Частка жінок у технологіях й інженерії в Україні менша за 40% – наводить дані ГО STEM is FEM, які популяризують STEM-спеціальності серед дівчат віком 15–22 років. Причина низької залученості жінок у STEM-спеціальності – не лише гендерні стереотипи. Це може бути просто відсутність рольової моделі, кажуть у ГО.

Після початку повномасштабної війни STEM is FEM запустили курс з урбаністики для старшокласниць і студенток, де вони створювали архітектурні проєкти для відбудови невеликих міст: Тростянця й Охтирки Сумської області, Ічні Чернігівської області. Проєкти-переможці доопрацювала архітектурна студія, тож їх справді зможуть реалізувати в громадах. Пізніше відеолекції курсу з урбаністики також стали доступні на платформі «Дія. Освіта».

Редакція The Village Україна запитала в голови ГО Єлізавети Коренко, з чого почати знайомство з урбаністикою, якщо ти нічого про неї не знаєш, і які інструменти впливу можуть застосовувати українці, щоби долучитися до відбудови.

Єлізавета Коренко,

голова ГО STEM is FEM

Що таке STEM-спеціальності

STEM is FEM – це освітній проєкт популяризації STEM-спеціальностей серед дівчат. У ГО організовують освітні модулі й інші події для школярок і студенток віком 15–22 років, які допомогли б їм визначитися з вибором професії, і загалом популяризують STEM-спеціальності.

Абревіатура STEM включає science (науку), technology (технології), engineering (інженерію) і math (математику). Іноді такі спеціальності називають терміном STEEM і включають туди ще мистецтво, розповідає голова ГО STEM is FEM Єлізавета Коренко. Умовним українським відповідником може бути «техноємні» або «наукоємні» спеціальності.

«У більшості освітніх закладів доволі умовний поділ на технічні й гуманітарні спеціальності. Здебільшого вважають, що, наприклад, біологічні спеціальності не є технічними. Або, наприклад, урбаністика – це кросперетин різних спеціальностей, там велика частина соціології, яку багато хто не відносить до STEM-спеціальностей. Насправді це не лише інтерв’ю й опитування, там досить великий блок розрахунків, робота зі спеціалізованими програмами, побудова математичних моделей», – коментує голова ГО Єлізавета Коренко. За її словами, зараз багато спеціальностей технологізуються і стають дедалі більше STEM. Наприклад, починають використовувати штучний інтелект.

«Освіта в усьому світі так працює, не встигає за практикою, змінюється трошки повільніше, ніж це відбувається в реальному житті. Але людина має розуміти, куди вона йде, раніше, ніж після п’яти років освіти в університеті. Зараз є оновлена ідея від Міносвіти, коли більш точну спеціалізацію можна буде вибрати після першого чи другого курсу. Це дає час людині розібратися, чи так вона уявляла свою спеціальність, чи буде вона робити те, що хоче. Загалом ми були приємно вражені, коли прочитали нові плани Міносвіти. Якщо їх реалізують, це зробить нашу освіту сучаснішою», – коментує голова ГО. Але профорієнтаційного напряму в школі мало, важлива також неформальна освіта та взаємодія з бізнесом, додає Коренко.

Чому STEM is FEM заснував чоловік

Проєкт STEM is FEM ініціював український IT-підприємець і засновник технологічної компанії Roosh Сергій Токарєв. Запитуємо в голови ГО, як вийшло, що популяризацією STEM-спеціальностей серед жінок вирішив займатися чоловік. 

«Сергій Токарєв має підприємства в Україні та в інших частинах світу. Він побачив, що в різних компаніях різний гендерний баланс, викликав ейчарів: мовляв, ви упереджені, не набираєте жінок. Цікаво, що ейчар-відділ зазвичай жіночий. Ейчари відповіли: не можуть брати на роботу жінок тому, що вони просто не приходять. Якщо з десяти людей на посаду претендують усього дві жінки, то шанси взяти саме їх падають. Сергія зацікавило, чому так відбувається, чому не приходять жінки. Ми зрозуміли, що багато важить відсутність рольових прикладів для жінок: коли говоримо про бізнесменів чи айтівців, то майже завжди показуємо чоловіків. Так виросла ідея нашого проєкту. Щоб жінка уявила себе в STEM-спеціальності, їй треба побачити, як інші жінки теж це роблять, момент знайомства з ними важливий. Батьки часто кажуть дівчатам: «Тебе ж з’їдять на цій роботі, там нема жінок». А дівчата після наших освітніх модулів відповідають: «Як це нема! Вони приходили, розповідали про свою роботу, ми їх бачили», – розповідає Єлізавета Коренко.

Як працюють STEM is FEM

ГО STEM is FEM не велика, там працюють чотири людини, також кілька людей допомагають на волонтерських засадах. За словами Коренко, спиратися на ресурси лише громадського сектору складно, тому співпрацюють із бізнесом і державою. За фінансуванням звертаються лише до тих організацій, які не фінансують армію.

Таке партнерство вигідне й для бізнесу, бо більш diverse-компанії мають більший фінансовий успіх, каже Коренко. «Різні люди мають різний досвід, а значить, розуміють більшу кількість споживачів, можуть до них апелювати, а також бачити різні ризики. Рекламна кампанія може бути принизлива для певної суспільної групи, команду можуть звинувачувати в расизмі чи антисемітизмі. А можливо, там просто не було людини, яка знайома з цим питанням. Хороший приклад був у Великій Британії, де компанія випустила рожеві силіконові рукавички для заміни менструальних засобів. Співзасновниками компанії були двоє чоловіків, і їхній товар не мав успіху. А можна було просто спитати в знайомої жінки, чи потрібен їй такий продукт», – пояснює голова ГО.

«Бізнеси, які думають стратегічно, відбирають майбутніх співробітників за три-чотири роки, починають стажувати, курси підготовки. Зараз зменшується вік, коли люди хочуть працювати. Ще десять років тому це було закінчення універу, люди, які працюють на першому курсі, були рідкістю. Зараз початок університету – це часто й старт роботи», – каже Єлізавета Коренко.

«Якщо ми хочемо, щоб трудовий резерв не виїздив, то має бути щось, що тримає людину на місці, і найчастіше це робоче місце. Наявність роботи – це також шанс, що людина повернеться», – вважає голова ГО.

Коренко додає, що гендерний баланс у STEM-спеціальностях поліпшується, але доволі повільно: досі є спеціальності, де лише 8% жінок. У ГО кажуть, що не ставлять амбітну мету 50/50, але проводять максимальну комунікаційну роботу зі вступниками, батьками й бізнесами.

 

   

Підтримати дівчат від моменту, коли вони обирають освіту, до моменту, коли йдуть на першу роботу

   

 

Стандартний формат роботи – це освітні модулі: протягом двох днів дівчат знайомлять із галуззю, щоб вони могли зробити більш осмислений вибір професії. Наприклад, у вересні провели спільний модуль разом із виробником білизни brabrabra, де розповідали про легку промисловість й етапи розроблення білизни, учасниці курсу розробляли власні колекції. Гран-прі виграв комплект для жінок, які пережили мастектомію, а його авторка зможе пройти стажування в brabrabra.

Щоб записатися на освітній модуль, потрібно пройти опитувальник. «Ми закликаємо не боятися конкурсу. Опитувальники завжди розраховані на людей, які нічого не знають про певну галузь. Наприклад, запитуємо, скільки часу, на думку учасників, займає пошиття речі від ідеї до готового продукту або які екологічні проблеми існують у легкій промисловості. Правильних відповідей може бути мільйон. Нам важливо побачити логіку мислення дівчат, підібрати тих, кому буде найбільш комфортно разом», – додає голова ГО Єлізавета Коренко. Крім освітніх модулів, проводять також відкриті події, для участі в яких достатньо заповнити Google-форму. Стежити за анонсами можна в соцмережах STEM is FEM.

Також мета ГО – це підтримати дівчат від моменту, коли вони обирають освіту, до моменту, коли йдуть на першу роботу, каже Коренко. «Під час вибору професії великий вплив батьків, оточення, грають роль власні стереотипи і страхи. Тому наша головна мета, щоб більшість молоді була задоволена навчанням і роботою, була на своєму місці. 89% дівчат, які брали участь у наших подіях, пішли на STEM, а 80% сказали, що участь у наших проєктах вплинула на вибір спеціальностей. Так, бувало й таке, що дівчата розуміли, що STEM не для них. Але хай краще так, ніж людина буде страждати і втратить час».

 

   

Старшокласник у середньому може назвати до 20 спеціальностей

   

 

Зараз на різні спеціальності неоднорідний попит. Якщо навчатися обслуговуванню гідроелектростанцій захочуть вісім людей на рік, а менеджменту – кілька десятків тисяч, то в першому випадку буде брак фахівців, а в другому – велика конкуренція на робоче місце, пояснює Коренко. До повномасштабної війни айтівці деяких спеціальностей могли отримувати до 20 запрошень на роботу на місяць, каже голова ГО.

За її словами, старшокласник у середньому може назвати до 20 спеціальностей: десять із підручника й десять від знайомих дорослих. «Але у світі величезна кількість спеціальностей – нових і тих, що розвиваються. Пам’ятаю наш перший модуль із біотехнологій. Прийшла дівчинка, яка хотіла бути лікарем, але казала, що їй дуже складно змусити себе розмовляти з людьми. Вона вже збиралася вступати на хірурга, але ми їй розповіли, що в медицині існує великий технічний блок. Це стало для неї відкриттям, вона сказала: «Тобто те, що я собі придумала, уже існує?» Виявляється, просто не було б того, хто міг би це пояснити. Зараз ця дівчина проходить стажування у великого німецького виробника, який протезує українських військових».

Як запустили курс, де дівчата створили проєкти для відбудови невеликих міст

Перші кілька місяців після початку повномасштабної війни STEM is FEM допомагали релокуватися дівчатам, які до них зверталися по допомогу, а також запустили інтеграційні клуби психологічної підтримки для молоді в містах, де було умовно безпечно. Крім того, створили пам’ятку, яка могла б допомогти українцям під час перетину кордону й уберегти їх і їхніх рідних від торгівлі людьми.

За кілька місяців вирішили запустити освітній курс про урбаністику. За словами Коренко, дівчата, які вже брали участь у подіях STEM is FEM, давно просили про запуск цього курсу. Після початку повномасштабної війни його вирішили запустити саме з фокусом на відбудову. 

Протягом місяця в ГО проводили відбір дівчат на конкурсній основі, як і для інших освітніх модулів. На курс відібрали й тих дівчат, які вперше почули про урбаністику, і кількох студенток профільних ЗВО.

«Багато дівчат казали: я про урбаністику знаю лише те, що прочитала у вашому анонсі. Але коли побачила його, то подумала: «Так круто, я теж хочу!» У студенток профільних ЗВО ми запитали, чи впевнені вони в тому, що їм буде цікаво: курс був розрахований на людей, які нічого не знають про урбаністику. Але вони сказали, що в них у ЗВО не було цих тем, які ми заявили на курсі», – додає Єлізавета Коренко.

За її словами, наявність більшого чи меншого досвіду не вплинула на конкурсний результат: серед переможців були проєкти й від тих, хто вже знайомий з урбаністикою, і серед тих, хто знайомився лише на курсі.

«Наприклад, проєкт-переможець вокзалу в Тростянці створили дві дівчини: одна навчалася на журналістиці, а інша почала навчатися на профільному факультеті. Цікаво було спостерігати, наскільки різне в них бачення ситуації. Одна дивилася на проєкт як людина, яка уявляла себе професіоналом у цьому, а інша думала про громадські питання, як відреагують люди, чи їм сподобається. До речі, журналістка сказала, що хоче змінити фах і піти навчатися на урбаністику», – коментує Коренко.

Українські й іноземні фахівці охоче ставали лекторами курсу, каже Коренко. «Українська професійна спільнота завжди активно відгукується. Тим паче навесні й улітку 2022 року всі ще більше думали, чим можуть бути корисними. З іноземцями ми теж провели вісім відкритих лекцій, серед них – одна зі ста найвизначніших лекторок сучасності Еллен-Данем Джонс і засновниця відомої у Франції архітектурної школи Оділь Дек, яка адаптує будівлі до навколишнього середовища так, щоб нове не розривало контексту зі старим, що вже існує на цьому місці».

 

   

Що більше місто, то більше й держава, і міжнародні організації приділятимуть увагу його відновленню, тому ми обрали саме невеликі міста

   

 

Кожну другу суботу учасниці курсу мали дві або три онлайн-лекції, а потім практичні заняття з тренерами, де їм пояснювали, наприклад, як створити архітектурну візуалізацію. Зазвичай дівчата працювали в парах чи трійках. Організатори намагалися поєднувати учасниць із різних міст і з різним рівнем підготовки, каже голова ГО: «Були дівчата, які одразу уявляли, що хочуть зробити. Були ті, кому було суперскладно, вони до останньої хвилини щось змінювали, бо щось було не так, як вони хотіли».

Учасницям курсу запропонували на вибір три локації: у Тростянці, Охтирці й Ічні. Команда STEM is FEM хотіла розробити проєкти саме для міст з кількістю населення менше 50 тисяч, які зазнали руйнувань після повномасштабної війни. «Що більше місто, то більше й держава, і міжнародні організації приділятимуть увагу його відновленню, тому ми обрали саме невеликі міста», – каже Коренко. Крім того, під час вибору міста було важливо, щоб місцева громада була зацікавлена співпрацювати, надавати інформацію. 

«В одному місті в Чернігівській області була альтанка між будинками, яку зруйнував танк. Ми вирішили, що тут ідеально було б зробити сквер і що треба запропонувати цю локацію. Але від місцевої влади ми отримали відмову. Виявилося, що під час окупації саме на це місце вивели кілька жителів будинків і розстріляли. Це бачили мешканці навколишніх будинків. Тому для місцевих це супертригерне місце, де не може бути скверу, максимум можна поставити хрест», – розповідає голова ГО.

Також команда обрала різні типи локацій. У Тростянці це була привокзальна площа, в Охтирці – рекреаційна зона навколо будинку культури, в Ічні – міський парк.

У журі курсу були, зокрема, представники громад, для яких дівчата створювали архітектурні проєкти. «Їм було приємно, що до них стільки уваги. Дівчата теж намагалися взаємодіяти, наприклад, запитували громаду розклад руху громадського транспорту, чи проходить він на певній локації, чим живе місто взагалі», – каже Коренко.

Вокзал у формі хвилі в Тростянці й набережна в Охтирці: чи справді проєкти втілять у громадах

За п’ять освітніх місяців курс відвідали 50 дівчат із 20 міст України, які створили проєкти відбудови невеликих міст. Із них відібрали десять проєктів-переможців. Ці проєкти доопрацювала архітектурна студія Martin Duplantier Architectes (наприклад, французькі архітектори допомогли створити проєктну документацію). Зараз триває процес передачі юридичних прав громадам, які зможуть реалізувати ці проєкти.

«Зацікавлена молодь має свіжий погляд. Іноді це допомагає стартувати ідею, про яку просто ніхто не подумав, бо люди, які довго працюють у галузі, мають усталений погляд, що і як робити», – коментує Єлізавета Коренко. За її словами, майже в усіх проєктах учасниці врахували місцевий контекст: «У професійній роботі, бізнесі архітектори можуть думати: «Якщо я не виграю цей конкурс, проєкт можна адаптувати під інше місце. Більшість проєктів дівчат не можна перенести в інше місце, вони там не спрацюють».

Запитуємо, наскільки реалістично реалізувати ці проєкти. «У нас невелике ГО, а це інфраструктурні проєкти з великим бюджетом. Ми говоримо про мінімум десятки тисяч доларів. Якщо це Тростянець, велика привокзальна площа з транспортною інфраструктурою, то це кілька мільйонів», – коментує Коренко. Утім, там продовжують шукати кошти за кордоном і всередині країни на реалізацію проєктів: «Але зараз вкласти в інфраструктурний проєкт кілька мільйонів – це суперечливий момент», – додає Коренко. Також пошуком фінансування займаються місцеві громади.

Тростянець

   

У Тростянці була зруйнована модерністська будівля вокзалу, який проєктували спеціально для міста. «Це дуже не характерно, бо Тростянець не таке велике місто. Здебільшого в радянський період усі зводили за одним штампом», – каже Коренко.

Тростянець – це також місто народження Миколи Хвильового, тому учасниці запропонували додати форму хвилі в основний виступ вокзалу. Крім того, за задумом будівля матиме просвіти, крізь які падатиме світло – як промінь від людей, які загинули в Тростянці, розповідає голова ГО.

Проєкт відновлення привокзальної площі в Тростянці передали в Міністерство інфраструктури, також у команди міністерства є власні розроблення, як відновити місто. «Там насправді складна ситуація поєднання державної й приватизованої території. Але я знаю, що цей проєкт дуже подобається й місцевій владі, і громаді», – коментує голова ГО.

Охтирка й Ічня

   

В Охтирці учасниці курсу працювали із зовнішнім простором будинку культури (сам будинок є історичною будівлею, має охоронний статус і потребує реконструкції). Простір довкола будинку був засаджений травою, і місцева громада не думала, що з ним можна щось зробити, каже Коренко. Крім того, за будинком культури є річка: «Вона абсолютно викинута з міста, до неї немає нормального підходу, вона ніби існує за будинками», – вважає Коренко. Тож дівчата у своєму проєкті запропонували інтегрувати річку в місто. «Те, що сприймають як проблему, можна зробити плюсом», – додає голова ГО.

В Охтирці й Ічні поки що не йдеться про відновлення, зруйновані будівлі законсервували. «В Охтирці падіння було рівно на перетин вулиць і постраждали всі чотири найбільші будівлі, три з яких – історичні пам’ятки, а також універмаг. Там, імовірно, має бути відновлення всього комплексу. Це складний процес, Охтирка своїми силами це зробити не може. Трохи простіше в Ічні. Там міський парк, але він не є основою, необхідною для функціонування міста. Дерева відростають самостійно рано чи пізно», – каже Єлізавета Коренко.

 

   

Де місце українця в процесі відбудови? На що ми можемо впливати? Спойлер: на все

   

 

«Відбудова – не лише про руйнування кількох будинків, а про зруйновані райони, зруйновані міста. Вирішувати, як їх відбудовувати, має місцева громада. Експерти можуть лише радити й пропонувати, але вирішувати має людина, яка там живе. Хтось не захоче відбудовувати й побудує щось нове, хтось захоче відновити все до останнього клаптика, хтось використає мікс цих підходів. Де місце українця в процесі відбудови? На що ми можемо впливати? Спойлер: на все. Але для того, щоб взяти участь у цьому процесі, людина має розуміти, що в неї є вибір зробити висновки на основі експертних джерел. Як влаштоване твоє місто, де ти щодня виходиш на вулицю, максимально впливає на ваше життя. Спочатку ти цікавишся тим, що відбувається у твоєму дворі, потім – на твоїй вулиці, у твоєму районі, у твоєму місті, а потім – загалом у країні. Це шлях до відповідального громадянства», – вважає Коренко.

У STEM is FEM розповідають, що після курсу урбаністики їм почали писати багато людей, які не встигли доєднатися до відкритих лекцій, мали старший вік, але їм також було цікаво. Тому напрацювання курсу вирішили викласти на платформі «Дія.Освіта». 

«Ми вже співпрацювали з Мінцифрою, вони дуже відкрите міністерство, яке активно працює з громадським сектором. Ми запитали, чи вони зацікавлені в такому освітньому серіалі. Вони сказали, що так». 

На «Дія.Освіта» доступні 17 роликів з урбаністики, кожен із них триває по 12–20 хвилин. Курс доступний українською й англійською мовами, його можна переглянути за посиланням.

«Це скорочена версія, дівчата мали вісім годин кожну другу суботу. На  «Дія.Освіта» ми хочемо дати загальне уявлення про урбаністику, що таке повоєнна відбудова, мобільність, диджиталізація. Наприклад, складний баланс між приватністю й безпекою. Що більш безпечною ми робимо локацію, то більше віддаємо даних, втрачаємо приватність. Так, те, що в Китаї камери розпізнають обличчя, кардинально знизило кількість злочинів, але, з іншого боку, держава завжди знає, де ти. Кожна нація має зробити вибір, який баланс приватності й безпеки їх влаштовує. Або, наприклад, мобільність. Європейські міста зараз забороняють приватний автотранспорт у центральній частині міста. А є міста, які, навпаки, кажуть: «Давайте прокладати величезні тунелі». Так само можна вирішувати, чи варто щось відбудовувати і як», – коментує голова ГО.

STEM is FEM також випустили гід, який може допомогти українцям знайти інструменти впливу на відбудову міст і сіл. Цей проєкт – результат дискусії про відбудову, яку проводили під час правозахисної програми фестивалю Docudays UA. Там можна дізнатися, зокрема, як написати електронну петицію, щоби до неї дослухалися; що можна просити у зверненнях до депутатів і в міської адміністрації або які обмеження громадської участі під час війни. Ознайомитися з гідом можна за посиланням.