Ситуація: хтось із ваших близьких або рідних заперечує загрозу поширення коронавірусу та намагається жити звичайним життям, нехтуючи безпекою та самоізоляцією. «Та чого так переживати, то ж як грип». Як говорити з близькими у таких випадках?

Марія Лемущук

кандидатка медичних наук, лікарка-психологиня, психотерапевтка

У наш час досить важко ізолюватися від реальності або ігнорувати її. Але ми можемо спостерігати, що люди старшого покоління дуже часто заперечують загрозу та намагаються порушувати правила карантину. Чому ж так відбувається? Для того, щоб достукатись до них, потрібно розуміти чому вони поводяться таким чином.

Дуже часто, коли ми не хочемо сприймати реальність, працює заперечення. Ми можемо заперечувати те, що нам не подобається і коли його ніби немає, то нам стає спокійніше. Заперечення загрози для зменшення страху змушує наших батьків нехтувати правилами карантину.Також батьки не завжди прислухаються до того, що кажуть їм діти, тому що вони звикли слухати дорослих, а не дітей. Тому варто набратися терпіння і не полишати спроби достукатися до батьків чи рідних.

Говорити, навіть якщо вони не хочуть слухати. Пояснювати свої почуття – тривогу, страх, занепокоєння. Говорити про те, що ви теж перебуваєте зараз на карантині, що вам теж не просто. Говорити батькам, що ви відчуваєте страх та занепокоєння за них. Тому, коли вони не дотримуються правил власної безпеки, ви переживаєте за них ще більше. Пояснити, що ваші дії з гарними намірами для них. Важливо ділитися своїми емоціями й дуже важливо почути їх. Зрозуміти, що саме викликає у ваших батьків страх чи супротив, спробувати разом знайти спосіб подолати це.

Зробити акцент на їхній «експертності» та досвіді. Вони вже переживали надзвичайні кризові події, це допоможе і цей період їм пройти. Запитайте їхню думку, почуйте її. Разом спирайтеся на факти та шукайте правильне рішення. Важливо будувати розмову на довірі: ви поважаєте їхню думку, а вони довіряють дітям, яких виховали. Це не боротьба за правоту, а поєднання зусиль для збереження життя та здоров’я.

Знайти підхід саме до своїх батьків. Використовувати влучний момент та їхній настрій для розмови. Підготувати їх поступово до мети вашої розмови – дотримання умов карантину. Говорити спокійно і впевнено. На агресію не відповідати агресією, а робити паузу та згодом повертатися до розмови. Спиратися на факти. Залучати авторитетні (на думку батьків) джерела. Це може бути, наприклад, їхня сусідка – подруга, яка вже місяць сидить вдома.

Надзвичайно важливо не залякувати, не акцентувати увагу на віці 60+. Пояснювати, що всі ми зараз знаходимося в небезпеці й маємо турбуватися один про одного. Говорити про ризики, що вони є дійсно вищими у людей певної вікової категорії та з певними супутніми захворюваннями. Але це не означає, що тільки вони наражаються на небезпеку. Якщо батьки ігнорують піклування про себе, пояснити, що вони можуть підхопити вірус, переносити його та заразити інших, наприклад, дітей та онуків. Усі ми зараз потребуємо взаємної турботи, яка проявляється в тому, що ми залишаємося вдома.

Піклування потрібно всім, а особливо людям старшого віку. Тому так важливо достукатися до них не за допомогою агресії, а зробити акцент саме на піклуванні. Батьки повинні відчувати, що вони не під арештом, а перебувають під захистом своїх дітей. Варто часто хвалити їх та наголошувати на їхніх досягненнях у дотриманні умов карантину.

Важливо разом продумати «сценарій» перебування вдома. Проговорити всі переваги та недоліки. Разом подумати, як подолати труднощі. Зробити дії для покращення умов перебування на карантині – наприклад, навчити батьків зв’язуватися з друзями й рідними онлайн. Купити їм книги та кросворди. Спланувати дні, наситити їх сенсом під час карантину. Що точніший буде план, то краще.

Пояснити батькам, що ви розв'яжете побутові проблеми – доставлення їжі, ліки з аптеки тощо. Зробити це комфортним для них. Проговорити, як і що важливо для них. Пояснити, що це не навантажує вас, не є проблемою, а, навпаки, що вас заспокоює думка про їхню безпеку.

Говорити про те, що це тільки період і він скоро мине. Для когось це може бути «тренування» перед виходом на пенсію або час на відпочинок і хобі. Надзвичайно важливе значення відіграє не так ситуація, як ставлення до неї. А це суб’єктивно та у наших руках.

Найважливіше бути поруч, часто дзвонити, запитувати про стан здоров’я, настрій, про їхні потреби. Показати їм, що найближчі та найрідніші люди, попри ізоляцію, завжди поруч. Навіть якщо це відбувається за допомогою дзвінків, онлайн-розмов чи продуктів, залишених під дверима.

Ілюстрація: rawpixel