Про «Ігри Нескорених» пишуть зазвичай, коли вони закінчилися. Тоді підбивають підсумки за кількістю медалей і резюмують, скільки нагород привезла цьогоріч українська збірна. Але «Ігри Нескорених» – не Паралімпійські ігри. Тут немає командного заліку, а кожен спортсмен змагається насправді винятково із собою вчорашнім.

Узяти участь в «Іграх Нескорених» можуть лише ветерани та військовослужбовців, які отримали травми, поранення або захворіли під час виконання службових обов'язків. І для них це не просто спорт, а можливість знову познайомитися із собою, своїм тілом і своїми можливостями, кажуть у команді Invictus Games.

Хто обирає та готує українську збірну та чому це передусім про реабілітацію, розпитали координаторку «Ігор Нескорених» в Україні, військовослужбовицю 112 бригади ТРО Ілону Волошину та ветерана й учасника торішньої збірної Дмитра Полов’яна.

 

Справа не в медалях

«Уся «магія» відбувається на етапі відбору. Коли ми приїжджаємо та знайомимося з учасниками», – починає розповідь Волошина. Під час підготовки до Invictus Games учасники проводять час із мультидисциплінарною командою: тренерами, психологами, вивчають англійську, щоб спілкуватися з іншими ветеранами й ділитися досвідом.

Волошина приєдналася до команди «Ігор Нескорених» 2017 року, коли українська збірна вперше брала участь у змаганнях. Тоді серед учасників були представники 13 інших країн. Зараз країн, що беруть участь – 23. І Україна єдина, де кількість ветеранів суттєво збільшується з року в рік. Тому для всіх команд діють квоти, а для української збірної кількість учасників збільшується з року в рік.

Зараз команда «Ігор Нескорених» розпочала відбір до збірної, що представлятиме Україну у 2025 році. Це будуть 35 людей, кожен із яких може брати участь у одному або кількох видах спорту. Мати спортивний досвід для цього необов’язково.

Питаємо, як потрапити до збірної.

Хто може стати учасником Invictus Games

Це захід першочергово для поранених військовослужбовців і ветеранів, тому вагомим чинником є наявність травм, поранень чи захворювань, які людина здобула під час участі в бойових діях. 

«Якщо в міжнародному контексті це можуть бути військовослужбовці, які отримали травму на полігоні, у нас трохи інший контекст. І ми вважаємо, що це різні досвіди», – розповідає Волошина. Координаторка каже, що проблема полягає в тому, що немає єдиного визначення ветерана в Україні.

 

 → Раніше ми писали про важливість ветеранської політики й визначення ветерана

Травми можуть бути як видимими, так і не видимими. Це можуть бути контузії, діагностовані психічні розлади, осколкові поранення. Коли візуально людина повністю відновилася й нічого не свідчить про її поранення, але це може мати вагомий вплив на її подальше життя.

Наступні критерії для відбору – потреба у відновленні, у реабілітації й покращенні якості життя. Волошина каже, що вагомою є мотивація учасника – наскільки йому необхідний цей проєкт і в якому статусі він перебуває зараз. Тобто чи має учасник соціальний капітал, сім'ю, роботу, який у нього зараз фізичний і психологічний стан.

Усі критерії команда «Ігор Нескорених» оцінює на етапі відбору. Тобто спочатку учасник виявляє своє бажання брати участь у заході, реєструється на сайті, надсилає документи. Після цього його запрошують на національні змагання, де психологи проводять інтерв’ю, щоб зрозуміти стан і соціальні показники людини. 

Координаторка каже, що психологи спостерігають за тим, як учасники поводять себе вже на спортивному майданчику. Тут важливо подивитися на те, як вони спілкуються, взаємодіють з іншими ветеранами, наскільки вони є командними гравцями. У комплексі це формує рейтинг учасників, серед яких комісія обирає тих, хто потрапить у національну збірну.

  Вагомою є мотивація учасника – наскільки йому необхідний цей проєкт і в якому статусі він перебуває зараз

На питання, чи є хороша психічна та фізична форма перевагою, координаторка відповідає, що ні. Навпаки – учасниками стають ті ветерани, які потребують додаткової соціалізації найбільше. 

«Попередній спортивний досвід учасників не грає такої важливої ролі. У нас були учасники збірної, які ніколи не займалися спортом до цього, які вперше взяли в руки обладнання на національних змаганнях», – каже Волошина.

Вона розповідає про учасника збірної 2017 року Романа Панченка, який має травму спинного мозку та пересувається на кріслі колісному. Він прийшов на змагання, щоб підтримати свого побратима, який має схоже поранення й подався на відбір у збірну. Панченка запросили взяти участь у стрільбі з лука за компанію. Він спробував, набрав 200 балів і потрапив у збірну. На Invictus Games у Торонто він отримав золоту медаль. 

Щоби підготувати учасників, які ніколи до того не займалися спортом, із ними працює команда тренерів, медиків, реабілітологів, психотерапевтів.

  Учасниками стають ті ветерани, які потребують додаткової соціалізації найбільше

Скільки триває підготовка

Підготовка триває від шести до дев’яти місяців. Але в команди є улюблена історія про збірну, яка тренувалася три роки. 2019 року відібрали команду, яка мала представити Україну в Гаазі на Invictus Games. Стався COVID-19 і локдаун, змагання скасували. Однак збірна продовжувала тренуватися. «Вони буквально стали однією сім’ю: хрестили дітей одне одному, їздили в гості», – розповідає Волошина. Змагання мали відбутися у квітні 2022 року, однак у лютому почалося повномасштабне вторгнення.

«Тоді в нас узагалі на порядку денному не стояли ніякі ігри чи змагання. Більшість членів збірної й організаційного комітету мобілізувалися або повернулися до служби. Це ж ветерани, вони в першому резерві. Ми всі тоді виконували службові обов'язки, але оргкомітет Invictus Games писали, що вони дуже на нас чекають і готові навіть висилати військові літаки по нас, щоби ми приїхали. Це можна зрозуміти, бо Україна тоді була, мабуть, для них основним стейкхолдером. Вони оплатили нам дорогу, покрили логістику сімей військовослужбовців, зробили все, щоб ми все ж доїхали», – розповідає Волошина.

   Щоби підготувати учасників, які ніколи до того не займалися спортом, із ними працює команда тренерів, медиків, реабілітологів, психотерапевтів

Які є види спорту і як обрати свій

Види спорту, представлені на «Іграх Нескорених», були однаковими з року в рік. Це дев’ять основних адаптивних видів спорту: плавання, стрільба з лука, легка атлетика, баскетбол на кріслах колісних, волейбол сидячи, регбі на кріслах колісних, паверліфтинг, веслування на тренажерах і велоспорт.

З 2025 року до основної спортивної програми додадуть зимові види спорту, щоб показати, як вони впливають на реабілітацію й покращення здоров’я ветеранів. Тож тепер ветерани зможуть узяти участь у змаганнях із біатлону, бігових і гірських лиж, сноубордингу, скелетону та керлінгу на кріслах колісних.

Кожен учасник може самостійно обрати види спорту, у яких братиме участь: від одного до всіх одинадцяти. Ілона Волошина каже, що оргкомітет радить сфокусуватися на меншій кількості, бо забагато навантажень можуть бути не дуже корисними.

Усі види спорту є адаптивними, тобто обладнання адаптується під учасника. А різні категорії дають можливість змагатися з тими, хто має подібні фізичні ушкодження.

Під час вибору виду спорту для учасника тренери відштовхуються першочергово від бажання ветерана. «Звісно, ми зважаємо на те, чим займався військовослужбовець до служби. Питаємо, що приносить йому задоволення, наприклад, біг чи плавання. А ще ми знаємо, як певні види спорту впливають на учасників і який ефект вони можуть давати. Наприклад, ветеранам із тривогою й розладами сну ми рекомендуємо спробувати себе в стрільбі з лука», – додає Волошина. Координаторка каже, що цей вид спорту дуже заземляє й нагадує медитацію, бо дає максимальну концентрацію на п’ять-сім секунд. Це дає можливість ветерану побути тут і зараз і покращує ментальний стан. До того ж, за словами Волошиної, для багатьох ветеранів стрільба є медитативним процесом ще зі служби, бо тут важливо розрахувати дихання.

Організатори «Ігор Нескорених» кажуть, що будь-які фізичні заняття, навіть базові вправи на тренажерах, покращують психоемоційний стан ветеранів. «Це гормони, що виділяються під час занять. А також можливість забути про все, що відбувається вдома чи на службі. Людина фактично віддає всі свої негативні емоції залізу», – підсумовує координаторка.

Як проходить підготовка до змагань

Період підготовки складається з кількох навчально-тренувальних зборів. Раз на два місяці організатори збирають усю збірну разом, оскільки учасники живуть у різних містах і селах. Зазвичай збори відбуваються на базах, де всі разом живуть і тренуються протягом кількох тижнів. Решту часу кожен учасник тренується окремо у своєму населеному пункті й постійно перебуває на зв’язку з тренерами. Програму тренувань і реабілітації розробляють індивідуально для кожного.

«Ми намагаємося контролювати учасників, щоби не було величезних фізичних навантажень. Наше завдання – знайти баланс між тим, щоб учасник отримав позитивний досвід і не нашкодив здоров’ю», – коментує Волошина.

  Наше завдання – знайти баланс між тим, щоб учасник отримав позитивний досвід і не нашкодив здоров’ю

Скільки ветеранів потраплять у збірну?

У першій українській збірній «Ігор Нескорених» 2017 року було 15 учасників. Зараз, оскільки Україна – єдина країна-учасниця, що перебуває в активній фазі війни, нам щороку збільшують квоту. Цьогоріч до команди потрапить 35 учасників. 

«Цю квоту формують, виходячи із загальної кількості учасників, яку можуть пропустити на змаганнях. Наприклад, цього року це буде 500 учасників. І далі цю загальну кількість розбивають на кількість країн, які беруть участь. Квоту визначають на основі того, скільки ветеранів потребують підтримки. Тобто чи бере країна участь у війні, чи міжнародних місіях. Ми висловили свою потребу, адже в нас зараз величезна кількість поранених», – каже Волошина. Тому учасників з України буде найбільше.

 Це захід, де ветерани змагаються першочергово із собою вчорашніми

Про результати

В Invictus Games немає рейтингу за країнами чи рейтингу серед учасників. «Це захід, де ветерани змагаються першочергово із собою вчорашніми. Це вшанування конкретних людей, їхніх вчинків і їхнього досвіду», – додає координаторка проєкту.

Вона розповідає, що ветерани, звісно, люблять конкуренцію й мають жагу до перемоги. Для них медалі мають значення. Але часто це змагання, які є просто спробою. Так, торік українська збірна брала участь у змаганні з регбі на кріслах колісних. Однак в Україні немає тренерів із цього виду спорту, як немає й обладнання. «Наші хлопці сіли в ці спеціальні крісла колісні вже на змаганнях у Дюссельдорфі», – додає Волошина. Це змагання не принесло Україні медалей, але було напрочуд важливим, бо є початком нової спортивної історії. Уже цього року збірна матиме крісла колісні для гри в регбі. Їх виготовляють на замовлення учасників коштом волонтерки із США.

Навіщо це ветеранам

За словами координаторки Invictus Games, перемогами є не медалі, а нові уявлення ветеранів про себе, свої можливості та бар’єри. Часто це пошук нових ідентичностей, постановка цілей і знайомства з іншими людьми, які мають подібний досвід.

Волошина згадує історії успіху, які не обмежилися нагородами. Зокрема, ветеранка Мая Москвич, яка брала участь у всіх активних бойових діях із 2014 року, отримала травму, а після участі в «Іграх Нескорених» пройшла тренінг із біодинаміки й започаткувала в рідному місті Луцьку секцію для стрільби з лука для ветеранів і для дітей. Вона займалася цим до повномасштабного вторгнення, а 2022 року, коли знову пішла воювати, її команда продовжує тренувати й відправляти спортсменів на міжнародні конкурси.

  Вони бачили себе у війську, віддавали туди всі сили, а потім ця система їх просто випльовує. І це дуже непросто пережити

Серед учасників також є ті, хто започаткував бізнес після повернення з «Ігор». Наприклад, ветеран Микола Заріцький ще в тренувальному таборі дізнався про гранти для ветеранів і вирішив створити інклюзивний дитячий садок «Такі різні». «Він подався на цей грант, йому допомагали інші учасники, вони ночами заповнювали документи», – згадує Волошина.

Координаторка додає слова деяких учасників, що «Ігри Нескорених» стали першим досвідом після травми, коли вони змогли знову посміхатися. «Вони бачили себе у війську, віддавали туди всі сили, а потім ця система їх просто випльовує. І це дуже непросто пережити», – ділиться координаторка.

 

Ми запитали про власний досвід одного з учасників збірної 2024 року Дмитра Полов’яна.

— Я вперше почув про «Ігри Нескорених» у госпіталі, коли проходив реабілітацію. Мені казали учасники збірних попередніх років, що це хороший спосіб покращити свій стан. Один із колишніх учасників навчив мене плавати й дуже радив подати заявку на змагання, бо бачив, що після повернення з полону я потребую додаткової реабілітації.

Я показав не найкращий час на відборі, але все ж потрапив до збірної. Для мене це був приємний шок, бо я був скептично налаштований і не вірив, що зможу пройти.

Я брав участь у змаганнях із кількох видів спорту: плаванні, стрільбі з луку й баскетболі на кріслах колісних. Раніше я не уявляв собі, як людина, яка пересувається на кріслі колісному, може плавати в басейні. Це відчуття невагомості, коли ти пливеш: ти можеш розвіятися, ні про що не думати, насолоджуватися моментом.

   «Ігри нескорених» дали мені відчуття значущості

Стрільба з луку потребує концентрації. Треба відкинути всі зайві думки й бути налаштованим на ціль, на те, як тримаєш лук, як натягуєш його. Це допомагало в плані реабілітації, бо коли ти пливеш чи стріляєш, ти не даєш змоги нав'язливим думкам проникати в голову та просто насолоджуєшся тим, що ти робиш. 

У баскетбол на кріслах колісних мені просто стало цікаво пограти. Я хотів спробувати, що це за вид спорту. І коли спробував, зрозумів, що це дуже драйвово. Відчуття команди, відчуття підтримки побратимів, воно так само допомагало мені в реабілітації.

  Коли команда тебе підтримує, коли за тебе вболівають – це щось неймовірне

«Ігри Нескорених» дали мені відчуття значущості. Віру в те, що навіть якщо я не можу продовжити свою боротьбу на полі бою, я можу продовжити цю боротьбу на спортивних аренах, показуючи своїм прикладом, що українці – це воїни, які ніколи не здаються. Також я побачив у цьому можливість допомагати іншим побратимам із моєї бригади, які були поранені, які не знають, чим зайнятися, які не можуть знайти свою ціль у житті.

Я почав більше займатися спортом, більш намагаюся долучати інших людей, які втратили кінцівки, побратимів, які теж важко поранені, травмовані, і списані з армії, або все ще перебувають на службі, але не знають, як їм жити далі. Коли команда тебе підтримує, коли за тебе вболівають – це щось неймовірне. І це допомагає відчувати себе живим. Допомагає переоцінити, змінити пріоритети в житті, переосмислити своє життя і знайти ціль у житті.