Як це – щодня їздити на роботу з-за міста? Які переваги є в Ірпеня та Бучі у порівнянні з Києвом? Що робити в дорозі близько години? Зрештою, краще зачекати на маршрутку чи знайти попутника?

Записали чотири історії людей з передмістя – з Броварів, Ірпеня, Бучі та села Нового.

Редактор: Ярослав Друзюк

Фото: Андрій Баштовий

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Марія

менеджерка компанії Bodo.ua

Щодня їде на роботу з Броварів

Я працюю в інтернет-магазині подарунків Bodo.ua, відповідаю в компанії за роботу з поточними партнерами. Наш офіс розташований біля Ocean Plaza на «Либідській». Для того, щоб встигнути на роботу, мені треба прокидатися о сьомій ранку і їхати з Броварів. Близько 20-25 хвилин я їду на маршрутці до «Лісової», звідти ще хвилин 20 на метро. Зазвичай увесь шлях на роботу займає в мене до години. У дорозі читаю або слухаю музику.

Не пам'ятаю, скільки часу стояла в заторах найдовше. Але одного разу тільки дорога від дому до метро зайняла годину. Взимку ситуація суттєво ускладнюється: через сніг чи аварію можна застрягти на 40 хвилин. Дорога з Броварів до Києва – це буквально одна дорога, вулиця Київська, яка потім переходить у Броварський проспект. Тож якщо на цьому відтинку щось трапляється – припустімо, якщо на одній зі смуг аварія, – будуть довгі затори.

Доїхати з Броварів до «Лісової» можна або на маршрутці, або «попутками». Люди, які щодня їздять до Києва з Броварів на автівках, знають, що можна підхопити когось на дорозі і підвезти. Для цього є спеціальна зупинка на Київській. Платять при цьому за дорогу стільки ж, як у маршрутках – 13-15 гривень. Інколи з роботи додому повертаюся «попуткою». Усе вже настільки розвинено, що можна вийти вночі на трасу, коли немає маршруток, і зловити машину.

Головна проблема – це коли ти забуваєш щось важливе вдома. Не можна просто повернутися назад і забрати, це велика втрата часу. Якщо не взяла перепустку в офіс, то повертатися вже не буду – попрошу впустити колег. Але, наприклад, якщо треба паспорт, то доводиться або втрачати кілька годин на дорогу, або просити когось доставити його на таксі. Добре, коли хтось є вдома і може відправити звідти. А доводилося й в обидва боки викликати машину – це близько 500 гривень.

Друзі з Києва запитують, чи не ліньки мені постійно їздити туди й назад. Але, думаю, що люди, які живуть на Позняках чи в глибині Троєщини, витрачають на дорогу стільки, скільки ж я.

Варіант із придбанням власної машини не розглядала, бо це не екологічно. Є знайомі, які мають авто, але вони багато витрачають на бензин. Хтось через це переходить на газ. Але вони теж десь за годину виїжджають з Броварів, бо можуть бути затори по дорозі.

Звичайно, я розглядала варіант переїзду до Києва. Думаю, що так врешті й буде. Просто все залежить від мого рівня зарплати. Наприклад, я хотіла б жити сама в однокімнатній квартирі, а це – близько 10-12 тисяч гривень. Хотілося б переїхати в центральні райони, а не жити на околиці, щоб знову витрачати багато часу на дорогу.

 Головна проблема – це коли ти забуваєш щось важливе вдома. Не можна просто повернутися назад і забрати, це велика втрата часу

Богдан

фотограф

їде на роботу з Ірпеня

Я жив в Ірпені півроку, переїхав сюди з Троєщини. Буквально рік тому ще не знав, який Ірпінь на вигляд і де розташований. Та якось нас запросив друг, що купив тут квартиру. Подивилися, що в Ірпені круто. Це ніби місто-курорт, особливо влітку. Ми якраз думали продавати житло на Троєщині і купувати інше. Але за отримані гроші могли придбати лише квартиру в спальному районі. А тут, побачивши таку красу, з краєвидом на парк, подумали: чом би й ні?

Люди не знають, що таке Ірпінь або інше передмістя. Вони думають, що це дуже далеко, дуже складно діставатися, що це якесь «дно». Але мені тут подобається: ти наче ще в столиці, але вдома опиняєшся в якомусь іншому світі – чистота, порядок, спокій. Немає галасу, метушні. А на Академмістечку тим часом якийсь Орвелл: усе сіре навколо.

Раніше я був найманим працівником, а тепер маю вільний графік. До станції метро «Університет», поблизу якої працював, їхав із Троєщини годину або годину і двадцять хвилин. На Московському мосту постійно були проблеми, як і по дорозі до «Чернігівської». Зараз я за вісім хвилин ловлю «попутку» і ще за десять хвилин доїжджаю до Києва. Загалом не більше 20 хвилин.

У 90% випадків їжджу з попутниками. Загалом якість перевезень мене влаштовує: повний комфорт, ніхто на тебе не тисне, як у маршрутці. До Ірпеня ходить кілька маршруток, але це завжди купа людей, штовханина. До того ж поки вони їдуть лише на площу Шевченка і до «Академмістечка». Якщо з часом охоплять й інші райони (наприклад Оболонь, Героїв Дніпра), буде більше розв’язок з Ірпеня. Можливо, буде зручніше.

По дорозі до Києва я читаю. Дорога налаштовує на читання, тому що це прямий маршрут, ти не відволікаєшся, а довкола ліс. Немає постійного гальмування, як у Києві, а також зупинок, світлофорів. Тому, коли їдеш, можеш просто відключитися, особливо на задньому сидінні.

Буває, звісно, відчуття, що ти живеш в іншому місті. Коли друзі пропонують кудись вийти, починаєш думати, що спочатку треба доїхати до Києва. Є відчуття, що потрібно збиратися і їхати кудись. Але це більше психологічний момент: по суті, дістаєшся до метро за 15 хвилин. Хоча з Троєщини довше їхати, там ти розумієш, що вже в Києві.

Якби мені запропонували житло в центрі Києва, я б, звісно, задумався. Хоч Ірпінь і класне місто, але все-таки нерухомість у столиці – інша справа. Можна навіть не в центрі, а трохи далі. Скажімо, на Виноградарі. Наприклад, аби можна було переїхати до Києва, а квартиру в Ірпені здавати в оренду.

 Дорога налаштовує на читання, тому що це прямий маршрут, ти не відволікаєшся, а довкола ліс

Ірина

креативна директорка рекламної агенції PRentkovych Agency

щодня їде на роботу з села Нове (Києво-Святошинський район)

Я жила в США три роки тому, також у будинку. Це був мій перший дім – і теж за містом. Тобто я жила в Лос-Анджелесі, але приблизно так само за 20 хвилин від нього. Це просто якийсь мій стан душі: завжди за півгодини від великого міста! Ми з родиною живемо в будинку, який нам передали батьки чоловіка. Авжеж, я хотіла там бувати, бо там дуже гарно, тепло. Головна перевага – поряд хвойний ліс та озеро. Чистіших місць я в житті не бачила. Але жити за Києвом було б класно лише в п'ятницю, суботу та неділю.

У нас є сформований графік і маршрут, ми вже перетворили його на традицію. Лягаємо спати близько 22:00, прокидаємося о 05:45. Спочатку встає чоловік, він готує сніданок, будить нас, годує дитину. Дорога до Києва займає дві години в один бік. Це як квест: перша зупинка – садок на Теремках, друга – моя робота на Воздвиженці, третя – «депо» чоловіка на Дорогожичах. З іншого боку, ці дві години зранку і дві ввечері – наші. Для мене це розкіш, бо я рада проводити час із чоловіком і дитиною. У дорозі ми, наприклад, обговорюємо, що в нас буде на вечерю або сніданок, куди ми мріємо поїхати тощо.

У передмісті нам найбільше бракує мобільності. Навіть якщо потрібно на зустріч о 15:00, я автоматично віднімаю дві години. Розумію, що мені потрібно виїхати о пів на першу, щоб нікого не підвести. Трохи страждає мій графік, але я навіть не розумію, як можна по-іншому.

Раніше ми їздили до Києва на електричці, також можна доїхати маршруткою. Але півроку тому придбали автомобіль. З електричкою ми розуміли, що точно приїдемо в певний час. Але водночас тоді ми більше хворіли, тому що це громадський транспорт.

Завжди були брудне взуття, куртка. І настрій – такий собі. Звичайно, пальне – це велика стаття видатків. Але намагаємося заощаджувати, купуємо дизпаливо оптом.

Ми мріємо одного разу переїхати до Києва – це те, у чому ми з чоловіком згодні на 100%. Мені дуже хочеться пожити в столиці, до того ж не просто в Києві, а десь у центрі. Просто вийти зранку – і піти на роботу. Одного разу уявила, що живу біля метро «Золоті ворота»: прокинулась і одразу можу йти на роботу – і навіть не повірила.

Дуже сподіваюся на те, що наша дитина піде в школу вже в Києві. Але знімати квартиру ми не хочемо. Мені здається, краще накопичити гроші й купити своє житло. Та відмовлятися від будинка під Києвом не будемо. Він на нас буде чекати завжди.

 У передмісті нам найбільше бракує мобільності

Сергій

урбаніст, веб-розробник

щодня їде на роботу з Бучі

Буча – це невеличке містечко, тут менші масштаби, але значно краща екологія, ніж у Києві. Для нас із дружиною великим плюсом також було те, що ми купили класну квартиру європейського формату. Причому за гроші, за які в Києві можна було придбати хіба що якесь лайно. Для нас було важливіше взяти квартиру в хорошому будинку з хорошою інфраструктурою, ніж у типовій київській «свічці» з обмеженим паркінгом та убогим дитячим майданчиком. До того ж, якщо це не будинок біля станції метро, то часові затрати співставні з тим, коли ти живеш за містом.

Скільки часу найдовше їхав? Десь до двох годин бувало. Але це екстрена ситуація – коли випав сніг, нічого не було розчищено плюс купа аварій. Зазвичай я їду до Києва електричкою, на поїздку витрачаю в середньому годину і десять хвилин – від виходу з дому до прибуття в офіс. Маршруткою виходить по-різному. Якщо затор або аварія (як це часто трапляється на Гостомельському шосе), то виходить година двадцять або навіть півтори. Певна річ, якщо їдеш у піковий час, о восьмій ранку чи шостій вечора, то виходить довше. Та я намагаюся їхати або раніше, або пізніше.

Зараз я думаю про те, щоб придбати автомобіль. Не знаю, чи буду щодня їздити на роботу, але часом після важкого дня дуже хочеться купити авто, їхати в комфорті. Це набагато більші витрати, більше часу втрачати в заторах. В ідеалі мав би бути комфортний сучасний громадський транспорт. У Європі, наприклад, електрички – це рівень наших «Інтерсіті». У наших же вбито все: сидіння, підлога, двері ледве відчиняються, навколо брудно і смердить. Я розумію, що для «Укрзалізниці» напрямок пасажирських перевезень збитковий. Але ж можна підняти ціни, закупити новий рухомий склад. Я згоден платити більше – і 20 гривень, і 30 гривень. Так само й із маршрутками.

Ще один варіант дороги – з попутниками. У Telegram і Viber навіть є групи: попутники з Бучі, попутники з Гостомеля. Коли хтось їде в авто, робить заявку, вказує, скільки має вільних місць. Ті, кому треба їхати, списуються з водіями і платять так само, як за маршрутку. Але в авто все-таки комфортніше їхати.

У дорозі я читаю книги та проходжу онлайн-курси на Prometheus. Чи комфортно це робити? З нашим транспортом слово «комфорт» – це трошки занадто! Трошки трусить, приглядатися треба. Але якщо є бажання, то виходить.

 З нашим транспортом слово «комфорт» – це трошки занадто