Володимир Ветроградський – арборист, таких фахівців ще називають «деревними хірургами». Ветроградський понад 25 років лікує дерева в Києві та по всій Україні. Редакція The Village Україна запитала в арбориста, як він координує роботу з комунальними службами, як ухвалює рішення про те, чи можна зберегти дерево, і чи працюють у Києві нові стандарти догляду за деревами.

 

Арборист – це той, хто лікує дерева, коли комунальники безсилі? Як відбувається ваша координація з комунальниками й чи в Києві брак арбористів, на вашу думку?

Передусім арборист – це фахівець, який доглядає за деревами без порушення структурної цілісності крони; виконує стабілізацію крони або стовбура, коли є ризик втрати стійкості його частин. Також арборист проводить лікування стовбура або крони, коли в цьому є необхідність. Для виконання таких робіт потрібно мати відповідні знання, навички й оснащення, яких не мають комунальні служби. 

Зауважу, що арбористом може називатись фахівець, у якого мінімум 80% робіт із деревами займають саме доглядові роботи. Інше – це роботи з видалення дерев, які, як і люди, не вічні.

Іноді комунальні підприємства звертаються до мене за фаховими роботами. Це ті роботи, які комунальники не можуть виконати самостійно, бо їм бракує відповідних навичок та обладнання. Іноді в координації з комунальниками допомагають самі мешканці міст, які хочуть зберегти те чи інше дерево з пошкодженнями. У звичних умовах таке дерево могло би бути видалене як аварійне.

У Києві арбористів, які займаються саме доглядом за деревами, а не їхнім зрізанням, майже немає. Тому відчувається суттєвий брак кадрів. На те є низка причин, основна з яких – брак адекватного попиту на цю професію на міському рівні.

Що потрібно арбористу для роботи? Арботом [імпульсний томограф, який показує дерево зсередини], спеціальне альпіністське спорядження?

Для роботи арбористу передусім потрібні знання щонайменше з базового розуміння фізіології рослин, методів догляду за кроною, навички правильного виконання зрізів гілок. Це основа.

Діяльність арбориста передбачає роботу на висоті, тож обов’язковим є саме арбористичне спорядження, захисний шолом, спецодяг і взуття, бажано з функцією захисту від порізів. Арбористика не передбачає роботи тільки з мотузок, також це робота з платформи, де потрібна страхувальна система (є ще арбористична система).

Арботом – не першочерговий прилад, який потрібен арбористу. Це другорядне обладнання. Первинне обладнання – ручна пилка та ланцюгова електро- або бензопила відповідно до специфіки робіт.

Цікавий був приклад, коли ви розповідали про 260-річний дуб під Києвом, де зробили житло для птахів і кажанів. Як ви загалом визначаєте, коли варто рятувати дерево, а коли ні?

Загалом, якщо дерево має стовбурові порожнини, що займають 80–85% перерізу стовбура та гарний річний приріст, воно підлягає збереженню та лікуванню. Але не всі дерева підлягають лікуванню із заповненням порожнини. Якщо дерево не несе прямої небезпеки життю та здоров’ю людей і їхньому майну, а також певної історичної цінності, то використовується принцип мінімального втручання.

Якщо з певних причин дерево розкололося й водночас його частина не втратила стійкості, воно також підлягає збереженню, на мою думку. Це, наприклад, дерева, які втратили вертикальне положення, але зберегли водночас половину кореневої системи, що функціонує.

Згадаю кілька кейсів, де традиційні підходи безсилі. Мав нагоду відновлювати 200-літню грушу, стовбур якої мав декілька великих зламів, що призвели до вигнивання стовбура на 90%. Сорт груші був досить рідкісним, тож вирішили поборотись за її життя. Завдяки ґрунтовному лікуванню порожнин та укріпленню стовбура зсередини дерево вдалось зберегти та значно продовжити йому життя.  

 

Також я часто працюю з деревами, що мають розколи стовбура, що прогресують. У класичній теорії це аварійні дерева. Але я застосовую спецобладнання, стягую розколи стовбура без порушення функціонування рослини й успішно відновлюю такі дерева – з часом розколи повністю чи майже повністю заростають.

Ще одна нестандартна ситуація – дерево втратило вертикальне положення та лягло на бік. Зрізати не хочеться, а на вирощування нового можуть піти роки. Так сталося з одним горіхом у дворику на Контрактовій площі. Цей горіх втратив вертикальне положення, але не вирвався із землі. Завдяки виготовленню спеціальних підтримувальних конструкцій і переформуванню крони горіха його вдалося зберегти й дати шанс на подальше життя.

 

Нібито безнадійними були й «деревні пацієнти», на 70% і більше уражені кущами омели. Такі дерева я теж успішно лікую без спотворення крони. Це буквально хірургічне видалення та ґрунтовна обробка ран. Здебільшого вдається обійтися без видалення скелетних (основних) гілок. Це важливо для приватних замовників, іноді – балансоутримувачів природно-заповідного фонду, для яких кожна гілка є цінністю.

Ви пишете про те, що безпечні дерева – це не ті, які обрізані, а ті, які доглянуті. Як ще варто доглядати за деревами, крім як обрізати їх?

Догляд за деревами – не лише їхня обрізка. Передусім потрібно обрізати сухі й зламані гілки, або ті, які мають «конфлікти» з будівлями чи іншими деревами – у такому випадку вкорочують частину гілок.

До догляду також входить структурна обрізка крони, коли точково видаляються живі гілки, які загущують крону зсередини й можуть сприяти розвитку хвороб і шкідників всередині.

Коли дерево досягло поважного віку, важливою є вчасна стабілізація гілок, що мають ризик відламатися. Основоположне правило – не нашкодити дереву та дати підтримку там, де вона справді необхідна.

Які дерева вважають аварійними згідно з новими стандартами догляду за деревами? І як узагалі відбувається оцінка аварійності дерева? Що може зробити киянин, якщо в нього є сумніви щодо правильності обрізання дерев?

Нові правила не є достатньо досконалими й об’єктивними. Проте за їхнього виконання є більше шансів зберегти зелені насадження в здоровішому стані. 

Згідно з новими правилами, аварійним вважається дерево, що має розколи стовбура, порожнини значних розмірів і кореневу гниль, а також є сухостійним. Але кожен випадок є неповторним і його варто розглядати індивідуально. 

Оцінка аварійності дерева, якщо говорити про фаховий, а не класичний підхід, відбувається за спеціальним бланком оцінки стану. Зазвичай я використовую оцінку за 30 показниками, що дають можливість об’єктивно визначити стан дерева, доцільність його збереження, видалення чи заміни на нове.

Здебільшого сумніви киян щодо правильності обрізки дерев є виправданими, бо її роблять працівники без відповідних навичок і з бажанням виконати роботу якомога швидше. Тому, якщо киянин є свідком проведення робіт, потрібно на самому старті розпитати відповідальну особу, чи є в неї дозвільні документи і які роботи хочуть виконувати.

 

У разі незгоди, якщо назріває знищення дерева, варто вимагати зупинки робіт і викликати на місце представника екологічної інспекції. Якщо дерева все ж таки встигли понівечити, то притягнути до відповідальності виконавців і компенсувати збитки міському середовищу в умовах війни буде досить непросто.

У чому суттєва відмінність європейських стандартів догляду за деревами, які зараз впроваджують? Як я розумію, загальний підхід у тому, щоби ставитися до дерева як до живого організму, а не елемента благоустрою. Як це може працювати на практиці?

Європейські стандарти догляду за деревами недосконалі за своїм наповненням і не дуже пристосовані до українських реалій. Наприклад, є багато нестикувань у нормах благоустрою і структур, що обслуговують повітряні лінії електромереж. Останнє не дає можливості зберігати та тримати міські дерева в належному й функціональному стані.

Нічим не гіршими є Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджені Верховною Радою, які діють із 2006 року. Там, як і в європейських стандартах, омолоджувальне обрізання дерев є неприпустимою процедурою. Проте омолоджувальне обрізання продовжується навіть зараз, бо є об’єктивна недосконалість нашого законодавства та бездіяльність органів, які мають це контролювати.

Щодо ставлення дерев як до живих організмів – це й мало би бути основоположним у здоровому й цивілізованому суспільстві, але поки що це відбувається здебільшого лише на словах.

У «Київзеленбуді» повідомляли, що середній вік дерев у Києві становить від 40 до 60 років. Кажуть, так склалося тому, що до 1970-х років у місті масово висаджували дерева одного віку під час будівництва нових мікрорайонів. І, якщо дотримуватися правил утримання зелених насаджень, то видалити потрібно чи не всі дерева Києва. Що робити – максимально лікувати дерева, які є, чи висаджувати нові?

Це суб’єктивна думка, яку можна пристосувати лише до дерев, що ростуть у досить складних умовах. Їхній вік справді не перевищує 40–60 років.

Через цю хибну норму про вікову межу зелених насаджень наше місто має великі проблеми з неадекватним озелененням. До оцінки стану дерев підходять шаблонно, а не індивідуально, й це потрібно змінювати.

Загалом варто покладатись на здоровий глузд. Дерева в поважному віці, які добре себе почувають, не мають критичних пошкоджень і не ослаблені хворобами, мають підлягати збереженню та лікуванню. 

Незалежно від віку, дерево варто зберігати, якщо воно росте на ґрунтах, досить засмічених будівельним сміттям або в умовах значного антропогенного впливу – за умови, якщо таке дерево має перспективу подальшого розвитку. Заміна таких дерев на молоді найчастіше не закінчується успіхом, а витрати на посадку та підживлення є більшими, ніж догляд за тими деревами, які вже є. 

Там, де відбувається глобальна реконструкція вулиць, або більша частина дерев у вуличній посадці є маложиттєздатною, варто надати перевагу висадці нових дерев – за умови якісної підготовки посадкових ям і системного, вчасного поливу й підживлення.