Як це працює«Заміна пластикових вікон на дерев’яні все популярніша». Як у Львові реставрують вікна та балкони

Тут не буде класичного вступу. Здебільшого ми пишемо новини про Київ, іноді – про Львів, і часом важко втриматися від порівняння. Поки в Києві активісти закликають підписати петицію про розпуск Департаменту охорони культурної спадщини, у Львові реставрують ще одну сецесійну браму. За 2023 рік ЛКП «Бюро спадщини», що підпорядковується Управлінню охорони історичного середовища Львівської міської ради, допомогло реставрувати майже три десятки брам і стільки ж вікон (зокрема, замінити з пластикових на дерев’яні).

Не ідеалізуємо, але хочемо розповісти про досвід Львова зі збереження культурної спадщини. Для цього поговорили з колишнім директором «Бюро спадщини» Павлом Богайчиком [невдовзі після запису інтерв’ю Бюро очолила заступниця Павла, Стефанія Топилко]. Запитали, як працюють програми співфінансування реставрації вікон, брам і балконів і чому реставрація відбувається повільніше, ніж хотілося б.

«Розповідали людям про те, чому саме їхні будинки цінні»

Охорона культурної спадщини у Львові має свої особливості в порівнянні з іншими містами України, зазначає Павло Богайчик, колишній директор комунального підприємства «Бюро спадщини», який очолював Бюро з моменту його реорганізації у 2020 році.

До цього програму співфінансування реставрації та оновлення брам, вікон та балконів здійснювали в межах українсько-німецького проєкту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова», що завершився у 2017 році. Міська рада вирішила продовжити цей проєкт, передавши реалізацію «Бюро спадщини». Комунальне підприємство почало не лише координувати програми співфінансування реставрації, а й організовувати онлайн- та офлайн-активності, виставки, воркшопи.

Наприклад, у 2021 році почали проєкт «Де межа», що має на меті проінформувати мешканців історичної частини міста про цінність будинків і міського простору, в якому вони живуть. «Ми розуміли, що люди, які живуть трохи далі від центру Львова, не до кінця розуміють цінність спадщини й вважають, що цінна спадщина – це лише площа Ринок і прилеглі вулиці. Тому через прогулянки ми розповідали мешканцям, чому саме їхні будинки цінні», – каже Павло Богайчик. За його словами, після таких екскурсій найбільше заявок на співфінансування вікон і брам надійшло саме з тих районів, де їх проводили.

Після початку повномасштабної війни, коли кошти міста переспрямували на підтримку критичної інфраструктури та допомогу війську, Бюро почало пошук фінансування в іноземних фондах. Серед понад двадцяти фондів відгукнувся лише німецький фонд Ебергарда Шьока, що й у 2024 році продовжує підтримувати програми співфінансування у Львові.

«Програми співфінансування, які місто реалізує для дофінансування реставраційних робіт, є надзвичайно важливим бонусом, який мешканці часто не оцінюють належним чином. Таку практику рідко можна зустріти не лише в Україні, але й у багатьох інших країнах, – коментує начальниця управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Тетяна Балукова. – Для власників, які проживають в історичних будинках, звично відкладати кошти на автомобіль або брати кредит на інші потреби. Але чомусь багато хто не вважає за потрібне відкласти кошти на реставрацію, сподіваючись, що це має зробити хтось інший. Цей власник звертається до міської влади зі скаргами, наприклад, на його аварійний балкон. У Європейському Союзі та в багатьох інших країнах це так не працює. Мешканці несуть спільну відповідальність за весь будинок, і балкон є частиною їхньої приватної власності, що належить до квартири», – додає Тетяна Балукова.

Як працюють програми співфінансування

 

Ця програма реставрації орієнтована винятково на пам’ятки архітектури, тож брати участь можуть лише ті мешканці, чиї балкони виходять на головний фасад будівлі, що має статус пам’ятки, підкреслюють у «Бюро спадщини». Для історичних будинків, що не включені до списку пам’яток, є й інші програми фінансування, що координують районні адміністрації.

Мешканці будинку повинні погодитися з умовами та подати спільну заяву з необхідними документами в ЦНАП.  «Проблема виникає, коли в цілому будинку активним виявляється лише один власник балкона. Він подає заявку, після чого розробляють проєктно-кошторисну документацію, проводять експертизу, що вимагає значних людських і фінансових ресурсів. Після реставрації його сусід бачить результат і теж вирішує подати заявку, що запускає процес знову. Це недоцільно, тому важливо, щоб усі мешканці подавали одну заявку одночасно», – пояснює Павло Богайчик.

Якщо хтось відмовляється від участі, він подає письмову відмову, і його балкон не включатимуть у проєкт.

Значною проблемою є брак комунікації між сусідами, вважає колишній очільник Бюро: «Ми дуже часто стикаємося з тим, що власники квартир не готові між собою дійти до консенсусу, визначити уповноважену особу, яка буде представляти їхні інтереси». Павло Богайчик додає: «Програма має стимулювати до реставрації, але вона не може вирішити всіх проблем замість власників помешкань, яким належать балкони».

Після розгляду заявки «Бюро спадщини» готує титульний список для затвердження відповідно до умов Програми співфінансування. Лише після цього об'єкт включають у програму і ставлять у чергу. Зараз у черзі на реставрацію є понад десять заявок, а також заявки, подані до 2023 року.

Із серпня 2023 року до березня 2024 року «Бюро спадщини» отримало близько 150 заявок, але лише 12 відповідали умовам програми. Усе через те, що мешканці неуважно прочитали умови й здебільшого просто не додали до заяви щось із перелічених додатків, зазначає Павло Богайчик.

Загалом під час реставрації балконів «Бюро спадщини» забезпечує виконання таких етапів: виступає замовником проєктно-кошторисної документації, скеровує її на розгляд і погодження в органи охорони культурної спадщини, а далі, відповідно до вимог закону України «Про публічні закупівлі», укладає тристоронній договір на виконання робіт (між Бюро, уповноваженою особою від власників квартир і підрядником) та отримує дозвіл на їх виконання. Потім власники помешкань, до яких належать балкони, оплачують свою частку – 10 тисяч гривень за один балкон, еркер чи лоджію.

Загальна вартість робіт залежить від розміру, складності та його стану. Вона може становити від 100 тисяч гривень. «Фактично за десять тисяч гривень власники квартир отримують відреставрований балкон, що коштує значно дорожче в порівнянні з їхнім внеском. Навіть якщо в них було бажання продати квартиру, то її вартість із відреставрованим балконом зросте», – додає Павло Богайчик.

 

Це програма, у якій можуть узяти участь мешканці всіх історичних будинків – не лише пам’яток архітектури. За умовами програми, будинку має бути понад 80 років і він має бути розташований на території історичного ареалу Львова. 

Реставрують і вікна в приміщеннях загального користування, на сходових клітках, і вікна квартир у приватній власності. У будь-якому разі мешканець чи мешканці вносять 40% від суми реставрації, а 60% дофінансовує місто.

Крім того, у межах програми також замінюють пластикові вікна на дерев’яні. У Бюро спадщини кажуть, що така заміна стає все більш популярною, особливо серед молоді, яка купує житло в історичних будинках. Реставратор столярних виробів Олександр Савчук уточнює: якщо замінити вікна фахово, то проблем із тепло- та шумоізоляцією не буде.

«Люди звикли бачити старі дерев’яні вікна зі шпаринами та полущеною фарбою. Вони думають, що лише пластик закривається герметично й часто не вірять, що дерев’яні вікна здатні тримати температуру, – каже реставратор. – У нас був випадок: перед тим, як контрактувати велике замовлення в офісному приміщенні, інвестори приїхали на інший об’єкт і заміряли там перепади температури медичним градусником після заміни вікон, бо вже стикалися з нефаховою реставрацією. Своєю роботою ми неодноразово змогли довести власникам, що фахова реставрація дає змогу отримати дерев'яні вікна, які не лише виглядають естетично, але й забезпечують чудову герметичність, теплоізоляцію й енергоефективність, що не поступається сучасним аналогам. Тож це моменти, де з людьми потрібно працювати», – додає Олександр Савчук.

Як і у випадку з балконами, щоби взяти участь у програмі з реставрації вікон чи брам, мешканці будинку для початку мають між собою поспілкуватися, погодити участь у програмі співфінансування та подати заявку через ЦНАП. 

Більшість брам у Львові не реставрували (хіба що фарбували), тож майже всі в доволі поганому стані, каже колишній очільник Бюро спадщини Павло Богайчик. Тому за цією програмою – великий відсоток прийнятих заявок.

Коли настає черга розгляду заявки, архітектор зв’язується із заявниками для проведення обстеження вікон або брам. Після цього здійснюють запит цінових пропозицій на реставрацію, визначають найбільш економічно вигідний варіант та укладають договори з підрядником. Мешканці будинку оплачують свою частку співфінансування: 30% – для брам, 40% – для вікон і 50% – для заміни пластикових вікон на дерев’яні. Після завершення робіт, що виконані відповідно до вимог, «Бюро спадщини» доплачує свою частку. Фахівці Бюро разом із мешканцями перевіряють якість виконаних робіт. У разі виявлення недоліків реставратори їх виправляють.

Загальний список поданих заявок опублікований на сайті «Бюро спадщини». Щомісяця там позначають виконані об'єкти, щоби мешканці змогли самостійно відстежувати, як швидко рухається черга до їхньої заявки.

Як обирають реставраторів 

Якщо йдеться про реставрацію балконів на будинках-пам’ятках, то виконувати її можуть лише реставраційні компанії з відповідною ліцензією – їх не так багато, зазначає Павло Богайчик. Коли збираються реставрувати вікна чи брами в історичних будівлях (вони не обов’язково мають бути пам’ятками), то працюють переважно з реставраторами, які раніше брали участь в українсько-німецькому проєкті «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова»: у межах цього проєкту німецькі фахівці проводили для українських реставраторів тренінги з дерева, каменю та металу.

«Часто ми отримуємо запити від власників приміщень в історичних будинках міста – хто може провести реставрацію? Коли ми почали отримувати запити ще й з інших міст, то зрозуміли, що є потреба в створенні ресурсу, де за потреби можна знайти собі реставратора чи архітектора», – розповідає Павло Богайчик. 

Онлайн-платформу «Оператори спадщини» запустили у 2023 році разом із «Фундацією ЗМІН»: там зібрали інституції та фахівців, які працюють або дотичні до роботи з культурною спадщиною в Україні. Платформа є майданчиком взаємодії та можливостей для представників сектору культурної спадщини, пошуку партнерів, підрядників чи однодумців, розповідають у «Бюро спадщини». На ресурсі можна знайти понад 1000 «операторів спадщини» з усієї України, зокрема переглянути їхнє портфоліо. Поки що сайт найбільше наповнений щодо Львівської області.

«Реставраційні компанії дуже часто не мають сайтів. Це не впливає на якість роботи, але, оскільки вони не публічні, їх дуже важко знайти», – коментує колишній очільник «Бюро спадщини».

Зараз шукають фінансування, щоби продовжити роботу над ресурсом. Зокрема, хочуть додати можливість виставляти рейтинг організаціям чи окремим реставраторам, щоби відсіювати тих, хто працює неякісно. Також хочуть додати можливість залишити відгук про реставраторів.

Крім того, зараз працюють над навчальною програмою для реставраторів на базі одного з львівських вишів. У «Бюро спадщини» вважають, що освіта потрібна і реставраторам-початківцям, і тим, хто почав працювати в цій професії, не маючи теоретичної підготовки. «Багато реставраторів уже мають певний досвід, але не мають освіти, і їм треба надати можливість її отримати, бо вони не до кінця розуміють певні процеси», – коментує Павло Богайчик. Презентувати освітню програму обіцяють ближче до зими.

Чому на реставрацію потрібно чекати так довго й чи можливо самостійно реставрувати свій балкон, двері чи вікно

У «Бюро спадщини» визнають, що на реставрацію часто доводиться чекати роками; лише у квітні цього року почали працювати над першими балконами із заявок, поданих між 2020 і 2023 роками. Розробка проєктно-кошторисної документації триває близько двох місяців, ще місяць займає будівельна експертиза, а отримання всіх дозволів і погоджень може затягнутися ще чотири-п’ять місяців. Проєкти ведуть паралельно, тому деякі етапи можуть відбуватися одночасно.

Однак є й інша проблема – брак реставраційних компаній через мобілізацію працівників і недостатню кількість архітекторів у цій сфері. Щоб уникнути тривалого очікування, власники приміщень у пам'ятках культурної спадщини можуть самостійно замовити реставрацію.

«Дуже часто я чую від львів’ян: якщо історична будівля, то я не маю права там нічого робити. Але не маєте права робити самовільно, без проєктної документації, дозволів і погоджень. Тому ті, хто не мають терпіння, але мають фінансові ресурси, можуть виступити замовником реставраційних робіт самостійно, однак зобов'язані дотримуватися вимог чинного пам'яткоохоронного законодавства щодо розроблення проєктної документації, отримання погоджень, дозволів і виконання реставраційних робіт», – каже Павло Богайчик.

«У нас був кейс зимою, коли мешканці викинули браму й на її місці поставили сучасні двері, це викликало негативний бум у соцмережах. Зараз робити такі речі вже стало негарним тоном». [За кілька на місці самовільно встановлених дверей встановили копію 100-літньої металевої брами, яку викинули].

«Попри те, що мешканці дедалі більше усвідомлюють необхідність реставрації, глобальних змін поки що не спостерігаємо. Але ми сподіваємося, що з часом це усвідомлення переросте в масовий рух, що змінить наше місто», – додає Павло Богайчик.