З 16 березня Україна закрила міжнародне регулярне пасажирське сполучення, щоб припинити поширення коронавірусу, – авіакомпанії часто скасовували рейси або змінювали вартість квитків.

Ми вже писали про тих громадян України, які намагаються повернутися додому. А тепер розповідаємо історії тих, хто вирішив на час карантину не повертатися.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Ксенія Панько

27 років, підприємиця

залишилась у Роттердамі

Коли почалися розмови про можливий карантин в Україні, я була у відпустці в Північній Америці. Далі планувала летіти в Амстердам і залишитися в Нідерландах ще на тиждень. Квитки, звичайно, у мене були. Ми вилетіли в Нідерланди у запланований день. Тут я дізналася про закриття кордону і мала до 10 годин для ухвалення рішення і вильоту з країни. Не буду приховувати, що я відразу вагалася, їхати чи не їхати. Зваживши всі важливі моменти, я вирішила залишитися.

Легені та верхні дихальні шляхи – не найсильніше моє місце, тому було ліпше уникнути зайвих рухів. У Нідерландах мені спокійніше від думки, що я перебуваю в країні з гарною медициною. Ширилися чутки, що тих, хто прилітатиме з-за кордону до України, відішлють на обсервацію. Я не хотіла йти на такий ризик, бо знаю, що там усі будуть разом: і хворі, і здорові. А ще я не могла бути впевнена, що не заражена.

Останній місяць я провела близько 50 годин у літаках, тому їхати додому до рідних людей – це наражати їх на небезпеку.

У Нідерландах ніхто не знає, коли можна буде повернутися в офіси, коли відкриють кафе та ресторани. У перші дні карантину люди винесли майже все з супермаркетів, та й сьогодні важко знайти борошно, картоплю, олію чи яйця. Тому не треба казати, що лише в Україні так. Тут люди теж реагували тривожно, і їх можна зрозуміти.

Останні 4-5 років я працюю лише онлайн, тому особисто для мене нічого не змінилося у самій структурі та комунікації в роботі. Звичайно, зміни будуть економічні, до чого треба готуватися вже нині. Тож я детально планую свої витрати й купую лише справді необхідне.

Поки не знаю, скільки це триватиме. Купила нові квитки на дату закінчення карантину в Україні. Але маю відчуття, що карантин продовжать. І вважаю, що це було б правильно.

Ніколь Павлова

24 роки, тімлід в ІТ-компанії

залишилася у Празі

Цього року вирішила відсвяткувати свій день народження не в Україні. Обрала Прагу, щоб трохи краще ознайомитися з містом і культурою країни загалом. Прилетіла сюди 11 березня, а за кілька годин дізналася, що в Києві оголосили карантин. 12 березня я святкувала день народження і в Чехії оголосили про надзвичайний стан. Далі в Україні повідомили, що з 17 березня закривають кордони. Я не хвилювалась, оскільки мала квиток на 16 березня до Києва. Та 14 березня не змогла зачекінитись на літак, перевірила на пошті папку «спам» і побачила лист від авіакомпанії, що рейс скасували.

Протягом трьох днів до закриття українських кордонів я моніторила ситуацію. Українці оперативно створили групу «Друг» для людей, які застрягли за кордоном. Але вона постійно «падала», бо охочих було дуже багато.

МАУ додавали рейси й підвищували ціни, в середньому квиток коштував 400 доларів. На сайті МОЗ було зазначено, що українські громадяни матимуть змогу повернутися додому навіть після закриття кордонів, якщо перевізник не скасує рейс. Але рейси скасовували один за одним.

Після довгих роздумів і безлічі спроб знайти адекватний спосіб дістатися додому я дійшла висновку, що залишитися в Празі буде правильно. Чехи дотримуються карантину, ходять у масках.

Якщо порівняти з тим, що розповідають мені рідні та друзі про ситуацію вдома, я рада, що залишилася тут.

У Києві я працюю в IT-компанії. На щастя, в поїздку я прихопила з собою ноутбук, тому можу працювати віддалено, як і мої колеги. З фінансами поки теж проблем немає, а далі використовуватиму заощадження.

У Празі маю друга, який не залишив мене в біді й запропонував жити у нього стільки, скільки потрібно. Більшості тих, хто застряг за кордоном, так не пощастило, на жаль. Готелі закрили на карантин, посольства нічим не допомогли.

З перших днів уся рідня мене переконувала залишатися в Празі, якщо є така можливість. Їхня реакція базується на міркуваннях безпеки. Я спершу рвалася додому, але тепер не шкодую, що ухвалила таке рішення.

Примітка: на момент запису інтерв’ю героїня отримала листа з консульства, у якому йшлося про те, що, якщо є змога залишитися у Празі, варто залишитись.

Ксенія Харченко та Віталій Коваль

25 та 29 років, діджитал-маркетологиня та менеджер проєктів

залишилися у Таїланді

Це наша з чоловіком перша довга подорож і перше зимування в теплих країнах.

Квитки купили ще влітку.

Як і планували, останній тиждень ми залишили на знайомство з Бангкоком, але несподіване закриття авіасполучень змусило нас терміново купувати нові квитки. Вже 15 березня ми дісталися до Бангкока та опівночі мали летіти рейсом до Києва. Коли прибули в аеропорт, нам повідомили про часткове скасування рейсу і запропонували долетіти до Сербії, а звідти якимось чином дістатися Києва. Ще був варіант перельоту до Мінська, відтак сухопутним транспортом.

Оскільки ситуація нестабільна і ми не були впевнені, що встигнемо дістатися до України з такими схемами до закриття кордону, вирішили залишитися в Таїланді та зразу ж скасували квитки. Нам пощастило, що готель був заброньований до 20 березня, тож уночі ми приїхали назад без проблем і переживань.

Вранці усвідомили, що не повернемося додому найближчим часом. Знайшли житло на місяць і досі намагаємося повернути кошти за авіаквитки.

На сьогодні ситуація в Таїланді значно краща, ніж у Європі. Ми пережили спалах дуже легко, перебуваючи у В’єтнамі.

На той момент усі близькі хвилювалися та кликали нас додому. А тепер просять залишитися до літа, поки зараження в Європі не піде на спад.

Бангкок нині доволі безпечне місце для проживання, адже на вулицях мінімізувалась кількість людей. Поряд з нашим житлом є госпіталь, і ми почуваємося у безпеці, хоч наш страховий поліс дійсний лише до 31 березня. Також нам надали інформацію про те, що можуть продовжити візу на місяць.

У Таїланді немає карантину. Ми читали інформацію про закриття шкіл і стадіонів з великим скупченням людей, але нам не довелося відчути через це дискомфорт у пересуванні. Великі ТЦ відчинені, дезінфектори в них на кожному кроці.

У закладах є санітайзери. На Пхукеті ми жили в будинку, де кожні дві години дезінфікувати ліфт, усі вхідні двері та спортзал. Було незвично, але почуття спокою не покидало.

Крім того, чули, що Таїланд тимчасово скоротив видачу віз і скасував багато рейсів, але кордони не закривав. Така сама ситуація по всій Азії.

Люди тут розслаблені, хоч зараження і відбувається. Саме тому ми обрали житло далі від центру, де дуже спокійно.

Оскільки вже сьогодні відомо, що карантин уведений на невизначений час і ніхто не знає, коли справді ситуація поліпшиться, ми вирішили: поки що Бангкок стане нашим домом, принаймні ще на три тижні. Обіцяють зробити спеціальний рейс Бангкок – Київ, ми плануємо відстежувати інформацію та діяти відповідно до ситуації в країні. Якщо вірус «розгуляється», то, ймовірно, залишимося тут довше.

Батьки за нас спокійні та навіть раді, що ми так далеко. Вони більше переживають за те, що ми, коли летітимемо додому, можемо захворіти.

Тому наразі краще уникати зайвих перельотів.

Примітка: на момент запису інтерв’ю Бангкок був не на карантині, але зараз тут все закрито. На вулицях майже немає людей. Почувши багато історій із закриттям країн до червня, ми боїмося, що доведеться тут жити. Тому шукаємо авіаквитки на найближчі дати. Або чекатимемо на спецрейс від керівників нашої країни.

Олександра Лавщенко

22 роки, PR-спеціалістка

залишилась у Лампертгаймі (Німеччина)

Я давно хотіла у відпустку. План поїздки був такий: вихідні у Варшаві, чотири дні у Берліні й потім тиждень у мами в гостях у містечку недалеко від Франкфурта-на-Майні. Спочатку все було чудово: я приїхала до Варшави у п’ятницю, 13 березня. Я знала, що тут карантин, але не очікувала, що цього ж вечора оголосять про закриття кордонів. Польща з 15 березня, Україна із 17 березня. Мені зателефонувала мама і сказала, що потрібно терміново їхати до неї, вона купила квиток на автобус до Німеччини.

Наступного дня я приїхала на автовокзал і відстояла 30 хвилин на холоді в очікуванні автобуса. І тут мені надійшло сповіщення від Flixbus, що рейс скасовано. Мені потрібно було ухвалити рішення: повертатися в Україну на автобусі або шукати машину до Німеччини.

Було складно не піддаватися паніці, бо на вокзалі творилося пекло: сотні людей, більшість з яких українці, відчайдушно намагалися взяти квиток додому.

Зрозумівши, що з таким напливом охочих я навряд чи зможу повернутися додому до 17 березня, я вирішила їхати далі. Ледве знайшла авто до Берліна, переночувала у друзів, відтак поїхала до мами в Лампертгайм.

Тоді на автовокзалі у Варшаві я розуміла, що якщо зараз залишуся в Європі, то повернуся додому не скоро, проте буду зі своєю родиною в спокої та безпеці до закінчення карантину. Я збиралася їхати в Україну відразу після 3 квітня, проте прочитала, що, можливо, карантин на два тижні продовжать. Тож вирішила перестрахуватися і взяти квиток на кінець квітня, щоб повернутися після 20-го. Сподіваюсь, так і буде.

У мене завжди є робочий план на тиждень, який треба виконати, тому часу нудьгувати немає. Офіс теж завжди на зв’язку в месенджерах і в zoom: ми працюємо в колишньому ритмі, не зменшуючи обертів.

Мені пощастило, що в Німеччині живе моя мама, тому не потрібно переживати через житло або нестачу фінансів.

Ті гроші, які я взяла з собою в подорож, я поки не витрачаю. Думаю, вони мені точно знадобляться після повернення в Україну.

У Німеччині уряд кожної федеральної землі самостійно вирішує, коли і як вводити карантин. У Гессені, де я зараз перебуваю, його ввели тільки в суботу 21 березня: закрили всі кафе і ресторани, не можна виходити на вулицю без поважної причини, обмежено рух громадського транспорту.

Я можу залишатися в Європі до середини червня, тому жодних кардинальних кроків наразі робити не збираюся. Однак, якщо раптом виникнуть причини для екстреного повернення, полечу на спеціальних рейсах МАУ, SkyUp або шукатиму авто через сервіс Blablacar.