The Village Україна продовжує серію матеріалів про людей з інших міст, які переїхали в Київ. Героями цього тексту стали одесити. Говоримо з ними про мотиви переїзду, адаптацію в столиці та «свої» місця в Одесі.

Фото: Олександр Кузьмічов

Марія Себова

ведуча програми «Європа за копійки», тревел-блогерка, переїхала у 2011 році

Коли переїхала в Київ, у мене не було ні знайомих, ні контактів, нічого. Пам’ятаю, що почувалася вільною.

В Одесі я навчалася на спеціальності «Видавнича справа та редагування», тоді почала працювати журналісткою. На четвертому курсі університету збагнула: якщо отримаю бакалавра і не переїду в Київ, то далі буде пізно. Якщо у 20 років не переїхав – усе, нема чого ловити. Я не розглядала інші міста, мій переїзд був пов’язаний насамперед з професійною діяльністю. Мене цікавило велике телебачення, а не регіональні канали.

Коли переїхала в Київ, у мене не було ні знайомих, ні контактів, нічого. Пам’ятаю, що почувалася вільною. Те відчуття, коли приїхав у місто, а тебе ніхто не знає, ти можеш вийти й посеред вулиці закричати, як істеричка. Одеса – велике село, всі всіх знають. Ти не можеш вийти в центр і нікого там не зустріти. Тому для мене це був зовсім інший досвід. Тут почалося доросле життя.

Після переїзду вирішила шукати роботу на телебаченні. Ніхто на моє резюме не реагував. Тож я написала список усіх найбільших телеканалів і ходила по них. Мене посилали на рівні охорони. Потім я почала вигадувати, що «у вас є вакансія, ось я і прийшла». Мені таки дали зняти пробний сюжет на каналі «Тоніс», а потім й узяли на роботу. За кілька років я потрапила в програму «Абзац» на «Новому каналі». Ще за якийсь час почала на ньому знімати власний проект «Європа за копійки».

Мені подобається ритм життя у Києві. Я людина швидка, тому люблю, коли все швидко. Одеса – велике місто, але все відбувається на релаксі. Відпочивати у такому режимі кайфово, але працювати я не можу. Найголовніше – у Києві я подорослішала і почала самостійне життя. А ще тут усі друзі звідкись приїхали, тож розумієш, що країна живе не тільки за тими законами, за якими ти виріс. У підлітковому віці здається, що всі живуть, як твоя сім’я, а тут все абсолютно по-іншому.

Перші кілька років я дуже любила Київ, а потім розлюбила. Здавалося, що тут нічого красивого немає. Коли переїхала в район Золотих воріт, зрозуміла, що Київ – кайфовий. Я обожнюю район від Золотих воріт і до Чорновола, БЖ, Рейтарську. Це мій ареал у Києві, де максимально добре. Чим більше обростаєш «своїми» місцями, тим тобі комфортніше.

Якщо ти народився в Одесі, то ти одесит назавжди. Я ніколи не буду киянкою. Дуже люблю Київ, але ніколи не вболіватиму за нього так, як за Одесу. Одесити – дуже цікаві люди. Стиль життя там – на релаксі і з шиком, на широку ногу. В Києві люди більш реалістично дивляться на світ. В Одесі не так, але за це я її особливо люблю.

Одеса для мене дім і найкраще місце для відпочинку. Я дуже сумую за морем. Тут завжди є альтернатива: можеш піти гуляти в місто, а можеш на море. Це не означає, що треба тільки лежати на пляжі, хоча кілька найкращих моїх літ я провела саме так. На пляж можна почати ходити хоч щодня з середини травня і до кінця серпня, поки не набридне. Навіть восени чи взимку є опція піти до моря. Це такий ритуал. Моря дуже не вистачає. Навіть його мовчазної присутності. Можна до Дніпра сходити, але це зовсім різні речі.

В Одесі мій улюблений – район Французького бульвару. Я недалеко від нього живу, 10 хвилин пішки. Це дуже красиві території, де багато санаторіїв. Там і улюблені пляжі, і ресторан «Дача». Також у цьому районі розташований «Ваш сад» – компанія, яка продає квіти. У них є територія, де на якій облаштували дитячий майданчик і сад. Багато людей приходить туди, вони беруть каву і сидять серед квітів. З батьками у нас є традиція, коли я приїжджаю, йти до моря, навіть не в сезон. Потім повернутися у «Ваш сад», випити чаю, а тоді прогулятися територією одного із санаторіїв.

 Якщо ти народився в Одесі, то ти одесит назавжди.

Євген Величев

ілюстратор, дизайнер Banda Agency, переїхав у 2017 році

Коли починаєш жити більше часу в іншому місті, то Одеса спочатку тебе не відпускає.

В Одесі я займався тим самим, що й у Києві – був художником, дизайнером, ілюстратором. Після магістратури вирішив покинути офісну роботу і пішов на фріланс. Ілюстрував усе і всюди. Потім ми запускали український The Village – приємний час для мене. Тоді було багато проектів з Києва, Москви, інших міст. Це мене і привело в Київ – потрібно було місце, де можна зустрічатися з людьми, обмінюватися культурним досвідом. Можливо, я і не дуже сильно хотів виїжджати з Одеси, бо мені там було комфортно – друзі, море, як це можна проміняти? Але я не люблю довго перебувати в зоні комфорту. Коли відчуваю, що мені звично, розслаблено – намагаюсь щось змінювати.

У Київ мене покликали в арт-резиденцію Port Creative Hub. Я приїхав з маленькою коробкою речей – я навіть не думав, що переїду. Мене тоді прихистили друзі. Потім запросили на співбесіду в Banda. Я подумав, що, напевно, не потрібно відмовлятись, бо якось усе дуже гарно складається. З цією маленькою коробкою речей я винайняв квартиру разом з подругою, яка приїхала вчитися у KAMA.

Коли починаєш жити більше часу в іншому місті, то Одеса тебе спочатку не відпускає. Постійно відбуваються флешбеки. Я довго не міг зорієнтуватися в Києві, доки не дістався високих точок. Тоді подивився, як влаштовані вулиці, і просто інтуїтивно проклав маршрути. Я звик, що всі вулиці будуються квадратами і нумерація будинків йде від моря. Ти розумієш, у якому напрямку вода, а в якому місто. Там не заблукаєш ніколи, бо все зрозуміло. Якщо хочеш дійти до моря і перебуваєш у віддаленій точці, то можеш ходити зигзагами по кварталах і все одно прийдеш. В Одесі ти не можеш нікуди не прийти.

Одесити – дуже прості люди. Зараз я приїжджаю і не можу зрозуміти: я ними захоплююсь чи вони мене лякають. Бо ця безпосередність заходить у твій особистий простір. Київ мене виховав. Тут я почав задумуватись про гармонію. В Одесі я займався йогою як духовною практикою. У Києві мені цього не вистачає, тому намагаюсь взяти це з вуличних засобів. Часто гуляю пішки. Тут дуже багато природи, вона не нав’язлива. Але дуже не вистачає моря. Все-таки люди стають більше схожими на природу. В Одесі люди більш солоні, а тут пріснувато.

Одесити часто намагаються зробити, щоб було краще, ніж у Києві. Водночас залишаються у цьому своєму бомонді, нікуди не виїжджають і хвалять це болото так, щоб усі заздрили. Іноді в Одесі і справді роблять більш якісні речі, але цього ніхто не бачить. Якщо в нас готують фестиваль, то це ФЕСТИВАЛЬ. По-іншому й бути не може. Не хочу образити своє рідне місто, але Одеса в певному сенсі провінційна – тут усе має бути в золоті та блиску. Якщо помирати – то дуже красиво. А в Києві люди мислять іншими категоріями.

В Одесі можна класно проводити дозвілля, на кожному розі є заклади. Покоління виростають, відкривають нові простори. І вони або стають модними, популярними, або зачиняються. Зазвичай на це є сезон: півроку-рік, і заклад закривається. Відбувається постійний рух, проте якісних місць не так багато. Саме тому чимало людей з Одеси приїздить на якісь вечірки в Closer. Навмисно сідають у автобус «Автолюкс» зранку, приїжджають у Київ, йдуть на Хрещатик – це в них найпопулярніше місце – а вночі прямують у Closer. Зранку повертаються в Одесу. Це для мене трішки дико.

Хоча, коли я переїхав у Київ, постійно ходив на всі вечірки, боявся щось пропустити. Дуже виснажився різноманіттям усього. Зараз я найбільше ціную момент там, де я зараз перебуваю. Для мене неважливо, буде це Київ чи інше місто. Я ухвалив собі рішення, що нікуди не поспішаю. Саме цього я навчився в Києві.

Моє найулюбленіше місце в Одесі – це археологічний музей на сходах. Там збираються всі центрові компанії в місті й можна всіх зустріти. А ще є місце під мостом, де зустрічаються ролери, біля Польського узвозу. Люблю будинок номер 5 на Пушкінській. Це масонський дім, де дуже незвичні сходи – ти розумієш їхню семантику, коли ввімкнене світло і з’являється патерн з масонськими очима і трикутниками. Крім того, люблю двір біля закладу «Декольте». Він закритий і там немає сусідів – можна робити техновечірки, ніхто про це не дізнається, тільки місцеві друзі. Люблю майстерні друзів – наприклад, моя подруга Саша Кадзевич вночі проводить виставку NOCH у маленькій галереї.

Подобається дикий пляж «Дельфін», з катакомбами і тунелем. З Французького бульвару заходиш у санаторій, спускаєшся в довгий тунель, йдеш через мозаїку і виходиш на пляж. Ще люблю за Одесою зупинку електрички «Нагірна». Там двері відчиняються – і ти на пляжі. Потяг прибуває прямо на море.

Ще є улюблене місце, про яке взагалі ніхто не знає – Медін (Одеський медичний університет – ред.). Це монументальна будівля в стилі класицизму. Там є драбини, оглядові майданчики. І дуже круто тут гуляти вночі, коли місяць освічує красиві дахи будинків. Зайти в Медін можна через очне відділення на Пастера. А сама будівля постійно закрита, там багато дивних і страшних речей, тому сюди треба йти великою компанією. Крім того, люблю Куяльник, де відбуваються круті ситуативні рейви. Коли ти туди приїжджаєш, ніяк звідти не можеш поїхати, бо це дуже далеко. Техно, кар’єр і ти перебуваєш усю ніч у цій солі.

 Одесити – дуже прості люди. Зараз я приїжджаю і не можу зрозуміти: я ними захоплююсь чи вони мене лякають.

Максим Тиднюк

співорганізатор We Love Sport та SEANERGY 2017, співзасновник IRINA TYDNYUK, KOTOVICH, EQUATOR CHALLENGE, переїхав у 2018 році

У Києві все по-іншому. З погляду комерції тут більше людей і відповідно тих, у кого є гроші.

В Одесі в мене було два життя: одне – підприємницьке, у нас з дружиною є бренди одягу, а друге – життя спортивного активіста. Зараз я живу на два міста. У Києві в мене дві цілі: проект здорового способу життя і відкриття магазину свого бренду.

Раніше я не звертав на це уваги, але помітив перед переїздом: люди в Одесі живуть у «курортному режимі» й нікуди не спішать. Ті, ким я захоплювався п’ять років тому, не рухаються, не змінюються. Людей усе влаштовує: вони спокійно планують зустріч, щоб потім зустрітися і знову планувати. Нескінченне планування мене почало напружувати. Я постійно порівнюю себе із собою, щоб бачити якісь зміни. Коли зрозумів, що нічого не відбувається, вирішив змінити оточення.

У Києві все по-іншому. З погляду комерції тут більше людей і відповідно тих, у кого є гроші. У відсотковому співвідношенні тут більше успішних та активних людей. Поганих – теж, але я сам обираю середовище.

Є такий вислів, що «Одеса – велике село». Може, у Києві теж так, але поки я цього не відчуваю. В Одесі ти не можеш просто так із кимось познайомитись: у вас є обов’язково ще 5-6 спільних знайомих з різними історіями. І це розслабляє, адже немає відповідальності справити враження при знайомстві.

Якби ми зараз сиділи в кафе в Одесі, то з нами було б щонайменше п’ять людей, з яким треба привітатися, спитати, як справи. Іноді ти маєш настрій бачити знайомих, а іноді потрібно зосередитися на роботі, а ти натомість спілкуєшся. У Києві я насолоджуюся моментом, коли нікого не знаю і мене ніхто не знає. Як за кордоном, коли ти не очікуєш когось зустріти, йдеш із розплющеними очима, дивишся на все.

Одесити жартують, що за літо бувають на морі три-чотири рази. Коли я вже живу в Києві, то влітку тиждень точно проведу на морі. Раніше я собі такого не дозволяв. У мене ж обов’язки, як це я цілий день проведу на морі? Було дуже важко психологічно дозволити собі відпочити в Одесі, коли я жив там.

У Києві я вже ніби знаю всі маршрути на автомобілі та пішки, але при цьому все бачу по-новому та запам’ятовую. Я не люблю ходити одними й тими самими маршрутами. У мене є друг, який теж живе на два міста – ми з ним часто гуляємо Києвом у пошуках локації для мого магазину. В Одесі таке навряд чи б вийшло – ми з дружиною гуляли за ручку раз на місяць. А тепер коли вона приїжджає в Київ, я показую їй локації, які знайшов.

Я не даю оцінки місту – воно як було до мене 1000 років, так і буде. Я оцінюю себе в місті, як я тут почуваюся. У Києві мені максимально комфортно, мені подобаються люди. Навколо так багато приємних і красивих людей. Помічаю в метро тих, хто має класний вигляд. Можливо, це таке перше зачарування.

Одеса – маленьке місто порівняно з Києвом. Є історичний центр, а навколо спальні райони. Я виріс у центрі, і зі спальними районами мене нічого не пов’язує. Є кілька маршрутів, які я сам не раз пройшов і повів би ними гостей міста. Це Приморський бульвар, кілька мостів, оперний театр.

 Є такий вислів, що «Одеса – велике село». Може, у Києві теж так, але поки я цього не відчуваю.

Людмила Гіцевич

діджитал-контент-менеджерка, переїхала у 2016 році

У Києві я зрозуміла, що все залежить від тебе.

Я з дитинства часто приїздила в гості до родичів у Київ і знала, що рано чи пізно переїду сюди. Думала вступати в Київ, але не вийшло. Потім був страх їхати в нікуди. Але, зрештою, я подалася на стажування в Gres Todorchuk PR. У п’ятницю мені надійшов лист: у понеділок вас чекаємо. Я зрозуміла, що якщо треба знак – то це він.  Це був поштовх – я зібрала валізу, не знаючи, наскільки їду.

Зараз я полюбила ще більше Одесу, зрозуміла нарешті магію південних курортних міст. Мені подобається туди повертатися, бо там батьки, друзі, місця сили. Це така подорож у часі, бо я опиняюся у кімнаті, де виросла. І для мене це дзен, наче повертаюся у безтурботне життя. Зараз це цінніше для мене місце, ніж було колись. Як особистість я сформувалася саме в Одесі. Тут я вперше працювала, закохувалась, вчилась. А Київ – це апгрейд, потужний поштовх.

У Києві я зрозуміла, що все залежить від тебе. Можливості перед тобою, але вони до тебе самі не прийдуть. Водночас місто – це не бездушна потвора, де є тільки кар’єра. Важить і культурне дозвілля. Спершу в мене був культурний голод, коли хотілося всього й одразу. Але потім Київ навчив розставляти пріоритети і планувати. Кажуть, що Одеса дуже еклектична, але Київ як столиця максимально еклектичний. Тут можна зустріти кого завгодно і достукатися до будь-кого.

В Одесі є відчуття спокою. У Києві багато нюансів, які треба тримати в голові, а вдома можна розслабитися. Коли відчуваю, що перегораю, їду додому перезавантажитись. Люблю море, коли холодно – тоді немає людей і так кайфово. У Києві теж дуже люблю приходити до води. Я звикла, коли жила в Одесі, обдумувати щось біля моря. У Києві, коли сумніваюся або треба ухвалювати якісь рішення, теж йду до води. Вона заспокоює.

Серед улюблених місць – кафе 12 Coffee and Croissants, де є португальські тістечка паштел-де-ната. Коли приїжджаю додому – завжди відвідую цей заклад. А ще люблю лиман Куяльник – туди мало хто їздить, а це прекрасне напівпокинуте місце з особливою енергетикою. Дуже люблю парк Шевченка. Там концентрація маршрутів: можна спуститися до моря, погуляти набережною. Подобається гуляти біля художнього музею на Софіївській вулиці – він дуже красивий ззовні. А ще «Зелений театр» – це місце відновили люди своїми силами і зробили центр дозвілля. Там виступав Бенджамін Клементайн, я була на його концерті. Коли в таке місце приїжджає світова зірка Клементайн – це дуже круто і сучасно. Ось це Одеса.

 У Києві я зрозуміла, що все залежить від тебе. Можливості перед тобою, але вони до тебе самі не прийдуть.