Повномасштабна війна Росії проти України породила нову потужну хвилю небайдужих українців, які постійно збирають донейти, запускають проєкти й регулярно стикаються з викликами, як дістати гроші, виділитися з-поміж інших зборів і не мати потім проблем із державою чи донорами в питаннях документів і використання коштів. 

Частково їхні виклики взялася вирішувати краудфандингова платформа «Моє місто». Вона випустила спільний із «Дія.Освіта» відеокурс про краудфандинг, залучивши одним зі спікерів коміка Антона Тимошенка. The Village Україна розповідає, як працює курс, кому він допоможе і як можна спробувати посилити його жартами.

Кому цікава «соціалка» у війну

Початок повномасштабної війни. Команда краудфандингової платформи «Моє Місто» сумнівалася, що в Україні зараз комусь потрібен краудфандинг. Тим паче соціальний, на якому вони були більш зосереджені всі дев’ять років існування. Утім, автори їхніх попередніх зборів приходили із запитами відкрити нові. Наприклад, щоби зібрати кошти на гарячі обіди на Харківщині чи допомогти вижити літнім і тяжкохворим людям у прифронтових містах. 

Так команда знову почала допомагати громадським організаціям та активістам збирати гроші на їхні проєкти так, щоби максимально уникнути помилок. Зараз через платформу за дев’ять років зібрали вже 24,7 мільйона гривень на 187 громадських проєктів, які вже реалізовані та працюють.

Згодом «Моє Місто» отримали європейський грант The European Endowment for Democracy (EED), Європейський фонд за демократію, що дозволив їм створити навчальну програму для громадських організацій та активістів у два потоки протягом року (з липня 2023 року до липня 2024 року). Сумарно навчання пройшли 19 команд і зараз ще проходять 25, щоби повчитись краудфандингу. Учасникам там читали лекції експерти, наприклад, із проєктного, фінансового менеджменту. Згодом ці дані від експертів переросли в освітній серіал для «Дія.Освіта».

«Цей курс ми робили, попередньо попитавши в людей, чого їм не вистачає, дослідили потреби аудиторії. Ми були шоковані, що під час повномасштабної війни люди готові були вчитися. Багато громадських організацій і волонтерів стикнулися з тим, з чим раніше не стикалися. Їм треба було масштабуватися, швидко міняти напрями діяльності. Хтось не розумів, що таке проджект-менеджмент, нащо воно потрібне», – каже програмна менеджерка «Моє Місто» Наталя Попова. 

Після набору на другий потік курсу виявилося, що деякі представники громадських організацій-учасниць – ще й неповнолітні. «Це підлітки, які цього року вступають до першого курсу. І ми: ого. Тобто вік активності стає меншим.

Дуже багато підлітків зараз у це занурюються, їм цікаво. Одні хочуть закупити собі 3D-принтер і друкувати деталі до дронів. І прийшли отримувати нові для себе знання, що згодяться в майбутньому», – каже Попова.

Є серед учнів платформи й організації, що вже давно існують. А на навчання подаються, бо розуміють, що інструменти, з якими звикли працювати, не працюють у нових умовах.

Побачивши потребу, «Моє Місто» запитало в «Дія.Освіта», чи цікаво було б їм спільно зробити курс про краудфандинг. Там погодилися. «Мета «Дія. Освіта» – створювати освітні продукти, що зможуть допомогти українцям реагувати на сучасні виклики. Освітній серіал про краудфандинг дасть змогу засвоїти навички, що допоможуть залучати фінансування на власні ініціативи, проводити ефективні збори та допомогти військовим, або реалізувати соціальну ідею, що допоможе покращити життя громади або міста», – відповіли в команді.

«Нам потрібен стендапер»

Щоби курс був більш доступним за подачею та притягував людей, автори вирішили залучити ведучим стендап-коміка. «Бо серед них є ті, які роблять круті креативні збори», – каже Наталя Попова. 

Так їм вдалося домовитися з коміком Антоном Тимошенком, першим стендапером, якому вдалося зібрати на свій сольник «Палац Україна» і який регулярно робить креативні збори на Сили оборони. Він став ведучим курсу. 

«Україна зараз є свого роду феноменом у світі краудфандингу. Ми показали, що можна мобілізувати цілу державу на краудфандинг і вплести його у всі сфери життя. І придумали безліч механік, креативних і більш логічних, для збору коштів. Цей проєкт націлений на популяризацію краудфандингу для ще ширших верств і для допомоги людям, які не вміють це робити. Тому я погодився стати спікером цього освітнього серіалу», – каже Антон Тимошенко.

До того ж краудфандинг має ще одну важливу складову поза збором коштів – об'єднує людей, розповідає Попова: «Це те, що нам зараз потрібно – зберігати небайдужість».

Як робили курс і вплітали туди жарти

На «Дія. Освіта» освітні продукти створюють у форматі мікронавчання. Щоби створити повноцінний освітній серіал і вмістити в короткі відео потрібний матеріал, команді «Моє Місто» потрібно було перевести у відеосценарій на вісім серій величезний обсяг інформації, яким зі слухачами їхнього курсу ділилися експерти на лекціях. На це пішло близько двох місяців. 

«Але коли ми прийшли на знімальний майданчик, Антон Тимошенко такий: «Щось тут мало смішного. Давайте щось переробляти». Антон на ходу почав додавати на знімальному майданчику жарти. Десь жарти зупиняли, бо це вже було занадто для освітнього курсу. Але там однаково залишились досить гострі, класні штуки», – розповідає Наталя Попова.

Курс розповідає про те, що таке краудфандинг, із яких етапів він складається, що треба прорахувати й врахувати, щоби збір був успішним. Освітній серіал зроблений у форматі едьютейнмент – тобто поєднання розваг і навчання. Підхід «Дія.Освіта» – робити замість класичних онлайн-курсів освітні серіали.

 «Досвід «Дія. Освіта» показав, що понад 75% користувачів дивляться всі серії освітніх серіалів та успішно завершують навчання. Це надзвичайно високий показник для освітніх продуктів», – розповідають у команді.

Залежно від задуму, проєкт може потребувати різної кількості коштів і людей. Наприклад, коли Антон із колегами робили «Нашебачення», гумористичну пародію на Євробачення, витратили півтора місяця, щоби зробити продукт телевізійного рівня. «У якийсь момент залучили десь 200 людей», – каже Тимошенко.

А чому не можна просто збирати кошти на «банку»?

«Банки» – ефективний спосіб закрити якісь оперативні потреби, але для системнішої та серйознішої роботи потрібні інші підходи, пояснює Наталя Попова: «Міжнародні донори на банки гроші не кидають, – сміється. – Це питання прозорості й підзвітності. «Банки» ми використовуємо у своїх мілітарних історіях (коли збирають на військові потреби), але «банка» – на волонтерській картці. Ми розуміємо, як усе юридично працює й що ми командою не «сядемо» потім».

До того ж коректне оформлення всіх документів та етапів дає змогу виходити на новий рівень збору коштів, додає Попова: «Часто, коли якісь організації подаються на грант і в них немає попереднього досвіду реалізації, їм відмовляють, але коли в них є досвід краудфандинговий, донори їх розглядають і подеколи дають ресурси, бо тут вчишся всім процесів».

Ще одна додаткова причина саме краудфандити – реальність, де «голими» донейтами від людей уже важко зібрати потрібні суми. Це поодинокі випадки. Наприклад, так зібрали гроші на пункт обігріву в Херсоні. Але це зараз скоріше виняток, ніж правило.

«Ідеальний варіант, якщо хочете запустити краудфандинг – він має бути частиною проєкту, а не самим по собі, якщо це більша сума або вузький напрям, – пояснює Попова. – Ви знаходите бізнес або донорів, які, скажімо, половину суми обіцяють, а другу половину ви збираєте на краудфандингу, щоб показати, що проєкт потрібний і має суспільну підтримку».

Схоже діяв студент першого потоку навчання від «Моє Місто» Сергій Селіванік. Він працював в агробізнесі за кордоном і хотів зробити електроавтомобіль для українських людей у кріслах колісних.

«Наче відгукується людям, але там «космос» сума, і йому було важко «голим» краудфандингом зібрати. То він почав їздити на всі техконференції, де був аграрний бізнес і не тільки. І так знайшов фінансування на прототип. І зараз ним займається».