Як покращити життя міста, якщо це місто в прифронтовому регіоні, з нього виїхали тисячі жителів, а інфраструктура зазнала руйнувань? Спробували розібратся на прикладі Вознесенська – міста у Миколаївській області, яке стоїть на перетині шляхів до Миколаєва, Києва, Кривого Рогу та Одеси. 

За 30 кілометрів від Вознесенька розташована Південноукраїнська атомна електростанція, а також два залізничних мости та автомобільний міст через Південний Буг. До початку повномасштабної війни тут жило 35 тисяч людей, а після – виїхало від трьох до п’яти тисяч. Ці дані доволі приблизні, бо в місті також багато ВПО, розповідає у інтерв’ю місцевому виданню «Децентралізація» мер міста Євген Величко.

Мер – колишній бізнесмен, який працював у будівельній галузі. Він каже, що після відходу російських військ інвестиційна привабливість громади зросла, бо вона має «хорошу залізничну розв’язку, сировину для будівельних матеріалів із кар’єрів і доволі розвинуті комунікації».  

Перетворити ці ввідні на справжній розвиток взялася лабораторія відновлення громади через підтримку бізнесів із соціальним впливом The Possible Lab. Вони видавали міні-гранти (від 1000 до 3000 євро) місцевим підприємцям, а також допомагали їм реалізувати прототипи своїх стартапів. Так, працівник «Нової пошти» почав вирощувати мікрогрін для місцевих закладів, екскурсоводка відкрила майстерню ручного друку, доброволець ЗСУ розробив наземну платформу для керування дронами, а перукарка створила дитячий міні-салон. Спробували розібратися, як це працює.

Теорія пончика для процвітаючих міст 

Структуру будь-якої громади можна уявити як активне ядро і менш активний периметр. У центрі міста часто зосереджені творчі активи: це може бути пов'язано з тим, що ядро ​​міста зазвичай має більшу концентрацію освічених та кваліфікованих людей, а також кращу доступність до ресурсів та інфраструктури. Периметр, навпаки, може мати менш розвинені творчі активи, що може призвести до нерівності та виключення певних груп людей від можливостей економічного зростання та соціального добробуту. 

Щоби визначити, де потрібно інвестувати в розвиток творчих активів, використовують теорію пончика та теорію процвітаючих міст. Теорію, або «економіку пончика», запропонувала економістка Кейт Раворт. Мета концепції – знайти баланс між задоволенням базових потреб людей і збереженням довкілля.

Теорія пончика описує структуру громади, де активне ядро оточує менш активний периметр. А теорія процвітаючих міст стверджує, що міста, які інвестують у свої творчі активи, стають більш конкурентоспроможними та привабливими для інвестицій, талантів та підприємництва.  

Застосовуючи ці теорії разом, міста можуть створити більш стійке, справедливе та інклюзивне майбутнє, вважають The Possible Lab. У центр відбудови громад вирішили поставити соціальних підприємців.

Чому саме Вознесенськ

Пілотний проєкт вирішили робити у Вознесенську, тому що громада, де зупинилося просування військ РФ у південному напрямку, зазнала значних руйнувань  під час повномасштабного війни. Внаслідок бойових дій пошкоджень зазнали близько 700 будинків, із них 56 багатоповерхівок. Ступінь пошкоджень різний: від вибитих шибок до повної руйнації. Також військові ЗСУ підірвали три мости, які сполучали Вознесенськ із Одесою та Миколаєвом.

Зараз Вознесенськ розташований за 150 кілометрів від лінії фронту. Громада є достатньо великою, щоб з місцевих ініціатив утворився план відновлення, і достатньо компактною для того, щоб помітити  результат, кажуть у The Possible Lab.  Зараз у Вознесенську проживає на 10% більше людей, ніж у 2022 році, не враховуючи чотири тисячі ВПО. Також у команді проєкту додають, що місцева влада активно займається відновленням, залученням міжнародних донорів і відкрита до інноваційних підходів у розвитку. Наприклад, у 2023 році вдалося залучити в громаду понад 127 мільйонів гривень. Серед проєктів: будівництво нового модульного ЦНАПу, відкриття сонячної станції потужністю 360 кВт на насосній станції водоканалу, відкриття молодіжного центру «Вулик», будівництво артезіанських свердловин у селах Ракове та Новогригорівка.

 Євген Величко,

мер Вознесенська

...Я впевнений, що нам треба віднайти та мобілізувати внутрішні ресурси для перемоги та розвитку. Ми усвідомлюємо, що в умовах війни ми не зможемо відкривати великі виробництва, проте маємо всі можливості для розвитку мережі крафтових виробництв, підтримки товарообігу всередині громади та надання можливостей для самозайнятості внутрішньо переміщених осіб та ветеранів

Перший крок – дослідження

Дослідження проводила урбаністична агенція Restart, що працює з активацією та відновленням міст і громад. Паралельно з цим The Рossible Lab запросили ядро громади на дослідницький воркшоп. Це були представники муніципальної влади, громадські діячі та  небайдужі підприємці. Фасилітаторкою стала програмна директорка лабораторії Аліна Токмиленко:

За структуру воркшопу ми взяли компас з чотирма векторами і шістнадцятьма показниками, що співставні з Цілями Сталого Розвитку ООН і необхідні для добробуту громадян. І обговорювали кожен показник з активними представниками громади. В результаті з’явився Нарис викликів і можливостей Вознесенської громади. 

Що «не так» із Вознесенськом

За результатами, основними є виклики, притаманні багатьом малим містам: 

  • відсутність різноманітності вакансій, 
  • молодь мріє поїхати з рідного міста, 
  • неякісне транспортне сполучення з обласними центрами, 
  • відсутність рекреаційних місць, 
  • відсутність нових житлових будівель та адекватного ринку оренди житла і комерційних приміщень, 
  • слабка локальна медицина. 

Усі ці чинники гальмують розвиток міста, а з війною ці виклики лише підсилилися».

Другий крок – освітній компонент

Серед переможців більшість – люди з класними ідеями, проте без досвіду в пітчингу, залученні інвестиції й звітності, розповідають у команді. Тому наступним кроком організатори вирішили зробити установчий воркшоп, де пропрацювали поняття імпакту, прототипу, фінансової моделі і бізнес-стратегії. 

Після теоретичної частини учасники мали за місяць підготувати пітчі своїх ідей, щоб позмагатися за гранти на реалізацію прототипу. В допомогу їм надали менторів, які мають досвід роботи з малим бізнесом, стартапами чи акселераторами. Ментори допомогли учасникам з формуванням каналів продажу, маркетингової стратегії, визначенням імпакту проєкта, розрахуванням бізнес-моделі. 

В результаті на Pitch Day виступили 20 підприємців. З 20 команд 13 отримали гранти від від 1000 до 3000 євро. 

Третій крок – імплементація

За форматом лабораторії грантоотримувачі за 30 днів мали витратити всі надані кошти і реалізувати задуманий прототип. З власного досвіду організатори допускали, що деякі учасники можуть «злитися» і не дійти до кінця, але цього не сталося.

Ось кілька проєктів, які з’явились у Вознесенську в рамках лабораторії

Сергій Потушинський – журналіст, громадський діяч, доброволець ЗСУ – виробляє поворотні камери для FPV-дронів, працює над дроном-платформою, що міг би доставляти ліки та  їжу бійцям і евакуювати поранених. 

«30 днів на прототип? У наших громадян часто можна почути питання: «Де вся наша українська оборонна промисловість? І чому досі немає того і того?» Але ті, хто дотичний до розробки і запуску нових продуктів та рішень знають, наскільки це не просто і зовсім не швидко. Адже трансформація ідеї у продукт – це шлях з багатьма сліпими зонами і викликами, про які ти не знаєш на етапі планування. Тому формат створення  прототипів  за 30 днів, звісно, задає гарний темп на роботу, але фактично цього трохи замало, особливо якщо немає можливості виділити весь час тільки цьому конкретному завданню. 

Я не спілкувався з менторами на етапі втілення прототипу, тільки на етапі підготовки до пітчингу. Але, мабуть, це була моя помилка, не зорієнтувався, що можна було запросити консультацію саме спеціаліста мого профілю.  На етапі створення прототипу і досі є вузли, які потребують глибшого доопрацювання фахового майстра з електроніки. 

В рамках проекту The Possible Lab наша команда реалізувала менш затратну частину цілої ідеї, на яку вистачило фінансування – це станція керування. Хоча акцентом нашої ідеї було створення саме наземного транспортера для доставки вантажів та евакуації. Наразі, виходячи з ресурсних  можливостей, ми вдосконалюємо  саме станцію керування і вибудовуємо серійне виробництво. Це досі є непросто, часто через те, що комплектуючі китайського виробництва сьогодні в дефіциті і їх складно замовити навіть у Китаї».

ВЛАД БОВКУНЕНКО, працівник «Нової пошти», побудував теплицю і вирощує мікрозелень для кафе та ресторанів. 

«Спілкування з ментором дало чітке розуміння, що потрібно не лише мріяти, але й це все втілювати в життя, знаходити альтернативні варіанти розвитку відповідно до бюджету, розподіляти енергію. Тому й втілити ідею в життя за 30 днів було нескладно.

Складнощі виникли в реалізації продукції та комунікації з клієнтами. 

Зараз проєкт, як на мене, успішно працює. Я вже маю майбутній план дій для покращення та розвитку підприємства. Тішить, що додаємо до страв ресторанів громади більшу кількість вітамінів та поживних речовин за рахунок мікрозелені».

   

АЛЬОНА БАЛЮК родом з Вознесенська, але зараз ВПО з Харкова, запустила виробництво екопосуду з кукурудзяного крохмалю. Продає місцевим ресторанам, веде перемовини з ритейлером національного рівня. Альона хоче облаштувати на виробництві робочі місця для людей з інвалідністю, а згодом віддавати регулярно 10% прибутку на утримання будинку для людей з ментальною інвалідністю.

«Насправді це був виклик – вкластися в 30 днів у прототип. Оскільки наш контрактний виробник за межами України, були складнощі з доставкою великих вантажів.

Спілкування з менторкою дало змогу подивитися на проєкт під іншим кутом і звернути увагу на альтернативні варіанти, які до цього ми не помічали. Зараз ми на етапі очікування нашого замовлення. Маємо домовленості з новими клієнтами щодо співпраці. Розробили кінцеву версію логотипу та замовили друк рекламної продукції.

Щодо користі громаді – окрім екологічного фактору, на нашому досвіді мешканці громади побачили, що можна і треба мислити масштабно. До мене навіть почали звертатись за консультацією стосовно отримання грантів».

   

МАРИНА КОВАЛЬЧУК, екскурсоводка в Художньому музеї імені Кібрика та арт-кураторка, запустила майстерню ручного друку як соціальне підприємство для підтримки музею. Музей зараз зберігає колекцію з Херсону і не працює для відвідувачів. Марина хоче поширювати традиції української культурної спадщини, а саме літографського друку.

«Втілення прототипу за 30 днів нас лякало. Потрібно було ефективно розподілити час, два тижні навчання в київській майстерні Atelier 36 з Оксаною та Іванною Стратійчук. Додому ми вже везли подарунки від художниці, дошки для роботи сухою голкою, лінолеум, шматочок лаку (на перший час). Така підтримка та турбота безцінна. На той час ми вже вирішили робити серії робіт з квітами та птахами України під назвою «Співучий південь» та «Квітучий південь». Потім закупівля витратних матеріалів, меблів та створення прототипу. Спілкування з ментором стало неоціненним досвідом. Поради Наталії допомогли оптимізувати стратегію, що мотивувало нас на усьому шляху. Підтримка кожного з команди The Possible lab тривала з першого знайомства, вони в нас вірили, а ми повірили в себе!  Ми за місяць зробили те, що колись було недосяжною мрією!»

   

ЛЮБОВ ЧЕПОВА – перукарка і молода мама, мріяла, щоб у місті з’явились дитячі перукарні, щоби діти не боялись стригтися. На грантові кошти облаштувала дитячий куточок і дитяче перукарське крісло. 

«У мене не було складностей із прототипом, адже був чіткий план закупівлі всього необхідного за грантові кошти. Я вірила, що все вийде. Дуже вдячна своїй менторці за те, що вона допомогла об’єднати всі ідеї. Наразі все більше батьків довіряють мені своїх дітей, дехто вже встиг стати постійним клієнтом. 

Головна складність зараз – приміщення, в якому я працюю. Тут немає можливості облаштувати куток очікування, це впливає на атмосферу. Тому ставлю собі за мету – розвиток власного простору».

Що далі

«Розвиток підприємництва в регіонах, а тим більше на деокупованих чи зруйнованих воєнними діями територіях – одне з основних складових сталого відновлення. Малий та середній бізнес надають робочі місця, впливають на швидшу відбудову інфраструктури, а також надають найпотрібніші товари та послуги локально для населення.

Ми сподіваємося, що інвестиційний проспект Вознесенську, що було створено в рамках колаборативних сесій з бізнесами та місцевою владою, стане в нагоді та допоможе громаді краще комунікувати з донорами та інвесторами в Україні та закордоном. Ми, в свою чергу, зараз шукаємо донорів для мультиплікації цього проєкту в наступних громадах», – каже співлідерка альянсу The Possible Анастасія Слепцова.

Ініціатор проєкту The Possible Lab – The Possible, альянс організацій, які «інвестують, підтримують і вірять у силу підприємців, орієнтованих на вплив».

Для The Possible Lab об’єдналися такі члени альянсу:

Civic – це неприбуткова британська організація, що розвиває в різних точках планети громади через підтримку імпакт-ініціатив, а також запускає в Україні платформу для імпакт-інвестування. Civic бере участь в управлінні проєктом і розробці методології та фінансує The Possible Lab.

Restart – агенція просторового розвитку, що працює з активацією  громад і міст. Команда експертів Restart працює у Вознесенську над дослідницькою, програмною та операційною частинами.

Save the Children – міжнародна неурядова організація, мета якої – покращити життя дітей у всьому світі. Save the Children бере участь у розробці стратегії та забезпечує фінансування.

CIRCE – аналітичний центр, який досліджує, як політика може підтримати культурні та креативні індустрії та посилити їхній вплив у Європі. CIRCE фінансує проєкт.