Люди в місті«Я кохаю кількох людей»: як живуть українські поліамори

Матеріал не призначений для осіб молодших за 18 років

Поліаморія, або поліамурність – це система поглядів, яка передбачає стосунки одночасно з кількома партнерами. Це може бути пара, в якій кожен із партнерів має взаємини ще з однією або кількома людьми, або кілька партнерів, які мають стосунки у межах однієї групи людей.

Паралельні стосунки можуть бути тривалими чи не тривалими, секс допускається, але може бути і суто платонічне кохання. Важливо, щоб кожен з партнерів знав про інших учасників стосунків.

За оцінками вчених, у США приблизно півмільйона людей живуть у поліаморних стосунках. Загалом цей показник занижений. Деякі секс-дослідники називають більше число, від 4 до 5 відсотків усього дорослого населення США, або від 10 до 12 мільйонів людей. Щодо України, то таких даних поки немає.

Поліамори називають свої взаємини коханням майбутнього, яке дає змогу бути чесними одне з одним та досліджувати себе у стосунках з іншими людьми. Адже звичний моногамний формат, на їхню думку, призводить до накопичування зрад та взаємних психологічних травм.

The Village Україна говорить з київськими поліаморами. Герої розповідають про «необмежене кохання», зраду, довіру і те, чому моногамія – не для них.

Марія Коршунова (26 років)

Наше суспільство заточене лише під один формат стосунків, і ніхто нам не розповідає про альтернативні варіанти.

Колись я також була в звичайних моногамних взаєминах із чоловіком. В якийсь час дедалі частіше стала натрапляти на статті про поліаморію, тоді я зрозуміла, що мені близький цей формат.

Зараз у мене є хлопець. Якийсь час між нами були моногамні стосунки, потім почали цікавитись, обговорювати і дійшли висновку, що можемо спробувати інший формат. З часом у мене з’явився ще один чоловік, а в нього – дівчина.

Я не ходжу і не шукаю варіантів, з ким би ще позустрічатися. Не користуюся сайтами для знайомств і не маю на меті навмисно шукати когось. У мене є хлопець, з яким ми живемо разом кілька років, але якщо на моєму шляху з’являється інша людина, я можу піти з нею на побачення і почати будувати стосунки, якщо ми обоє зацікавлені в цьому.

Жінки бояться того, як суспільство сприйматиме такий підхід до кохання. Чоловіки, скажу вам, також бояться цього, особливо подружжя чи пари у тривалих стосунках. Вони часто намагаються приховати свою поліаморність, бо наше суспільство досить консервативне і ще не готове це прийняти. Хоча такий формат взаємин існував протягом всієї історії людства. Жінки приховують це більше, звісно, адже є міф, що чоловік – полігамний, а жінка – моногамна, і тому жінок частіше осуджують за якісь зв’язки «на стороні». Чоловічу зраду суспільство засуджує, але якось поблажливо, ну, мовляв, буває. А жінка в нас же образ матері, чистої і прекрасної.

Мої друзі знають, що я поліаморна, і мама моя знає. Більшість людей, коли чують фразу «поліаморні стосунки», уявляють собі, що я щодня з новим чоловіком займаюся сексом. Насправді все не так. У моєї мами спочатку теж приблизно така ж картинка в голові була, але коли я їй пояснила концепцію, вона сказала: «окей, якщо тобі подобається, то нехай буде так».

Ми вважаємо, що можна любити маму та батька, трьох братів і п’ятьох сестер, мати 200 друзів і всіх їх любити, а от людину, з якою займаєшся сексом, тільки одну можна любити. Насправді, як ми любимо різну їжу, так само ми можемо любити і різних чоловіків та жінок.

Артем (30 років) і Аня (29 років)

Артем і Аня познайомились у кіноклубі Києво-Могилянської академії. Артем тоді зустрічався з дівчиною зі спільної компанії, в якийсь момент стосунки з нею почали складатися паралельно зі стосунками з Анею, що загалом задовольняло всіх учасників.

«У цій компанії цінували можливість отримання нового досвіду. І робили це цілеспрямовано. Ми не хотіли щось взяти з цієї тусовки і забрати з собою. Ми хотіли одночасно і простору, і людей, з якими можна було б про це поговорити», – розповідає Аня.

«Поліамурія – це те, що треба»

Аня: Ми зустрічаємось уже 10 років, знаємо одне одного ще довше. Той час, який інші люди присвячують експериментам, ми присвятили одне одному. Якимсь чином потрібно було почати ці експерименти.

Ми дізналися про те, що можемо бути в поліамурних стосунках поза контекстом наших взаємин: це друзі, тусовочка і просто цікавість, що змусила шукати якісь нові поняття у коханні. Тоді про це почали писати, ми прочитали – і це те, що треба!

За роки стосунків почав накопичуватися досвід того, що в звичайній сім’ї назвали б зрадою. Якісь гуляння «наліво», тривалі чи нетривалі, почуття, які залишалися платонічними, але були досить сильними, щоб поділитися цим фактом з партнером.

Про те, що ми будемо усім ділитися, ми говорили із самого початку. Хоча ми ще тоді точно не знали, що у це вкладаємо. Ми домовились з Артемом: насамперед розповідай мені cool story про те, що з тобою відбулося. І я тобі буду розповідати. Задовольни мою цікавість, а моралізаторства між нами як такого ніколи й не було. А потім це поступово почало обростати якимись кейсами. Щось відбувається, і ти про це розповідаєш партнеру.

«Я не знайомлюся з дівчатами Артема»

Аня: Паралельні стосунки однаково цінні, і будь-які з них можуть продовжуватися повноцінно, хоча це не зовсім цікаво.

З іншим партнером розкриваєшся по-іншому. Це абсолютно різні досвіди. Чому вони один без одного не можуть існувати, я поки що не розумію. Я і там справжня, і там справжня. Але в паралельних взаєминах ніби не вистачає часу розкритися повністю. Я не хочу сказати, що завжди потрібні якісь інші стосунки, але якщо така можливість трапляється, я не хочу від неї відмовлятися.

Зараз я вже більш як півроку зустрічаюся з дівчиною. Коли ми почали зустрічатися, у неї був партнер. Базові умови наших стосунків були такі, що і вона з кимсь зустрічається, і в мене є Артем.

Партнери можуть зустрічатись і між собою, але, гадаю, Артему не подобаються жінки, які подобаються мені. Я особисто не знайома з дівчатами, з якими зустрічається Артем, хоча якби він запропонував, я б погодилась, але тут він має право визначати фізичну дистанцію між нами. Я задовольняюся розповідями, що вони роблять, що вона любить, чим займається.

Артем: Теоретично я можу проявити скепсис, якщо мені не сподобається людина, яка подобається Ані, але я довіряю їй і впевнений, що вона не зробить хибного вибору. Оскільки я люблю Аню, для мене важливо, щоб її взаємини були хорошими, не травматичними.

Буває таке, що потенційна партнерка не погоджується на стосунки, якщо знає про мою поліаморність. Але для мене важливо наперед окреслити всі умови. Якщо я заведу стосунки з іншою людиною, то вона повинна знати, що в мене є Аня. Взагалі це інколи є проблемою. Гадаю, якби я не казав про стосунки з Анею, то все було б по-іншому, але це буде нечесно.

«Поліаморія – це взагалі не про секс»

Аня: У мене бувало, що я зустрілась із людиною на одну ніч, але я не вважаю це надто цінним. Ми не намагаємося натренувати якийсь м’яз у сексі, ми не ходимо на тусівки свінгерів чи на бондаж-фестивалі. Це не хобі. Поліаморія – це взагалі не про секс. Це про відповідальність, гнучкість і повагу. Ми не сексоголіки, тобто ми це любимо, дозволяємо собі, але це не щось, де ти можеш заробити бали. Це перш за все про якісь цікаві стани, новий досвід, нові відкриття себе, не обов’язково через секс. Можливість зрозуміти характер людини. Чорт забирай, мені подобається ця людина, бо я не знаю, як вона працює!

У мене, наприклад, немає Tinder. Якщо я з кимсь зустрічаюсь, то це повне заглиблення в цю емоційну ситуацію. Ти по-спортивному викладаєшся в чомусь новому. Це як похід, де в тебе немає можливості звернутися до твого домашнього досвіду.

«Ми не цензуруємо наші розповіді»

Артем: Ми завжди обговорюємо наші паралельні відносини, розповідаємо все, не цензуруємо. Наші стосунки настільки глибокі та вкорінені, що мені важко уявити, що будь-що могло б їх порушити.

Аня: В мене нема страху, що Артем може захопитися кимсь настільки, що це вплине на нас, поки що ми задовольняємо свої якісь потреби. Насамперед це відчуття комфорту, довіри, взаємоповаги. Ми з Артемом – це якийсь непорушний простір. У нас може бути певна закоханість у кого завгодно, це буде щось потенційно вичерпне, вибухове, трансформаційне. Я ніколи не захочу від Артема щось приховати, і я не приховую. Ця незашореність – це те, що в нас обох є. І таких людей досить важко знайти. Ми ніколи не розійдемося з ляпасами і взаємними образами, бо це занадто цінний ресурс – людина, яка тебе розуміє.

«Нам обом було б соромно за виснажливі ревнощі»

Аня: Усе, що відбувається поза стосунками Я + Артем – елемент гри. Ці правила сформувалися давно. Теоретично ми проговорили це десять років тому. Ми ще не знали, що це будуть за стосунки, але вони мали базуватися на довірі. Ми домовились, що будемо одне одному все розповідати. Гадаю, нам обом було б соромно за очевидні виснажливі ревнощі. Цього немає.

Довіра – це нічого не приховувати: факти, емоції, стани слабкості чи, навпаки, суперстан. Ми цим усім обмінюємося, бо нам цікаво одне з одним.

Як у будь-якій грі, якщо є якісь певні правила, то вони тебе визначають, тобто ти маєш певні якості у цій грі. З Артемом це: довіра, почуття суперечки, трошечки якоїсь грайливої боротьби. В інших стосунках це може бути по-іншому. І ти ніби відкриваєш якісь інші риси себе. Ти можеш спробувати інші свої іпостасі, при цьому залишатися собою. Я не кажу, що ми в якійсь віртуальній реальності живемо, просто те, що між нами, трохи нагадує ситкоми. Це якась структурна ситуація, щоб не сталося, ми одне одному довіряємо, і нам прикольно розповідати про все те, що між нами відбувається.

Чи доводиться приховувати свою поліаморність

Аня: Зараз нас оточують люди ідеологічно близькі до нас. Про наші відносини, кому цікаво, усі знають. Якби в мене спитали, які в мене стосунки, то, може, п’ятим реченням було б речення про це. До того була б розповідь про те, які ми, де ми живемо, чим ми любимо займатися разом.

Я не зустрічала дівчат, які б відкрито говорили про свою поліаморність, можливо, їх справді до біса мало або вони самі по собі і насолоджуються цим. Може, в мене дуже просте ставлення до життя, тож така моя практика не видається дивною для інших жінок і чоловіків. Хоча деякі люди намагаються переконати мене, що я просто нерозбірлива. Але в будь-якому разі я б хотіла бачити більше дівчат, які про це відкрито говорять.

Наші стосунки здаються дивними для батьків: десять років без букета, спільної собаки чи котика, поїздок у Туреччину – це не норма. Але ми їм пояснюємо, що не прагнемо цього. Я гадаю, ми потрапили в маленьку шпаринку, де люди не хочуть робити так, як раніше, але не придумали ще, як робити далі і навіщо.

Збоку наш спосіб відносин може здатися безцільним. Я розумію батьків, які намагаються з’ясувати, а яка власне ціль вашого спільного існування, навіщо жити 10 років, не продукуючи якогось результату, не накопичуючи майна, не народжуючи дітей і так далі. В мене поки немає відповіді на це питання.

Ми не приходимо додому з почуттям незручності

Артем: Я не готовий повертатися до моногамного формату стосунків. Це одна із причин, чому я говорю про те, що в мене є Аня, іншим дівчатам завжди. Щоб потім у них не виникало якихось питань, типу «а я ж очікувала від тебе чогось іншого, а ти виявився таким козлом».

Аня: Нам приємно приходити додому з новим досвідом, який робить нас краще. Це не про обмін плітками, це про те, як ти можеш виконувати обіцянки, розуміти потреби інших людей, якесь лікування у певному сенсі. Головне, що ми одне одного не боїмося. Не приходимо додому з почуттям незручності. Навіть якщо Артем не спитає, як минув мій день, він буде готовий почути історію про це, поставить правильні запитання.

Артем: Якщо в тебе є паралельні стосунки – це тебе так підживлює так, що у стосунках з постійним партнером додаються нові відчуття, ти стаєш більш уважним.

Аня: Інші люди допомагають не забувати, наскільки це важливо і наскільки це наповнює відносини: завжди робити зусилля, аби когось розкрити, щоб не втрачати чутливості.

Ілюстрації: Анна Шакун