі

Помилки, про які розповідають у текстах до дня народження, за планом мали б бути невинними кумедними конфузами. Я міг би переплутати місце запису інтерв’ю, прийти на репортаж на день раніше чи некоректно провідміняти ім’я героя. Але ні, я просто виставив себе повним мудаком.

Уявіть: у мене відпустка, я на Балі, сиджу за столиком у якомусь придорожньому кафе, спокійно жую курку з рисом на сніданок, нікого не чіпаю і дуже не хочу, щоб будь-хто чіпав мене.

Навколо є кілька туристів. Чомусь мені здалося, що вони із «сусідньої» нам країни. І ось одна дівчина підходить до мене та (російською) запитує пароль до Wi-Fi. Не знаю, яка муха мене вкусила, але я вирішив «відморозитись».

– Excuse me? – роблю вигляд, що не зрозумів питання.

– А я вас знаю, – впевнено вибиває землю з-під моїх ніг вона. – Я була героїнею публікації на The Village.

Дівчинка була серед героїв історії про людей, у яких не увімкнули опалення вдома. Ну чому я нарвався саме на неї в забитому індонезійському селі? Отак захотів вчинити як мудак і тепер щоразу червонію, згадуючи про той випадок.

Марк Лівін

Заступник головного редактора The Village Україна

Про неоднозначність сучасної термінології

Моя основна тема – це історії людей. Я часто записую складні, смішні, дивні досвіди героїв, щоби показати читачам зміни характерів через ситуацію. Одного разу я записував інтерв’ю на просту побутову тему, ми якраз обговорювали роботу героя.

– Я робив закладки, ну знаєш? – сказав він. Я, як людина з книжковим бекграундом, впевнено кивнув, нічого не підозрюючи.

– Але коли батьки дізналися про це, то був дуже сильний скандал.

– Чому? – я здивувався. Хороше заняття. Закладки. Читати зручніше ж.

– Вони сказали, що не для того мене виховували. Я після цього нормально так відгріб від них.

«Ну ок», – подумав я. Люди різні, ситуації різні, може, для когось це справді критично. Тож вирішив, що тема розкрита, і розмова пішла далі. Коли повернувся в редакцію, сказав, уявляєте, так і так, хлопцю батьки заборонили робити закладки. Пам’ятаю, як на мене зі здивуванням подивилися колеги. Того дня мій словник поповнився новим двозначним терміном.

Ярослав Друзюк

Редактор The Village Україна

Про «Дякую, але ми самі заплатимо»

Кожен запис формату «Нове місце» – це не тільки розмова із власниками та шеф-кухарями, фотозйомка і дегустація. Для мене це ще й обов’язкове пояснення, чому принципова позиція The Village Україна – завжди платити за страви, які ми замовляємо під час запису.

У нашому розумінні це єдиний можливий спосіб роботи у цьому форматі. Та водночас це досі нова практика для ринку, тому дивує вона співрозмовників і через два роки після запуску видання: «А чому? Це ви так перестраховуєтеся? Ми ж вас хочемо пригостити, а ви нас ображаєте!».

Курйозних історій за цей час було багато. Але, певно, найбільш кумедна пов’язана з рестораном, який ми записували до офіційного відкриття. Пояснювати, чому для нас принципово заплатити за рахунком, довелося близько 15 хвилин. Та коли співзасновники нарешті «здалися», виявилося, що у закладі ще не встигли налаштувати касовий апарат – і він суто фізично не міг видати чек. Як вийшли із ситуації? Заплатити вдалося за кілька днів, коли я приїхав туди ще раз, і апарат усе-таки налаштували.

Віра Стадник

Редакторка стрічки новин

Про Гаріка, який насправді не Кричевський

Це було закінчення чергового робочого дня. Я, як завжди, думала, що приготую на вечерю і який фільм гляну перед сном. Останньою новинкою мав бути анонс події, де одним із спікерів був заявлений Гарік Корогодський.

Мої втомлені очі чи фантазія (не знаю, що тоді вплинуло на мене більше) вирішили чомусь написати, що спікером буде не Корогодський, а Гарік Кричевський. Так, саме він. Новинку я опублікувала, запостила у соцмережах й поїхала додому: все було чудово.

Наступного ранку мене розбудило повідомлення від нашої SMM-менеджерки зі скріном повідомлення представників цієї події. Вони просили виправити ім’я спікера. Так швидко я прокидалась, напевно, лише кілька разів у житті. Але на цьому історія не закінчується.

Помилку ми виправили, перепросили і працювали собі спокійно далі. Поки наш головний редактор не написав у робочий чатик щось на кшталт «а що за історія із Кричевським?». Мені було жахливо соромно, а редакції – дуже весело. Ще півдня вони вмикали на всю гучність пісні Кричевського і тролили мене цим фейлом. Добре, що про нього скоро забули.