Олена Базу – українська дизайнерка, керівниця бренду Bazuhaus. Протягом року вона працювала у Нью-Йорку в рекламній агенції Your Majesty. У першому матеріалі серії про українців, які повернулися на батьківщину після тривалого періоду життя в іншій країні, вона розповідає, як це – залишити співпрацю з Coca-Cola і Nike для відкриття свого бізнесу в Україні.

Фото: Олена Базу

«Готова до роботи за кордоном»

Я думала про переїзд в іншу країну протягом тривалого часу, у мене був незакритий гештальт із цього приводу. Зокрема, розглядала варіанти з Німеччиною та Нідерландами. Певний час жила в Берліні, це місто здавалося близьким – і географічно, і духом. Це був такий період: замовлень для роботи дизайнера стало менше, в моєму оточенні багато хто говорив про еміграцію. Та до конкретних дій для переїзду я не вдавалася: нічого не шукала, портфоліо не оновлювала, вакансії не проглядала.

Єдине, що у мене на Dribbble (профільний сайт для дизайнерів – ред.) був підпис – готова до переїзду і роботи за кордоном. Можливо, саме завдяки цьому в квітні 2015 року до мене звернулися з пропозицією роботи у США. Посаду дизайнера запропонувала рекламна агенція Your Majesty Co. Вона має офіси в Нью-Йорку та Амстердамі, але це шведська компанія, команда здебільшого зі Швеції. Працює з дизайном і стратегією для великих діджитал-проектів. Власне, я працювала над проектами для Nike і Coca-Cola, а також для великого фешн-бренду.

«Це справді країна можливостей»

У США я провела рік. Думаю, головною причиною повернення стало те, що я не офісна людина. До Нью-Йорка я встигла попрацювати у трьох українських агенціях, але останній рік працювала на фрілансі. У США я остаточно зрозуміла, що робота в офісі – це не моє. До того ж я знала напевно: після Штатів не зможу повернутися до офісної роботи в Києві.

A post shared by Elena Bazu (@elenabazu) on

Америка – дуже сприятливе місце для розвитку кар’єри. Це справді країна можливостей. Історії про людей, які випадково потрапляють у бар, заводять знайомство і злітають на вершину кар’єри за один вечір, – це правда.

З іншого боку, знайти спільну мову з американцями непросто. Щоб підтримувати бесіду, треба знати всі жарти, дивитися всі шоу і стежити за локальними артистами. Якщо ти не дивишся телевізор чи американський YouTube, то заводити розмови чи жартувати складно. Певна річ, є люди, яким подобається американська культура, які стежать за всім, але це не про мене. Мені ближча Скандинавія.

«Тому що це мій дім»

Я повернулася в Україну не тому, що це Україна, а тому, що це мій дім. Я розуміла тоді й розумію досі, що в Україні у мене більше можливостей. Тут мені більш зрозуміло, як спілкуватися з людьми, комунікувати і вести перемовини. Я розумію, як в Україні зробити те, чого хочу, і отримати за це більше грошей, ніж деінде.

Якщо говорити про рівень життя, то в Україні, на мій погляд, комфортніше. Наприклад, у Нью-Йорку я половину зарплати витрачала на оренду квартири. Так, це був Бруклін, але спати доводилося на матраці. Це була велика квартира, але я ділила її з чотирма людьми. Словом, не той рівень життя, до якого я звикла.

До того ж я розуміла, що треба щонайменше п’ять років, аби мати нормальний рівень життя там. Для мене це був занадто довгий термін. Навіщо на це витрачати стільки часу? За рік у Нью-Йорку я вже зробила кар’єру: підійшла до певної межі в розвитку на цьому місці роботи. До Лос-Анджелеса переїздити сенсу не було. Будувати ж свій бізнес – те, чого я справді хотіла – мені здавалося кращою ідеєю у Києві. Урешті-решт, коли ти працюєш на когось, ти отримуєш стільки, скільки отримуєш, а коли в тебе свій бізнес, то масштабуватися можна до нескінченності.

Назву Bazuhaus я придумала дуже давно. Бренд одягу під ним я почала створювати ще у США, за два місяці до від’їзду. Але дизайнерським брендом він став не одразу: спочатку ми думали про те, щоб завозити певну продукцію. Побудувати бізнес таким, яким я його бачу, було б набагато складніше там, ніж в Україні. Поріг входу в бізнес у Штатах значно вищий: в Україні на запуск своєї справи можна витратити в рази менше коштів.

«Звикаєш до того, що можливо все»

Чи потрібно було адаптуватися до України після життя у США? Радше ні, ніж так. Спочатку була ейфорія – зустрічі з друзями, яких рік не бачила, і ось це все. Але шоку не було – звикаєш достатньо швидко.

Щоправда, перші кілька місяців було відчуття, що тут усе дуже дешево. Гроші ти спершу не рахуєш узагалі. У ресторані чи барі дивишся на ціни – і дивуєшся. Обід чи вечеря за п’ять доларів – це дивує протягом тривалого часу.

Чого найбільше бракує в Україні після США? Вибору їжі. Звичайно, помідори там не такі смачні, як в Україні, сирники знайти складніше. Але насправді це дуже дивний стереотип – що в Америці погана їжа. Адже там надзвичайно розвинений ринок органічних продуктів. Ну а Нью-Йорк – це поєднання найсмачнішої їжі з усіх куточків світу.

Бракує ще цього відчуття, що ти можеш вийти на вулицю і зустріти людину, яку раніше бачила на обкладинці чи на екрані. Таким чином звикаєш до того, що можливо все. У Нью-Йорку ти можеш придбати квиток і почути наживо Ріанну, Каньє Веста чи Florence + The Machine. Або зустріти в літаку зірку улюбленого серіалу. В Україні ж із цим великі проблеми – усі зірки здаються дуже далекими, це ніби інший світ.

Є ще питання з доступністю різних цікавих штук. Це дуже круто все-таки – знати, що сьогодні вийшла нова колекція якогось одягу і ти можеш зайти в магазин і одразу щось придбати. З іншого боку, зараз я не почуваюся відстороненою у цьому плані. У мене є багато знайомих у США, і я можу все замовити через них. Просто посилка від Amazon прийде не наступного дня, а за тиждень-два.

«Добре там, де нас нема»

У мене часто запитують, чи не шкодую про рішення повернутися. Ні, не шкодую. Назад не хочу. Інколи хочеться знову побачити щось із Нью-Йорка. Але насправді ці картинки все одно вже збереглися у мене в голові.

Водночас я не кажу, що у США погано. Я завжди повторюю: якщо є можливість спробувати себе в іншій країні, нею треба скористатися. Але це залежить від людини – комусь зайде, комусь не зайде.

Для мене це був дуже хороший досвід – не лише на рівні роботи і бізнесу, а й на особистому рівні. Але еміграція – це еміграція. Зараз знову стає популярно говорити про переїзд. Та здебільшого про це говорять люди, у яких тут усе не дуже добре, і вони думають, що все зміниться, щойно покинуть цю країну. Я намагаюся пояснити таким людям: якщо ви не можете тут бути щасливими, то щастя не буде й там. Добре там, де нас нема.

Я отримала у Нью-Йорку дуже важливий досвід. На власному прикладі переконалася в тому, що в житті все залежить не від країни, а від тебе самого. Я зрозуміла, що в Україні можна робити круті речі – якщо робити все правильно і на совість.

Планів переїздити до іншої країни у мене зараз немає. Але вони можуть і з’явитися. Наразі мене влаштовує ця схема – жити в Києві, але організовувати бізнес зі ставкою на західний ринок і часто подорожувати.